Татари і башкири

Після лютневих подій у Росії були створені Національні Ради, проголошені автономні уряди татар і башкирів.

На початку 1918 р. більшовики розпустили татарську і башкирську Національні Ради, заарештували керівників та­тар і башкирів і встановили радянську владу.

Середня Азія

Ситуація в Середній Азії була складнішою, ніж у центрі. Відстале, неписьменне селянське населення перебувало під впливом місцевих феодалів і мусульманського духівництва. Діяли різні групи під національними і релігійними гаслами. Центром революційних подій був Ташкент.

У листопаді 1917 р. був скликаний крайовий з'їзд рад, на якому було створено Раднарком Туркестанського краю.

В Середній Азії існували незалежні ханства: Хіва — правитель Джунаїд-хан; Бухара — вся влада в руках еміра Сейїд-Алім-хана.

Ці ханства були ліквідовані більшовиками у 1920 р.

Висновок: таким чином, Лютнева революція започаткувала процес розпаду Російської імперії.

ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

ПРИХІД ДО ВЛАДИ БІЛЬШОВИКІВ Осінь 1917 р. В Росії почалася політична криза. Політична криза —це втрата довіри до_уряду зі сторони народу. В країні загальнонаціональна криза. її прояви:

• не вистачало продуктів;

• росла дорожнеча;

• насувався голод;

• закривалися підприємства;

• солдати не хотіли більше воювати;

• розгорталася страйкова боротьба робітників;

• ширився селянський ру#, який охопив 9/10 повітів єврс/ пейської частини Росії;

• зростав національно-визвольний рух народів колиця ньої імперії.

Причини загальнонаціональної кризи:

1. Продовження участі Росії у Першій світовій війні.

2. В країні посилилася боротьба за владу.

3. Тимчасовий уряд був нездатним забезпечити справедли-вий і демократичний мир.

4. Тимчасовий уряд був недієздатним і неспроможним вирі, шити соціальні проблеми:

• зберігалося поміщицьке землеволодіння;

• вирішення аграрного питання відкладалося до склвд кання Установчих зборів;

• робочий день тривав 11-13 годин;

• зросли ціни і спекуляція;

• зросло безробіття.

5. Суспільно-політичний лад 1917 р. був далекий від демо­
кратії.

Лише 1 жовтня 1917р. Росія була оголошена республікою!

6. Національне питання не було вирішене.

7. Російські демократичні сили були слабкими.

8. Активну позицію займали більшовики, їх лідери, особливо В. Ленін.

В цих умовах зростав вплив більшовиків серед народних мас:

• На відміну від інших партій, вона являла собою дисцип^ ліновану, централізовану організацію.

• Більшовицька партія зростала чисельно. На початку¹ 1917р. вона налічувала 24 тис. осіб, до осені її лави зрос­ли до 350 тис.

• Після розгрому заколоту Корнілова відбулася біль­шовизація рад, тобто більшовики здобули більшість в радах.

• Програма більшовиків стала популярною серед народуі

Підготовка більшовиками збройного повстання

"Криза назріла", —писав В. І. Ленін в кінці вересня 1917Я В таких політичних умовах з'явився ленінський план зброй­ного повстання, викладений у листах лідера більшовиків В. І. Леніна петроградському та московському комітетам РСДРП "Більшовики повинні взяти владу" та "Марксизм 1 повстання ".

Проти проведення повстання виступили Г. Зінов'єв і

Л Каменєв, які вважали, що відсутні умови для переможного

_авершення повстання. Боротьба за диктатуру пролетаріату,

_на їхню думку, була передчасною. Серед прихильників повстання був Л. Троцький, який був

головою Петроградської ради і проявляв велику активність у

підготовці повстання.

Ю жовтня 1917 р. Відбулося засідання РСДРП(б), де була прийня­та резолюція про підготовку повстання більшістю голосів. Проти виступили Л. Каменєв і Г. Зінов'єв. Свою незгоду з рі­шенням збройного захоплення влади більшовиками вони ви­словили у газеті "Новая жизнь". При Петроградській раді було створена штаб повстання — Військово-революційний комітет (ВРКГ

16 жовтня 1917 р. Відбулося розширене засідання РСДРП(б), на якому був затверджений ленінський план збройного повстання й обрано Військово-революційний центр для керівництва повстанням. Збройні формування більшови­ків (Червона гвардія) були в бойовій готовності.

