Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Мистецтво
ОСНОВНІ ІДЕЇ ТА НАПРЯМИ МИСТЕЦТВА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX ст. Поширилися авангардистські течи модернізму: Футуризм (від лат. — майбутнє) — напрям у літературі і мистецтві на початку XX ст., який намагався створит* мистецтво майбутнього, новий стиль, заперечуючи реа> лізм і традиційну культуру минулого. Супрематизм (від лат. — найвищий) — течія в мистецтві початку XX ст., для якої характерне абстрактне комбінування геометричних фігур та об'ємних форм. Сюрреалізм (від фр. — надреальне, надприродне) — модерністський напрям у мистецтві 20-х рр. XX ст., представники якого намагалися поєднати не поєднуване, зображували абсурдне реальним. У картинах сюрреалістів показано страх, безсилля розуму перед безумством. Вони вважали джерелом мистецтва сферу підсвідомості (інстинкти, сни, галюцинації), а методом — розрив логічних зв'язків, заміну їх суб'єктивними асоціаціями. Кубізм (від фр. — куб) — модерністський напрям у мистецтві (переважно образотворчому) початку XX ст., представники якого зображували предмети реального світу у вигляді геометричних фігур (куба, конуса тощо). На перший план висувалося конструювання об'ємних форм на площині, деформуючи образи реального світу. Розвинувся у Франції. Експресіонізм (від лат. — вираження) — напрям у мистецтві та літературі початку XX ст., який проголосив єдиною реальністю духовний світ людини, а його вираження — основною метою мистецтва. Його представники створювали абстрактні твори, відірвані від реальної дійсності. А бстракціонізм (від лат. — відсторонення)—напрям у мистецтві початку XX ст., представники якого' відмовлялися від зображень реальних предметів і явищ, намагалися виразити стихійність творчості в динаміці плям або об'ємів. Примітивізм — напрям в образотворчому мистецтві початку XX ст., що використовує прийоми первісної, народної та дитячої творчості. Для нього характерне наслідування мистецтва "примітивів" (первіснообщинних, культурно відсталих народів), поширення культу наївної, "не зіпсованої" творчості, відмова від традиційних норм художньої культури. _. Фовізм (від фр. — дикий) — напрям у французькому живописі початку XX ст., для якого характерне прагнення до емоційної сили художнього вираження, інтенсивності кольору, узагальнення об'ємів, простору, рисунку. Неокласицизм — загальна назва художніх течій початку XX ст., які базувалися на класичних традиціях мистецтва античності, епохи Відродження і класицизму. В музиці неокласицизм був реакцією на ускладнення мови і форми. Раціоналізм (від лат. — розум) — напрям у мистецтві й архітектурі 20-х рр. XX ст., що протиставляє містиці, ірраціоналізму переконання у здатності людського розуму пізнати закони розвитку природи і суспільства. Митці намагалися створити нові методи, які б відповідали тогочасному суспільному розвитку, суспільним і естетичним потребам та рівню будівельної техніки в архітектурі. Неореалізм — напрям у літературі та мистецтві 40-х рр. XX ст., визначальними рисами якого були демократизм, гуманізм і прагнення показати життя без прикрас. Його представники відстоювали ідеї соціальної справедливості, зображували просту людину в буржуазному суспільстві. ЖИВОПИС Пабло Шкассо (1881-1973) — французький живописець, іспанець за походженням. Засновник кубізму. У 20-х рр. створив низку картин у дусі неокласицизму. У деяких полотнах близький до сюрреалізму. Його твори глибоко суб'єктивні. "Герніка"(1937 р.) — знаменита картина про громадянську війну в Іспанії. Багато працював як графік, скульптор, кераміст. Василь Кандинський (1866-1944) — російський живописець і графік. Один із засновників абстрактного мистецтва. Із 1921 р. жив за кордоном. Казимир Малевич (1878-1935) — російський художник, засновник однієї з течій абстрактного мистецтва — супрематизму. У картині "Чорний квадрат на білому тлі" (1915 р.) поєднав різнокольорові геометричні фігури (квадрат, коло, трикутник) з накладеними на площину об'ємними фігурами. Сальвадор Далі (1904-)— іспанський живописець, представник сюрреалізму. Картина "Палаюча жирафа" (1935 р.) сповнена фантастичних видінь, надприродних, химерних зображень.
