ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМИ РЕПАРАЦІЙ

ОКУПАЦІЯ ФРАНЦІЄЮ ТА БЕЛЬГІЄЮ НІМЕЦЬКОГО РУРУ

11 січня 1923 р. Німеччина була не в змозі виплачувати дер-жавам-переможцям репарації. Це призвело до Рурсько­го конфлікту. Стотисячна франко-бельгійська армія окупувала Рурську область, де була зосереджена важка промисловість Німеччини (вугільні шахти, сталеливарні заводи) і проживало 10% населення Німеччини. Такими діями Франція прагнула змусити Німеччину платити ре­парації, які становили 132 млрд марок (таку суму було встановлено у 1921 р.). Почався Рурський конфлікт. Велика Британія і США не підтримували дії Франції щодо окупації Руру.

Франція була змушена вивести свої війська і погодитися на перегляд репараційних зобов'язань Німеччини.

Висновок: спроба Франції шляхом прямого воєнного тиску домогтися регулярного виконання Німеччиною її репа­раційних зобов'язань закінчилася крахом.

ПЛАН ДАУЕСА (1924 р.)

Було створено міжнародний комітет експертів на чолі з аме­риканським банкіром Ч. Дауесом для розроблення пропози­цій по репараціях. Рекомендації комітету експертів увійшли в історію як план Дауеса.

Серпень 1924 р. План Дауеса був затверджений спеціальною конференцією в Лондоні.

План Дауеса передбачав:

1. Негайне надання Німеччині позики в розмірі 800 млн зо­лотих марок.

2. Ці кошти, надані американськими й англійськими бан­ками, повинні були сприяти відновленню економіки Ні­меччини та стабілізації її фінансової системи.

3. На декілька років до завершення процесу відновлення економіки репараційні платежі повинні бути знижені: перші 4 роки—до 1 млрд марок, а з 1928-1929 рр. повин­ні зрости до 2,5 млрд марок на рік.

4. Загальна сума репарацій, встановлена у 1921 р. в розмірі 132 млрд марок, залишалася без змін.

5. Основні джерела репараційних платежів Німеччини:

• з коштів державного бюджету, який поповнювався з відрахунків від прибутків німецьких залізниць і про­мислових компаній;

• високих податків на товари широкого вжитку: цукор, тютюн, пиво, тканини, взуття тощо.

6. Фінансова система Німеччини перебувала під контролем
союзних держав.

Висновки:

1. Внаслідок здійснення плану Дауеса економіка Німеч­чини потрапила в залежність від іноземного капіталу.

2. Великі іноземні позики дали змогу Німеччині розпо­чати швидке відновлення економічного потенціалу, що уможливило зміцнення її зовнішньополітичних позицій.

ПЛАН ЮНГА (1929 р.) Серпень 1929 р. На міжнародній конференції в Гаазі було при­йнято новий репараційний план, розроблений комітетом експертів на чолі з американським підприємцем О. Юнгом. За планом Юнга:

1. Була знижена загальна сума репарацій до 113,9 млрд зо­лотих марок.

2. Встановлені щорічні платежі Німеччини в розмірі 2 млрд марок.

3. Репарації повинні були виплачуватися за рахунок дер­жавного бюджету і прибутків залізниць.

4. Всі види іноземного контролю над економікою Німеччи­ни були відмінені.

5. Для отримання й розподілу репарацій було створено Банк міжнародних розрахунків, який фінансував важку та військову промисловість Німеччини.

Висновки:

1. План Юнга ще більше сприяв відновленню воєнно-еко­номічного потенціалу Німеччини.

2. Цей план сприяв зміцненню позицій американського ка­піталу в Європі.

ПОВОЄННІ ДОГОВОРИ 20-х рр. XX ст.

ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1921-1922 рр. (12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р.) На конференцію було запрошено дев'ять держав: США, Ве­лику Британію, Францію, Японію, Італію, Бельгію, Голлан­дію, Португалію, Китай.

"Договір чотирьох держав" 13 грудня 1921 р. представники США, Великої Британії, Фран­ції, Японії підписали трактат чотирьох держав.

1. Він гарантував острівні володіння його учасників в ба­сейні Тихого океану.

2. Були надані взаємні гарантії недоторканності цих воло­дінь строком на 10 років.

3. Англо-японський союз 1902 р. був розірваний.

4. У випадку загрози якійсь державі сторони вдавалися до взаємних консультацій для прийняття "найрішучіших заходів" з метою захисту своїх інтересів.

Трактат — у міжнародному праві одна з назв міжнародних договорів.

"Договір п'яти держав"

6 лютого 1922 р. був підписаний трактат п'яти держав -США, Великої Британії, Франції, Італії, Японії про об­меження військово-морських озброєнь.

і. Він забороняв створювати нові морські бази і посилюва­ти берегову охорону.

2. США одержали право укріплювати острови, які захи­щали наближення до її територіальних вод.

3. Була встановлена квота водотоннажності лінійного флоту:

США і Великої Британії — по 525 тис. т, Японії — 315 тис. т, Франції та Італії — 175 тис. т.

4. Заборонялося будівництво лінкорів водотоннажністю понад 35 тис. тонн.

5. Обмежувалася тоннажність і для крейсерів.

6. США вдалося змусити Велику Британію відмовитися від давнього правила, згідно з яким її флот повинен бути рівним флотам двох найсильніших після неї морських держав.

Висновки:

1. США вдалося досягти визнання принципу "вільних морів":

• ослабити Велику Британію як велику державу;

• потіснити Японію в Китаї;

• утвердити принципи "рівних можливостей" і "відчи­нених дверей".

2. Японія зберегла досить сильні позиції на Далекому Сході.