Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Термометрія





Гарячка – це типовий патологічний процес, який характеризується зміною терморегуляції і підвищеням температури тіла, незалежно від температури навколишнього середовища. В еволюції гарячка виникла як реакція організму на інфекцію і тому, крім підвищення температури тіла, при цьому процесі спостерігаються й інші явища, характерні для інфекційної патології. Інтоксикація і самоперегрівання створюють складну картину, у якій явища ушкодження сполучаються з захисними реакціями.

Слід відрізняти гарячку від гіпертермії. Остання розвивається внаслідок зовнішнього або внутрішнього розігрівання організму. При гарячці центр терморегуляції перебудовується таким чином, що це дозволяє активно піднести температуру тіла на вищий рівень. При гіпертермії температура тіла підвищується всупереч спробам центру терморегуляції утримати її на нормальному рівні.

У нормі терморегуляція здійснюється рефлекторно. На периферії (шкіра, внутрішні органи) є холодові і теплові рецептори, що сприймають температурні коливання зовнішнього і внутрішнього середовища і з яких надходить інформація в центр теплорегуляції, розташований у гіпоталамусі. Нейрони, що тут знаходяться, володіють і безпосередньою чутливістю як до тепла, так і до холоду. Інтеграція температурних сигналів і температури самого гіпоталамуса формує ефекторні імпульси, що проходять переважно по симпатичних нервах і визначають стан обміну речовин, інтенсивність периферичного кровообігу, тремтіння, задишку. Лихоманка починається зі зміни цього рефлекторного механізму і встановлення температури на іншому, більш високому, рівні.

1. Стадія підвищення температури тіла. Характерною особливістю цієї стадії є переважання теплопродукції над тепловіддачею (А>Б). Не треба думати, що в цьому періоді втрачається контроль над регуляцією тепла. Навпаки, референтна температура “установочної точки” активно зміщується вгору, і всі механізми теплопродукції і тепловіддачі перебудовуються таким чином, щоб утримати температуру тіла на вищому рівні. Перш за все, обмежується тепловіддача, і цей механізм має вирішальне значення. Звужуються периферичні судини, зменшується приплив теплої крові до периферичних тканин, зменшується потовиділення і випаровування. Крім того, блокуються всі інші шляхи віддачі тепла – радіація, кондукція, конвекція. Відбувається скорочення м'язів волосяних цибулин, що збільшує теплоізоляцію і як результат – поява "гусячої шкіри".

Збільшення теплопродукції досягається в результаті активізації обміну речовин у м'язах (скорочувальний термогенез) на тлі підвищеного тонусу м'язів і м'язового тремтіння. М'язове тремтінняпов'язане зі спазмом периферичних судин. Через зменшення припливу крові температура шкіри знижується іноді на кілька градусів. Терморецептори збуджуються, виникає відчуття холоду – остуда. У відповідь на це центр терморегуляції посилає еферентні імпульси до рухових нейронів – виникає тремтіння.

Одночасно з цим підсилюється і нескорочувальний термогенез, тобто утворення тепла в органах, таких як печінка, легені, мозок. Це є результатом трофічної дії нервів на тканину, унаслідок якого активуються ферменти, збільшуються споживання кисню і вироблення тепла. У розбалансуванні теплового гомеостазу визначеальну роль можуть грати також гуморальні фактори. Відомо, що деякі бактеріальні токсини мають здатність роз'єднувати окислювання й окисне фосфорилювання і тим самим сприяти утворенню тепла. Цей додатковий термогенез може прискорити підвищення температури в I стадії лихоманки.

2. Температура тіла зростає до того часу, поки не досягне референтної температури “установочної точки”. На цьому рівні вона залишається певний час (години, дні), тобто настає стадія високого стояння температури. При цьому теплопродукція знову приходить у рівновагу з тепловіддачею (А = Б), хоча при більш високій, ніж у нормі, температурі. Хворий відчуває прилив тепла (жар). Підвищується не тільки температура внутрішніх органів, але й температура шкіри.

Підтримка температури на підвищеному рівні зумовлюється тим, що під впливом лейкоцитарного пірогена змінюється “установочна точка” центра терморегуляції. На цьому рівні відновляється механізм підтримки сталості температури з характерними коливаннями ранком і ввечері, амплітуда яких значно перевищує таку в нормі.

