Радянсько-афганістанська війна

Афганська війна 1979-1989 рр.. - Тривале політичне і збройне протистояння сторін: правлячого комуністичного режиму Демократичної республіки Афганістан (з 1987 року - Республіки Афганістан) при військовій підтримці Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані (ОКСВА) - з одного боку, і моджахедів («душманів»), з співчуває їм частиною афганського суспільства, при політичній і фінансовій підтримці зарубіжних країн та ряду держав ісламського світу - з іншого. Афганістан розташований в самому центрі Євразії, що дозволяє йому грати важливу роль у відносинах між сусідніми регіонами.

З початку XIX століття між Російською та Британської імперіями починається боротьба за контроль над Афганістаном, що отримала назву «Велика гра» Британці спробували силовим шляхом встановити панування над Афганістаном, пославши свої війська з сусідньої британської Індії в січні 1839 року. Так почалася перша англо-афганська війна. Спочатку успіх супроводжував англійцям - їм вдалося повалити еміра Дост-Мухаммеда і поставити на т&он Шуджа-Хана. Правління Шуджа-Хана. однак, тривало недовго і 9 І 842 році він був повалений. Афганістан уклав мирний договір з Британією і зберіг незалежність. Тим часом, Російська імперія продовжувала активно просуватися на південь. У 1860-1880-х роках, в основному, завершується приєднання Середньої Азії до Росії. Британці, стурбовані швидким просуванням російських військ до кордонів Афганістану, початок другої англо-афганську війну в 1878 році. Запекла боротьба тривала два роки і в 1880 році британці були вимушені покинути країну, але при цьому залишивши на троні лояльного еміра Абдур-Рахмана і зберігши, таким чином, контроль над країною.

У 1880-1890-х роках складаються сучасні кордони Афганістану, визначені спільними договорами Росії і Британії.

У 1919 році Аманулла-хан проголосив незалежність Афганістану

від Великобританії. Почалася третя англо-афганська війна.

Першою державою, що визнала незалежність, стала Радянська Росія, яка

застосувала Афганістану значну економічну і військову допомогу.

На початку XX століття Афганістан був відсталою аграрною країною з повною відсутністю промисловості, вкрай убогим населенням, понад половина якого було неграмотним.

Прийняття рішення про введення радянських військ

У березні 1979 року, під час заколоту в місті Герат, послідувало перше прохання афганського керівництва про пряме радянському-військовому втручанні (усього Таких прохань було блі*зько 20). Але комісія ЦК КПРС по Афганістану, створена ще в 1978 році, доповіла Політбюро ЦК КПРС про очевидність негативних наслідків прямого радянського втручання, і прохання було відхилене. Однак Гератського заколот змусив провести посилення радянських військ у радянсько-афганського Яірдону і за наказом міністра оборони Д. Ф. Устинова почалася підготовка до можливого десантування в Афганістан посадковим способом 105-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії Подальший розвиток ситуації в Афганістані - збройні виступи ісламської опозиції, заколоти в армії, внутрішньопартійна боротьба і особливо події вересня 1979 року, коли лідер НДПА Н. Таракі був арештований і потім убитий за наказом усунув його

від влади X. Аміна - викликали серйозне занепокоєння у

радянського керівництва. Воно насторожено стежило за діяльністю Аміна на чолі Афганістану, знаючи його амбіції і жорстокість у боротьбі за досягнення особистих цілей. При X. Аміна в країні розвернувся терор не тільки проти ісламістів, а й проти членів НДПА, колишніх прихильниками Таракі. Репресії торкнулися і армії, головної опори НДПА, що призвело до падіння її і без того низького морального бойового духу, викликало масове дезертирство та заколоти. Радянське керівництво боялося, що подальше загострення ситуації в Афганістані призведе до падіння режиму НДПА і приходу до влади ворожих СРСР сил. Більш того, по лінії КДБ надходила інформація про зв'язки Аміна в 1960-і роки з ЦРУ і про таємні контакти його емісарів з американськими офіційними представниками після вбивства Таракі.

У підсумку було вирішено готувати повалення Аміна і заміну його більш лояльним СРСР лідером. У якості такого розглядався Б. Кармаль, чию кандидатуру підтримував голова КДБ Ю. В. Андропов.

При розробці операції з повалення Аміна було вирішено використовувати прохання Самого Аміна про радянську військову допомогу. Всього з вересня по грудень 1979 року було 7 таких звернень. На початку грудня 1979 року в Баграм був спрямований так званий "мусульманський батальйон» - загін особливого призначення ГРУ - спеціально створений влітку 1979 року з радянських військовослужбовців середньоазіатського походження для охорони Таракі та виконання особливих завдань а Афганістані. У перших числах грудня 1979 року міністр оборони СРСР Д. Ф. Устинов повідомив вузькому колу посадових осіб з числа вищого військового керівництва, що найближчим часом буде, очевидно, прийнято рішення про застосування радянських військ в Афганістані. 3 10 грудня за особистим наказом Д. Ф. Устинова проводилося розгортання і мобілізація частин і з'єднань Туркестанського і Середньоазіатського воєнних округів. Начальник Генерального штабу Н. Огарков, однак, був проти введення військ. Рішення про введення військ було прийнято на засіданні Політбюро 12 грудня 1979:

До положенню в «А».