Жовтень 1917 р. У 62 містах Росії налічувалося до 200 тис. червоногвардійців.

БІЛЬШОВИЦЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ

24 жовтня 1917 р. Тимчасовий уряд спробував перейти в на­ступ. За наказом В. Леніна революційні війська зайняли важливі пункти й установи Петрограда (центральний те­леграф, продовольчі склади, мости, вокзали, центральну електростанцію). Ленін прибув у Смольний і очолив збройне повстання.

25 жовтня 1917 р. Військово-революційний комітет сповістив усю країну про вирішальну перемогу більшовиків у Петрограді в зверненні "До громадян Росії", переданому в ефір через радіостанцію крейсера "Аврора", а також опуб­лікованому в більшовицькій пресі.

Ніч з 25 на 26 жовтня 1917 р. Штурмом Зимового палацу і арештом Тимчасового уряду завершився акт збройного повстання.

II Всеросійський з'їзд 25 жовтня 1917 р. Відкрився II Всеросійський з'їзд рад. Склад з'їзду: 390 делегатів — більшовики (члени більшовицької партії), 179 — ліві есери, 104 — праві есери і меншовики

94 95

Це дало можливість більшовикам прийняти свої рішення. Обурені тим, що більшовики здійснили насильницький пере­ворот, помірковані соціалісти і меншовики залишили з'їзд. На з'їзді була прийнята відозва "Робітникам, солдатам і селя­нам ", у якій було проголошено про перехід влади до рад. З'їзд прийняв такі документи:

1. Декрет про мир:

• пропонувалося всім воюючим народам та їх урядам не­
гайно розпочати переговори про справедливий, демо­
кратичний мир;

• укласти мир без анексій і контрибуцій.

Анексія — загарбання чужої території насильницьким приєд­нанням до великої або сильної держави малих і слабких народностей.

Контрибуція — грошові суми, які переможена держава за умовами мирного договору сплачує державі — переможниці.

Декрет (від лат. — постанова, указ) — акт, що видається най­вищим органом державної влади чи державного управлі­ння з найважливіших питань державного життя.

2. Декрет про землю:

• поміщицька власність на землю скасовується без усяко­
го викупу;

• скасовувалося право приватної власності на землю;

• націоналізація землі та передання її радам селянських
депутатів для розподілу селянам;

• розподіл землі між селянами на зрівняльних засадах (за
кількістю їдців або працездатних);

• було скасовано селянський борг на суму 3 млрд крб.

3. На з'їзді було обрано Всеросійський центральний вико­
навчий комітет (ВЦВК), який був найвищим органом дер­
жавної влади в період між з'їздами, і сформовано перший
радянський уряд — Раду народних комісарів (Раднарком)
на чолі з В. Леніним.

4. Головою ВЦВК було обрано Л. Каменева (був усунений з

цієї посади 8 листопада 1917 р., бо обстоював створення коаліційного уряду і включення до його складу правих есерів і меншовиків).

5. До складу ВЦВК було обрано 101 чол. Серед них:
62 більшовики, 29 лівих есерів та ін.

8 листопада 1917 р. Головою ВЦВК обрано Я. Свердлова.

Висновки:

1. У 1917 р. відбувся більшовицький переворот, в ході якого
було встановлено владу більшовиків.

2. Радянський уряд був сформований тільки з більшовиків.

3. Більшість забезпечили собі більшовики й ВЦВК.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В РОСІЇ

Громадянська війна — організована збройна боротьба за дер­жавну владу між різними суспільними верствами насе­лення в країні; форма боротьби за демократичні перетво­рення.

В ході громадянської війни в Росії склалися два непримиренні табори:

1. "Білі":

• російські офіцери;

• прихильники монархії;

• ліберальні групи і партії, які відстоювали демократич­
ний шлях розвитку;

• чиновництво;

• поміщики;

• велика буржуазія;

• селяни, незадоволені продрозкладкою;

• робітники, незадоволені диктатурою більшовиків;

• частина інтелігенції;

• російське козацтво.

2. "Червоні":

• ліворадикальні політичні сили (більшовики);

• пролетаріат;

• найбідніше селянство;

• частина інтелігенції;

• частина колишніх солдат, матросів і офіцерів;

• згодом на бік більшовиків перейшло середнє селянство,
коли більшовики висунули лозунг: "Перейти від полі­
тики нейтралізації середняка до союзу з середняком ".

