Поняття сутності собівартості продукції та важливість зниження даного показника для тракторного машинобудування

Теоретичні основи дослідження поняття собівартості продукції та шляхів її зниження

Поняття сутності собівартості продукції та важливість зниження даного показника для тракторного машинобудування

Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут – повну собівартість промислової продукції [1–4].

Собівартість комплексно характеризує використання всіх видів ресурсів підприємства. В ній відображаються: рівень організації виробничого процесу,; технічний рівень; продуктивність праці та інше.

З метою проведення економічного аналізу витрат підприємства собівартість продукції класифікують за низкою ознак [5–6]. Залежно від часу формування витрат розрізняють планову, фактичну, нормативну та кошторисну собівартість. Залежно від місця формування витрат – цехова, виробнича та повна. Залежно від тривалості розрахункового періоду – місячна, квартальна, річна. За складом продукції собівартість буває: товарної, валової, реалізовано продукції та незавершеного виробництва. За ступенем охоплення підприємств виділяють ще індивідуальну та галузеву собівартість.

Витрати, що формують собівартість промислової продукції класифікують за різними ознаками, але найважливішою з них є класифікація за економічними елементами та статтями калькуляції. За економічними елементами витрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Вони є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво. Елементи витрат на виробництво включають матеріальні витрати, оплату праці та відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів та нематеріальних активів, Інші операційні витрати. Відповідно до цієї класифікація можна визначити структуру собівартості промислової продукції, яка для підприємств різних галузей не є однаковою і поділяє їх на енергомісткі, матеріаломісткі, фондомісткі та трудомісткі. Що стосується класифікації витрат за статтями калькуляції, то статті – це витрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місця виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Статті калькуляції формують витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції

Показниками собівартості продукції, що використовуються у господарській практиці, є: витрати на одну гривню товарної продукції, собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції) та зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).

Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи та просто необхідністю в умовах ринкової економіки. В наукових джерелах виділяють наступні фактори впливу на зниження собівартості промислової продукції: підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміни структури та обсягу продукції, галузевих та інших чинників. Розрахунок економії витрат при застосуванні певних чинників впливу на рівень витрат на виробництво продукції можна здійснювати методом прямого розрахунку та індексним методом. Для того, щоб вірно обирати шляхи зниження собівартості продукції, обов'язково необхідно мати уяву про власне виробництво, його структуру, передові технологічні процеси, структуру витрат тощо. Без знання конкретних технологій, технологічних можливостей конкретного технологічного процесу, видів продукції, неможливо забезпечити якісне виконання поставлених завдань щодо зниження собівартості продукції підприємства.

Україна щороку на закупівлю імпортної сільськогосподарської техніки витрачає близько 1 млрд. доларів СІЛА. Якщо дана тенденція буде продовжуватися, то у сфері вітчизняного машинобудування буде втрачено близько 60 тисяч робочих місць. Мінімальна щорічна технологічна потреба у тракторах становить 17 тисяч, зернозбиральних комбайнів – 5 тисяч. У 2008 році було виготовлено 2,7 тисяч тракторів і 93 комбайни, а в 2009 році – 3,2 тисяч тракторів і 81 комбайн. У тому ж 2008 році ввезено 3596 тракторів та 1591 зернозбиральний комбайн, протягом першого півріччя 2009 року – 2350 тракторів і 475 зернозбиральних комбайнів, значна частина яких була у використанні.

Взагалі тракторний парк в аграрному секторі на 1 січня 2008 року становив 224,6 тисяч одиниць, а зернозбиральних комбайнів – близько 53,6 тисячі, що дорівнює відповідно 50 і 55 відсоткам технологічної потреби (яка становить відповідно 420 тисяч та 104 тисячі одиниць).

Темпи оновлення номенклатури вітчизняної складної сільськогосподарської техніки у 2–5 разів нижчі, ніж за кордоном, що не дає змогу забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної техніки. Більшість спеціалізованих машинобудівних заводів оснащені жорсткими технологічними лініями, які не дають можливості швидко і з малими витратами переходити на виробництво нових, більш прогресивних моделей техніки. Відсутність прибутків та інших джерел фінансування не дозволяє більшості підприємств вести технічне переоснащення, основні фонди яких морально і фізично застарілі, а технічний стан не відповідає вимогам виробництва складної продукції (зокрема, обладнання підприємств спрацьоване на 60–85%). Практично вичерпані можливості подальшого нарощування виробництва за рахунок власних ресурсів, що призвело до реальної загрози неможливості виготовлення для господарств АПК тракторів в обсягах, які забезпечують відновлення тракторного парку. Наслідком цього є значне погіршення матеріально-технічного оснащення сільського господарства. На кожен трактор України припадає 72 га орних земель. У Німеччині цей показник становить 8, Франції – 12, США – 28 га. На 1000 га припадає лише 7 зернових комбайнів, в Німеччині – 25, у США та Франції – 19.

Вітчизняними машинобудівними підприємствами виготовляється близько 2 тисяч найменувань модернізованих та понад 500 нових моделей машин і обладнання, зокрема малогабаритні, енергонасичені та універсально просапні трактори, зернозбиральні комбайни, які визначають ефективність сільськогосподарського виробництва в країні. У галузі машинобудування агропромислового комплексу працює 129 спеціалізованих підприємств і конструкторських бюро, близько 40 підприємств колишнього військово-промислового комплексу. У сфері виробництва технічних засобів, вузлів, агрегатів і запасних частин та їх ремонту задіяно майже 350 підприємств. Потужності цих підприємств можуть забезпечити щорічне виробництво техніки на суму до 9 млрд. грн.

На сьогодні тракторна техніка вітчизняного виробника не витримує конкуренції на ринку. Агровиробники продовжують справедливо надавати перевагу сільськогосподарській техніці зарубіжних країн. Основною причиною цього є низька якість вітчизняної продукції та висока її собівартість. Тому актуальним є питання пошук шляхів та резервів зниження собівартості тракторів та покращення їх якості на базі досягнень науково-технічного прогресу, інтенсифікації та оптимізації технологічних процесів,