Порядок справляння державного мита

За вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси та посадові особи виконкомів місцевих рад справляють державне мито.

Державне мито справляється за ставками, в розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який зараз становить 17,0 грн., та в процентному відношенні до відповідної суми документа, наприклад, вартості відчужуваного майна.

Державне мито сплачується готівкою, шляхом перерахувань із рахунку платника в кредитній установі чи митними марками.

За вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами, а також виконкомами сільських, селищних та міських рад державне мито сплачується до вчинення нотаріальних дій, а за видачу дублікатів документів, що є в справах нотаріальної контори, копій документів, — одночасно з видачею. При цьому за дії, вчинені виконкомами сільських рад, державне мито сплачується виключно готівкою. Виконком сільської ради видає платникові квитанцію про сплату мита, а на документах, що видаються платникові, а у відповідних документах і в книгах сільської ради робиться відмітка про суму стягнутого мита і вказується номер квитанції.

У державних нотаріальних конторах у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій вказується сума внесеного державного мита, дата й номер банківського документа.

За видачу свідоцтв про право на спадщину державне мито стягується з вартості всього майна, що переходить у спадок, визначеної на день відкриття спадщини. У тих випадках, коли є кілька спадкоємців (у тому числі спадкоємців за законом, за заповітом чи тих, які мають право на обов'язкову частку) державне мито обчислюється з тієї частки спадщини, що належить кожному спадкоємцеві.

За наявності неповнолітніх спадкоємців на момент відкриття спадщини державне мито справляється тільки з повнолітніх спадкоємців у тій сумі, що відповідає їхній частині у спадщині, незалежно від того, що на час отримання свідоцтва про право на спадщину вони досягли повноліття.

Якщо за заявою спадкоємців свідоцтво про право на спадщину видається на частку спадкового майна, державне мито обчислюється з тієї частки, що вказана у виданому свідоцтві. У разі видачі в подальшому свідоцтва на решту майна мито обчислюється із загальної його вартості, а до сплати пред'являється різниця між обчисленою сумою та сумою, сплаченою за видачу попередніх свідоцтв.

За повторні свідоцтва про право на спадщину, що видаються на підставі ухвали суду про недійсність попередніх свідоцтв, державне мито справляється на загальних підставах. При цьому сума мита, сплачена за первісне свідоцтво, підлягає поверненню або ж за заявою платника зараховується в рахунок суми, що належить до сплати за видачу нового свідоцтва, якщо не минув рік з дня зарахування цієї суми до бюджету.

За видачу свідоцтв про право на спадщину акредитивів і чеків Державного експортно-імпортного банку України державне мито сплачується на загальних підставах.

За видачу подружжю свідоцтва про право на спадщину майна, нажитого за час шлюбу, після смерті одного з них державне мито справляється з вартості тієї його частки, що фактично переходить у спадок.

Під час обчислення суми державного мита за посвідченням договорів відчуження нерухомого майна, що знаходиться у власності фізичних або юридичних осіб, вартість таких договорів приймається виходячи з суми Договору, але не нижче від його інвентаризаційної чи балансової вартості з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості цих об'єктів та зносу на момент відчуження, про що вказується в довідках-характеристиках бюро технічної інвентаризації.

Державне мито за посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, переданих громадянам безплатно для ведення підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва, обчислюється з суми договору, але не нижче від нормативної ціни земельної ділянки, встановленої Законом України "Про плату за землю".

За посвідчення договорів, платежі за які провадяться періодично (наприклад, за договором оренди майна), сума з якої обчислюється і сплачується державне мито, визначається з загальної суми платежів за договір за весь час його дії. Якщо ж договір укладено на невизначений строк, то мито обчислюється і сплачується, виходячи з загальної суми платежів за договором, але не більш ніж за три роки.

