Тактичний ризик у діяльності слідчого

У сучасному науковому знанні система інтерпретується як сполучення, об'єднання, сукупність якісно визначених елементів, між якими існують закономірні зв'язки або взаємозалежності (структура). Криміналістична тактика об'єднує наукові положення і принципи, що розкривають загальні засади діяльності осіб на досудовому і судовому слідстві. Система криміналістичної тактики як частини науки криміналістики охоплює загальні положення — принципи, окремі теорії і вчення, що утворюють в сукупності наукові, окремі методологічні основи практичної діяльності учасників розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Отже, криміналістична тактика як теоретичний напрямок розробляє:

1) загальні положення-принципи;

2) вчення про версії, планування попереднього і судового слідства;

3) вчення про засоби попереднього і судового слідства;

4) вчення про закономірності формування психологічних відносин, вибір лінії поводження слідчого, суду з учасниками процесу;

5) вчення про тактику провадження окремих слідчих і судових дій;

6) вчення про наукову організацію праці слідчого і суддів [27, с. 145].

Практичний напрямок криміналістичної тактики включає:

а) узагальнення слідчої, судової практики;

б) розробку нових тактичних прийомів діяльності слідчого в ситуаціях нових економічних відносин; практичні рекомендації щодо методики провадження окремих слідчих дій;

в) використання тактичних рішень і тактичних операцій;

г) використання нових досягнень природничих і технічних наук для наочного представлення доказів у кримінальному процесі.

Окремі завдання криміналістичної тактики зводяться до розробки і впровадження в практику нових тактичних прийомів і засобів вирішення тактичних завдань, слідчих ситуацій, тактичних рішень, використання нетрадиційних методів і засобів одержання криміналістичної інформації, способів уведення оперативної інформації в процес доказування, прийомів детектування слідів пам'яті сучасними інструментальними засобами з метою розшуку джерел інформації та встановлення їх причетності до розслідуваної події.

Розслідування — складний пізнавальний процес, здійснюваний в рамках суворо обмеженого правового поля, де як джерела інформації використовуються лише результати слідчих дій, названих у кримінально-процесуальному законі. Водночас слідчий здійснює багато інших дій, що не є процесуальними. Останні виконують допоміжну функцію, наприклад, є засобом перевірки якихось фактів, установлення місця проживання свідка, вибору конкретного фахівця для участі в слідчій дії, відшукання необхідного експерта для упровадження експертизи, організації і планування розслідування, організації і проведення профілактичної роботи і т. ін. Це необхідна і корисна діяльність, що вимагає великої праці і часу на її здійснення. Разом з тим результати такої діяльності слідчого не є джерелами доказової інформації, а лише поставляють орієнтуючі відомості, що дозволяють прогнозувати і планувати розслідування, вести розшук злочинця і викривати його [27, с. 152].

Деякі організаційні дії названі в КПК України, наприклад, оперативно розшукова діяльність, відібрання пояснень, витребування документів, перевірка заяв і повідомлень про злочин та ін. Кожна з них є предметно перетворюючою діяльністю, що має власну процедуру виконання, тобто використання певних прийомів і технічних засобів для досягнення поставленої мети. Кримінально-процесуальне законодавство не розкриває сутність і тактику процедури, наприклад, перевірки заяв і повідомлень: як спілкуватися з заявником, які застосовувати вербальні і технічні засоби; як фіксувати результати перевірки та ін. Розробка тактики провадження перевірочних та інших організаційних дій слідчого — це прерогатива криміналістичної тактики.

Отже, засоби діяльності слідчого становлять собою дві чітко виражені форми: слідчі дії, наведені в кримінально-процесуальному законі, і організаційні дії, що називаються в криміналістиці організаційною або непроцесуальною діяльністю. Результати останніх не є джерелами доказів, а лише містять орієнтуючі відомості про подію злочину. Водночас організаційні дії слідчого мають тактичну сутність, тобто організаційно-тактичний характер.

Звідси засоби діяльності слідчого, результати яких не є джерелами доказів, називаються організаційно-тактичними діями, а засоби діяльності, результати яких породжують джерела доказової інформації, — слідчими діями.

Таким чином, структура слідчої діяльності розкриття, розслідування і попередження злочинів включає два види дій: слідчі та організаційно тактичні, які слід вважати основним «інструментарієм» слідчого.

Розслідування — це специфічна діяльність уповноважених на те осіб державних слідчих і судових органів, здійснювана у формі кримінально процесуального доказування, сутність якого носить пізнавальний характер і включає збирання, дослідження і використання доказів для розкриття і розслідування злочинів.

Слідча діяльність здійснюється в суворо встановленому законом порядку, тобто «докази можуть бути одержані тільки за допомогою засобів доказування, поза ними вони не можуть фігурувати в кримінальному процесі» [25, с. 115-116].

Останнє ще раз підтверджує, що засоби дії є засобами слідчої діяльності, а отже, і засобами криміналістичної тактики.

Слідча дія як тактичний засіб являє собою послідовність процедур, що утворюють її структуру, і чотирьох етапів:

1) підготовчого;

2) безпосереднього проведення;

3) фіксації ходу і результатів слідчої дії;

4) оцінки результатів і визначення їх місця в системі зібраних доказів.

Розглянемо ці етапи докладніше.