Причини громадянської війни:

1. Боротьба за владу між окремими соціальними групами, партіями і різними політичними силами, які діяли в Росії.

2. Прагнення колишніх правлячих кіл зберегти свою влас­ність і владу, свій привілейований стан (перш за все помі­щики і великі підприємці).

3. Незадоволення економічною політикою більшовиків:

• політикою "воєнного комунізму";

• продовольчою диктатурою;

• діями продзагонів.

4. Незадоволення різних верств населення військово-комуні­
стичними методами керівництва країною:

• їхнім ігноруванням законності;

• розгоном Установчих зборів у січні 1918 р.;

• укладенням сепаратного миру з Німеччиною у березні
1918 р.

5. Прагнення іноземних держав:

• повернути борги царського і Тимчасового урядів;

• не втратити великі прибутки, які одержували з Росії.

6. Прагнення Великої Британії і Франції повернути Росію до
складу Антанти і змусити її продовжити війну.

Особливості громадянської війни:

1. Її тісний зв'язок з іноземною інтервенцією.

2. Боротьба проти іноземної інтервенції надавала громадян­
ській війні національно-визвольного характеру.

3. Громадянська війна в Росії означала:

• війну між різними верствами населення;

• національно-визвольну війну народів Росії;

• збройну інтервенцію;

• селянську війну проти надзвичайних заходів політики
"воєнного комунізму";

• боротьбу проти білогвардійських урядів;

• боротьбу між прихильниками різних ідей і поглядів
щодо подальшого розвитку Росії;

• боротьбу між різними партіями, які відстоювали різні
шляхи розвитку Росії.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Існують різні точки зору сучасних істориків щодо періодиза­ції громадянської війни в Росії. Одна з них подана нижче.

Перший період (листопад 1917 р. — березень 1918 р.):

• боротьба між більшовиками і їхніми противниками;

• розпуск Установчих зборів;

• збройна боротьба за встановлення радянської влади;

• боротьба більшовиків з національно-визвольними ру-
хами.

Другий період (березень 1918 р. — березень 1919 р.):

• початок і посилення іноземної інтервенції;

• повстання чехословацького корпусу, навколо якого
об'єдналися антирадянські сили Поволжя, Сибіру, Да­
лекого Сходу;

• розгром козачої армії Краснова на Дону;

• формування збройних сил "білих" на Північному Кав­
казі (армія Денікіна).

Третій період (березень 1919 р. — березень 1920 р.):

• період найсильнішого протистояння і вирішальних битв;

• розгром більшовицькими арміями Колчака, Денікіна,
Юденича;

• боротьба за встановлення радянської влади в Україні,
Білорусі, Прибалтиці.

Четвертий період (квітень 1920 р. — листопад 1920 р.):

• радянсько-польська війна;

• боротьба на Півдні України та в Криму проти білогвар­
дійських армій генерала Врангеля;

• завершальний етап громадянської війни.
П'ятий період (листопад 1920 р. — жовтень 1922 р.):

• завершення війни на окраїнах колишньої Російської ім­
перії;

• ліквідація останніх вогнищ громадянської війни;

• придушення національно-визвольних рухів і селян­
ських повстань.

ПЕРШИЙ ПЕРІОД

(листопад 1917 р. — березень 1918р.)

26-30 жовтня 1917 р. Похід на Петроград козачих частин ге­нерала Краснова, організований О. Керенським. Війська генерала Краснова були розгромлені.

Листопад 1917 р. Більшовики розгромили в Могильові ставку верховного командування на чолі з генералом Духоніним.

Грудень 1917 р. Створено Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК) для боротьби з контрреволюцією.

5 січня 1918 р. Початок роботи Установчих зборів. Під час ви­борів до Установчих зборів, які відбулися 12 листопада 1917 р., більшовики отримали лише 22,5% голосів, а тому вирішили розпустити Установчі збори. Більшовики за­пропонували Установчим зборам визнати владу рад і ра­тифікувати декрети, видані більшовицьким урядом. Біль­шість депутатів відмовилася визнати владу рад, що стало причиною розпуску Установчих зборів.

Наслідки розпуску Установчих зборів:

1. Знищено ілюзії про можливість демократичного шляху
розвитку.

2. Позбавлено країну останнього шансу мирно вирішити пи-

тання про владу конституційним шляхом.

3. Загострення громадянської війни.