За посвідчення договорів, суму яких визначено виразом "від-до", державне мито обчислюється виходячи з більшої суми. Отже, за посвідчення договорів міни державне ито За посвідчення договорів про поступку вимозі та.переведення боргу, про продовження строку дії раніше укладеного договору або збільшення початкової суми договору державне мито обчислюється виходячи з оцінки нездійснених прав і невикористаних обов'язків або суми, на яку збільшується сума раніше укладених договорів.

За посвідчення договору майнового найму, за умовами якого до суми платежів зараховується вартість зведених наймачем будівель та інших споруд, обладнання приміщень, вартість проведеного наймачем капітального ремонту тощо, сума, з якої обчислюється і справляється мито, визначається з розміру платежів за договором, з урахуванням витрат наймача.

Державне мито з угод, за якими одна сторона звільняється від сплати державного мита, сплачується повністю другою стороною, якщо вона також не звільнена від сплати мита.

Державне мито підлягає поверненню частково або повністю в тому випадку, коли мито було внесено в більшому розмірі, ніж це передбачено законом, а також коли державна нотаріальна контора або виконком місцевої ради відмовив у вчиненні нотаріальних дій.

Повернення державного мита проводиться на підставі заяви, яка повинна бути подана протягом року від дня зарахування державного мита до бюджету, до державної нотаріальної контори. На підставі цієї заяви нотаріальна контора подає до фінансового відділу району чи міста, до бюджету якого надійшло державне мито і де знаходиться другий примірник документа про його сплату, разом із заявою платника і свій висновок. У висновку вказується, з яких обставин є підстава для часткового чи повного повернення державного мита. Крім того, нотаріальна контора подає оригінали документів, що підтверджують сплату державного мита, якщо воно підлягає поверненню в повному розмірі.

Повернення державного мита, сплаченого до виконкому сільської ради, проводиться цим виконкомом на підставі письмового розпорядження голови виконкому із зазначенням причин, за яких виникла потреба повернення державного мита.

11. Оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні

Для запобігання порушенню законності та охорони прав громадян і юридичних осіб важливе значення мають урегульовані законодавством підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій (ст. 49 Закону України "Про нотаріат").

Стаття 49 Закону регулює загальні підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, що їх можна виділити у дві групи. Перша група — це підстави, які взагалі не дають можливості вчинити нотаріальні дії. До другої групи відносять підстави, які не дають можливості вчинити нотаріальну дію в якийсь момент, але після усунення їх вчинення нотаріальної дії стає можливим.

Таким чином, до першої групи підстав відмови належать:

1) вчинення дії, що суперечить закону;

2) подання документів для вчинення нотаріальної дії, які суперечать закону або містять відомості, що принижують честь і гідність громадян;

3) суперечність цілям, указаним у статуті чи положенні угоди, що укладається від імені юридичної особи;

4) 4) якщо вчинення дії взагалі не входить до компетенції нотаріальних органів.

До другої групи підстав відмови відносять:

1) звернення за вчиненням нотаріальної дії не до того нотаріуса чи посадової особи, які мають право вчинити цю нотаріальну дію;

2) звернення за вчиненням нотаріальної дії недієздатної особи;

3) звернення за вчиненням нотаріальної дії представника, який не має необхідних повноважень;

4) звернення за вчиненням нотаріальної дії особи, яка знаходиться в стані афекту, алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

Відповідно до закону відмова у вчиненні нотаріальної дії або неправильне її вчинення можуть оскаржуватися в суді (ст. 50 Закону України "Про нотаріат"). Такі справи розглядаються судом у порядку окремого провадження. Внаслідок розгляду і вирішення цих справ суд може визнати незаконними вчинені конкретні нотаріальні дії та скасувати їх або зобов'язати нотаріуса чи посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії, вчинити ті чи ті нотаріальні дії, якщо в цьому було неправомірно відмовлено.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про нотаріат" та ст. 285 ЦПК України заінтересована особа має право подати скаргу до районного (міського) суду за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, виконкому місцевої ради чи робочого місця приватного нотаріуса.