Новий рівень температури, її коливання протягом доби визначаються рядом факторів, серед яких вирішальне значення має кількість пірогенів і чутливість до них центрів терморегуляції. Крім того, має значення потужність системи віддачі тепла, точність і надійність функціональної і трофічної іннервації, утворення речовин-роз'єднувачів, і, нарешті, наявність в організмі енергетичного запасу матеріалу, насамперед жиру. У виснажених людей інфекційні хвороби можуть протікати без гарячки. У дітей вона розвивається швидко, у старих – повільно, до невисокого рівня.

За ступенем підйому температури тіла в другій стадії розрізянють такі види гарячки:

а) субфебрильна - до 38 0С;

б) помірна - 38-39 0С;

в) висока - 39-41 0С;

г) гіперпіретична - понад 41 0С.

3. Стадія зниження температури. Після припинення дії пірогенів центр терморегуляції повертається у попередній стан, установочна точка температури опускається до нормального рівня. Тепло, що нагромадилося в організмі, виводиться в результаті розширення судин шкіри, появи рясного потовиділення і частого дихання.

Зниження температури може бути поступовим, літичним (протягом декількох діб) або швидким, критичним. В останньому випадку може відбутися занадто різке розширення судин, а в поєднанні з інтоксикацією може наступити небезпечний для життя колапс.

Динаміку зміни температури тіла під час гарячки можна зобразити у вигляді температурної кривої. Температурна крива при лихоманці завжди складається з трьох частин – підйому, високого стояння і зниження, але кожна з них, як і крива в цілому може мати свої особливості, що інформують лікаря про стан хворого і мають диференційно-діагностичне значення. Характер її залежить від особливостей збудника і від реактивності організму

На характер температурної кривої можуть впливати біологічні особливості збудника, наприклад циклічність його розвитку в крові. У цьому відношенні показова температурна крива при малярії – інтермітуючого типу (febris intermittens). Так, при триденній малярії (malaria tertiana) приступи лихоманки виникають через день, відповідно до чого температура різко підвищується й утримується на висоті в період від 30 – 60 хв до 2 – 3 год, а потім повертається до вихідного рівня і навіть може бути нижче його.

Залежність температурної кривої від збудника добре простежується також на прикладі лихоманки при поворотному тифі (febris recurens). Спірохета Обермейера при цьому фагоцитується макрофагоцитами і розмножується в них. В міру нагромадження в клітинах спірохети проривають бар'єр мононуклеарних фагоцитів і заповнюють кров. Цьому сприяє черговий приступ лихоманки, що продовжується 6 ‑ 8 днів, після чого температура критично знижується і настає період апірексії, що також триває 6 ‑ 8 днів. Приступи можуть повторюватися.

Гарячкові біоритми залежать не тільки від збудника хвороби, але і від організму хворого, від здатності його імунної системи відповідати на антигенні стимули, від стану нервової й ендокринної системи, обміну речовин. Слід зазначити, що в зв'язку з застосуванням антибіотиків і інших препаратів, температурні криві в значній мірі втратили свою типовість.

Термометрія – вимірювання температури тіла людини. Температура тіла є відносною константою внутрішнього середовища, підтримання якої здійснюється складними процесами терморегуляції. Сталість температури тіла забезпечується тим, що кількість тепла, яка утворюється в організмі (теплопродукція)внаслідок окиснихпроцесів в м’язах і внутрішніх органах дорівнює тій кількості тепла, яку організм віддає в зовнішнє середовище (тепловіддача). Чим вищою є інтенсивність обмінних процесів, тим більшою є теплопродукція. Віддача організмом тепла відбувається за допомогою випаровувань з поверхні шкіри і дихальних шляхів, випромінюванням тепла і нагріванням навколишнього повітря (теплопроведення). Стабільність температури (температурний гомеостаз) регулюється спеціальним терморегуляторним центром, розміщеним у головному мозку і координується взаємодією нервової, ендокринної, серцево-судинної систем і органів виділення. Здатність організму змінювати рівень тепловіддачі залежить, головним чином, від сітки розміщених у шкірі кров’яних судин, які здатні швидко змінювати свій просвіт. При недостатності продукції тепла в організмі (або при охолодженні) рефлекторно звужуються судини шкіри і зменшується віддача тепла. Шкіра стає холодною, сухою, іноді виникає м’язове тремтіння, що збільшує теплопродукцію. Навпаки, при надлишку тепла (або при перегріванні) рефлекторно поширюються судини шкіри, збільшується її кровопостачання і відповідно зростає віддача тепла випромінюванням і теплопроведенням. Якщо цих механізмів тепловіддачі недостатньо, то різко збільшується потовиділення: випаровуючись з поверхні тіла, піт забезпечує інтенсивні втрати тепла організмом. Порушення механізмів теплопродукції внаслідок дії зовнішніх чи внутрішніх причин може призвести до зниження, а найчастіше до підвищення температури тілалихоманки.