15 січня 1918 р. був прийнятий декрет про створення робітни­чо-селянської армії. До цього часу збройною опорою біль­шовиків була Червона гвардія, в якій налічувалося понад 150 тис. солдатів і матросів.

До червня 1918 р. Червона армія комплектувалася на добровільних засадах. Жорстокою і затяжною була громадянська війна на Дону, Кубані, Північному Кав­казі, Південному Уралі.

Новостворені частини Червоної армії розгромили козачі частини на Дону й армію генерала Корнілова на Кубані.

9 березня 1918 р. Початок іноземної інтервенції.

Британські експедиційні сили висадилися в Мурманську. Англійські і французькі війська захопили Архангельськ. Американці та японці контролювали Владивосток і Дале­кий Схід.

Союзники відправляли експедиції, щоб зберегти військове спорядження, яке вони привезли до російських портів для Тимчасового уряду.

З березня 1918 р. Більшовики підписали Брестський мирний договір з Німеччиною, щоб припинити участь Росії у Пер­шій світовій війні. Згідно з договором, Німеччина захопи­ла Польщу, Прибалтику, Україну. Раднарком погодився виплатити Німеччині велику контрибуцію (6 млрд золо­тих марок).

ДРУГИЙ ПЕРІОД (березень 1918 р. — березень 1919 р.)

25 травня 1918 р. Початок повстання чехословацького корпу­су, який був сформований з військовополонених авст-ро-угорської армії проти радянської влади. Вони повер­талися додому з Росії через Владивосток. До чехослова­цького корпусу приєдналися антибільшовицькі сили По­волжя, Сибіру, Далекого Сходу. Ними було захоплено велику територію вздовж Сибірської залізниці. Влада більшовиків була ліквідована.

Середина 1918 р. У Єкатеринбурзі більшовики вбили колиш­нього російського царя Миколу Романова та його сім'ю-

Кінець літа 1918 р. В руках контрреволюції опинився весь Си­бір, Урал, Поволжя.

Листопад 1918 р. У зв'язку з революцією Брестський мир з Німеч­чиною було анульовано. Війська Червоної армії зайняли значні території України, Білорусі, Прибалтики, проігнору­вавши гасло більшовиків про право націй на самовизначення.

Кінець літа 1918 р. В Батумі і Новоросійську висадилися англійські війська, в Одесі і Севастополі — французькі.

До березня 1919 р. Головним для радянської Росії був Південний фронт. Радянські війська розгромили козачу армію Краснова.

ТРЕТІЙ ПЕРІОД (березень 1919 р. — березень 1920 р.)

Весна 1919 р. Основні сили контрреволюції' зосередились на Сході. "Верховний правитель Росії" адмірал О. Колчак, отри­мавши велику допомогу від країн Антанти (600 тис. гвин­тівок, 3 тис. кулеметів, 600 гармат), перейшов у наступ.

Березень 1919 р. Армія Колчака (130 тис. чол.) перейшла в на­ступ і захопила Уфу, Актюбінськ та ін. Більшовики визнали Східний фронт головним і кинули сюди свої головні сили.

Кінець квітня 1919 р. Червона армія під командуванням М. Фрунзе перейшла в контрнаступ. У боях особливо від­значилася 25-та стрілецька дивізія, якою командував В. Чапаєв.

Січень 1920 р. Червона армія розгромила війська Колчака й звільнила територію від Волги до Байкалу. За вироком Ір­кутського ревкому О. Колчака розстріляли.

Літо 1919 р.Почав наступ з Півдня генерал Денікін, отримав­ши від країн Антанти 300 тис. гвинтівок, 550 гармат, 30 танків, 160 млн набоїв, 250 тис. комплектів обмундиру­вання. Денікін мав на озброєнні бронепоїзди й літаки. Вій­ська Денікіна захопили Північний Кавказ, Кубань, Дон­бас, Курськ, Орел, загрожували Тулі. Тепер головним для більшовиків стає Південний фронт.

Літо 1919 р. Було розгромлено армію генерала Юденича, яка в той час намагалася захопити Петроград.

Жовтень 1919 р. Червона армія переходить у контрнаступ і

завдає поразки військам Денікіна.

Січень 1920 р. Червона армія захопила Царицин і Ростов.

До весни 1920 р. Війська Червоної армії вигнали війська Дені-

кіна з України.

27 березня 1920 р. Червоноармійські і партизанські загони звільни­ли Новоросійськ, що означало завершення боротьби з Денікіним.

