Управління фінансовими інвестиціями. Портфель цінних паперів і принципи його формування

Одним із ключових напрямків діяльності фінансового директора акціонерної компанії (корпорації) є управління портфелем цінних паперів.

Портфель цінних паперів являє собою визначений набір їхніх корпоративних акцій, облігацій, з різним ступенем забезпечення і ризику, а також цінних паперів з фіксованим доходом, гарантованим державою, тобто з мінімальним ризиком втрат по основній сумі і поточним надходженням..

В портфель включають цінні папери одного типу (акції) або декількох типів (акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, і ін.).

Структура великих портфелів виражає визначене сполучення інтересів емітентів і інвесторів, а також консолідує ризики по окремих видах цінних паперів (акціях, облігаціях і т.д.). Це дозволяє розглядати фондовий портфель акціонерного товариства як цілісний об'єкт управління, що припускає:

- визначення задач, які розв'язуються шляхом формування портфеля;

- добір інвестиційних ресурсів, що відповідають цим задачам;

- розробку і реалізацію складових стратегії по виконанню завдань, що поставлені при формуванні портфелю з використанням прийомів фундаментального і технічного аналізу фондового ринку.

Тип портфеля - узагальнена характеристика з точки зору завдань, що стоять перед інвестором, або видів цінних паперів, що входять у портфель.

Існують наступні типи портфелів цінних паперів.

Портфелі росту в основному складаються з акцій, курс яких на фондовому ринку росте. Ціль формування таких портфелів — збільшення капіталу інвесторів. Тому власникам таких портфелів дивіденди виплачують у невеликому розмірі, або не виплачують зовсім (протягом періоду інтенсивного інвестування).

Портфелі доходу служать для одержання високих поточних доходів – процентних і дивідендних виплат. У такий портфель включаються акції з помірним ростом їхньої курсової вартості і високих дивідендів, а також облігації та інших цінних паперів, інвестиційною властивістю яких є високі поточні виплати.

Портфелі ризикованого капіталу включають переважно цінні папери молодих компаній або підприємств-агресорів, що обрали стратегію розширення виробництва на основі освоєння нових видів продукції і технологій.

У збалансовані портфелі поряд з цінними паперами, що швидко ростуть у курсовій вартості, входять низькодохідні інструменти. У подібних портфелях можуть бути і високорискові цінні папери «агресивних» компаній. Таким чином, цілі збільшення капіталу і одержання високого доходу за умовами мінімізації фінансових ризиків виявляються збалансованими.

У спеціалізованих портфелях цінні папери об'єднані не по загальних цільових ознаках, а по більш приватних критеріях (вид цінних паперів, рівень ризику, галузева або регіональна належність і ін.).

До спеціалізованих портфелів відносяться:

- портфелі стабільного росту капіталу і доходу, що сформовані з однорідних короткострокових і середньострокових депозитних сертифікатів комерційних банків;

- портфелі короткострокових цінних паперів, що складаються з державних і муніципальних короткострокових облігацій;

- портфелі з довгострокових цінних паперів з фіксованим доходом – корпоративних і державних облігацій;

- регіональні портфелі, що складаються з муніципальних облігацій

- портфелі іноземних цінних паперів.

Як правило, інвестор постійно змінює тип портфеля, виходячи з кон'юнктури фондового ринку і стратегічних цілей інвестора.

Конкретні портфельні стратегії визначаються наступними факторами:

- типом і цілями портфеля;

- станом ринку цінних паперів, його наповненням фондовими цінностями, їхньою ліквідністю, динамікою процентної ставки, курсовою вартістю цінних паперів і т.д.;

- наявністю законодавчих пільг (наприклад, податкових) або обмежень;

- макроекономічними факторами (дисконтною ставкою НБУ, рівнем інфляції і т.д.);

- необхідністю підтримки належного рівня ліквідності портфеля і мінімізації ризиків;

- типом стратегій – короткострокові і довгострокові (тобто тимчасовим горизонтом інвестиційної політики).

Формуючи портфель, інвестор виходить з інвестиційної стратегії і домагається того, щоб він був ліквідним, дохідним і мав невеликий ступінь ризику. Основні принципи формування інвестиційного портфеля – безпека, прибутковість і ліквідність, а також їхній ріст.

Безпека інвестицій. Говорячи про безпеку інвестицій, мають на увазі рівень ризиків і стабільність одержання доходів. Безпека портфеля досягається із шкодою для прибутковості і росту вкладів.

У практиці акціонерних компаній США широко використовується b-коефіцієнт, - показник, що характеризує зміну курсу конкретного цінного паперу (акції) стосовно динаміки зведеного індексу усього фондового ринку.

В Україні дана модель (САРМ) не використовується через відсутність даних показників (динамічних рядів).

Ліквідність інвестицій. Це здатність фінансових активів легко перетворюватися в гроші для досягнення конкретної мети інвестора.