Підготовка до проведення слідчої дії розпочинається з визначення завдань, які слідчий має намір вирішити, а саме: а) чітко сформулювати мету слідчої дії; б) обрати місце її проведення; в) визначити час провадження; г) встановити коло учасників і роль кожного з них; ґ) з'ясувати необхідність використання технічних засобів; д) встановити можливість використання допомоги громадськості і в якій формі.

Вибір місця проведення слідчої дії залежить від ситуації, що складається. Так, допит свідка, який добросовісно помиляється, доцільно проводити на місці сприйняття свідком події, яку він спостерігав. Вибір часу проведення слідчої дії становить собою тактичний прийом, що підсилює ефективність слідчих дій. На стадії підготовки до проведення слідчих дій вирішуються й інші важливі завдання і розміщення необхідних сил і засобів, визначення форми взаємодії між ними.

Безпосереднє проведення слідчої дії — це другий етап, коли складений план знаходить реальне втілення в діяльності слідчого. В криміналістичній методиці прийнято поділяти на три етапи: початковий, наступний та заключний. Відповідно до цього і слідчі дії поділяють на початкові, наступні та заключні.

Оцінка отриманих результатів — важливий етап слідчої дії. Це розумова діяльність, що протікає в логічних формах і спрямована на вирішення, принаймні, трьох завдань: 1) вірогідності одержаних результатів; 2) належності їх до доказуваної обставини; 3) можливості використовувати джерело інформації в процесуальному доказуванні.

Оцінюючи результати слідчої дії щодо доказуваної обставини, суб'єкт завжди вирішує завдання тотожності: він чи не він вчинив злочин; цим чи не цим знаряддям нанесений слід; можливо чи неможливо вчинення конкретної дії і т. ін. Тому встановлення подібності і групової приналежності — це лише етапи оцінки як розумової діяльності при переході до тотожності. Висновок про останню формується поступово при надходженні інформації до певного рівня. Це дозволяє встановити, що в порівнюваних зразках виділена сукупність ознак утворена одним і тим самим об'єктом.

Вище відзначалося, що в процесі розслідування слідчий використовує не тільки процесуальні, а й непроцесуальні дії, тобто такі, що у кримінально-процесуальному законі названі, але не регламентовані, форма їх провадження не розкрита. В чинному КПК України названі такі організаційно-тактичні дії слідчого: оперативно-розшукова діяльність (ст. 103), перевірка, відібрання пояснень, витребування документів (ст. 107), вимога пред'являти документи і предмети (ст. 66), вимога від фахівця давати пояснення (ст. 228), вимога провадження відомчої ревізії (ст. 97).

Наведені дії, безсумнівно, являють собою діяльність, вони, як і слідчі дії, — складні процедури тактичних прийомів, постійних у певній послідовності. Сутність кожного з них становить упорядковану діяльність, образно кажучи, має тактичну «душу». Тому вище такі дії були кваліфіковані як організаційно-тактичні, на відміну від слідчих дій.

Названі в КПК організаційно-тактичні дії складають лише малу частину, більшість їх перебувають за межами процесуальних засобів діяльності і утворюють непроцесуальні засоби криміналістичної тактики, такі як встановлення психологічного контакту, планування окремих слідчих дій і розслідування в цілому; планування і наукова організація праці слідчого; виклик учасників процесу до місця провадження слідства; забезпечення охорони учасників кримінального процесу; підготовка до проведення слідчих дій (планування, вибір місця, визначення учасників, технічних засобів, фахівців, засобів зв'язку і доставлення і т. ін.).

Ситуації тактичного характеру можуть ускладнити чи поліпшити досягнення будь-яких важливих завдань слідства и істотним чином вплинути на рішення стратегічних завдань.

По відношенню між учасниками кримінального процесу можна виділити конфліктні та безконфліктні ситуації.

Серед конфліктних ситуації виділяються ситуації тактичного ризику. Поняття тактичного ризику введено у криміналістику Р.С. Бєлкіним в 1974р. і визначено як ситуація, що ставить під загрозу провалу замисли слідчого і припускає негативний результат його дій [4, с. 172].

Тактика слідства злочинів, здійсненних організованим злочинним співтовариством, здійснюється в ситуації ризику, що обумовлено недостатністю і суперечливістю інформації, складністю отримання нових даних, відсутністю відомостей про організовану злочинність.

Проведення слідчих дій, тактичних операцій та комбінацій, особливо пов'язаних з вирішенням завдань в умовах інформаційної невизначеності, часто пов'язане з ризиком недосягнення успіху. Такий ризик у слідчій діяльності називають криміналістичним ризиком і розуміють його як специфічну поведінку слідчого в ході розслідування, спрямоване на вирішення завдань і цілей, обтяжених об'єктивної ймовірністю їх недосягнення, і що містить можливість настання негативного результату або негативних наслідків.

Таким чином, процес прийняття рішення залежить від особистісних особливостей суб'єкта, ніж в значній мірі визначається характер і алгоритм дій слідчого в ситуаціях тактичного ризику.
Висновки

Вчинення багатьох злочинів супроводжується певними змінами у навколишньому оточенні. Такі зміни прийнято називати слідами злочину. Слід являє собою відображення злочинних дій, окремих елементів злочинного акту. тактичний ризик злочин слідчий

У психології ризик визначається як ситуативна характеристика діяльності, що полягає у невизначеності її результату та можливих несприятливих наслідках в разі неуспіху.

Тактичний ризик зумовлений також суб'єктивними чинниками: досвідом слідчого або судді при оцінці зібраного матеріалу, можливостями використання рефлексивного мислення, вмінням аналізувати та прогнозувати можливі ситуації.