1. Схвалити міркування і заходи, викладені тт. Андроповим Ю. В., Устиновим Д. Ф.,Громико А. А. Дозволити їм в ході здійснення цих заходів вносити корективи непринциповий характер. Питання, які потребують вирішення ЦК, своєчасно вносити до Політбюро. Здійснення всіх цих заходів покласти на тт. Андропова 10.В., Устинова Д. Ф., Громико А. А.

2.-Доручити тт. Андропову Ю. В., Устинову Д. Ф., Громико А. А. інформувати Політбюро ЦК про хід виконання намічених заходів ".

За свідченням В.. І. Варенникова, в 1979 року єдиним членом Політбюро, які не підтримали рішення про відправку радянських військ до Афганістану, був А. Н.Косип'н, і з цього моменту у А. У. Косигіна відбувся повний розрив з Брежнєвим і його оточенням.

13 грудня 1979 була сформована оперативна група Міністерства оборони щодо Афганістану на чолі з першим заступником начальника Генерального штабу генералом армії С. Ф. Ахромеевим, що приступила до роботи в Туркестанському військовому окрузі з 14 грудня. 14 грудня 1979 в Баграм був спрямований батальйон 345-го гвардійського окремого парашутно-десантного полку, для посилення батальйону 111-го гвардійського парашутно-десантного полку 105-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, який з 7 липня 1979 охороняв в Баграмі радянські військово -транспортні літаки і вертольоти.

Одночасно Б. Кармаль і декілька його прихильників були таємно привезені до Афганістану 14 грудня 1979 і знаходилися в Баграмі серед радянських військовослужбовців. 16 грудня 1979 була зроблена спроба вбивства Аміна, але він залишився живий, і Б. Кармаля терміново повернули до СРСР. 20 грудня 1979 з Баграма в Кабул був перекинутий «мусульманський батальйон», який увійшов в бригаду охорони палацу Аміна, що істотно полегшило підготовку до запланованого штурму цього палацу. Для цієї операції в середині грудня в Афганістан прибули також 2 спецгрупи КДБ.

До 25 грудня 1979 року в Туркестанському військовому окрузі були підготовлені до введення в Афганістан польове управління 40 загальновійськової армії, 2 мотострілецькі дивізії, армійська артилерійська бригада, зенітно-ракетна бригада, десантно-штурмова бригада, частини бойового і тилового забезпечення, а у Середньоазіатському військовому окрузі - 2 мотострілкових полку, управління змішаного авіакорпусу, 2 авіаполку винищувачів-бомбардувальників, 1винищувавальний полк, 2 вертолітних полку, частини авіаційно-технічного та аеродромного забезпечення. Як резерв в обох округах були відмобілізувати ще три дивізії. На доукомплектування частин було призвано із запасу понад 50 тисяч осіб із середньоазіатських республік і Казахстану, було передано з народного господарства близько 8 тис. автомобілів та іншої техніки Це було найбільше мобілізаційне розгортання Радянської Армії з 1945 року. Крім того, до перекидання до Афганістану також була підготовлено 103-а гвардійська повітряио - десантна дивізія з Білорусії, яка вже 14 грудня була перекинута на аеродроми в Туркестанському військовому окрузі.

Ввечері 23 грудня 1979 року було повідомлено про готовність військ до введення в Афганістан. 24 грудня Д. Ф. Устинов підписав директиву № 312У12/001, в якій говорилося«Прийнято рішення про введення деяких контингентів радянських військ, дислокованих у південних районах нашої країни, на територію ДРА з метою надання допомоги дружньому афганському народу, а також створення сприятливих умов для заборони можливих антиафганских акцій з боку сусідніх держав»

Участь радянських військ в бойових діях на території Афганістану директивою не передбачалося, не було визначено порядок застосування зброї навіть з метою самооборони. Правда, вже 27 грудня з'явився наказ Д. Ф. Устинова про придушення опору заколотників у випадках нападу. Передбачалося, що радянські війська стануть гарнізонами і візьмуть під охорону важливі промислові та інші об'єкти, вивільнивши тим самим частини афганської армії для активних дій проти загонів опозиції, а також проти можливого зовнішнього втручання. Кордон з Афганістаном було наказано перейти в 15:00 московського часу (17.00 кабульського) 27 грудня 1979 року Але ще вранці 25 грудня по навіяного понтонного мосту через прикордонну річку Амударья переправився 4-й батальйон 56-ї гвардійської десантно-штурмової бригади, якому поставили завдання захопити високогірний перевал Саланг на дорозі Термез - Кабул, щоб забезпечити безперешкодний прохід радянських військ.У Кабулі частини сто третій гвардійської повітряно-десантної дивізії до полудня 27 грудня закінчили десантування посадочним способом і взяли під свій контроль аеропорт, блокувавши афганську авіацію й батареї ППО. інші підрозділи цієї дивізії зосередилися у призначених районах Кабула, де отримали завдання з блокування основних урядових установ, афганських військових частин і штабів, інших важливих об'єктів у місті та його околицях. Після 1991 року розпад СРСР. економічна криза, зміна соціальної системи, нові міжнаціональні сутички призвели до згасання інтересу бо вже закінчилася війна. У квітні 1992 року через припинення радянської підтримки прорадянський режим на чопі з Мохаммадом Нзджібулли був повалений і в Афганістані почався новий етап громадянської війни - тепер уже між різними угрупованнями перемогли моджахедів