Характеристика методів навчання дітей української мови

У лінгводидактиці під методом навчання розуміють спільну діяльність педагога і дітей, спрямовану на засвоєння мовленнєвих знань, умінь та навичок, на організацію навчально-мовленнєвої діяльності.

Кожен метод у сукупності реалізує навчаючу, розвиваючу, виховуючу та контрольно-корекційну функції.

Навчаюча функція забезпечує засвоєння дітьми мовленнєвих знань відповідно до специфіки української мови, схожих та відмінних мовних явищ двох близькоспоріднених мов, відомостей про національні традиції, звичаї, культуру українського народу; забезпечує ознайомленість з творами українських поетів та письменників за програмою навчання.

Розвиваюча функція методу спрямована на вироблення мовленнєвих умінь та навичок правильної звуковимови, наголосу, виразності українського мовлення, вмінь точного й доречного добору лексики відповідно до теми спілкування; навичок граматичної правильності мовлення; вміння будувати діалог і зв'язну розповідь. Розвиваюча функція методу спрямована на розвиток мовлення дітей.

Виховуюча функція методу полягає у розвитку почуття патріотизму, поваги до людей інших національностей, інтерес} та бажання оволодіти українською мовою, розвитку духовності дітей.

Контрольно-корекційна функція дає можливість запобігти інтерференції', своєчасно виправити мовленнєві помилки, скоригувати методику навчання.

У сучасній педагогіці існують різноманітні класифікації методів навчання. Це загальнопедагогічні методи. Проте, крім них, існують і часткові методики навчання мови та мовлення.

У практиці навчання дітей другої мови (іноземної) традиційно відомі три методи: натуральний (прямий), перекладний (порівняльний) та комбінований (змішаний).

Натуральний метод навчання другої мови виключає опору на рідну мову. Дитина повністю потрапляє в мовне середовище другої мови. Зрозуміти мовлення допомагає наочність (предмети, іграшки, картинки, ілюстрації). Скажімо, на закятті з української мови в дошкільному закладі навчання за цим методом мало б такий вигляд: «Діти, у мене на столі лежить ляльчин одяг. Я вам його зараз покажу і скажу, як він називається українською мовою: Це – спідниця. Це – сукня. Це – пасок. Олю, це що: спідниця чи сукня? Так, це спідниця. Повтори ще раз це слово. А тепер давай скажемо разом це слово. Запам'ятай, як правильно його вимовляти».

Представники цього методу вважали, що виключення рідної мови гарантує природний шлях для засвоєння другої мови за аналогією з рідною, не розуміючи при цьому, що це Ісе ж таки штучний шлях.

За цим методом основна увага зверталася на розвиток усного діалогічного мовлення, в діалозі брали участь педагог та учень. Досить обмеженими були знання з лексики та фонетики. Розвиток монологічного мовлення ігнорувався зовсім.

Різновидом натурального є прямий метод навчання другої мови, побудований аналогічно до першого. Ігноруючи принцип опори на рідну мову, представники цього методу ввели ряд допоміжних прийомів навчання: роботу над постановкою звуків та вимовою їх, артикуляцію цих звуків, навчання дітей розповіданню.

Натуральний та прямий методи навчання мають ряд недоліків. У їх основі лежить неусвідомлене, механічне наслідування словам та фразам другої мови. Це призводить, з одного боку, до швидкого забування слів, фраз, а з другого – посилює виникнення стійких інтерференцій. Адже педагог не звертає уваги на схожі та відмінні риси мовних явищ, не проводить цілеспрямованої роботи над виправленням помилок, діти ж мислять інтуїтивно другою мовою. Навіть вухо чує не те, що є, а тільки те, що воно звикло чути. Слухаючи чуже мовлення й аналізуючи почуте, ми мимоволі використовуємо звичне для нас «фонологічне сито» своєї рідної мови. А оскільки наше «сито» не підходить до чужого мовлення, виникають численні мовні помилки. Звуки чужої мови набувають «неправильної фонологічної інтерпретації, тому що вони пропускаються через «фонологічне сито» нашої рідної мови».

Ці методи обмежують дитячу активність, уповільнюють темп мовлення під час спілкування, адже дитина спочатку мислить рідною мовою, а вже потім перекладає другою мовою.

Чи можна застосовувати ці методи під час навчання дітей-росіян українському мовленню? Так, навчання за цим методом (один з варіантів) пропонується в програмі, розробленій К. І. Стрюк. Враховуючи близькоспорідненість мов (української та російської), у західному регіоні України, де діти постійно чують українську мову, у російськомовних групах доречним буде також прямий метод навчання за умови бездоганного володіння вихователем українською літературною мовою.