У здорової людини під пахвою температура коливається в межах 36,4-36,8 °С, у прямій кишці на 1 оС вища. Летальна максимальна температура тіла 42,5 °С. При цьому відбуваються незворотні зміни білкових структур. Летальна мінімальна температура тіла коливається в межах 15-23 °С. Можливі фізіологічні коливання. Так, температура, виміряна в прямій кишці, піхві, паховій складці, порожнині рота, виявляється на 0,2-0,4 °С вищою, ніж під пахвою. У дітей температура тіла дещо вища (у новонароджених вона досягає 37,2 °С під пахвою), у похилому віці навпаки – знижена. У жінок температура залежить від фази менструального циклу: в період овуляції вона підвищується на 0,6-0,8 °С. Добові коливання температури тіла 0,1-0,6 °С. Максимальна температура реєструється в другій половині дня, між 17-ю і 22-ю годинами, а мінімальна – на світанку між 3-ю і 6-ю годинами.

Рівень температури тіла може залежати від захворювання чи визначатися реакцією організму хворого на патологічний чинник. Тому вимірювання температури тіла (термометрія) може мати діагностичне значення.

Вимірюють температуру тіла максимальним медичним термометром. Це скляний резервуар, куди впаяні шкала і капіляр, що має на кінці розширення, заповнене ртуттю. При нагріванні ртуть піднімається у капіляр, залишаючись на рівні максимального підвищення навіть при охолодженні і тому термометр називають максимальним.

 

Електронний термометр

 

Ртутний термометр

Прийнято вимірювати температуру в пахвовій западині, в ротовій порожнині (оральна температура), в прямій кишці (ректальна температура). Перед вимірюванням термометр струшують, щоб ртуть опустилася в резервуар. Для цього захоплюють верхню частину термометра в кулак так, щоб середина його була між великим і вказівним пальцями, і кілька разів струшують. При струшуванні неохолодженого термометра можливі розриви стовпчика ртуті, які треба усунути повторним струшуванням. Перед вимірюванням температури необхідно оглянути пахвову западину (для виключення місцевих запальних процесів ) і насухо витерти її натільною білизною або рушником. Кінець термометра з ртутним резервуаром розміщують у пахвовій западині, для чого хворий повинен відвести руку. Термометр кладуть таким чином, щоб ртутний резервуар з усіх боків стикався з тілом. Щоб термометр не вислизнув, руку хворого щільно приводять до грудної клітки, у ослаблених і тяжкохворих руку фіксує сестра. Вимірювання температури триває не менше ніж 10 хв. Між термометром і тілом не повинно бути білизни.

При вимірюванні температури в прямій кишці термометр змащують вазеліном або іншим жиром. Хворий лягає на бік і термометр вводять в пряму кишку на глибину 6-7 см. Після введення термометра сідниці хворого зближають одну з одною, що забезпечує фіксацію його. Термометр тримають 5 хв. Ректальну термометрію застосовують у немовлят, виснажених і знесилених хворих. Її не слід застосовувати при запальних процесах у прямій кишці, проносах, кровотечі із тріщин чи гемороїдальних вен, а також при збудженні хворого. Після кожного вимірювання температури термометр миють теплою водою з милом і дезінфікують (сулемою 1:1000 або спиртом).

При вимірюванні температури в ротовій порожнині термометр розміщують під язиком і фіксують зубами. Дітям частіше вимірюють температуру в паховій складці. Для цього ногу згинають у кульшовому суглобі так, щоб термометр знаходився в утвореній складці. Після вимірювання температури у хворого термометр ретельно миють теплою проточною водою і опускають на 15-20 хв у темну склянку з дезінфікуючим розчином (0,1 % дексон або 1 % хлорамін), потім добре витирають і, струсивши ртуть нижче мітки 35 °С, дають іншому хворому.