Пат Мондріан (1872-1944) — нідерландський живописець, представник авангардизму. Засновник неокласицизму. Створював абстрактні композиції з різноколірних прямокутників. Еміль Нольде (1867-1956) — німецький живописець і графік, представник експресіонізму. Його картини побудовані на різних деформаціях, контрастах кольорів. Творчість Нольде містично-драматична. Анрі Матісс (1869-1954) — французький живописець і графік, майстер декоративного мистецтва, один із лідерів фові-зму. У своїх картинах у яскравих барвах змальовував красу світу. Франс Мазерель (1 889-1972) — бельгійський графік і живописець. Представник реалізму. Для його картин характерні контраст чорного і білого, динамізм композиції. Розкрив трагічну долю людини в капіталістичному світі ("Хресний шлях людини", 1918 р.). Малював портрети, антивоєнні картини, пейзажі, жанрові композиції. Висновки: 1. Творчість художників першої половини XX ст. характеризується пошуками нових шляхів і тенденцій в образотворчому мистецтві. 2. Представники модернізму зробили вагомий внесок у розвиток виразних прийомів і форм у мистецтві. 3. До традицій реалізму зверталися художники, вносячи щось нове, розвиваючи і збагачуючи реалістичне мистецтво. 4. В атмосфері 30-х рр. реалістичне мистецтво слугувало боротьбі проти наступу реакції і війни. МУЗИКА Музична культура першої половини XX ст. збагатилася новими течіями. 1. Експресіонізм, представниками якого були: Альбан Берг (1885-1935) — австрійський композитор, один із представників нової віденської школи. Створив опери, концерти для скрипки з оркестром; Арнольд Шенберг (1874-1951) — австрійський композитор, теоретик і педагог. У 1933 р. емігрував до СІЛА. Протест проти війни і нацизму відобразив у вокально-симфонічній опері "Мойсей і Арон" (1932 р.). Автор вокальних та інструментальних творів, праць з теорії музики. 2. Конструктивізм, представниками якого були: Пауль Хіндеміт (1895-1963) — німецький композитор, диригент, теоретик музики. Один із представників неокласицизму та конструктивізму. Написав опери "Кардельяк" (поставлена у 1926 р.), "Художник Матіс" (поставлена у 1938 р.), балети, камерні твори, ораторії; Ерік Саті (1866-1925) — французький композитор. У 20-х рр. навколо Е. Саті згуртувалися молоді французькі музиканти. Автор знаменитої драми зі співом "Сократ", балету "Парад" (1916 р.), збірників фортепіанних п'єс. Конструктивізм — напрям у мистецтві 20-х рр. XX ст., який заперечував ідейний зміст мистецтва й підмінював художній образ абстракцією. У музичному мистецтві було висунуто завдання конструювання музики, створення простих, логічних музичних творів. 3. Імпресіонізм, одним із представників якого був: Отторіно Респігі (1879-1936) — італійський композитор, майстер оркестрової музики, професор Національної академії в Римі. Автор симфонічної поеми "Фонтани Риму", опер, балетів тощо. 4. Неокласицизм, один із представників якого був: Альфредо Казелла (1883-1947) — італійський композитор. Автор камерної опери "Сказання про Орфея" (1932 р.), сюїт для фортепіанних і струнних оркестрів. 5. Національні музичні школи, представниками яких були: Джордж Гершвін (1898-1937) — американський композитор. Він уперше використав у симфонічних творах музичний фольклор. Автор опери "Рапсодія в стилі блюз", низки пісень; Сергій Рахмапінов (1879-1943) — російський композитор, диригент, піаніст. У 1904-1906 рр. —диригент Великого театру в Москві. З 1917 р. жив за кордоном (із 1918 р. — у США). У його музиці романтичний пафос поєднується з лірично-споглядальними настроями, методичність, широ-
та і свобода дихання — з ритмічною енергією. Написав чотири концерти "Рапсодія на тему Паганіні для фортепіано", три симфонії та ін. Відомими оперними співаками були: Енріко Карузо (1873-1921) — італійський співак, який виступав у багатьох країнах світу. Його артистичний темперамент приваблював глядачів. Блискуче виконував драматичні партії, неаполітанські пісні; Беньяміно Джильї (1890-1957) — італійський співак. Виконував партії ліричного і драматичного тенору, неаполітанські пісні. Знімався у фільмах. Висновки: 1. Після Першої світової війни у творчості багатьох композиторів з'явилися нотки песимізму. Великий вплив у 20-х рр. мала книга німецького філософа Освальда Шпенглера "Занепад Європи", в якій змальовано песимістичну картину зміни замкнутих, незалежних одна від одної культур. 2. Зміцнилися позиції демократичної культури. 3. Світову славу здобули Бостонський, Філадельфійський, Лейпцигський симфонічні оркестри, Берлінський філармонічний оркестр. 