Переодизація світового розвитку першої половини ХХ ст

1. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

Війна стала підсумком розвитку міжнародних відносин кінця ХІХ - початку ХХ ст. Боротьба провідних держав за гегемонію в світі зумовила їх агресивність і прагнення до зовнішньої експансії. Зрештою гонка озброєнь і прагнення знищити головних конкурентів штувхнула світ у вир війни. Існування воєнно-політичних блоків (Антанта і Троїстий союз) призвело до втягування у війну відрозу великої групи держав. Поступово вона втягнула в свою орбіту 36 держав світу (67% населення планети). Бойові дії точились в Європі, Азії, Африці на просторах світового океану.

Особливості війни:

ü Була світовий;

ü Носила переважно загарбницький характер (крім Бельгії та Сербії, що стали жертвами агресії);

ü Масове використання новітніх видів зброї (потужні гармати, кулемети, літаки, танки, підводні човни тощо);

ü Існування безперервних ліній фронтів;

ü Мобілізація до армії значних людських ресурсів (70 млн чол.);

ü Величезні масштаби руйнувань (особливо у Франції, Бельгії, західних регіонах колишньої Російської імперії, східних регіонах колишньої Австро-Угорщини)

ü Значні людські втрати: близько 10 млн. чоловік (з них 10% мирного населення). Так, у Франції загинув кожен 28 громадянин, Англії – кожен 57, Росії – 107;

ü Економічний потенціал і технологічний рівень виробництва як ніколи стали одними з вирішальних факторів у перемозі у війні;

ü Війна потребувала відповідних структурних змін в системі державного управління, висвітлила всі негаразди в державній структурі влади;

ü Важливим фактором війни стала ідеологія, пропаганда, здатність мобілізувати і об`єднани населення навколо певної ідеї;

ü Внесла докорінні зміни в стратегію і тактику війни.

Війна створила цілий ряд прецедентів, які згодом ставали звичайним явищем історії ХХ ст.: створення структури державного регулювання економікою; масові трудові мобілізації; насильне залучення іноземних робітників для роботи на підприємствах; тотальна війна (до повного вичерпання матеріальних і людських ресурсів); масові пропагандиські компанії, створення систем залякування і обдурювання громадян; знецінення людського життя; акти геноцида (знищення вірмен у Туреччині в 1915 р.); використання зброї масового знищення (хімічна) тощо.

Перша світова війна докорінно змінила світ. По її закінченню він уже не міг повернутися до попереднього стану.

2. Післявоєнна нестабільність (1918–1923 рр.)

Революції, реформи, перегляд кордонів, створення нової системи міжнародної безпеки, політична та економічна кризи привели до:

ü розгортання революційних процесів, наслідки яких у різних країнах були різними. Так, в Італії до влади доступилися фашисти (1922 р.), в Угорщині встановилася авторитарна диктатура(1920 р.), в СРСР — комуністична диктатура (1917-1918 рр.); в Німеччині постала Веймарська республіка (1919-1933 рр.), заснована на союзі соціал-демократії та військово-аристократичної верхівки;

ü активізації демократичних і робітничих рухів, реформаторської діяльності урядів, спрямованої на зняття соціальної напруженості в суспільстві;

ü розколу в робітничому русі, створення Комуністичного (який прагнув до реалізації ідеї світової революції) та Соціалістичного інтернаціоналів, об’єднання профспілок;

ü розроблення й підписання мирних договорів з країнами, що зазнали поразки у світовій війні; створення Версальсько-Вашингтонської системи.

3. Стабілізація (1924–1929 рр.)

У зазначений період країни Європи та США впоралися з наслідками війни, перевели господарство на мирні рейки, відбудували його і стали збільшувати темпи економічного розвитку. На просторах Євразії пощастило припинити збройну боротьбу. Для періоду стабілізації були характерними такі риси соціально-економічного та політичного розвитку країн:

· модернізація промислового виробництва, поява нових галузей, впровадження нової техніки і технологій, нових галузей і методів організації праці (конвеєризація, стандартизація, масове виробництво);

· стабілізація кредитно-фінансової системи;

· зменшення державного регулювання;

· зміни в політико-партійних структурах деяких країн;

· установлення авторитарних режимів у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, утвердження фашистського режиму в Італії; відродження Російської імперії на новій ідеологійчній основі у формі СРСР;

· формування нової системи європейської безпеки, послаблення Версальсько-Вашингтонської системи;

· суттєві зміни в ідейно-політичній, культурній, соціально-психологічній, моральній атмосфері західного суспільства (зростання ролі засобів масової інформації, демократизація одягу, особливо жіночого, розвиток спорту, туризму, поява нових жанрів мистецтв — джазу, мюзиклів і т. ін.).

4. Велика депресія (1929–1933 рр.)

У 1929 р. світ опинився перед загрозою небаченої економічної кризи. Вона була світовою та безпрецедентною щодо глибини і тривалості.

