Порядок формування фонду оплати праці

Фонд оплати праці підприємства безпосередньо входить до системи комерційних і підприємницьких відносин, що значно підвищує його стимулюючу роль. Посилення стимулюючої функції оплати праці неможливо забезпечити без проведення кожним підприємством самостійної політики в галузі оплати праці.

У зв'язку з цим відзначимо, що в теорії і практиці на сьогодні тривають інтенсивні пошуки таких форм організації оплати праці, які найбільшою мірою враховували б специфічні особливості виробничого процесу, його техніко-технологічний устрій, а також своєрідність зовнішнього ринкового середовища, в якому функціонує підприємство.

На підприємстві можуть використовуватися два варіанти формування оплати праці: по-перше, як фіксованої величини, що встановлюється за визначеними нормами (нормативами), при цьому форма участі робітників у прибутку визначається окремо; по-друге, як частини валового доходу підприємства за винятком податків, частка працівників у прибутку при цьому не встановлюється; інша ж частина валового доходу розподіляється між власниками — акціонерами. Ці варіанти прийнято розглядати в нашій економічній літературі як нормативний і залишковий методи формування фонду оплати праці.

Оплата праці від валового доходу — реалізованого чистого продукту — адекватна умовам ринкової економіки. Цей варіант формування фонду оплати праці вимагає достовірних цін, тобто прямо спирається на ринкові принципи вільного ціноутворення. Найбільш перспективним методом розподілу валового доходу на підприємстві після сплати податків є вільний безнормативний метод.

Йдеться про самостійне використання товаровиробниками отриманого доходу, що є його повною власністю на цілі споживання і накопичення, виходячи з власної виробничої стратегії і перспективної оптимальної моделі розподілу ресурсів.

Щоб не втратити свої позиції на конкурентному ринку, виробнику необхідно інвестувати частину прибутку на розвиток виробництва, підтримку і відновлення виробничих потужностей. Таким чином, регулятором оптимального розподілу валового доходу в умовах ринку є насамперед конкуренція. Конкуруюче підприємство не може довільно збільшити частку активів на споживання — інакше воно може програти і стати банкротом.

Планування заробітної плати на підприємстві включає визначення фонду оплати праці і середньої заробітної плати по категоріях персоналу.

Плановий фонд оплати праці - це вся сума коштів, що виділяється для оплати праці працівників за виконану роботу та відпрацьований час, а також суми виплат і доплат, які передбачені державними законодавчими актами та діючими преміальними системами у запланованому періоді.

Планування фонду оплати праці повинне забезпечувати підвищення зацікавленості персоналу в поліпшенні індивідуальних результатів праці і кінцевих результатів діяльності підприємства.

Вихідними даними для планування фонду оплати праці є:

- виробнича програма;

- дані про трудомісткість продукції, розцінки на деталі, вироби, складність робіт;

- тарифна система;

- чисельність працюючих по категоріях, штатний розклад керівників;

- форма і система оплати праці; нормативи обслуговування;

- законодавчі акти з праці і заробітної плати.

Для розрахунку планового фонду заробітної плати застосовуються наступні методи:

- укрупнений;

- прямого рахунку (по середній заробітній платі);

- нормативний;

- по елементах.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата - це грошовий вираз тієї заробітної плати, яку працівник одержує за свою працю відповідно до її кількості і якості.

Реальна заробітна плата - це сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може придбати працівник за номінальну заробітну плату.

Загальний рівень оплати праці залежить від таких основних чинників:

- результатів виробничо - господарської діяльності;

- рівня державного регулювання в області заробітної плати;

- впливу профспілок і конкурентів;

- рівня безробіття в регіоні, області серед працівників відповідних спеціальностей;

- кадрової політики.

В основу організації оплати праці на багатьох підприємствах покладені такі основні принципи:

- оплата праці залежно від кількості і якості праці;

- диференціація заробітної плати залежно від кваліфікації працівників і умов праці;

- забезпечення відповідних темпів зростання продуктивності праці і темпів зростання середньої заробітної плати;

- систематичне підвищення реальної заробітної плати з урахуванням інфляції.

Щодо організації самого фонду оплати праці, то вона включає:

- встановлення тарифної системи;

- нормування праці;

- визначення форм і систем оплати праці;

- склад фонду оплати праці.

Загальний фонд оплати праці складається з тарифного, годинного, денного і місячного (річного) фонду оплати праці.

Тарифний фонд оплати праці - це заробітна плата працівників, яка нарахована за відрядними розцінками за виконану роботу або за тарифними ставками або місячним окладів за відпрацьований час.

Часовий фонд оплати праці складається з тарифного фонд оплати праці та додаткової оплати за фактично відпрацьований час, в тому числі за нічний час, шкідливість, виплати робітникам по прогресивним системам плати праці і преміальні заохочення, за відпрацьований час.

Денний фонд оплати праці складається з годинного фонд оплати праці і передбачених виплат, нараховані працівникам за фактично відпрацьований час на виробництві, пов'язаних з внутрішньозмінні перерви, наприклад:

- оплати перерв матерям, які мають грудних дітей;

- доплати підліткам (до 18 років) за скорочений робочий день.

До суми денного фонду заробітної плати включають:

- годинний фонд заробітної плати;

- доплати за роботи в понаднормовий час і святкові дні, оплату внутрішньозмінних перерв у роботі не з вини робітника;

- оплату перерв у роботі матерів, які годують дітей;

- оплату внутрішньозмінного часу, витраченого на виконання державних та громадських обов'язків.

До місячного (квартального, річного) фонду заробітної плати включають:

- денний фонд заробітної плати і доплати за неробочі дні;

- оплату чергових відпусток;

- винагороди за стаж роботи;

- виплату вихідної допомоги; оплату людино-днів, витрачених на виконання державних і громадських обов'язків;

- виплату заробітної плати робітникам, відрядженим на інші підприємства або для проходження навчання без виключення зі списків підприємства;

- оплату цілоденних простоїв не з вини робітника;

- виплати за вислугу років;

- оплата простоїв не з вини працівників.

Підводячи підсумок можна зазначити, що до складу фонду оплати праці входить основна заробітна плата й додаткова, тобто різні доплати і надбавки, передбачені трудовим законодавством.

Для розрахунку фонду оплати праці необхідні дані такі як: чисельність працівників, кількість працівників по цехам, відділам, розподіл працівників за тарифними розряд, плановий бюджет робочого часу, тарифні ставки.

Найбільш повною характеристикою, яка відбиває величину заробітної плати на підприємстві, у галузі чи в економіці в цілому, є середня місячна (річна) заробітна плата. Середня місячна заробітна плата визначається діленням місячного фонду оплати праці на середньомісячну облікову чисельність працівників.

Середньомісячна заробітна плата - макроекономічний показник, який вираховується як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується, виходячи з фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, надбавок, винагород за підсумками роботи за рік одноразових заохочень.

ЗП_см = : N,

де -сума всіх видів нарахувань, які входять до фонду оплати праці за розрахунковий період;

N – кількість місяців, за які береться розрахунок.

Середньоденна заробітна плата залежить від величини середньо-годинної заробітної плати, тривалості робочого дня (кількості годин роботи протягом дня) і від доплат, що не пов'язані з відпрацьованими людино-годинами протягом робочого дня. Рівень середньоденної заробітної плати визначається відношенням денного фонду заробітної плати до кількості відпрацьованих людино-днів.