В стаціонарі температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 6-ю і 8-ю годинами ранку та о 16-18-й годині дня. Хворий при цьому лежить або сидить. За призначенням лікаря, щоб вловити максимальне підвищення температури протягом доби, вимірюють її кожні 2-3 год. Отримані дані реєструють у температурному журналі, а потім переносять в індивідуальний температурний листок, вклеєний в карту стаціонарного хворого. Температурний листок є однією з обов’язкових форм медичної документації. У ньому, окрім температури, реєструють показники артеріального тиску, кількість випитої рідини, добову кількість виділеної сечі, масу тіла хворого, втручання (пункція плевральної порожнини і ін.). Результати кожного вимірювання температури позначають крапкою на перетині показників температури і дати та часу (ранок, вечір) вимірювання. Ламана лінія від з’єднання цих точок називається температурною кривою, яка має характерні особливості при деяких захворюваннях.

   
   

 

 


Для швидкого виявлення людей з підвищеною температурою тіла у великому колективі користуються полімерними пластинками, покритими емульсією з рідких кристалів “Термотест”. Пластинку прикладають до шкіри лобної ділянки. При температурі 36-37 °С на пластинці зеленим кольором світиться буква “N” (Norma), а при температурі, вищій 37 °С – буква “F” (Febris). Рівень підвищення температури визначають медичним термометром.

Електротермометрія – вимірювання температури тіла з використанням датчиків для різних ділянок тіла. Метод має значно меншу інертність, зручний у ослаблених, неспокійних хворих, у дітей. Датчики з’єднуються зі стрілкою, відхилення якої на шкалі визначає температуру тіла хворого. В палатах інтенсивної терапії у системах моніторного спостереження використовують індивідуальні термометричні блоки. При підвищенні температури тіла за встановлені межі подається звуковий чи світловий сигнал тривоги. Метод дозволяє проводити добову, а у разі необхідності і довше, реєстрацію коливань температури.

При одночасному вимірюванні ректальної і шкірної температури збільшення градієнта цих температур за рахунок зниження шкірної температури виявляють при гострій судинній недостатності (колапс) та при різних варіантах шоку (кардіогенний шок при інфаркті міокарда).

Захворювання людини можуть проявлятися зниженням або підвищенням температури. Зниження температури нижче 36 оС виявляються у хворих:

- зі зниженою функцією щитоподібної залози;

- при колапсі;

- переохолодженні;

- голодуванні;

- у осіб похилого та старечого віку;

- при агонії і в стані клінічної смерті.

Помірне підвищення температури може виявитися у фізіологічних умовах (при інтенсивній м’язовій роботі, на висоті травлення). Підвищення температури понад

37 оС при патологічних станах називають лихоманкою або гарячкою.

За ступенем підвищення розрізняють:

- субфебрильну (37-38 °С),

- помірно підвищену (38-39 °С),

- високу (39-41 °С),

- надмірно високу температуру (вище 41°).

Ступінь підвищення температури визначає особливості догляду за хворим.

Важливе значення має визначення добових коливань температури або лихоманки. Розрізняють наступні типи лихоманок.

1. Лихоманка постійного типу:(febris continua) температура тіла встановлюється на високих цифрах, тримається довго, добові коливання її не перевищують 1°С. Може бути ознакою запалення легень, черевного тифу.

2. Лихоманка ремітуюча, послаблювальна:(febris remittens) з різницею температури протягом доби 1-2 °С без зниження її до нормального рівня. Спостерігається при туберкульозі, гнійних захворюваннях.

3. Лихоманка переміжного, інтермітуючого типу (febris intermittens). Спостерігається короткочасне раптове підвищення температури до 39-40 °С і швидке її зниження до нормального рівня. Підвищення температури, що повторюється через 2-3 дні, може бути ознакою малярії.

4. Гектична або виснажлива лихоманка (febris hectica) – високе підвищення температури з різким на 3-4°С зниженням її до нормального рівня, а то і нижче, з виснажливим потовиділенням. Спостерігається при туберкульозі, сепсисі, лімфогранулематозі.

5. Зворотний тип лихоманки (febris inversus), коли вранішня температура вища і знижується до вечора. Може бути ознакою сепсису, туберкульозу, бруцельозу.

6. Хвилеподібна лихоманка (febris undulans): спостерігається періодичне наростання температури з наступним її зниженням до норми і періодом нормальноїтемператури тіла. Може бути ознакою лімфогранулематозу, бруцельозу.

7. Гарячка поворотного типу (febris recurrens): раптове підвищення температури до 39-40 ˚С і вище, яке утримується декілька днів а потім раптово знижується до норми. Через декілька днів температурна крива знову показує новий період підвищення температури. Характерна для поворотного тифу.