Скарги на дії консульських службових осіб і працівників консульських установ розглядаються в порядку підлеглості (ст. 19 Консульського статуту України), а не в судовому порядку. Такі скарги подаються на ім'я голови консульської установи України або на ім'я дипломатичного представника України в країні перебування або до Міністерства закордонних справ України.

Законом визначено й підсудність справ по скаргах на дії посадових осіб, які посвідчують заповіти й доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених (ст. 40 Закону України "Про нотаріат"). Такі скарги подаються до суду за місцезнаходженням лікарні, іншого стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, санаторію, будинку для престарілих та інвалідів, експедиції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, місця позбавлення волі.

Скарги на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в цьому посвідчені капітаном морського судна чи судна внутрішнього плавання, що плаває під прапором України, подаються до суду за місцем порту приписки судна.

Заінтересованими особами, які мають право подати скаргу на нотаріальні дії чи на відмову в учиненні їх, є особи, відносно яких мала бути вчинена нотаріальна дія, або громадяни чи організації, що брали безпосередню участь у вчиненні нотаріальної дії, що оскаржується. Право на порушення цієї категорії справ має і прокурор, який подає в цьому випадку не скаргу, а заяву на захист прав та інтересів інших осіб (ст. 285 ЦПК).

Для принесення скарги на дії нотаріуса чи посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, законодавством передбачено десятиденний строк. Цей строк обчислюється з наступного дня після вчинення оскарженої нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію і вважається не пропущеним, якщо до його закінчення скарга була подана (здана на пошту) органові, що виконує нотаріальні дії, чи безпосередньо до суду. Пропущений заінтересованою особою строк для принесення скарги може бути поновлений судом за наявності поважних причин пропуску строку.

Нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, повинні викласти причини відмови в письмовій формі та роз'яснити порядок її оскарження. У разі, коли у вчиненні дії відмовляє нотаріус, він не пізніше як у триденний строк виносить постанову про таку відмову.

Особливістю цієї категорії справ є те, що скарга чи заява подаються до суду через нотаріуса або посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії. Нотаріус чи посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, повинні передати скаргу, заяву зі своїми поясненнями щодо сутності скарги, заяви разом з оригіналами або копіями необхідних документів до суду протягом трьох днів з дня одержання скарги чи заяви (ст. 287 ЦПК України).

Суттєвою обставиною розгляду цих справ є правильне визначення кола заінтересованих осіб. Крім скаржника, у справі беруть участь нотаріуси та інші посадові особи, що вчиняють нотаріальні дії, як заінтересовані особи. Вони мають усі права, передбачені ст. 99 ЦПК України, і несуть передбачені законом обов'язки. Якщо справа порушується за заявою прокурора, суд притягує до участі у справі осіб, відносно яких вчинялася нотаріальна дія чи було відмовлено в її вчиненні. Крім того, заінтересованими особами можуть бути родичі скаржника, його подружжя, органи державного управління, інші спадкоємці.

Якщо вчинення нотаріальної дії зачіпає права і обов'язки особи, яка безпосередньо приймала участь у здійсненні нотаріальної дії, то вона може подати скаргу на дії нотаріуса, яка буде розглядатися в порядку окремого провадження.

Таким чином, у порядку позовного провадження розглядаються заяви інших осіб, котрі оспорюють права та обов'язки, набуття яких пов'язане з вчиненням нотаріальної дії.

12. Приймання, розгляд та реєстрація кореспонденції

13. Складання та оформлення службових документів

14. Видача свідоцтв про право на спадщину

Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину регулюється статтями 66—69 Закону України "Про нотаріат", пунктами 108—125 Інструкції про порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами України. Крім того, під час видачі свідоцтва про право на спадщину слід керуватися нормами спадкового права (статті 524—564 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину може видавати лише державна нотаріальна контора. Громадянам України, які постійно проживають за кордоном, таке свідоцтво може видавати консульська установа чи дипломатичне представництво. Приватний нотаріус і посадові особи виконкому місцевих рад такого права не мають. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які своєчасно прийняли спадщину, ніяким строком не обмежується, і вони можуть звертатися за його одержанням будь-коли після закінчення шестимісячного строку.

