Виникнення перших фабрик думки поза академічними установами

Тема№9. Фабрики думки Росії

Народження фабрик думки в Радянському Союзі можна віднести до 60-их років. До цього часу стали ясні прорахунки політичного керівництва як у зовнішній, так і внутрішній політиці. До цього часу основні дослідницькі центри знаходилися в стінах Академії наук. Хрущовське викриття сталінізму в 50-60-і роки і наступні більш-менш відкриті дебати в радянському суспільстві поставили в порядок денний питання про нові канали виробництва нових стратегічних ідей. Політика економічного змагання з Заходом вимагала більш докладного вивчення західної економіки і політики. На цьому тлі президія Академії наук у квітні 1956 року ініціював створення Інституту світової економіки і міжнародних відносин, що повинен був відповідати світовим стандартам.

Крім того, ускладнення відносин усередині світової соціалістичної системи і загострення ідеологічної боротьби з західними країнами на всіх континентах стали поштовхом до створення ряду регіональних інститутів, таких як Інститут економіки світової соціалістичної системи, Інститут Латинської Америки, Інститут Африки, Інститут Далекого Сходу. Інститут США (пізніше перейменований в Інститут США і Канади) утворився в 1967 році, коли політика конфронтації перемінилася на м'який пошук потеплення.

Усі ці інститути фінансувалися з державного бюджету, і обсяг їхнього фінансування ніколи не був предметом гласності. Вони були більш-менш незалежні у формулюванні своїх дослідницьких задач, не виходячи при цьому за рамки марксистсько-ленінської і партійної генеральної лінії.

Інститути відрізнялися розміром. Якщо центральні інститути могли мати до 1000 співробітників, то в регіональних працювало 200-400 дослідників.

Більшість інститутів випускали свої власні видання, і результати їхньої роботи оцінювалися переважно кількістю публікацій. Багато хто з них мали зв'язку з закордонними інститутами; ці зв'язки і стали єдиним непідконтрольним державі каналом одержання закордонної інформації.

Діяльність інститутів строго контролювалася Центральним комітетом партії через відділ науки, міжнародний відділ і відділ по зв'язках із соціалістичними країнами. Рішення про створення нового інституту, як правило, приймалося на рівні політбюро.

Серед головних довгострокових тематик цих інститутів - теорія загальної кризи капіталізму, класова боротьба в західних країнах, розвиток міжнародного революційного процесу.

Часто інститути одержували доручення розробити ті або інші проблеми, дати рекомендації прямо від ЦК або побічно через президію Академії наук. Ці доручення були завданнями найвищого пріоритету. Інститути також змагалися між собою, поставляючи свої аналітичні роботи і рекомендації в ЦК. І головним критерієм результативності інститутів була увага, приділене вищим керівництвом цим продуктам.

Вплив цих інститутів на політику вищого керівництва не можна ні переоцінити, ні недооцінити. Вони входили в усі структури, що приймають рішення в Радянському Союзі; у той же час, викликають здивування явні проколи в офіційних рішеннях і документах того часу. У цілому інститути принциповим образом відрізнялися від фабрик думки, створених і розвиваються на Заході: як за технологією роботи, так і по ступені волі у виборі проблематики, ініціювання тим для дослідження і стилеві викладу рекомендацій.