Перекладні методи (граматико-перекладний та текстуально-перекладний) передбачають постійну опору на рідну мову. Основний прийом навчання – переклад текстів з використанням словників. Цей метод застосовувався у шкільній та вузівській практиці навчання іноземних мов, він зовсім ігнорує розмовну практику. (Трубецкой Н. С. Основи фонологии.–М., 1960.– С. 59.)

Комбінований (змішаний) метод поєднує прийоми обох попередньо висвітлених методів. За цим методом широко використовується імітація (повторення фраз, артикуляція звуків, промовляння чистомовок), наочність, зіставлення, переклад. Комбінований метод передбачає цілий комплекс гнучких прийомів з урахуванням специфіки мов, віку дітей, рівня мовленнєвого розвитку. Його доцільно застосовувати і в процесі навчання дошкільнят українському мовленню.

Концепцію методів навчання російської мови як другої розроблено вченими НДІ ВРМШ м. Москви.

За дидактичною метою вони поділяють методи навчання другої мови на пізнавальні, тренувальні і контрольні.

Пізнавальні методи, в свою чергу, поділяють на пояс-нювальш-й пошукові (проблемні, евристичні). Це переважно шкільні методи навчання.

Тренувальні методи поділяють на імітаційні, оперативні та продуктивно-творчі (М. Б. Успенський).

Імітаційний метод передбачає наслідування мовленнєвим зразкам педагога: це артикуляція звуків, вимова слів з правильним наголосом, у потрібному темпі, з потрібною інтонацією, зв'язна розповідь.

Цей метод досить ефективний І в навчанні дітей українського мовлення в дитячому садку. Тільки в практиці дошкільного виховання імітацію традиційно відносять до прийомів навчання.

Оперативний метод передбачає виконання певних розумових операцій та практичних дій з-мовним матеріалом. У дитячому садку це можуть бути вправи на добір синонімів, антонімів, утворення споріднених слів, добір римуючих слів тощо.

Продуктивно-творчий метод передбачає творчу самостійну діяльність дітей другою мовою. Він має місце і в дошкільному закладі, використовується в роботі з дітьми старшого дошкільного віку під час навчання дітей складанню самостійних розповідей українською мовою (описових, за картинкою).

М. Б. Успенський ще виділяє окремо комунікативний метод, за яким вчать дітей спілкуватися другою мовою (будувати діалоги, переказувати художні твори тощо). За характером мовленнєвої діяльності він, по суті, аналогічний продуктивно-творчому, поскільки базується на розвитку й творчому застосуванні набутих мовленнєвих навичок.

(Русский язьік в национальной школе: Проблеми лингво-дидактики / Под ред, Н. М. Шанского, Н. 3. Бакеевой.– М., 1977.)

У шкільній лінгводидактиці існує ще кілька різних класифікацій методів навчання мови. Так, О. В. Текучов визначає такі методи: слово педагога (розповідь), бесіда, аналіз мови (спостереження за мовою, граматичний розбір), вправи, використання наочних посібників (схем, таблиць), робота з навчальною книгою, екскурсія.

Л. П. Федоренко поділяє мовні методи на три групи: 1) методи теоретичного вивчення мови (бесіда, повідомлення, лекція), робота з підручником; 2) методи теоретико-практичного вивчення мови і мовлення (робота з одиницями мови); 3) методи практичні (робота з текстом, переказ, твори).

О. М. Беляєв до методів навчання мови відносить розповідь, пояснення, бесіду, спостереження учнів над мовою, вправи, роботу з підручником.

Деякі з цих методів застосовуються і в практиці розвитку українського мовлення в дитячому садку (розповідь, бесіда, вправи, усні перекази, екскурсії).

Найпоширенішим у дошкільній педагогіці є поділ методів на наочні, словесні та ігрові.

До наочних методів належать спостереження, екскурсії, екскурсії-огляди, розглядання предметів та бесіда про них, бесіда та розповідання за картинами, описування іграшок та предметів, показ діафільмів, кінофільмів, настільного, тіньового та лялькового театрів.

Кожний із цих методів може виступати або самостійним заняттям, або частиною заняття з навчання дітей української мови та прилучення дітей до української національної культури. Проілюструємо це прикладами. Наводимо фрагмент заняття з ознайомлення дітей з навколишнім на тему «Українське народне мистецтво», в якому поєднуються два методи: екскурсія до музею і розглядання народних виробів у супроводі бесіди '.