Заява щодо видачі свідоцтва про право на спадщину повинна бути оформлена письмово. Прохання про видачу свідоцтва може бути викладене в заяві про прийняття спадщини або в окремій заяві. Заява до нотаріальної контори найчастіше містить волевиявлення про прийняття спадщини і прохання видати свідоцтво про право на спадщину. На заяві справжність підпису спадкоємця має засвідчити нотаріус. Засвідчення не потрібно, якщо спадкоємець особисто з'явиться до нотаріальної контори і подасть заяву. У такому разі нотаріус встановлює особу спадкоємця і перевіряє справжність підпису, про що робить відмітку на заяві. Якщо така заява надходить до нотаріальної контори поштою, а підпис спадкоємця не засвідчено, то вона приймається нотаріусом, але спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену як належить, або прибути до нотаріальної контори особисто.

Приймаючи заяву щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус зобов'язаний роз'яснити спадкоємцям їхні права та обов'язки, порядок оформлення всіх необхідних документів, а в деяких випадках витребувати їх самому.

На підставі поданої заяви в нотаріальній конторі заводиться спадкова справа, в якій містяться всі необхідні документи, що підтверджують наявність юридичних фактів на видачу такого свідоцтва, а також інші документи; в кінці справи підшивається примірник свідоцтва про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину являє собою окремий документ, що видається на ім'я всіх спадкоємців або, за їхнім бажанням, кожному окремо. В останньому випадку в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видано свідоцтво про право на спадщину. Крім того, кожному спадкоємцеві (також за його бажанням) можуть бути видані окремі свідоцтва на певний вид спадщини.

Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва не є обов'язковою. Його може одержати представник за дорученням або, на прохання спадкоємця, його можуть надіслати поштою.

У деяких випадках можлива видача додаткового свідоцтва про право на спадщину. Така необхідність виникає, коли спадкоємці одержали свідоцтво на певну частину майна. Тоді вони мають право одержати свідоцтва на інше майно, не зазначене у виданому свідоцтві.

Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом має деякі особливості. Видаючи таке свідоцтво, нотаріус повинен перевірити, чи правильно складено й посвідчено заповіт, чи відповідає він вимогам закону. У противному разі нотаріус відмовляє в прийнятті заповіту і видачі свідоцтва про право на спадщину. Крім того, треба з'ясувати, чи не скасовано заповіт, про що необхідна відмітка нотаріуса.

Видаючи свідоцтво про право на спадщину за заповітом, нотаріус зобов'язаний перевірити наявність спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Такими особами є неповнолітні чи непрацездатні діти, непрацездатні дружина, батьки та утриманці, які незалежно від змісту заповіту успадковують не менш як 2/₃ частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом (ст. 535 ЦК).

Із переходом спадкового майна державі заява щодо видачі свідоцтва про право на спадщину надсилається до нотаріальної контори відповідним фінансовим органом, на території якого знаходиться спадкове майно. Свідоцтво про право держави на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відмова фінансового органу від спадщини законом не передбачається.

Держава стає спадкоємницею: якщо спадкодавець усе майно або частину його заповідав державі; якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; якщо всі спадкоємці відмовилися від спадщини; якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування згідно зі статтями 528 і 534 ЦК; якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини; якщо хтось із спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави і його частка переходить до держави; якщо за відсутності спадкоємців за законом заповідано лише частину майна спадкодавця, то решта майна переходить до держави (ст. 555 ЦК).

За видачу свідоцтва про право на спадщину стягується державне мито в розмірі 0,5% суми спадщини, незалежно від того, хто є спадкоємцем.

15. Загальні правила посвідчення угод

Угодами визнаються дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків (ст. 41 ЦК УРСР).

Відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

• договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 ЦК);

• договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 13 Закону України "Про заставу");

• договори про відчуження земельних ділянок, що знаходяться в колективній або приватній власності (ст. 4 декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. № 15—92;

• договори купівлі-продажу майна державних підприємств (ст. 27 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст. 23 Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України " Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію);

• шлюбні контракти (ст. 27^і Кодексу про шлюб та сім'ю);

• заповіти (ст. 541 ЦК);

• доручення на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо підприємств, установ, організацій (окрім випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма доручення (стаття 64 ЦК);

• доручення, що видаються в порядку передоручення (ст. 68 ЦК);

• інші угоди, для яких чинним законодавством передбачено обов'язкову нотаріальну форму.

За бажанням сторін посвідчуються й інші угоди, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, скажімо, угоди учасників спільної часткової власності про виділення частки у спільному майні, про встановлення порядку користування спільним майном (жилим будинком, квартирою, садовим будинком, дачею, земельною ділянкою тощо), про встановлення розміру часток або про зміну часток, договори позики, доручення, схову, найму жилого приміщення тощо.

Коли в нотаріальному порядку посвідчуються угоди, які не потребують обов'язкової нотаріальної форми посвідчення, то це буде добровільне нотаріальне посвідчення угоди, яке все частіше використовується у практиці.

Нотаріальне провадження по посвідченню будь-якої угоди починається з встановлення нотаріусом волевиявлення сторін на укладення саме цієї, а не іншої угоди, встановлення, які саме наслідки сторони передбачають для себе після посвідчення угоди, чи не помилилися вони в назві угоди. Для цього нотаріус має детально обговорити зі сторонами умови угоди, всі її суттєві моменти, роз'яснити права та обов'язки сторін, що випливають з угоди, аби юридична необізнаність не спричинила порушення прав і законних інтересів осіб, які звертаються до нього.

Коли нотаріус з'ясує дійсні наміри сторін і виявить суттєві моменти угоди, він зобов'язаний перевірити, чи відповідає зміст цієї угоди. вимогам закону.

Наступними моментами укладання угоди, який суттєво впливає на порядок її посвідчення, є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності чи правоздатності юридичних осіб, представники яких звернулися до нотаріуса.

Якщо у нотаріуса є підстави вважати, що хтось із учасників угоди внаслідок душевної хвороби чи недоумства не може зрозуміти значення своїх дій або керувати ними чи внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами ставить свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, а відомостей про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладає вчинення угоди і з'ясовує, чи існує рішення суду про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною. Якщо таке рішення судом не виносилося, нотаріус повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один із органів, зазначених у ст. 256 Цивільного процесуального кодексу, які можуть звернутися до суду з заявою про визнання цієї особи недієздатною чи обмежено дієздатною.

У своєму листі нотаріус просить повідомити його про винесене рішення. Залежно від прийнятого цією особою чи органом рішення нотаріус або посвідчує угоду, або зупиняє вчинення нотаріальної дії до розгляду справи в суді.

Якщо в угоді бере участь юридична особа, нотаріус повинен перевірити її правоздатність. Перевіряючи правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угоді, нотаріуси зобов'язані ознайомитись із їх статутом (положенням).

Якщо угода вчиняється за участю представника, то перевіряються його повноваження. Доручення, на якому базуються повноваження представника, подається нотаріусу. Нотаріус повинен ознайомитися з оригіналом доручення і визначити обсяг повноважень представника. Дійсність доручення, посвідченого у нотаріальному порядку, перевіряється за даними Єдиного реєстру доручень.

Нотаріус не вимагає подання доручень на вчинення угод та інших дій від імені керівників юридичних осіб, яким за статутом (положенням) надано право укладати угоди. У цих випадках вимагається лише документ, що посвідчує їхнє службове становище.

Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, витребується документ, що стверджує його повноваження на розподіл обов'язків між членами колегіального органу, (статут, установчий договір, постанова про обрання посадових осіб і т. ін.).