Прибутковість інвестицій – здатність фондового інструмента приносити інвестору прийнятний рівень прибутку на вкладений капітал. Дохід від фінансових вкладень може бути у формі дивідендів, відсотків, або у формі приросту капіталу, що може бути при продажі активів.

Для розрахунку прибутковості довгострокових фінансових інвестицій застосовують моделі компаундинга, дисконтування, ануїтети та інші.

Головна мета інвестора – досягнення оптимального співвідношення між ризиком і доходом (при мінімальному ризику максимум доходу).

Управління фінансовим портфелем включає:

- формування та аналіз його складу і структури;

- регулювання його змісту для досягнення поставлених перед портфелем цілей.

Стратегія управління залежить від цілей портфельного інвестування. У західних корпораціях цілями портфельного інвестування виступають:

- одержання доходу (відсотка, дивіденду, дисконту);

- збереження акціонерного капіталу;

- забезпечення приросту капіталу на основі курсової вартості цінних паперів.

У нестабільній інфляційній економіці сучасної України система цілей управління портфелем виглядає інакше:

· збереження і збільшення капіталу шляхом вкладення його в цінні папери зі зростаючої курсовою вартістю;

· придбання цінних паперів, що за умовами обігу можуть замінити готівку (векселів);

· доступ через придбання цінних паперів до дефіцитної продукції, майнових і немайнових прав;

· спекулятивна гра на коливаннях курсів в умовах нестабільності фондового ринку;

· похідні мети (зондування ринку, страхування від зайвих ризиків шляхом придбання державних короткострокових облігацій з гарантованим доходом і т.д.).

Відповідно до мети вкладення капіталу розрізняють:

- агресивних інвесторів, які прагнуть домогтися високої прибутковості, навіть ціною високого ризику;

- помірних інвесторів, які шукають розумний баланс між прибутковістю і ризиком;

- консервативних інвесторів, які готові задовольнятися низькою прибутковістю заради збереження капіталу.

. Методика управління портфелем. Процес управління портфелем можна умовно розділити на кілька етапів.

IВибіркращої форми одержання доходу.

Насамперед інвестор повинний вирішити, що для нього важливіше: одержання доходу за рахунок відсотків і дивідендів чи приріст курсової вартості цінних паперів, що входять в портфель.

II. Вибір співвідношення «ризик-прибутковість» портфеля, тобто питомої ваги цінних паперів з різною прибутковістю і ризикованістю.

Дану задачу вирішують з урахуванням загального правила, що діє на фондовому ринку: чим вище ризик вкладень в цінний папір, тим більш вагомий дохід вона повинна приносити власнику, і навпаки.

III. Оцінка ліквідності портфеля.

Ліквідність розглядають з двох позицій:

· як можливість швидко і з мінімальними витратами перетворити весь портфель чи його частину в грошові кошти;

· як здатність акціонерного товариства вчасно погашати свої зобов'язання перед кредиторами, що брали участь у формуванні портфеля цінних паперів (наприклад, перед власниками облігацій).

IV. Визначення первісного складу портфеля і його можливої зміни з облікам кон'юнктури фондового ринку.

Агресивний інвестор, що прагне одержати максимальний дохід від своїх вкладень, придбає акції промислових акціонерних компаній (корпорацій). Консервативний інвестор купує головним чином облігації і короткострокові цінні папери, що мають невеликий ступінь ризику (табл. 9.4).

V. Відновлення складу і структури портфеля.

Таблиця 9.4

Структура портфелів різних інвесторів

Між типом інвестора і типом портфеля існує зв'язок (див.табл.9.5)

Таблиця 9.5

Зв'язок між типом інвестора і типом портфеля

Першим і одним з найбільш дорогих, трудомістких елементів управління є моніторинг (рис.9.5), що представляє собою безупинний, детальний аналіз:

- фондового ринку, тенденцій його розвитку;

- секторів фондового ринку;

- інвестиційних якостей цінних паперів.

Таким чином, кінцевою метою моніторингу є вибір цінних паперів, що володіють інвестиційними властивостями, що відповідають даному типу інвестиційного портфеля.

Активне МОНІТОРИНГ Пасивне

управління (оцінка інвестиційних управління

якостей цінних паперів)

(2)

Відбір цінних Визначення Відбір цінних паперів

паперів мінімально- у добре диверсифі-

необхідної кований портфель

прибутковості (1)

ефектив- низькодо- Формування (опти-

них до при- хідних до мізація) портфелю (3)

дбання реалізації

Падіння прибутковості

Розрахунок «нового» нижче мінімальної (4)

портфелю, його

прибутковості, ризику Формування «но-

з урахуванням ротації вого» портфелю (5)

цінних паперів

Ревізія-порівняння ефективності

«старого» і «нового» портфелів з

обліком витрат на операції по купівлі-

продажу цінних паперів

Формування «нового» портфелю

Рис.9.5. Моніторинг портфелю

Моніторинг є основою як активного, так і пасивного способу управління.