Завдання: Познайомити дітей з народним мистецтвом України: опішнянські глиняні іграшки, тарелі, посуд, шкатулки; петриківські розписи, вишиванки, вироби; ужгородська кераміка. Виховувати інтерес до народної творчості. Словник: опішнянські, петриківські, посуд, іграшки, вироби, барви, кольори, червоний, чорний, вишиванка.

Хід заняття: Діти приходять до кімнати-музею українського декоративно-вжиткового мистецтва, (Любицька Б Ми живемо на Україні і дужо любимо її // Дошк. виховання – 1991.– № 6.– С. 17.) вихователь-екскурсовод розповідає про експонати. Підводить дітей до виробів петриківських майстрів: – Як ви гадаєте, хто створив усе це? Як називається розпис? Бачите, скільки в кожній речі тепла, вміння, художнього чуття майстра. На якому тлі виконано візерунки? З чого виготовлено шкатулки, миски? А на чому іще малюють такі самі барвисті квіти? Так, красиві композиції на папері прикрашають кімнати у нашому садку. Петриківка – село на Дніпропетровщині, там творять красу наші земляки, і ми пишаємося ними.

Далі розглядають дерев'яні іграшки, писанки, порівнюють їх з опішнянськими виробами, з ужгородською керамікою. Вихователь звертає увагу дітей на те, що в різних місцевостях України побутує різна традиція розпису. У такий самий спосіб коротко аналізується українська вишивка. Дошкільнята помічають, що найпоширеніші кольори – червоний і чорний.

А ось інше заняття з розвитку українського мовлення на тему «Бабусина хата. Український інтер'єр». У цьому занятті використано наочні методи екскурсії-огляду (подорож до бабусиної хати), діти розглядають предмети українського інтер'єру, вихователь веде бесіду за допомогою поетичного слова.

Завдання: виховувати почуття любові до народних звичаїв, естетичні смаки; розвивати мовленнєві уміння. Словник: хата, піч, горщик, чавун, рогач, коцюба, колиска, варити, прикрашати.

Матеріал: українська хата (макет, картина), набірне полотно і деталі українського інтер'єра.

Хід заняття: – Діти, сьогодні я одержала листа від своєї бабусі. (Показує конверт) Вона живе у селі недалеко від Києва. Там немає таких великих будинків, як у нашому місті (рос.– городе). Там ось такі будиночки. (Показує.) Я дуже люблю бабусину хату. Там багато цікавих речей (рос.– вещей).

У хаті є велика піч, яка дає багато тепла. Я люблю взимку погрітися на печі. А ще у печі варять дуже смачний борщ і кашу, картоплю, печуть хліб. Подивіться на посуд, у якому варять борщ і кашу. (Показує горщик.) Що це? А це чавунчик. (Діти повторюють.) У ньому найчастіше варять борщ і картоплю. Подивіться на форму горщика і чавунця. Знизу вони вузькі, а доверху – розширені. Це (Хорошковська О, Кудимна Н. Заняття з розвитку українського мовлення // Дошк виховання.– 199! – № 3.–С 15) для того, щоб зручно було брати рогачем, ставити у піч та виймати з печі.

Ще у бабусі є коцюба. (Показує.) Нею розгортають вугілля, поправляють дрова. Рогач і коцюба завжди стоять у куточку (рос.– уголке), біля печі. Що стоїть біля печі? В Україні в давні часи піч розмальовувалась ось так. (Показує малюнки.)

Тепер скажіть, чи хочете ви побувати в бабусиній хаті? Отже, візьмемося один за одного, начебто вагончики, і поїдемо до бабусі в село.

Проводиться фізкультхвилинка.

– Ось ми і приїхали. Бабуся нас уже чекає (рос.– ожидает), запрошує до хати.

Назустріч дітям виходить інша вихователька, переодягнена бабусею, і вітається:

– Добрий день, дітки! (–Добрий день, бабусю!) Заходьте, діточки, до хати. (Діти заходять.) Сідайте на лавці. Що ви впізнали у моїй хаті? (– Піч, горщики, чавунці, рогач, коцюбу.) Пригадайте, для чого потрібен горщик? Чавунець? Рогач? Коцюба?

За відповіді хвалить: «Які ж ви молодці, як гарно все показали».