Угоди про відчуження або заставу майна, що є спільною сумісною власністю, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, підписуються всіма співвласниками цього майна чи уповноваженими особами.

Коли предметом угоди про відчуження та заставу є майно, що підлягає реєстрації, як-то: жилий будинок, квартира, дача, садовий будинок, інше нерухоме майно чи автотранспорт, то нотаріусу обов'язково подаються документи, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. Такі документи нотаріус приймає лише за наявності на них запису про реєстрацію.

Угода відносно майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, які встановлюють право власності (меблі, картини, коштовності тощо).

Угоди про відчуження або заставу майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, можуть бути посвідчені нотаріусом лише за наявності письмової згоди другого з подружжя (ст. 23 КпШС).

Після того, як нотаріус витребував та оформив усі згоди, дозволи та заяви, а сторони підписали всі примірники угоди, нотаріус її посвідчує. Посвідчення угоди полягає у вчиненні на угоді посвідчувального напису. Такі написи вчиняються не в довільній, а в чітко визначеній для певних обставин формі. Всі форми посвідчувальних написів викладені у Формах реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5.

Договір про відчуження майна, що підлягає реєстрації, повинен бути поданий для реєстрації за місцем обліку цього майна, про що нотаріус зазначає у посвідчувальному написі та роз'яснює сторонам.

Якщо сторони добровільно бажають розірвати нотаріально посвідчену угоду, вони.можуть зробити це і в нотаріальному порядку. Угода сторін про розірвання нотаріально посвідченого договору про відчуження майна може бути або оформлена складанням окремого документа, що додається до примірника договору, який знаходиться у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, або викладена на самому договорі. Угода підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. На всіх примірниках договору робиться відмітка про розірвання договору з зазначенням номера за реєстром і дати посвідчення угоди про розірвання.

Позначку підписує нотаріус і скріплює його печаткою. Про розірвання договору про відчуженням майна робиться запис у реєстрі нотаріальних дій.

Якщо посвідчується угода про розірвання договору про відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, перевіряється також відсутність заборони відчуження чи арешту.

Якщо угода про розірвання договору про відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна посвідчується після реєстрації договору відчуження, нотаріус вимагає довід-ку-характеристику БТІ.

Одержавши рішення суду про визнання договору про відчуження майна недійсним, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, що зберігається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, долучивши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі нотаріальних дій і, якщо це можливо, на решті примірників договору.

Правовстановлюючий документ повертається відчужува-чу майна на його вимогу. Державне мито чи плата за посвідчення договору про відчуження майна в разі його розірвання сторонам не повертається.

Про розірвання договору про відчуження майна, що підлягає реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган, який здійснює реєстрацію, якщо такий договір до його розірвання було цим органом зареєстровано.

16. Здійснення виконавчих написів

Для вчинення виконавчого напису необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, при яких може бути вчинена ця нотаріальна дія.

Першою умовою є перевірка нотаріусом того факту: чи входить в Перелік безспірних заборгованостей заборгованість, відносно якої треба вчинити виконавчий напис. Наявність цієї умови перевіряється шляхом ознайомлення та звірення зі змістом названого Переліку.

Друга умова стосується перевірки пред'явлення всіх необхідних для вчинення виконавчого напису документів, які підтверджують наявність зобов'язання та його безспір-ність. Встановлення цієї умови також провадиться шляхом ознайомлення зі змістом Переліку, де в кожному розділі після найменування вказуються документи, які необхідно пред'явити для вчинення виконавчого напису по кожній заборгованості.

Третя умова стосується перевірки того, чи немає спору щодо наявності чи змісту зобов'язання або іншої відповідальності між стягувачем і боржником.

Ця умова перевіряється на підставі представлених документів, що вказані в Переліку і які підтверджують існування зобов'язання та безспірність заборгованості. За наявності спору між сторонами нотаріус відмовляє у вчиненні виконавчого напису та роз'яснює порядок стягнення заборгованості у судовому порядку.

