Тема:Російська політична думка 14-16 ст

1. Ідеї незалежності держави і єдності слов¢янських народі у літописах і пам'ятках Київської Русі.

Формування і розвиток давньоруської політико-правової ідеології проходило в умовах становлення феодального суспільства і виникнення державності і було ускладнено зовнішньою небезпекою. Важливу роль у формуванні державності зіграло утворення до 882 р. Київської Русі та прийняття християнства у 988 р.

Зародження давньоруської політичної ідеології було пов¢язано з літописами, які з¢явилисьу першій половині ХІ ст. Літописці намагалися поновити історичне минуле та пояснити сучасне Русі, спираючись, головним образом, на усні сказання.

У середині ХІ ст. з¢являється перший суто політичний твір – “Слово про закон та благодать”, яке написав Київський метрополіт Іларіон. У цьому творі він намагався теоретично обґрунтувати незалежність Київської держави від Візантії та викласти ідею сильної княжої влади. У “Слові” викладається витримана в релігійному дусі концепція всесвітньої історії, яка поділяється на два періоди – Ветхого та Нового завітів. Період Ветхого завіту – період боговибранності одного, іудейського народу та підкорення закону; період Нового завіту – період благодаті, коли християнство стало багатством всіх народів, які сприйняли його добровільно. Народ Русі прийняв християнство за власним почином, а не під впливом Візантії і цим самим він увійшов у рівноправну сім¢ю народів, не потребуючи нічиєї опіки. Іларіон вихваляє князя Володимира Святославича (Хрестителя), велику і незалежну Київську державу, обґрунтовує главенство київського князя над усіма іншими руськими князями.

Ідею Іларіона підтримали в інших творах, саме вона є основною у “Повісті временних літ” (начало ХІІ ст.). Вважається, що цей твір створив монах Києво-Печерської лаври Нестор. У відмінності від Іларіона в “Слові”, Нестор у своєму творі дає історичне обґрунтування незалежності Руської держави та сильної княжої влади.

Викладаючи у “Повісті” історію слов¢янських племен та описуючи заснування Києва та виникнення Київської держави, Нестор намагається заперечити візантійській ідеї про виникнення Київської держави у результаті хрещення Русі під впливом Візантії. У літопису стверджується, що київські князі походять від варязького князя Рюрика, якого призвали слов¢яни для управління ними та для встановлення порядку на руській землі. З Рюрика і починається руська державність, а його нащадки – київські князі по праву є старшими серед усіх руських князів. Заперечення ідеї про “несамостійність” вирішувало насущні політичні задачі: зазіхання Візантії на гегемонію над Київською Руссю, підвищувалось значення влади київських князів, підкреслювалось їх старшинство і недопустимість міжусобиць серед князів в умовах тенденції до феодальної роздробленості, яка є послабленням Русі перед зовнішніми ворогами, князі-брати закликаються до єдності і підкоренню старшому князю.

Тенденції до політичної роздробленості знайшли відображення ще в одному творі “Поученії” князя Володимира Мономаха своїм синам. В своєму творі від заповідав своїм синам бути мудрими князями, продовжувати його політику єднання Руської держави та умиротворення внутрішніх непорозумінь. Мудрий князь повинен по “Поученію” турбуватись про мир у своєму князівстві, а для цього не потрібно забувати про “убогих” та не дозволяти “сильним” погубити просту людину, бути милостивим у суді, бути вірним клятві, яку він давав братам (іншим князям). Особливо він повинен турбуватись про воєнну могутність своєї держави, бути хоробрим воїном і ні в чому не давати собі “упокою”. Соціальні та політичні мотиви “Поученія” Володимира Мономах знайшли відгук у наступному розвитку політичної та правової ідеології.

На підтвердженні своїх переконань в “Руську Правду” (ХІ-ХІІІ ст.), яка є пам¢ятником права раннього феодального суспільства і закріплює становлення феодальних відносин, феодальне землеволодіння, соціальну диференціацію та феодальну залежність, в період правління Володимира Мономаха вводяться статті, які обмежують строки стягнення відсотків за грошовими боргами та скорочуються відсотки за боргами, що сплачуються натурою, забороняється бити смердів без вини. “Руська Правда” закріпила експлуатацію холопів та інших категорій населення, які попали в феодальну залежність, але поява цих статей відбивала вимоги пригнічених мас, їх прагнення якщо і не до визволення з експлуатації, то, по меншій мірі, до її обмеження.

Ці ж мотиви проявляються з часом і у літописах Великого Новгорода, який став боярською республікою. У новгородських літописах “Повість временних літ” була замінена “Початковим зводом”. Для “Зводу” характерно критичне відношення до княжої влади: корисні сучасні князі протиставляються справедливим князям попередніх часів. У цьому не можна не бачити прагнення правлячої новгородської верхівки обґрунтувати обмеження княжої влади, проте також не можна не помітити відображення настрою простих людей, які вважають справедливими попередні порядки докласового суспільства.

Друга половина ХІІ – перша половина ХІІІ ст. характеризується феодальною роздробленістю Русі та поглибленням феодальної експлуатації. У політичній літературі посилюються заклики до єднання усіх сил руської землі, ідеї боротьби проти феодальної подрібненості, яка послаблює Руську державу.

Велике значення для руської політичної ідеології мало “Слово о полку Ігореве”, яке було написано невідомим автором після невдалого походу новгородсько-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців у 1185 р.

Основна патріотична ідея “Слова” – це ідея єдності землі руської. Автор протиставляє славне минуле Русі її тяжкому сучасному і бачить головну причину всіх бід у княжих міжусобицях, за якими князі забули про “велике” – велич і незалежність Русі. Від імені київського князя Святослава автор “Слова” звертається до всіх руських князів з закликом забути про суперечки, поєднатися та усім разом виступити за землю російську, що є на думку автора великою національною задачею. Відповідність вимогам часу, ясність, переконливість та послідовність проведення основної ідеї визначили значення “Слова” в історії передової руської політичної думки та вплив на її розвиток у ХІІІ-ХVст.

Думки про єдність землі руської привели до ідеї єдиної сильної княжої влади. Ця іде розглядається головним чином у іншому творі літератури ХІІ-ХІІІ ст. – “Молінні Данила Заточника”.

Автор “Моління” головним чином знаходиться у заточенні и звертається до князя (у першій редакції – до Юрія Довгорукого, у другій – до Ярослава Всеволодовича) з проханням захистити його від притиснень та визволити від заточення і бід, які викликані самочинством бояр, княжих слуг та багатих людей. Усі свої надії на особисте визволення та встановлення порядку автор пов¢язує з сильною княжою владою, тому встановлення єдиної влади князя – основна ідея твору. На думку автора єдина влада, уникнення феодальних міжусобиць – це єдиний засіб для встановлення величі держави, твердого порядку, визволення простого люду з біди та захист від проізволу.