Основні причини кризи:

· надзвичайно високий ступінь концентрації та монополізації (надмонополізація) капіталів і виробництва;

· перехід на технології масового виробництва, що не було підкріплено масовим споживанням;

· зменшення державного регулювання;

· нерівномірність розподілу національних багатств, вузькість внутрішнього ринку.

Криза охопила всі промислово розвинені країни, майже всі галузі економіки і тривала чотири роки.

Головний показник кризи — перевиробництво товарів. Це призвело до банкрутства великої кількості підприємств, скорочення промислового виробництва майже на 80%, сільськогосподарського — на 30, торгівлі — майже на 70%, зростання безробіття (понад 30 млн осіб), зниження рівня життя. Загострилися національні проблеми. Зросла схмльність суспільства до радикальних дій. Активізувався робітничий, комуністичний, фашистський рухи.

Найбільше криза вдарила по тих країнах, які наприкінці 20-х рр. мали найвищі темпи розвитку економіки, — США та Німеччині.

Єдиною країною, що не зазнала кризи, був Радянський Союз, який на той момент розпочав форсовану індустріалізацію.

Назрівання другої світової війни (1933–1939 рр.)

Криза загострила протиріччя між країнами. Різні країни шукали виходу з кризи поодинці та різними способами, нехтуючи інтересами інших держав. Це призвело до виникнення "торговельних війн" і міждержавних конфліктів.

У діях урядів різних країн світу можна вирізнити дві основні тенденції. Загалом вони прагнули розширити роль держави в економічному житті.

Так‚ США, Англія, Канада, Скандинавські країни здійснили ліберальні реформи в інтересах широких верств населення, поширили державний контроль над економікою. Було закладено підвалини "держави процвітання".

У Німеччині, Італії, Угорщині, Болгарії, Японії було встановлено тоталітарні режими (фашистського типу), які шукали виходу з кризи через перегляд результатів Першої світової війни та воєнну експансію, претендуючи на світове панування. Завершилося формування тоталітарного режиму в СРСР, який у зовнішній політиці під комуністичними гаслами став на шлях територіальної та політичної експансії.

Це значно загострило у другій половині 30-х рр. протистояння демократії й тоталітаризму.

У деяких країнах (Франція, Іспанія, Чилі) на хвилі антифашистської боротьби до влади на певний час прийшли Народні фронти, які провели радикальні соціальні реформи. Над Іспанією, яка боролася проти фашизму, нависла загроза комуністичної диктатури; республіку було повалено і встановлено націоналістично-тоталітарний режим генерала Франко (1939 р.).

Зупинити мирними засобами просування тоталітарних держав до світового панування не поталанило, і світ було втягнуто у Другу світову війну 1939-1945 рр.

5. 1933-1939 рр. Утворення держав тоталітарного типу і назріванняДругої світової війни.

Характерною рисою цього періоду став процес форму­вання фашистських, тоталітарних тенденцій у політичному житті ряду країн, а також утворення двох блоків держав: країн, що були не задоволені післявер-сальським устроєм (Німеччина, Італія, Японія) і прагнули до його зміни і краї­ни, що хотіли утримати існуючий європейський баланс сил, який був на їх користь (Велика Британія, Франція, США). Існувала також група країн, яким у процесі формування двох антагоністичних угруповань потрібно було визначи­тись, на боці якого блоку вони будуть виступати у війні, що насувалась. У першу чергу це стосувалося СРСР та країн Центрально-Східної Європи.

№2 Причини й початок Першої світової війни.

Причини:

Попри те, що по війні держави-переможниці найголовнішим її винуватцем визнають Німеччину, ця війна виникла через цілком певні історичні причини та безпосередні приводи.
Причини війни полягали в протистоянні між провідними європейськими країнами. Поява на політичній карті світу внаслідок франко-прусської війни об'єднаної Німецької імперії, порушення рівноваги сил на континенті поставили на чільне місце у Європі Німеччину. Через боротьбу за ринки збуту загострилися її відносини, насамперед економічні, з Англією, Росією та Францією. При цьому найглибша прірва у взаєминах пролягла саме між Британією та Німеччиною. Взаємні претензії європейських держав спонукали їх до утворення ворогуючих військово-політичних об'єднань держав: Троїстого союзу у складі Німеччини й Австро-Угорщини (1879), а також Італії (1882, розірвала договір у 1915). У серпні 1914 р. було підписано німецько-турецький договір, а у 1915 р. до угоди приєдналася Болгарія, після чого об'єднання стали називати Четверним, союзом, або Центральними державами.Натомість Англія, Франція та Росія 1907 р. завершили утворення союзу Антанти. Союз існував на підставі окремих англо-французької (1904) та англо-російської (1907) угод. Єдиного договору між трьома державами не існувало до початку Першої світової війни.