Роль США в урегулюванні конфлікту в Косові

Недавній конфлікт у Косово можна назвати класичним прикладом конфлікту між цивілізаціями, коріння якого сягає часів оттоманського завоювання цього регіону. Конфлікт у Косово (як і попередній конфлікт у Боснії) обумовлений демографічними причинами: і в Боснії, і в Косово спостерігалося дуже велике зростання чисельності мусульманського населення. Варто наголосити і на інших причинах конфлікту.По-перше, історично відносини між Заходом і православним світом ніколи не були тісними. По-друге, уряди провідних країн Заходу, в т.ч. США, намагаються нав'язати на Балканах свою систему цінностей, яку сповідують багатокультурні, багаторелігійні середовища. Народи ж Балканського регіону не хочуть жити разом. По-третє, для західних ЗМІ було легко описувати брутальність дій С.Мілошевича і показувати албанців (які переслідували сербів у 80-х роках) в якості жертв сербського переслідування. Але після боротьби з православними сербами західні країни можуть опинитися в ситуації, коли їм доведеться вести довгу боротьбу з мусульманськими албанцями, щоб запобігти проголошенню незалежності та знищенню сербів, які залишилися в Косово.По-третє, саме зараз у Європі формується нова структура безпеки впродовж ліній цивілізаційного поділу. Будучи раніше головною православною країною світу, Росія вважає своїм обов'язком підтримання порядку і стабільності серед православних країн. З іншого боку, колишні республіки СРСР, які за культурною ознакою належать до Західної Європи, активно шукають шляхи інтеграції в НАТО та інші європейські структури. НАТО є організацією, що гарантує безпеку Західної Європи. Без сумніву, НАТО повинен включати всі країни Західної Європи, які хочуть стати його членами і які відповідають західним стандартам. Говорячи про західні стандарти, я маю на увазі стандарти демократичної форми правління, ринкової економіки, визнання існуючих міжнародних кордонів та повагу до прав меншин. Але дуже важливо, щоб розширення НАТО відбувалося з найменшою небезпекою для Росії. По-перше, Росія має бути переконана в тому, що до складу НАТО ввійдуть лише ті країни, які історично та культурно є і вважаються частиною Західної Європи. По-друге, НАТО має запевнити Росію, що Альянс буде співпрацювати з Росією в тих питаннях, які стосуються православних країн. І якщо говорити про події в Косово, то треба визнати, що НАТО цього не зробив. Війни в Косово можна було б уникнути, якби в січні 1999 р. на знищення сербами 40 косоварів США негайно б відреагували початком воєнних дій. Альянс мав би звернутись до Росії і пояснити, що в разі продовження таких вбивств, західна громадськість розглядатиме їх як воєнну інтервенцію. НАТО також мав б підтримати демарш Росії проти С.Мілошевича і попередити його, щоб у майбутньому він відмовився від таких дій. С.Мілошевич мав постати перед загрозою спільних російсько-натівських економічних, політичних і (в разі необхідності) воєнних санкцій. Дуже важливо, щоб у майбутньому НАТО саме таким чином, у співпраці з Росією, вирішував подібні ситуації. Україна є важливою другорядною регіональною державою. Тому вона дуже зацікавлена в збереженні незалежності від найвпливовішої країни регіону. Динаміка світового розподілу сил спонукала США до встановлення тісних зв`язків з другорядними регіональними державами, такими як Велика Британія, Японія, Саудівська Аравія, Єгипет, Австралія, Аргентина і (менш успішно) Пакистан. Ця динаміка вимагає підтримання тісних стосунків між США та Україною. Обидві країни зацікавлені в тому, щоб Росія не розширялася і не стала знову домінувати над своїми сусідами як наддержава.З точки зору цивілізаційного фактору, Україна займає унікальну позицію, вона є свого роду містком між західним та православним світом. З точки зору глобального розподілу сил, Україна також має унікальну позицію для того, щоб бути важливим партнером США в забезпеченні ефективної рівноваги сил в Євразії. Зазначені вище виклики є найбільш важливими проблемами, з якими Україна зіткнеться на початку XXI століття.

