Подальше розширення ЄС

Подальше розширення Європейського союзу відкрито для будь-якої європейської демократичної країни з вільним ринком, що має бажання і можливості для приведення законодавства у відповідність з правом ЄС [1]. З моменту заснування Євросоюзу як Європейського об'єднання вугілля і сталі у 1952 році пройшли розширення збільшили число країн-учасників з шести до двадцяти семи. Умови вступу включені в Копенгагенські критерії, узгоджені в 1992 році і закріплені в Маастрихтському договорі (стаття 49). Чи є країна європейської визначається політичною оцінкою, що проводиться інститутами ЄС.

На даний момент п'ять країн мають статус кандидата: Ісландія (подала заявку в 2009 році), Македонія (2004), Туреччина (1987), Хорватія (2003) і Чорногорія (у 2008), при цьому Македонія і Чорногорія ще не почали переговорів з приєднання. Решта держав Західних Балкан підписали Угоду про стабілізацію та асоціацію, яка вже набула чинності для Албанії, Македонії, Хорватії і Чорногорії та що звичайно передує подачі заяви на членство.Албанія і Сербія також подали заяву в квітні 2009 і грудні 2009 відповідно, але Європейська комісія ще не винесла по них рішень. Варто відзначити, що Чорногорія є другою після Хорватії за рівнем відповідності Копенгагенським критеріям, і, за припущеннями експертів, її вступ може відбутися до 2014 року.

У разі Східної Європи Хізер Грейб, представник Центру європейських реформ, сказала: «Білорусь надто авторитарна, Молдова занадто бідна, Україно занадто велика, а Росія занадто страшна для ЄС, щоб розглядати їх потенційне членство найближчим часом» [10]. Тим не менш, всі країни Східного партнерства в тій чи іншій мірі проявили інтерес до вступу в ЄС у довгостроковій перспективі.

Проблеми розширення ЄС та відношення країн-членів до майбутнього розширення

Після 2004 року Євросоюз став свого роду «конфедерацією контрастів». Навіть якщо не брати до уваги культурні відмінності між Західною і Східною Європою, що сформувалися в ході історичного розвитку, економічні показники демонструють істотне розшарування в єдиному європейському організмі. Так, кількість країн збільшилася на 40%, населення - на третину, але ВВП виріс тільки на 5%. «Ядром Європи» є територія, розташована по лінії, що з'єднує Лондон, Париж, Мілан, Мюнхен і Гамбург. Воно займає 20% території ЄС-15, на якій проживає 40% населення. Однак при цьому дає більше 50% ВВП в масштабах 15-ти «старих» країн Союзу. Між цим «ядром» та прийнятими в ЄС у 2007 році Болгарією та Румунією контраст настільки великий, що швидше нагадує нездоланну прірву.

Особливо рельєфно ці відмінності проявилися в період світової фінансової кризи, коли на саміті в Брюсселі держави Західної Європи відмовилися підтримати «нових» членів ЄС. Незважаючи на запевнення про необхідність зберегти єдиний європейський ринок, підтримувати економічне зростання і протидіяти протекціонізму, країни Східної Європи отримали відмову на прохання про економічну допомогу в період кризи та про форсованому перекладі «нових» членів ЄС на використання євро. У той же час керівництво ЄС заявило, що готове врятувати від дефолту будь-яку країну-члена ЄС (що і довелося робити в конкретному випадку з Грецією). Логіка таких суперечливих заяв стає зрозуміла, якщо врахувати, що економічний крах однієї або кількох країн-членів ЄС може привести до загального дисбалансу єдиної економічної системи Євросоюзу.

У такій ситуації найбільш ефективними заходами збереження, принаймні, внутрішньої економічної стабільності ЄС виглядають механізми жорсткої економічної регламентації, запропоновані Німеччиною в особі канцлера Ангели Меркель. Європейська (за фактом - планова) економіка, в рамках якої квоти на виробництво ретельно виписуються, у жорстких рамках утримується дефіцит бюджетів країн-членів, а в боротьбі з протекціонізмом використовуються мало не методи святої інквізиції, вже встигла стати прикладом внутрішньої регуляції складних систем сучасного капіталізму. Але вже після скандалу з Грецією Німеччина рішуче вхопилася за рукоять «економічної кийки», прагнучи навести порядок в економічно різношерстому європейському співтоваристві. Цією «палицею» може виступити нова редакція Лісабонського договору (де-факто Конституції ЄС). Одним з нововведень, запропонованих Ангелою Меркель, є пункт про позбавлення права голосу країн, які порушили бюджетну дисципліну. Покарання передбачено для країн, дефіцит бюджету яких перевищить 3% від ВВП або держборг яких подолає значення 60% ВВП.