 

Догляд за хворими з гарячкою визначається її стадією. Розрізняють три стадії гарячки:

І – наростання температури тіла (цій стадії властиве переважання теплопродукції над тепловіддачею);

ІІ – постійно підвищеної температури (характеризується певним балансом між теплопродукцією і тепловіддачею);

ІІІ – зниження температури тіла (зменшується продукція тепла і зростає його віддача).

Клінічними проявами першої стадії є м’язове тремтіння, мерзлякуватість, біль у м’язах, головний біль, загальне нездужання, іноді блідість чи ціаноз кінцівок. Шкіра холодна на дотик, набуває вигляду "гусячої". Тривалість цієї стадії від декількох годин до 2-5 днів. Хворого необхідно вкласти в ліжко, зігріти (обкласти грілками, напоїти гарячим чаєм, вкрити додатковою ковдрою). Хворі з високою температурою повинні знаходитись на суворому ліжковому режимі і здійснювати фізіологічні потреби в ліжку.

У другій стадії підвищена температура стабілізується на високому рівні, виявляються лише її коливання протягом доби. Підвищені теплопродукція і тепловіддача знаходяться у динамічній рівновазі. М’язове тремтіння значно зменшується, блідість шкіри змінюється почервонінням. Хворий може скаржитися на головний біль, відчуття жару, спрагу, сухість у роті, зниження апетиту. Шкіра гаряча, червона, очі блищать. При високій температурі тіла можливе марення (делірій). Ознаками інтоксикаційного делірію є поява особливостей в поведінці хворого: неспокій, плач, стогін, повторення тих самих запитань до персоналу, відмова від їжі, підвищена чутливість до шуму і світла. Потім хворий починає дрімати, мовчки лежить з широко відкритими очима, пильно розглядаючи картини, які ввижаються йому. Може виникнути збудження: хворий зривається з ліжка, може зробити спробу вибігти на вулицю чи вискочити з вікна. На обличчі вираз страху і тривоги. Йому уявляються примарні картини, звірі, які нападають на нього. Делірій небезпечний навантаженням на серцево-судинну систему і можливими небезпечними для життя хворого і оточуючих людей діями.

У таких випадках встановлюють індивідуальний пост.

Ліжко розміщують дальше від вікна і так, щоб до нього був доступ з усіх боків. З палати забирають всі зайві предмети, особливо гострі і ріжучі. Медична сестра контролює пульс, артеріальний тиск, дихання, колір шкіри і виконує лікарські призначення. При головному болю на лоб хворого можна покласти холодний компрес із змоченої в розчині оцту (2 столових ложки на 0,5 л води) лляної серветки, рушника або зробити холодне обгортання. На лоб хворого кладуть обгорнутий серветкою чи рушником міхур з льодом.

Замість міхура з холодною водою чи льодом у разі необхідності використовують мішечки з сухим льодом “Пінгвін”, які попередньо охолоджують у морозильній камері. Дія цих мішечків зберігається 2-3 год, їх можна накладати на ділянку великих судин шиї, ліктьових згинів. Можна ставити холодні компреси, які роблять з використанням рушника або лляної серветки, складеної вчетверо і змоченої оцтом наполовину з водою або у воді з розведеним 1:1 спиртом. Серветку добре викручують, струшують і прикладають до голови на лобну та скроневі ділянки. Компрес швидко висихає і його необхідно змінювати кожні 8-10 хв.Контролюють частоту пульсу і величину артеріального тиску. Часто стан серцево-судинної системи (особливо у хворих похилого віку) має вирішальне значення в прогнозі захворювання, тому необхідно вчасно вводити призначені серцеві чи судинні засоби.

Висока температура і її значні коливання спричиняють виснаження хворого. Щоб підвищити опірність організму, необхідно давати хворому легкозасвоювані харчові продукти високої енергетичної цінності у рідкому чи напіврідкому вигляді (дієта №13). У зв’язку із значним зниженням апетиту, харчування повинно бути частим (5-6 разів), при цьому їжу слід давати невеликими порціями, краще у години зниженої температури. Для дезинтоксикації організму хворий потребує великої кількості рідини у вигляді фруктових і ягідних соків, дегазованої мінеральної води. Це сприяє зменшенню концентрації токсичних продуктів у крові. Введення великої кількості рідини забезпечує енергійне виведення шлаків не тільки нирками, але і шкірою через рясне потовиділення і слизовими оболонками. Обмеження кухонної солі у дієті також зменшує затримання рідини в організмі, підсилює виділення сечі.