План Маршалла та його значення для відбудови Європи

З акінчення Другої світової війни несло мало позитивного економіці США. Скорочення військових замовлень загрожувало падінням виробництва, зростанням безробіття. Гостро постали проблеми конверсії - переведення економіки на мирний лад.Ці проблеми можна було вирішити за рахунок зовнішнього ринку, де у США не залишилось конкурентів. Але це було неможливо через розорення Європи та Азії тривалою війною. Логіка підказувала, що потрібно надати цим країнам кредити, економічну допомогу, здійснити інвестиції в їх економік)', при тім, що ринок капіталів в самих США був перенасиченим. Однак ні приватний капітал, ні уряд не бажали ризикувати, вкладаючи кошти в економіку країн з нестабільними політичними режимами.5 червня 1947 р. державний секретар США Маршалл, виступаючи в Гарвардському університеті, виклав основні положення плану економічної допомоги країнам, що постраждали від війни. План повинен був вирішити такі завдання: допомогти економіці США позбутись перенасиченості ринку капіталів, полегшити проведення конверсії, і в той же час забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, укріплення європейської демократії. До участі в плані були запрошені СРСР і країни Східної Європи. Країни, які приймають допомогу, повинні були надати відомості про стан своєї економіки, про втрати в роки війни, валютні резерви та плани використання допомоги. На основі цих даних конгрес США приймав рішення про розмір допомоги. Розподілом допомоги займався виконавчий комітет організації європейського економічного співробітництва на чолі з американським адміністратором.

Перша реакція Москви на план Маршалла не була однозначно негативною. Як згадував міністр закордонних справ СРСР В.Молотов, спочатку в МЗС СРСР хотіли запропонувати взяти участь у плані Маршалла всім соціалістичним країнам, але швидко збагнули, що це неправильно. ''Якщо на Заході вважають помилкою нашу відмову, значить, ми зробили правильно''.Радянське керівництво стверджувало, що країни, які одержать допомогу, втратять свою економічну самостійність і що потрібно спиратись на власні сили у відбудові національних економік. Радянське керівництво, критикуючи план, не пропонувало нічого взамін, а, отже, зробило рішучий крок до розколу Європи і розгортання ''холодної війни''.

18 червня 1947 р. ''Нью-Йорк тайме'' писала: ''Завдання полягало в тому, щоб відкрити перед Росією двері, в які - Вашингтон був впевнений - вона не зайде''.12-15 липня 1947 р. на Паризькій конференції шістнадцятьма державами (Англія, Франція, Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина, Швейцарія, Швеція) було прийнято пропозицію США і утворено Організацію європейського економічного співробітництва.

2 квітня 1948 p. Конгрес США прийняв закон №472 про допомогу іноземним державам.Американську допомогу прийняли 18 країн. Протягом 1948-1951 pp. вони отримали 12,5 млрд. доларів. Ці країни не втратили своєї незалежності і самостійності, а, навпаки, відновили свій економічний потенціал і навіть стали конкурентами США на світовому ринку. Надання допомоги не передбачало зміну політичного і соціального розвитку держави, наприклад Югославія йшла соціалістичним шляхом розвитку.27 вересня 1950 р. президент США оголосив законопроект про додаткові і надзвичайні асигнування. У одному з пунктів зазначалось, що країни, які передають СРСР матеріали, що становлять загрозу для США, позбавляються допомоги. Ще в 1949 р. був створений координаційний комітет по контролю за експортом (КОКОМ) стратегічних матеріалів обладнання, технологій у соціалістичні країни. Він припинив свою діяльність лише 1 квітня 1994 р.Таким чином, ставлення до плану Маршалла визначали союзників і противників СРСР та США.

№39 Інтеграційні процеси в сучасній Європі. Місце України в загальноєвропейському процесі.