Порушення мислення та інтелекту

МІНИСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Харківський національний медичний університет

МИСЛЕННЯ ТА ІНТИЛЕКТ

Методичні вказівки для студентів стоматологічного факультету

Затверджено

Вченою радою ХНМУ.

Протокол №__от_____________20____.

Харків ХНМУ 2012

Мислення та інтелект: Метод. вказ. для студентів стоматологічного факультету / Укл. Г.М. Кожина, Л.М. Гайчук. – Харків: ХНМУ, 2012.- 23 с.

Укладачи Г.М. Кожина

Л.М. Гайчук

Порушення мислення та інтелекту

Мислення – це вища форма відображення об'єктивної реальності, процес узагальненого та опосередкованого відображення предметів та явищ матеріального світу у їх закономірних зв’язках та відношеннях.

Мислення – це узагальнене пізнання дійсності, в якому найважливіше значення мають слово, мова, функція аналізаторів. З розвитком психіки, мови, ігрової, навчальної діяльності поступово розвивається та вдосконалюється мислення з усіма його особливостями, притаманними конкретній історичній епосі, і відповідними індивідуальними умовами розвитку в певному мікро- (сім'я, школа) і макросоціальному середовищі (структура суспільства).

Від змісту вирішуваного завдання виділяють 3 типа мислення:

Наочно-дійове мислення – це мислення, при якому вирішення завдання включає зовнішні рухові проби. Особливості цього мислення проявляються в тому, що завдання вирішуються за допомогою реального, фізичного перетворення ситуації, апробування властивостей об’єктів. У переддошкільному віці (до трьох років включно) мислення в основному наочно-дійове. Воно часто застосовується у дорослих в побуті і виявляється необхідним, коли заздалегідь неможливо цілком передбачити результати будь-яких дій (робота випробувача, конструктора).

Наочно-образне мислення пов’язане з оперуваннями образами. Ця форма мислення найбільш повно і розгорнуто представлена у дітей дошкільного (4-7 років) та молодшого шкільного віку, а у дорослих серед людей тих професій, які пов’язані з яскравим і живим уявленням тих чи інших предметів або явищ (письменники, художники, музиканти, актори).

Словесно-логічне мислення функціонує на базі мовних засобів і являє собою найбільш пізній етап історичного та онтогенетичного розвитку мислення. Для цього мислення характерне використання понять, логічних конструкцій, які інколи не мають прямого образного вираження (наприклад, чесність, гордість тощо). Завдяки словесно-логічному мисленню людина може встановлювати найбільш загальні закономірності, передбачати розвиток процесів у природі та суспільстві, узагальнювати різний наочний матеріал.

З 8-10 років чітко простежується розвиток абстрактно-логічного, понятійного мислення, а до 14-16 років формується здатність до утворення вищих форм абстракції, складних суджень і умовиводів, які лежать в основі свідомості і самосвідомості.

Слід зазначити, що всі види мислення тісно пов’язані між собою. Тому, намагаючись визначити вид мислення, слід пам’ятати, що цей процес завжди відносний і умовний. Тільки розвиток усіх видів мислення і їх єдності може забезпечити правильне й досить повне відображення дійсності людиною.

Форми мислення

Поняття – це думка, в якій відображаються загальні, істотні й відмітні ознаки предметів і явищ дійсності. В понятті міститься те, що не можна безпосередньо сприйняти за допомогою наших органів чуття.

Судження – це відображення зв’язків між предметами і явищами дійсності або між їх властивостями й ознаками. Судження є висловленнями чогось про щось. Вони стверджують або відхиляють будь-які стосунки між предметами, подіями, явищами дійсності.

Умовиводи – це такий зв’язок між думками (поняттями, судженнями), в результаті якого з одного або декількох суджень ми отримуємо інше судження, вилучаючи його зі змісту вихідних суджень.

Індукція і дедукція – це способи утворення висновків, що відображають спрямованість думки від окремого до загального або навпаки.

Індукція – рух думки від одиничних тверджень до загального знання. Результат індуктивного умовиводу – загальне судження.

Дедукція – рух знання від більш загального до менш загального.

Мислення тісно пов’язане з мовою.

Мова – це система знаків, що є засобом людського спілкування, розумової діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, передачі від покоління до покоління і зберігання інформації. Мислення існує та реалізується через мовлення. Розрізняють мовлення зовнішнє (усне, писемне) та внутрішнє (внутрішнє промовлення, мовлення про себе). При цьому спостерігаються ідеомоторні рухи м’язів органів мовлення, хоч вони і не відтворюють у цей час звуків.

Мовлення варто розглядати як "безпосередню дієвість думки", як практичне застосування мислення. Мова виробляється в історичному розвитку як система засобів спілкування. Мислення і мова не тотожні (одна й та ж думка може бути виражена в різних словесних формах). Виділяють мову експресивну (служить цілям комунікації), письмову, внутрішню (у ній формується й існує думка, у дитини з'являється пізніше, ніж голосна мова).