Глобалізація та її наслідки для розвитку національних економік

Термін “глобалізація” уперше введено в науковий обіг Т.Левітом у 1983 році. Він визначив “глобалізацію” як феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляються ТНК.
Ширшого значення новому терміну надала Гарвардська школа бізнесу. У 1990 році консультант цієї школи К.Омі опублікував книгу “Світ без кордонів”, у якій сформував позицію школи щодо цієї проблеми. Вважаючи, що світова економіка визначається взаємозалежністю трьох центрів (ЄС, США, Японія), він стверджував, що економічний суверенітет окремих держав став безглуздим, а на сцену світової економіки виходять “глобальні фірми”.
Відповідно до комплексного підходу – глобалізація це комплексне геополітичне, геоекономічне, геокультурне явище, що має потужний ефект для усіх сторін життєдіяльності суспільства.
Глобалізація – це об’єктивний соціальний процес, змістом якого є дедалі більший взаємозв’язок та взаємозалежність національних економік, національних політичних і соціальних систем, національних культур, а також взаємодія людини й довкілля. В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці й капіталу. Таким чином, усі перераховані визначення терміна “глобалізація” показують, що на сьогодні немає єдиної відповіді, що являє собою глобалізація. Але кожне з перерахованих визначень відображають певні риси реальності.
При розгляді глобалізації як процесу дослідники виділяють три етапи.
Першим етапом вважають сформований до кінця ХІХ століття глобальний ринок товарів і капіталу у рамках Великобританії. До 1914 року Великобританія координувала усі функції, що інтегрували міжнародну економічну систему.
Другий етап глобалізації датується періодом після Другої світової війни. 1945-1975 роки ознаменувалися відновленням і модернізацією довоєнного потенціалу світової економіки, деколонізацією та формуванням нового світового порядку.
Сучасний етап глобалізації характеризується багатьма відмінностями порівняно з двома попередніми етапами.
До головних ознак глобалізації можна віднести:

· взаємозалежність національних економік та їх взаємопроникнення;

· інтернаціоналізація світової економіки під впливом поглиблення міжнародного поділу праці;

· послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

· становлення єдиної системи зв’язків і нової конфігурації світової економіки;

На сцену світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які нині є головними суб’єктами світогосподарських процесів.
Такими суб’єктами є:

· міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, МОП, СОТ);

· країни “великої сімки”;

· багатонаціональні корпорації;

· великі міста.

Головними негативних наслідків глобалізації є:

1. Глобалізація відтісняє слабких вітчизняних виробників на користь більше успішних іноземних конкурентів.

2. Виникає небезпека відтоку ресурсів у більш успішно розвиваються регіони. Джерела розвитку країни можуть виснажуватися. У Росії подібні процеси проявляються у вигляді відтоку «мізків» і масованого відпливу капіталів.

3. З'являється загроза розростання імпортної залежності з-за відтискування вітчизняних виробників із провідних позицій національного ринку. Це послаблює національну валюту та веде до дефіцитності платіжного балансу.

4. Глобалізація фінансових ринків створює серйозну проблему залежності розвитку країни від руху міжнародного спекулятивного фінансового капіталу. Можливість швидких припливів та раптових відтоків «гарячих» грошей призводить до шоків потрясінь на ринку капіталів, захоплюючи валютний, банківський сектор, і призводить до общефінансовому кризи у країні.

· взаємозалежністю фінансових ринків;

· зростанням спекулятивних валютних потоків між державами і вторинних фінансових ринків;

· станом платіжної і торгівельної розбалансованості, що у сукупності значно обмежують можливість формулювання незалежної макроекономічної політики на національних рівнях.

Під зовнішньоекономічною діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, яка побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність в усіх країнах спрямована на:

— сприяння вирівнювання темпів економічного розвитку;

— порівнянність витрат виробництва на національному та світовому рівнях;

— реалізацію переваг міжнародного поділу праці, що сприяє зростанню ефективності національних економік.

Функціями ЗЕД є:

— організація та обслуговування міжнародного обміну природними ресурсами та результатами праці в їх матеріальній та вартісній формах;

— міжнародне призначення споживчої вартості продуктів міжнародного поділу праці;

— організація міжнародного грошового обігу.

У сучасних умовах ЗЕД держав являє собою систему економічних відносин, які складаються при обміні ресурсами між країнами та їх економічними суб'єктами. Економічні відносини запроваджують усі аспекти економічного життя держави: виробництво, торгівлю, інвестиційну сферу та фінанси.

Зовнішньоекономічна діяльність являє собою багатомірну цілісну систему господарювання. Вона залучає до себе дві основні підсистеми:

— зовнішньоторговельну діяльність;

— міжнародну виробничо-інвестиційну діяльність.

На міжнародному рівні найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в "Хартії економічних прав і обов'язків держав", прийнятій IV спеціальною сесією генеральної Асамблеї ООН у 1974 р. В Хартії вказано такі принципи:

— суверенітет;

— територіальна цілісність і політична незалежність держав;

— суверенна рівність усіх держав;

— ненапад і невтручання у внутрішні справи;

— взаємна та справедлива вигода;

— мирне співіснування;

— рівноправність і самовизначення народів;

— мирне регулювання спорів;

— усунення несправедливості, що виникає внаслідок застосування сили та позбавляє націю засобів для її нормальногорозвитку;

— сумлінне виконання міжнародних обов'язків;

— повага прав людини та основних свобод;

— відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу;

— сприяння міжнародній соціальній справедливості;

— міжнародне співробітництво з метою розвитку;

— вільний доступ до морів і від них — до країн, що їх не мають.

Значна частина міжнародних принципів ЗЕД діє в межах інтеграційних угруповань. Так, принципи ЗЕД у Європейському Союзі містяться в Білій книзі (1985 р.) і включають:

— контроль і оформлення документів на товари, що перетинають національні кордони;

— свободу пересування осіб для працевлаштування або постійне місце проживання у будь-якій країні;

— уніфікацію технічних норм і стандартів;

— відкриття споживчих ринків;

— лібералізацію фінансових послуг;

— поступове відкриття ринку інформаційних послуг;

— лібералізацію транспортних послуг;

— створення сприятливих умов для промислового співробітництва з урахуванням законодавства про права на інтелектуальну і промислову власність;

— усунення фіскальних бар'єрів.

На національному рівні принципи ЗЕД закріплюються в законодавчих актах відповідних країн. Так, в Україні, згідно зі статтею 2 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність", суб'єкти господарської діяльності керуються такими принципами:

— суверенітет у здійсненні ЗЕД: суб'єкти ЗЕД самостійно і незалежно здійснюють ЗЕД на території України, неухильно виконуючи усі договори і зобов'язання країни в галузі міжнародних економічних відносин;

— свобода ЗЕД: суб'єкти ЗЕД добровільно вступають у зовнішньоекономічні зв'язки; мають право здійснювати ЗЕД у будь-яких формах; зобов'язані додержуватися встановленого порядку при здійсненні ЗЕД; мають виключне право власності на всі одержані ними результати ЗЕД;

— юридична рівність і недискримінація. Цей принцип полягає в рівності перед законом усіх суб'єктів ЗЕД, незалежно від форм власності; забороні будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів ЗЕД, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів;

— верховенство закону: ЗЕД регулюється тільки законами України; забороняється застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що в будь-який спосіб створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

— захист інтересів суб'єктів ЗЕД. Цей принцип полягає в тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів усіх суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно із законами України, а також рівний захист усіх українських суб'єктів ЗЕД за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України, як на її території, так і за її межами лише відповідно до її законів, умов підписання нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

— еквівалентність обміну, неприпустимість демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.