ЧЕТВЕРТИЙ ПЕРІОД (квітень 1920 р. —листопад 1920 р.)

25 квітня 1920 р. 150-тисячна польська армія розпочала воєнні дії проти більшовицької Росії. Поляки захопи­ли Київ і витіснили радянські війська на лівий берег Дніпра. Червона армія, поповнивши свої сили, почала наступ силами Західного фронту на Львів, а Півден-но-Західного — на Варшаву.

Похід на Варшаву був невдалим, бо війська відірвалися від своїх резервів і тилів, опинилися під загрозою ото­чення і були змушені відступити. Польський уряд зго­дився підписати мирний договір (березень 1921 р.), за яким Польща захопила Західну Україну.

Квітень — жовтень 1920 р. Наступ на Півдні розпочав гене­рал Врангель, проти якого був створений Південний фронт (командуючий М. Фрунзе). Війська Червоної ар­мії відбили спробу дивізій Врангеля прорватися на Пра­вобережну Україну. Війська Врангеля були розгромлені в Південній Україні та на підступах до Криму. Війська Врангеля відступили в Крим і зайняли укріплен­ня на Перекопському перешийку та біля переправ через протоку Сиваш. Головна лінія оборони проходила по старовинному Турецькому валу висотою 8 м, перед яким був глибокий і широкий рів і дві лінії окопів із дротяни­ми загородженнями.

У ніч на 8 листопада 1920 р. Червона армія форсувала Си­ваш. Одночасно частини 51-ї дивізії на чолі з Блюхером атакували Турецький вал. Рештки врангелівських військ на кораблях покинули Крим.

Із ліквідацією військ Врангеля громадянська війна була в основному завершена.

П'ЯТИЙ ПЕРІОД

(листопад 1920 р. — жовтень 1922 р.)

1921-1922 рр. Громадянська війна продовжувалася в Закав­каззі, Середній Азії, на Далекому Сході.

Лютий 1922 р. Вирішальні бої Червоної армії проти біло­гвардійців і японських інтервентів під Волочаївкою.

25 жовтня 1922 р. Частини Червоної армії захопили Влади­восток. Це було остаточне завершення громадянської війни.

НАСЛІДКИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

1. За різними даними загинуло від 8 до 15 млн осіб, 2 млн
людей опинилися в еміграції (переважно інтелігенція).

2. Війна призвела до голоду, епідемій, руйнації народного
господарства.

3. Значно занепала економіка.

Промислове виробництво у 1920 р. скоротилося у 7 разів (по­рівняно з 1913 р.), сільськогосподарське — майже на 50%. Економічні збитки становили 50 млрд золотих крб.

4. У громадянській війні переміг більшовизм.

5. Радянська країна опинилася в міжнародній ізоляції і не
могла сподіватися на підтримку із-за кордону.

Громадянська війна — це велика трагедія, що призвела до великих людських втрат. Це насильство й жорстокість, терор, море ненависті й гніву. Це знецінення людського життя, знехтування загальнолюдськими цінностями: нормами гуманізму, милосердя, моральності, добра, справедливості.

ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИХ СИЛ У ГРОМАДЯНСЬКІЙ ВІЙНІ

1. Політичні прорахунки антибільшовицьких сил щодо се­
лян, невирішеність ними земельного питання, ліквідація
поміщицького землеволодіння тощо.

2. Монархічні гасла лідерів "білого руху" спричинили не­
задоволення різних верств населення, які не хотіли від­
новлення попередніх порядків.

3. Відмова антибільшовицьких сил у підтримці національ­
них рухів.

4. Намагання відродити "єдину і неподільну" Росію відвер­
тало від "білого руху" народи, які прагнули незалежності.

5. Розкол сил опозиції, які виступали під різними гаслами.

6. Більшовики зуміли краще організувати свої сили.

7. Терор проти населення спричинив різку негативну реак­
цію різних верств населення.

8. Широка більшовицька пропаганда серед населення своєї
програми радикальних перетворень у суспільстві, в якій
було багато обіцянок для різних верств населення.

9. Вузькість соціальної бази антибільшовицьких сил.

Ю. Держави були зайняті в Першій світовій війні і не змогли надати ефективної підтримки опозиції.

11. Міжнародні сили не вірили в життєву силу влади біль­шовиків.

СРСР у 20-30-х рр. XX ст.