– А чи знаєте ви, що це в мене на стінах і вікнах? (– Рушники.) Так, це рушники. Я сама їх вишивала. Що на них вишито? (– Квіти, листячко, калина і т. д.) В Україні давній звичай прикрашати хату рушниками. Який є звичай в Україні? А де ще е рушник? (– На столі.) А оцей простий рушничок (показує) – для витирання після того, як умиєшся. Називається він утирач. Як називається? Що ми витираємо?

Робить вигляд, що прислухається:

– Ой, хтось ніби плаче? Та це ж моя внучка Даринка. Вона ще маленька і спить у колисці. (Підходить до колиски, показує на неї і запитує: «Що це таке?») Поспи, Да-риночко, ми тебе заколишемо і пісеньку заспіваємо. Давайте, дітки, заспіваємо колискову, щоб Дариика заснула.

Діти разом з вихователем співають колискову, яку вивчили на музичних заняттях.

Вихователь пропонує дітям повернутися назад у дитячий садок. Бабуся дякує:

– Добре, дітки, що ви не забули стареньку бабусю і відвідали мене. Ось я вас пригощу смачними гостинцями. (Частує печивом, цукерками.) Приїжджайте до мене в гості. Я навчу вас обід варити. Приїдете, діти?

Діти хором відповідають і прощаються з бабусею.

А ось ще одне заняття, в якому провідним методом навчання була екскурсія у природу.

Тема: «А вже ясне сонечко припекло» '.

Завдання: звернути увагу дітей на зміни у природі, активізувати відомі слова й поповнити словниковий запас новими; розвивати спостережливість, пам'ять. Словник: ласкавий, бруньки, тане, сніг, шпаки, шпаківня, будиночок, дах, лелека, паперовий човник, біжать струмки. Дидактичний матеріал: природні об'єкти, шпаківня (справжня або малюнок), паперовий кораблик.

Для екскурсії обирають теплий сонячний день. Виходять у парк, а якщо є змога – у гай, на схили річки. Вихователь починає бесіду:

– Чи знаєте, діти, як називається нинішній місяць українською мовою? А знаєте, чому він саме так називається? Ось послухайте. У цьому місяці тане сніг, починають пробуджуватися від зимового сну всі рослини. Пробуджується і береза. Від сонячного тепла починає бродити сік, він стікає по стовбуру. Кажуть, що береза «плаче». Плаче від тепла, від радості, що весна прийшла. Тому й місяць називається березень. У березні погода буває різною: то сніг і холод, то сонце, то дощ. Тому в народі кажуть: «Березень невірний: то сміється, то плаче». Як кажуть про березень?

Пропонує заплющити очі й підставити личко сонечку.

– Відчуваєте, як воно гріє? Що робить сонечко? А тепер гляньте на небо. Яке воно? Якого кольору? По небу пливуть легенькі... що? Є більші і менші хмарки. Які хмарки? Де вони?

Коли сонце ховається за хмару, діти пригадують пісеньку про сонечко і кличуть його. Якщо не пам'ятають чи не знають, вихователь сам наспівує її: «Вийди, вийди, сонечко...».

– А тепер гляньмо на землю. Чи є тут зіллячко? А травичка? Яка вона? (–Маленька, зелена.) А квіточки є? Так, ще немає. (Увага до наголосів.) Давайте розучимо вірш про травичку.

Зачитує уривок з вірша В. Ладижця «Веснянка». Діти повторюють кожний рядок:

Травонько, травонько, зеленись, Золотому сонечку поклонись.

(Хорошковська О., Кудикіна Н. Заняття з розвитку українського мовлення // Дошк. виховання.– 1991.–№ 3.–С. 16.)

Щоб розквітла яблунька на горі. Щоб тулялось весело дітворі

Під час розучування вихователь стежить за правильною вимовою звука [шч], позначеного буквою щ.

– Весною земля мокра, бо тане сніг, а з гірок біжать струмочки. Що біжить з гірок? Весною діти роблять з паперу кораблики або човники – ось такі (показує) – і пускають їх на воду. (Пускає на воду свій.)

Далі діти розглядають гілочку дерева або куща. Вихователь пригинає її, запитує:

– Що будемо розглядати? Ось це (показує) гілочка. На ній бруньки. Взимку вони були маленькі. Які були? А тепер набубнявіли, позеленіли. Скоро вони тріснуть, і розів'ються зелені листочки. Що зроблять бруньки? Що розів'ється? А потім квіточки з'являться.

Нагадує, що навесні повертаються до нас із теплих країв птахи.