Дані про наявність спору можуть бути вказані і в представлених документах.

Четвертою умовою є звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису в установлені законом строки.

За загальним правилом виконавчий напис можна вчинити, якщо від дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, встановлено законом інший строк, то виконавчий напис вчиняється в межах цього строку.

Окремо треба зупинитись на умовах, яких слід дотримуватись при вчиненні виконавчих написів на чеках. Крім названих вище загальних умов, вимагається перевірка ще певних специфічних.

По-перше, вчинення виконавчих написів на чеках можливе лише на прохання чекодержателя.

По-друге, необхідний напис Платника щодо того, що чек був пред'явлений до оплати із зазначенням дати пред'явлення, але в указаний строк не був оплачений.

По-третє, потрібно перевірити своєчасність пред'явлення чека до платежу. Нотаріус приймає для пред'явлення до платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, а іноземні чеки — після закінчення шести місяців з дня видачі чека, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня (ст. 93 Закону України "Про нотаріат").

Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів регулюється ст.ст. 87—91 Закону України "Про нотаріат" та п.п. 164—172 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Вчиняти виконавчі написи вправі державні нотаріальні контори і приватні нотаріуси. Посадові особи виконкомів місцевих Рад сьогодні такого права не мають.

Внаслідок того, що при вчиненні цієї нотаріальної дії діє загальне правило територіальної компетенції, можна звернутися за її вчиненням до будь-якої державної нотаріальної контори і до будь-якого приватного нотаріуса незалежно від місця знаходження стягувача і боржника. Тільки при вчиненні виконавчого напису на чеках діє виняток із загального правила територіальної компетенції. В такому разі виконавчий напис вчиняється за місцем знаходження платника, тобто за місцем посвідчення несплати чека.

Право на вчинення виконавчих написів мають також консульські установи. Вони вчиняють виконавчі написи на боргових документах, що надходять від організацій України, які знаходяться в межах їх консульського округу. І можуть їх вчиняти тільки у відношенні громадян України, які постійно проживають в Україні.

Заява про вчинення виконавчого напису повинна бути викладена в письмовій формі і містити всі необхідні відомості про стягувача, боржника, їх адреси, зміст зобов'язання та інше. До заяви додаються всі передбачені Переліком документи, що свідчать про наявність зобов'язання та його безспірність.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа і має вид штампу встановленого зразка і скріпленого підписом та гербовою печаткою нотаріуса. Окремо від документа, що встановлює заборгованість, виконавчий напис не вчиняється. Тільки в тому разі, коли на оригіналі документа недостатньо місця для виконавчого напису, він може бути вчинений на окремому аркуші, який повинен бути підшитий до документа, на підставі якого вчинено виконавчий напис, пронумерований і скріплений підписом та печаткою нотаріуса.

Не може бути вчинений виконавчий напис на дублікаті документа, бо в цьому випадку відсутній елемент безспірності. Але при цьому допускаються певні винятки із загального правила, які виправдані певними особливостями вчинення цієї нотаріальної дії.

Виконавчий напис повинен містити передбачені законом реквізити, які вказані в п. 167 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Наказом Міністерства юстиції України від 29 липня 1999 р. на виконання Закону України "Про виконавче провадження" від 1 липня 1999 р. внесено зміни до п. 167 Інструкції. Враховуючи ці зміни, виконавчий напис повинен містити:

— дату (рік, місяць, число) вчинення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис;

— найменування та адресу стягувача;

— найменування та адресу боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

— зазначення строку, за який провадиться стягнення;

— зазначення сум, що підлягають стягненню, або предметів, які підлягають витребуванню, в тому числі пені, процентів, якщо такі належать;

— зазначення розміру плати, сум державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

— зазначення статті Закону "Про нотаріат" та пункту Переліку документів, на підставі яких видано виконавчий напис;

— номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі;

— підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, печатку.