ДОБА "ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ"

(1918-1920 рр.)

"Воєнний комунізм" — це проведення більшовиками надзви­чайних заходів у галузі економіки, насильницьке руйну. вання існуючої в Росії економічної системи, що базувалася на товарно-грошових відносинах.

Причини введення політики "воєнного комунізму":

1. Величезні труднощі, породжені громадянською війною.

2. Політика більшовиків з мобілізації всіх ресурсів країни.

3. Необхідність запровадження терору стосовно всіх, кого не
влаштовував новий режим більшовиків.

Суть політики "воєнного комунізму":

1. Запровадження продовольчої розкладки.

Селян зобов'язали здавати всі надлишки продуктів сільсь­кого господарства державі. З використанням сили (продза-гонів, які посилалися на село, комбідів — комітетів бідно­ти, які були створені на селі і були опорою більшовиків) продовольчі ресурси вилучалися із села. Норми особистого споживання визначалися державою.

2. Скасування вільної торгівлі. «'

Всі приватні магазини і торговельні склади були націона­лізовані. Торгівля була замінена організованим держав­ним розподілом.

3. Натуралізація в оплаті праці, зрівняльний її розподіл.
Заробітну плату робітникам видавали продовольчими пайка­
ми. Існувала зрівнялівка в оплаті праці.

4. Націоналізація всієї промисловості, транспорту, фінансів,
системи зв'язку.

На 1920 р. радянська держава мала 4500 фабрик і заводів, де працювало майже 1 млн чол.

5. Запровадження замість товарно-грошових відносин пря­
мого товарообміну між містом і селом, здійснення якого
покладалося на державних чиновників.

6. Мілітаризація праці:

• вводилася обов'язкова трудова повинність;

• ухилення від трудової повинності розглядалося як дезер­
тирство і переслідувалося за законами воєнного часу;

• на промислових підприємствах і в цілих галузях вводив­
ся воєнний стан. Робітникам цих підприємств заборо­
нялося самостійно залишати підприємства, міняти
місце роботи, відмовлятися від тієї роботи, яка їм про­
понувалася.

7. Оголошувалася державна монополія на найважливіші продовольчі товари — хліб, цукор, чай, сіль. Усіма про­дуктами розпоряджалися лише державні органи.

8. Створення комун, артілей, тсозів, радгоспів.

9. "Революційне насильство" проти буржуазії, яке на практиці набрало форм терору стосовно всіх, кого не влаштовував новий режим.

10. Повний централізм.

Головний метод здійснення політики "воєнного комунізму" — "червоний" терор.

Націоналізація — насильницьке (примусове) відчуження приватної власності (землі, її надр, банків, підприємств) окремих осіб у промисловості та в інших галузях госпо­дарства у власність держави.

Тсоз — товариство спільного обробітку землі; колективізу­валися лише посіви.

Артіль — це форма колективного господарства для спільної праці на основі усуспільнення засобів виробництва. Ко­лективізувалися посіви і майно, у селян залишалася при­садибна ділянка та необхідний для обробітку інвентар.

Комуна — форма сільськогосподарського кооперування, за якої усуспільнюються всі засоби виробництва. Сільські господарства повністю розчинялися в колективних.

Радгосп — державне сільськогосподарське підприємство, в якому всі засоби виробництва і вироблена продукція є державною власністю.

НАСЛІДКИ ПОЛІТИКИ "ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ"

1. В країні виникла глибока економічна і політична криза.

2. Зменшилося сільськогосподарське виробництво і поча­
лося його руйнування.

3. Скоротилися посівні площі.

4. Ігнорувалися економічні важелі регулювання та
управління економікою.

5. Виникла величезна інфляція.

6. Селяни були змушені повертатися до натурального гос­
подарства.

7. Все це спричинило голод 1921-1922 рр., який охопив те­
риторію Поволжя, Південної Росії та України і забрав
життя 1,5 млн осіб.

8. Запровадження політики "воєнного комунізму" спричи­
нило великий опір у суспільстві, для придушення якого
розпочато "червоний" терор.

НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (НЕП) (1921-1928 рр.)

Неп — це політика, спрямована на подолання масового не­задоволення політикою "воєнного комунізму". Вона пе­редбачала відмову радянської влади від спроб створити економіку, цілком позбавлену товарно-грошових відно­син, економічних методів господарювання; тимчасові поступки приватному капіталу при переході до со­ціалістичного будівництва.