– Хтось, може, бачив, як вони летять? А хто чув їхні голоси? Ось послухаймо. (Діти прислухаються.) Першими прилітають гуси, шпаки (рос.– скворцн). Шпаки селяться в дуплах дерев і в невеличких будиночках. Ось таких. (Показує шпаківню на дереві або малюнок.) А хто робить шпаківні? То хто селиться у шпаківнях? Де селяться шпаки?

Пропонує розглянути шпаківню. Показує: оце дах, це стіни, це віконце і водночас двері. Діти повторюють слова, потім відгадують загадку:

У садочку біля тину

(рос,– возле забора)

Я зробив йому хатину.

Він навколо обкрутився,

Подививсь і оселився.

– Так, це загадка про шпака. А хатинка для шпака як називається? Тепер нехай кожен викладе з паличок на землі шпаківню або намалює.

Підходить до кожного й запитує, навмисне помиляючись: «Це що, стіна?» – «Ні, це дах> і т. д.

– Давайте пограємо у гру, яку ми дуже любимо. Діти завжди грали в неї весною. Називається вона «Подоляночка».

Діти з допомогою лічилки обирають Подоляночку, і розпочинається гра. Нею і завершується екскурсія.

До словесних методів відносять бесіди, читання та розповідання дітям, заучування віршів, розігрування забавлянок, пісень, переказ художніх творів, складання розповідей, діалогів. На заняттях з українського мовлення словесні методи використовуються лише як частина заняття або у супроводі наочності. Наприклад, розігрування української народної пісеньки «Пташка маленька» з дітьми другого року життя.

На столі знайомі дітям пташка та маківка (вирізана з картону чи дерева). Діти розглядають пташку, квітку (розмова ведеться російською мовою). Потім вихователька пропонує послухати ще одну пісню про пташку українською мовою.

– Пташко маленька! Де твоя ненька'

(мама – називає слово рос. мовою) (Тримає пташку в руках.)

– На маківці сиділа, Дрібен мачок дзьобала. (Імітує рухи)

– Дзьоб-дзьоб, дзьобанець! Ходи, пташко, у тацець' (Пташка танцює)

При повторному читанні діти повторюють слова дзьоб-дзьоб, дзьобанець і запрошують пташку до танцю: «Ходя, пташко, у танець». У кінці заняття діти танцюють разом з пташкою.

А ось ще одне заняття на тему «У нас в гостях бабусина казка> '.

Завдання: розвивати інтерес до української мови, збагачувати й активізувати словниковий запас, розвивати вміння продовжувати фразу, розпочату вихователем, словами казки. Словник: великий, город, збирайтесь, іти (ідіть), дужий, недужий, сміливий, несміливий, вогонь. Матеріал: тіньовий театр – фігурки чоловіка, жінки, цапа, барана, вовків (дві-три), вовча голова, вогнище.

Хід заняття: 1. Бесіда.– А хто з вас, діти, любить, як мама або бабуся розказує казку? Так, усі любите. От і сьогодні до нас у гості прийшла бабусина казка. А це – її герої.

За допомогою тіньового театру вихователь показує фігурки цапа, барана і вовка, пропонує відгадати, хто це. Після відгадування повідомляє, що гостя-казка називається «Цап та баран».

– Отож сідайте біля мене й слухайте її.

2. Слухання казки. Вихователька пов'язує голову хустиною («Я буду ніби бабуся») і розпочинає переповідати казку, пояснюючи в ході розповіді нові слова.

(Хорошковська О, Кудикіна Н Заняття з розвитку українського мовлення // Дошк. виховання.– 1991 – № 2.– С. 9.)

3. Бесіда.– Чому дід з бабою прогнали цапа й барана? Що цап та баран знайшли на дорозі? Кого вони побачили в лісі? Як цап та баран налякали вовків?

Якщо після першого слухання діти не можуть відповісти, вихователь ще раз переказує відповідні уривки.

4. Робота над засвоєнням і активізацією слів. Вихователь повинен звертати увагу на те, як поставлено запитання. Перше вимагає односкладної відповіді і разом з тим дає зразок наступної, тобто готує дитину до неї. У такий спосіб слова активізуються в мовленні.

Зразок запитань:

– Хто сказав такі слова: «А збирайтеся, цапе й баране, і йдіть собі»? Як сказав чоловік? Дужий та несміливий – хто це був? Який був баран? А хто був сміливим, але недужим? Який був цап? Хто так сказав: «Бери, баране, голову, бо ти дужий»? Як сказав цап? А чиї це слова: «Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий»? Як сказав баран? (Звертає увагу на місце наголосу у слові баране.) То хто ж тоді вкинув голову у торбу? (Стежить за вимовою слова удвох.) У казці є такі слова: «Ідуть та й ідуть, коли бачать...» Що ж вони побачили? (Звертає увагу на вимову звука [в] у слові вогонь – у російській мові цього звука на початку слова немає.)