Активна модель управління припускає ретельне відстеження і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидка зміна складу фондових інструментів, що входять у портфель. Тобто процес управління портфелем цінних паперів зводиться до періодичної ревізії. Перед активним менеджером стоїть завдання прогнозування очікуваної прибутковості, стандартного відхилення і коваріації всіх доступних цінних паперів. Як правило, активні менеджери мають власні прогнози ризику й очікуваної прибутковості, що відрізняються від загального погляду ринку. Вони вважають, що час від часу з'являються невірно оцінені ринком цінні папери.

Під пасивним управлінням розуміють придбання і володіння цінними паперами протягом дуже тривалого часу з невеликими і рідкими змінами портфеля. Пасивні менеджери приймають рішення виходячи з загальноприйнятої на ринку оцінки ризику і прибутковості. Їхня тактика складається в створенні добре диверсифікованого портфеля із заздалегідь визначеним рівнем ризику і тривалому утриманні його в незмінному стані. Такий підхід можливий при достатній ефективності ринку, насиченого цінними паперами гарної якості. В умовах інфляції та існування, в основному, ринку короткострокових цінних паперів, а також нестабільної кон'юнктури фондового ринку, такий підхід представляється малоефективним.

Практика показує, що тільки 4% західних менеджерів використовують пасивну тактику.

В процесі інвестиційної діяльності можуть мінятися цілі вкладника, що приводить до зміни складу портфеля. Відновлення зводиться до перегляду співвідношення між прибутковістю і ризиком цінних паперів, які в нього входять.

За результатами аналізу приймається рішення про продаж визначених видів цінних паперів.

Інвестиційний цінний папір продають, якщо:

1) він не приніс необхідний інвестору дохід і не очікується його ріст в майбутньому:

2) він виконав покладену на нього функцію:

3) з'явилися більш дохідні сфери вкладення коштів.

У теорії і практиці управління портфелем існують два підходи: традиційний і сучасний. Традиційний підхід ґрунтується на фундаментальному і технічному аналізі.

Фундаментальний аналіз базується на уявленні, що поводження курсу цінних паперів є наслідком і відображенням стану справ у корпораціях-емітентах. Тому при фундаментальному аналізі головну увагу приділяють аналізу фінансової звітності, яка публікується відкритими акціонерними товариствами, і порівнянню результатів за кілька років. Насамперед розглядають такі показники, як обсяг продажів, загальний виторг, оподатковуваний і чистий прибуток, склад активів. Потім розраховують ключові співвідношення і коефіцієнти: норму прибутку на акціонерний капітал, коефіцієнти ліквідності, рентабельності, оборотності, співвідношення власних і позикових засобів, коефіцієнт покриття відсотків по облігаціях і дивідендів по акціях чистим прибутком корпорації.

Традиційний технічний аналіз заснований на ідеї, що вся інформація, що може бути корисна для прийняття рішень на ринку, міститься в історії ринку, у русі курсів цінних паперів. Головний інструмент цієї форми аналізу — складання графіків цін по днях біржової торгівлі і їхнє використання для прогнозування майбутніх цін. Графічний аналіз виконують, як правило, не по окремій корпорації, а для з'ясування тенденцій ринку в цілому чи окремих його секторах (промисловості, транспорту і т.д.), спостереження за кривими, що відображають динаміку цін і обсягів угод у минулому. Він дозволяє прогнозувати поводження цін і давати рекомендації по вкладах у цінні папери.

Сучасний підхід до управління портфелем базується на нових способах проведення технічного аналізу. На відміну від традиційного технічного аналізу в ньому використовують не графіки, а розрахунково-аналітичні процедури, що опираються на методи статистичної обробки тимчасових рядів. Такий підхід вимагає визначеного математичного і комп'ютерного забезпечення.

Останнім часом намітився синтез фундаментального і технічного аналізів. Сучасний фундаментальний аналіз базується на побудові математичних моделей розвитку економіки в цілому та окремих корпораціях. В результаті такого підходу можливо дати об'єктивні оцінки збільшення прибутків, а іноді і дивідендної політики.

Складність управління портфелем полягає в тім, що всі застосовані до нього методи і моделі управління приблизні, тому їхнє використання не завжди приводить до позитивного результату.

У фінансових компаніях (банках, інвестиційних фондах, трастах, страхових компаніях і інших фінансових посередниках), для яких купівля-продаж цінних паперів відноситься до основної діяльності, процедури зміни структури портфеля стають дешевше за рахунок великих обсягів операцій.

Для фірм, що займаються виробничо-господарською діяльністю, управління портфелем не є основним видом діяльності. Тому активне управління портфелем без фінансових посередників можуть організувати, як правило, тільки деякі великі фірми, що мають можливість найняти кваліфікованих фахівців з ринку цінних паперів. В більшості випадків вигідніше укласти договір про управління портфелем з фінансовими посередниками.