Причини непу:

1. Політика "воєнного комунізму" спричинила соціаль­
но-економічну кризу в країні і зазнала краху.

2. Політична криза в країні внаслідок несприйняття широ­
кими верствами населення політики "воєнного комунізму".

3. Масовий опір політиці комуністичного будівництва.

В країні поширились заворушення, страйки робітників, виступи селян, повстання. Зокрема повстання відбулися:

• в Тамбовській губернії під керівництвом О. Антонова;

• в Сибіру;

• на Поволжі;

• на Дону;

• в Україні селянський рух очолив Н. Махно;

• повстання матросів у Кронштадті (1921 р.).

Завдання непу:

1. Подолати економічні труднощі та політичну кризу в сус­
пільстві.

2. Забезпечити досягнення більшовиками кінцевої мети —
побудови соціалізму.

Березень 1921 р. Відбувся X з'їзд РКП(б). Взято курс на про­ведення нової економічної політики.

Суть непу:

1. Продовольча розкладка замінювалася продовольчим по­датком, який мав бути меншим, ніж розкладка. Після сплати податку селянин отримав право вільно роз­поряджатися результатами своєї праці, продавати їх. Це створювало економічні стимули для розвитку сільського господарства. Продподаток мав такі розміри:

• заможні селяни сплачували 5-6% прибутку,

• середні — 3-5%,

• бідняки — 1-2% або зовсім не сплачували.

2. Було відроджено знищену свого часу фінансову систему:

• відновлено грошовий обіг, банки, кредитні установи,
податкову політику;

• з'явилася велика кількість нових банків, які обслугову­
вали державні установи, підприємства, кооперативи;

• було проведено грошову реформу в 1922-1924 рр., вве­
дено стабільну валюту, зупинено величезну інфляцію.

3. Було відроджено товарно-грошові відносини.

4. Допускалася оренда землі та застосування сільськогос­
подарської праці в селянських господарствах, промисло­
вих і торговельних закладах.

5. Була ліквідована заборона на приватні підприємства і
торгівлю.

6. Частина націоналізованих підприємств передавалася в
оренду.

Дозволялося передавати дрібні і середні державні під­приємства в оренду приватним особам і кооперативним об'єднанням. Вже у 1921 р. орендувалося понад 5200 підприємств.

7. Великі підприємства залишалися в руках держави.

8. Замість зрівнялівки в оплаті праці встановлювалася ви­
плата заробітної плати в грошовій формі залежно від
кількості і якості, а отже, відновлювалися матеріальні
стимули виробництва.

9. Розвивалися різні форми кооперації: сільська, кредитна,
збутова, продовольча та ін.

10. Була відмінена загальна трудова повинність.
Відбувалося забезпечення промисловості робочою си­
лою через біржі праці.

11. Було проведено реорганізацію апарату державного
управління господарством країни. Система главків була
ліквідована, державні підприємства об'єднувалися у тре­
сти, які працювали на господарсько-розрахункових заса­
дах, але госпрозрахунок був обмежений.

12. Відбувалося залучення іноземного капіталу для відро­
дження промисловості та передання на певних умовах
окремих фабрик і заводів у концесію іноземним власни­
кам, при утриманні головних важелів управління еконо­
мікою в руках держави.

У 30-х рр. всі концесійні договори в СРСР було ану- льовано.

13. Розширювалася торгівля з зарубіжними країнами, але
лише на основі державної монополії на неї.

Концесія (від лат. — допущення, дозвіл) — договір, на під­ставі якого передаються в користування на певних умо­вах громадянам, іншим державам природні багатства, підприємства та інші господарські об'єкти, що належать державі.

Вже у 1925-1924 рр. в Росії склалися такі економічні уклади у валовій продукції народного господарства:

патріархальне господарство — 0,6%, дрібнотоварне виробництво — 51%, приватний капіталізм — 8,9%, державний капіталізм — 1%, державна власність (соціалізм) — 38,5%.

НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ НЕПУ

1. Залишалася надмірна централізація управління.

2. Зберігався державний контроль над економікою.

3. Існував жорсткий однопартійний більшовицький режим
у політико-ідеологічній сфері.

4. Склалася адміністративно-ринкова система в економіці,
яка довго існувати не могла.

Протягом 1928-1929 рр. відбулося згортання ринкових відносин і перехід до командно-адміністративної систе­ми управління економікою.