5. Фізкультхвилинка «Заїнько».

6. Вільний переказ казки з використанням тіньового театру Вихователь показує фігурки і починає речення, а діти його закінчують.

До ігрових методів належать дидактичні ігри та вправи, ігрові мовні ситуації, ігри-драматизації, рухливі та хороводні народні ігри. Ігрові методи є складовою частиною кожного заняття, вони використовуються у комплексі з іншими методами. Дидактичні, рухливі, хороводні ігри та ігри-драматизації можуть проводитися й як самостійні заняття або з метою закріплення мовленнєвих умінь у повсякденному житті. Наприклад, з метою закріплення словника до тем «Сім'я» та «Тварини» (словник: бабуся, кошенята, кошик, хутчіш) проводиться рухлива гра «Бабуся та кошенята» (молодша чи середня група).

Діти – «кошенята». Вихователь – «мама-киця». Діти сидять на стільчиках перед натягнутим мотузком. Це їх хатки. Навпроти хатки стоїть стільчик для бабусі. Бабуся з кошиком у руках. У кошику – різноколірні клубочки по два на дитину.

Вихователь:

Ось бабуся йде, Кошик гарненький несе. У куточок тихо сіла І взялась хутчіш за діло. Так сиділа і в'язала. Враз бабуся задрімала.

Бабуся схиляє голову, кошик перевертається й клубочки розкочуються по підлозі. Вихователь:

Кошенята вибігають І клубочки всі збирають.

Кошенята збирають клубочки, підлазять під мотузок. Бабуся прокидається, шукає свої клубочки, бачить їх у дітей, просить віддати. Діти складають їх у кошик бабусі.

Наводимо запис заняття (середня група), в ході якого використано ігри та ігрові прийоми.

Тема: Ввічливі діти. Завдання: Лексика: новенька, запрошувати, вдячний, зустрічати, вітатися. Фонетика: вимова твердих та м'яких приголосних, звукосполучення п'я. Діалог: «Запрошення в гості». Граматика: звертання Олю, Іване. Матеріал: ляльки Оксана і Панасик, сюжетні картинки.

Хід заняття: Діти сидять півколом. На столі – Оксана й Панасик в українському вбранні. Ляльки вітаються з дітьми по черзі: «Добрий день, Олю». (Діти: «Добрий день, Оксано, Панасе».) – Діти, в Оксани день народження. Вона хоче запросити вас до себе в гості.– Бере ляльку і підходить до дитини: «Зіно, приходь, будь ласка, до мене в гості на день народження». Зіна відповідає «Дякую, я прийду».

Потім вихователька викликає до себе дітей парами й пропонує їм діалог:

– Добрий день, Ігоре!

– Добрий день, Максиме!

– Приходь, будь ласка, до мене на день народження.

– Дякую, я прийду.

– До побачення, Максиме.

– До побачення, Ігоре.

Дидактична гра «Дошкільнята – ввічливі діти>. Вихователька промовляє текст, діти називають слова ввічливості: «У групу дитячого садка прийшла новенька дівчинка. Вона зайшла у кімнату і тихо привіталась (...). Діти радісно й голосно відповіли їй (...). Як же її звати, подумали діти, і тут Сергійко запитав (...). Як він запитав?

А тепер ми подивимося, чи ввічливі наші діти. На столику вихователька розкладує іграшки: ляльку, слона, рибу. На стільчик біля столика запрошує когось із дітей. «Руслан сидить за столиком, у нього є іграшки: лялька, слон, риба. Той, кого я запрошу, підійде до Руслана й українською мовою ввічливо попросить якусь іграшку. Ось так, як я: «Руслане, дай мені, будь ласка, ляльку». Руслан бере ляльку і говорить: «Будь ласка, візьми ляльку».– «Дякую, Руслане». Діти будують діалог. Вихователька: «Молодці, діти. Наші гості задоволені, їм уже час йти додому. До побачення, діти!»

Вибір методів навчання та розвитку українського мовлення залежить від багатьох факторів: від віку та рівня розвитку дітей, рівня володіння українським мовленням, специфіки мовного оточення, від мети та завдань навчання.