4. Великої популярності набула індустрія музично-розважального відпочинку: зросло число глядачів різних мюзик-холів з їх джазовою музикою, яка швидко входила в моду, шанувальників кантрі-мюзик, блюзу (США). ТЕАТР На початку XX ст. відбувався процес відходу від старих театральних традицій і появи нових напрямів. 1. Видатними драматургами цього періоду були: Бернольд Брехт (1898-1956) — німецький письменник, драматург, режисер. Його п'єси "Тригрошова опера" (1928 р.), "Матінка Кураж та її діти" (1938 р.), "Життя Галілея" (1938-1939 рр.), "Добра людина із Сезуана" (1938-1940 рр.) мали новаторське звучання. Розробив теорію "епічного театру", якому властива розповідь, і є його творцем. Зазначав, що театр цього жанру повинен бути велич-но-спокійним, безпристрасним; Лу'цгжі Піранделло (1867-1938) - - італійський драматург. Його драми "Шість персонажів у пошуках автора" (1921 р.), "Сьогодні ми імпровізуємо" (1930 р.) — про "маленьких людей" в буржуазному суспільстві. У 1934 р. одержав Нобелівську премію; Ж. Жиронду — французький письменник і драматург. У п'єсі "Троянської війни не буде" змалював відчуття воєнної небезпеки і наступу реакції; Едуардо де Філіппов (1900-1975) — італійський драматург, режисер, актор. Його творчість пов'язана з неореалізмом. У п'єсах "Філумена Мартурано", "Субота, неділя, понеділок" майстерно показав глибину людських характерів. У 1931-1973 рр. був керівником власної трупи. 2. Видатними акторами цього періоду були: Макс Рейнгардт (1873-1943) — німецький режисер і актор. У 1905-1933 рр. очолював німецький театр, ставив німецьку античну класику. У створених ним театрах і студіях (Берлін, Відень) експериментував у царині театральних форм, нових виразних засобів. У1933 р. емігрував з Німеччини, помер у США; Іван Москвін (1874-1946)—російський актор. Із 1898 р. працював у Московському художньому театрі. Зіграв такі ролі: Федора ("Цар Федір Іоаннович" О. Толстого), Протасова ("Живий труп" Л. Толстого), Луки ("На дні" М. Горько-го) та ін. З найбільшою повнотою намагався пов'язати творчу школу МХАТу з традиціями російського сценічного реалізму; Василь Качалов (1875-1948) — російський актор. Із 1900 р. — на сцені МХАТу. Актор високої інтелектуальної культури. Він був одним із перших виконавців ролей у п'єсах А. Чехова. Створив прекрасні образи Гамлета ("Гамлет" В. Шекспіра), Чацького ("Горе від розуму" Грибоєдова, образи із творів Ф. Достоєвського, Л. Толстого та ін.; Марія Єрмолова (1853-1928) — російська актриса. Із 1871 р. працювала у Малому театрі Москви. В її героїчному і романтичному репертуарі поєднувалися сміливість ідейного замислу і глибина психологічного розкриття образу з досконалою художньою формою. Прославилася в ролях: Лоуренсії (за п'єсою Лопе де Вега "Овече джерело"), Жан-ни д'Арк (за п'єсою В. Шекспіра "Орлеанська діва"), в драмах О. Островського та ін.
КІНО 1. Міжвоєнний період — це період бурхливого розвитку кіно. 2. Кіно стало найпопулярнішим видом масового мистецтва і Масова культура — загальна назва типу культури, яку перетворено на індустріально-комерційну форму виробництва з метою поширення стандартних духовних благ, для яких характерні сентиментальність, веселість, натуралізм, культ успіху і насолоди, щоб підкорити свідомість широких мас і пропагувати певні цінності та певний спосіб життя. Масова культура пов'язана з існуванням масової людини — усередненої особистості зі стандартним мисленням, яка знаходить задоволення в тому, щоб діяти "як усі", не вміє критично мислити, якій характерний колективізм, підпорядкований "загальному інтересу" масового суспільства. Масове суспільство — це суспільство структурно недиферен-ційоване, в якому існує поділ на "верхи" і "низи", вождів і маси та формується мовчазна більшість, яка характеризується відчуженістю людини, неможливістю реально впливати на політичні рішення. 3. Виникає центр американського кінобізнесу — Голівуд (у. штаті Каліфорнія, передмістя Лос-Анджелеса). 4. Вдосконалювалася кінотехніка, здійснювалися дослідження і розробки технології кінематографії, почався випуск багатошарової кольорової кіноплівки; будувалася велика кількість кінотеатрів., 5. Кіновиробництво стає частиною економіки США та її експорту. 6. У 30-х рр. зародилося звукове кіно; у фільмах почала широко використовуватися музика. 7. У 30-х рр. в Англії зародилося художньо-документальне кіно. 8. Почала поширюватися кінокомедія, у якій характери, конфлікти і ситуації викликали сміх глядачів. 