На цьому тлі більш стриманими стали не те що наміри про розширення політичного європейського простору, але навіть і публічні висловлювання про поглиблення інтеграції всередині ЄС. У наведеній нижче таблиці дані результати відповідей на запитання «Коли мова йде про Європейський Союз, деякі люди вважають, що процес подальшого об'єднання країн, які вже є членами ЄС, необхідно продовжувати. Інші кажуть, що це зайшло вже надто далеко. Скажіть, яке число на шкалі найбільш відповідає Вашої позиції?». Для коректності розуміння даних таблиці слід зазначити, що відповіді розподілені за шкалою від 0 до 10 балів (0 - об'єднання зайшло занадто далеко, 10 - об'єднання необхідно продовжувати). Тобто 5 балів є медіаною, у співвідношенні з якою показники менше 5 свідчать про небажання подальшої інтеграції ЄС, а більше 5 - навпаки, про згоду на подальше об'єднання з іншими європейськими державами.

Ставлення громадян європейських держав до перспектив подальшого поглиблення інтеграційних процесів в ЄС (за 10-бальною шкалою)

Країна Європи Середній бал

2005 г. 2007 г. 2009 г.

Австрія 4,64 4,35 -

Бельгія 4,98 4,77 5,36

Болгарія - 7,33 7,21

ВБ 4,58 4,18 4,15

Венгрія 5,66 5,02 5,04

Німеччина 5,19 4,76 5,25

Греція 6,47 - 5,39

Данія 5,79 5,77 5,71

Ирландія 5,67 4,94 -

Исландія 5,23 - -

Испанія 5,97 5,72 5,29

Кіпр - 6,96 5,75

Латвія - 4,81 4,74

Люксембург 3,78 - -

Нідерланди 5,27 5,05 5,53

Норвегія 4,83 4,73 4,91

Польша 6,66 6,72 6,48

Португалія 5,14 5,35 5,12

Росія - 5,42 5,44

Румунія - 7,48 7,43

Словакія 6,26 5,93 5,85

Словенія 5,83 5,61 5,63

Турція - - 6,16

Україна 6,46 6,10 5,63

Фінляндія 4,40 4,34 4,51

Франція 5,07 4,74 5,03

Хорватія - - 5,47

Чехія 5,50 - 5,08

Швейцарія 5,37 5,34 5,14

Швеція 4,54 4,81 4,97

Эстонія 5,26 5,37 5,47

Примітка: у таблиці представлені результати трьох хвиль моніторингового дослідницького проекту «Європейське соціальне дослідження» (European Social Survey), в якому беруть участь понад 20 європейських держав, в т.ч. і України.

Дана стаття не дозволяє докладно розглянути всі тонкощі внутрішньоєвропейських відносин. Але стосовно до теми помітним є факт досить-таки стриманого ставлення до поглиблення інтеграції з боку саме «старих» членів ЄС. Що стосується країн, громадяни яких продемонстрували у своїх відповідях більше прагнення до інтеграції в ЄС, то в їх числі переважно «нові» члени. Це Болгарія, Естонія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія (показовим є факт, що всі вони відносяться до східноєвропейських країн і більшість з них не входить в зону використання євро). Причому саме Болгарія і Румунія, найбільш бідні країни Євросоюзу, мають найвищі бали підтримки курсу поглиблення інтеграції.

Все це певною мірою свідчить про стриманий бажанні більш розвинених держав-членів ЄС поглиблювати відносини з новоприйнятими країнами. Що, втім, зовсім не виключає намірів використання їх ресурсів - трудових, сировинних, наукового потенціалу та ін Ця ситуація вірно була охарактеризована доктором соціологічних наук, головним науковим співробітником Інституту соціології НАНУ Н. Паніної: «Бідні хочуть інтегруватися з багатими, які приймають цей порив до єднання з помітно меншим ентузіазмом»(3). І це небажання проявляється не тільки в громадській думці європейців, але і в конкретній політиці. Так, наприклад, нещодавно був запропонований проект концепції зовнішньополітичної стратегії ЄС. Автори - міністри закордонних справ Швеції і Польщі Карл Більдт і Радослав Сікорський. Суть запропонованої ними стратегії полягає в неможливості подальшого розширення Євросоюзу протягом найближчих 10 років.