Часто при високій температурі тіла виникають тріщини губ і кутів рота, які слід змащувати вазеліновою олією або гліцерином. Простерилізовані шпатель іпінцет з достатньою кількістю стерильних марлевих серветок вкладають на стерильний лоток. Ліки наливають у чашку Петрі. Затиснуту пінцетом серветку, змочують ліками. Хворого просять відкрити рот і, користуючись шпателем, виявляють уражене місце слизової оболонки. До нього прикладають змочену ліками серветку. Для кожного місця ураження використовують свіжу стерильну серветку. Ротову порожнину споліскують або протирають слабким розчином натрію гідрокарбонату. Лежачим хворим потрібен ретельний догляд за шкірою, який дасть змогу запобігти виникненню пролежнів. У разі виникнення запору ставлять очисну клізму. Хворому в ліжко подають судно і сечоприймач. При провітрюванні палати остерігаються протягів, хворого треба вкрити ковдрою, а голову прикрити рушником. Необхідно стежити за тим, щоб хворий не скидав ковдру. Протягом періоду лихоманки хворому призначають ліжковий режим.

Перебіг періоду зниження температури тіла (ІІІ стадія) буває різний, бо воно може відбуватися швидко або поволі. Повільне зниження температури впродовж декількох днів називається лізисом. Швидке, протягом однієї доби (часто за 5-8 год), зниження температури з високих величин до нормальних і навіть субнормальних називається кризою.

Критичне зниження температури може супроводжуватися гострою судинною недостатністю, що проявляється надмірним потовиділенням, блідістю шкіри іноді з ціанозом, зниженням артеріального тиску, почастішанням пульсу і зменшенням його наповнення, аж до появи ниткоподібного. Кінцівки стають холодними на дотик, шкіра покривається липким, холодним потом. При критичному зниженні температури тіла хворого медична сестра контролює властивості пульсу і величину артеріального тиску. За необхідності слід застосовувати засоби інтенсивної терапії, зокрема невідкладне введення судинних засобів (мезатон, кофеїн, адреналіну гідрохлорид). Пацієнтові кладуть грілки до ніг, з-під голови забирають подушку або піднімають нижній кінець ліжка, дають пити гарячий чай чи каву. При раптовому погіршенні стану до пацієнта слід викликати чергового лікаря. При надмірному потовиділенні хворого витирають, змінюють натільну і постільну білизну. На ніч залишають декілька запасних пар білизни для заміни мокрої.

При літичному зниженні температури тіла хворий відчуває загальну слабкість. Після того, як температура знизилась, він звичайно засинає. Стан хворого покращується. Йому розширюють руховий режим, призначають висококалорійну дієту.

Передбачувані проблеми

Гіперпірексія або гіпертермія – це надміру високе (вище 41 оС) підвищення температури тіла, що може призводити до важкого стану хворого, або навіть смерті.

Гіперпірексія: може проявлятись непритомністю, збудженням, маренням, гарячкою. Зменшують гарячку і головний біль: холодні водно-оцтові примочки на голову, міхур з льодом на голову, обтирання тіла хворого водою кімнатної температури з додаванням оцту, вологе обкутування оголеного хворого, оголювання хворого та включення вентилятора.

При гіпертермії важкого перебігу, що не піддається впливу лікувальним заходам, рекомендують: обкладання хворого міхурами з льодом, внутрішньовенне введення охолодженого ізотонічного розчину натрію хлориду, клізми з холодною водою.

Фізичні методи боротьби з гіпертермією включають:

- повітряні ванни на відкритому повітрі (навіть взимку), обдування тіла за допомогою вентилятора,

- вологе обкутування всього тіла хворого, іноді у поєднанні з включенням вентилятора;

- обтирання тіла водою з оцтом, холодний компрес (оцтово-водяний на голову);

- застосування міхура з льодом, який кладуть на голову, на ділянки, де розташовані великі судини (печінка, верхня третина передньої поверхні стегна);

- обкладання усього тіла міхурами з льодом;

- застосування клізм з холодною (10-15 оС) водою.

Необхідно слідкувати за тим, щоб кількість рідини в клізмі не набагато перевищувала об’єм рідини, що вивелася з організму (інакше це загрожує набряком мозку).

До фізичних методів також належить промивання шлунка холодною водою, внутрішньовенне введення 10-20 мл охолодженого до 4-8 оС розчину глюкози.

Лікарські засоби вводять за призначенням лікаря. Звичайно парентерально призначають анальгін та димедрол.

 








Date: 2015-09-05; view: 98; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.013 sec.) - Пожаловаться на публикацию