9. Видатними кінорежисерами цього періоду були: Девід Уерк Гріффін (1875-1948) — американський кінорежисер. Зняв фільми "Нетерпимість" (1916), "Зламані паростки" (1919 р.) та ін. Збагатив художню виразність кіно (використовував крупний план, паралельний монтаж тощо). Заклав основи кіно як самостійного мистецтва. Уолт Дісней (1901-1966) — американський кінорежи-сер-мультиплікатор. Зняв короткометражні серії фільмів ("Каченя Дональд", "Мишеня Мілкі" та ін.), а також повнометражні фільми ("Білосніжка і семеро гномів", 1938 р.). Розробив основи мультиплікаційного фільму. 10. Великим артистом кіно був: Чарлі Чаплін (1889-1977) — американський актор, кінорежисер, сценарист. Створив трагікомічний образ "маленької людини". Світове визнання одержав за фільми: "Золота лихоманка" (1925 р.), "Вогні великого міста" (1931 р.), "Нові часи" (1935 р.), "Великий диктатор" (1941 р.). ОЛІМПІЙСЬКИЙ РУХ Статут Олімпійських ігор був розроблений П'єром де Ку-бертеном і затверджений Міжнародним спортивним конгресом у 1894 р. в Парижі. У 1913 р. де Кубертен запропонував олімпійську емблему у вигляді п'яти переплетених різноколірних кілець — символу п'яти континентів, об'єднаних в Олімпійський рух. Олімпійські ігри почали проводитися з 1896 р.: I Олімпіада — 1896 р. — в Афінах, II — 1900 р. — в Парижі, III — 1904 р. — Сент-Луїсі (США), IV — 1908 р. — Лондоні, V — 1912 р. — Стокгольмі, VII — 1920 р. — Антверпені, VIII —1924 р. — Парижі (із 1924 р. почали проводитися пер- ші зимові Олімпійські ігри, були проведені в Шамоні), IX — 1928 р. — Амстердамі (другі зимові Олімпійські ігри були проведені в Сан-Марино — Нідерланди), X — 1932 р. — Лос-Анджелесі (США) (треті зимові Олім- пійські-ігри були проведені в Лейк-Плесіді), XI — 1936 р. — Берліні (четверті зимові Олімпійські ігри були проведені в Гармаші Паркенкірхені). Із 1920 р. олімпійський девіз "Швидше, вище, сильніше" входить до олімпійської емблеми. Із 1936 р. традиційним атрибутом Олімпійських ігор стає олімпійський вогонь, запалений від сонячних променів в Олімпі (Греція), який передається естафетою на урочисте відкриття ігор і горить до їх закриття. Олімпійські ігри 1936 р. в Німеччині фашистський режим А. Гітлера намагався використати для пропаганди нацизму. У міжвоєнний період СРСР не брав участі в Олімпійських іграх. ВІДМІННОСТІ В РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ ДЕМОКРАТИЧНИХ І ТОТАЛІТАРНИХ ДЕРЖАВ 1. В тоталітарних державах (Німеччина, Італія, СРСР) культура почала обслуговувати тоталітарні режими. 2. Саме життя змушувало митців робити вибір: підтримка режиму, його вихваляння або захист загальнолюдських цінностей, гуманізму, справедливості, миру. 3. Діячі культури повинні були виконувати соціальне замовлення, діяти в дусі офіційної ідеології, звеличувати національний дух, владу "вождів" і бути співцями тоталітарних режимів. 4. Здійснювався жорсткий контроль над духовним життям країни, переслідувалася творчість митців, які не підкорилися владі (вони замовчувалися або фізично знищувалися). 5. У тоталітарних державах появився своєрідний тип офіцій-ної-державної культури. Вона стала пануючою, охопивши мораль, науку, мистецтво, літературу, повністю підкоривши собі культуру мас. 6. Поширення фашизму та виникнення тоталітарних режимів трагічно позначилося на долі й творчості митців, які повинні були морально готувати суспільство до втілення тих ідей, які проповідувалися в країні (комунізм, зверхність арійської раси тощо). 7. Після встановлення фашистської диктатури в Німеччині представники прогресивної інтелігенції були змушені емігрувати, а їхні книги на батьківщині були заборонені та знищені. 8. Переслідування, репресії, концтабори, фізичне знищення — така доля багатьох талановитих митців СРСР. 9. Велику роль в антифашистському русі Опору відіграли твори видатних митців фашистських держав, які емігрували за кордон. 10. Тоталітаризм намагався використовувати культуру для • помпезний стиль пізньої Римської імперії в Італії, зображення величних портретів вождів, їх велетенські скульптурні постаті, грандіозні громадські будівлі; • в Німеччині розвивалися шовіністичні традиції німецького реакційного романтизму, символізму, проповідувалась ідея грубої сили, жорстокості.
11. В СРСР насаджувався ідеологічний монополізм, найвищою цінністю проголошувалося служіння ідеї побудови комуністичного суспільства; переслідувалися ті митці, чиї погляди або творчість не відповідали сталінізму. 12. Тоталітарні режими намагалися прищеплювати масам ідеї непорушності та вічності їхньої влади.
|