Основні технології роботи з людьми похилого віку

Головна мета соціальної роботи з літніми людьми може визначатися як допомагати здійсненню принципів Організації Об'єднаних Націй стосовно літніх людей, покликаних «принести життя в роки, додані до життя».

Принципи спрямовані на те, щоб за їхнього здійснення допомогти людям старшого віку вести повноцінне й плідне життя та забезпечити їх умовами, необхідними для підтримки або досягнення якості життя, яка б їх задовольняла. Вони впроваджують у життя початкові положення Загальної декларації прав людини (1948 р.) про визнання гідності, властивої всім членам сім'ї, про право кожного на соціальне забезпечення, на забезпечення у зв’язку зі старістю.

Принципи поділяються на п'ять груп:

1) незалежність передбачає, що літні люди повинні мати доступ до основних благ і обслуговування, можливість працювати або займатися іншими видами діяльності, яка приносить прибуток, жити в безпечних умовах, отримувати сприяння в проживанні в домашніх умовах та ін.;

2) участь відображає питання залучення літніх людей до життя суспільства й активної участі в розробці і здійсненні політики, яка стосується їхнього добробуту;

3) догляд торкається проблеми забезпеченості в догляді й захисті з боку сім'ї та суспільства, доступу до різних видів соціального обслуговування, а також права приймати рішення стосовно догляду та якості життя;

4) гідність торкається питань недопущення експлуатації, будь-якого виду насильства стосовно літніх людей, забезпечення їм права справедливого поводження незалежно від віку, статі, расової або етнічної приналежності, інвалідності або іншого статусу, а також від попереднього економічного внеску;

5) реалізація внутрішнього потенціалу сприяє тому, щоб літні люди мали можливості для всебічної реалізації свого потенціалу, щоб їм завжди був відкритий доступ до суспільних цінностей в галузі освіти, культурного, духовного життя й відпочинку.

Технологія передбачає сприймання сучасних теорій старіння. Послідовно застосовуючи ту чи іншу теорію або змішувати декілька теоретичних установок, співробітник соціальної служби цілеспрямовано виконує покладену на нього місію.

Соціальна робота з літніми людьми передбачає використання таких теорій.

1. Теорія звільнення, у процесі старіння люди відмежовуються від тих, хто молодше, відбувається процес звільнення літніх людей від соціальних ролей, пов'язаних з трудовою діяльністю, а також з керівними й відповідальними ролями; цей процес відчуженості і звільнення обумовлений соціальною ситуацією, у якій опиняються люди, що старіють; його можна вважати також одним із засобів пристосування літніх людей до обмеження своїх можливостей і примирення з думкою про смерть, що наближається; цей процес неминучий, оскільки на зміну старшим повинні приходити люди більш молоді, здатні трудитися більш продуктивно.

2. Теорія активності - люди, що старіють, розстаючись із своїми звичними ролями, відчувають почуття втрати і своєї непотрібності в суспільстві, при цьому уражається почуття власної гідності; для підтримки свого морального духу й позитивної самосвідомості літнім людям не варто відмовлятися від активного життя, а, навпаки, зайнятися новою діяльністю, що дозволяє їм зберігати психологічне здоров'я; ступінь пристосування людей до старості значною мірою залежить від характеру їх діяльності на попередніх етапах життя: якщо з наближенням старості людина оволодіває багатьма різноманітними ролями, їй легше пережити втрату тих ролей, які вона виконувала в минулому.

3. Теорія меншості - старі люди складають меншість населення, що визначає їх низький соціально-економічний статус, дискримінацію.

4. Теорія субкультури, відносить літніх людей до деякої субкультури, яка визначається як сукупність норм і цінностей, відмінних від норм і цінностей, що панують у суспільстві; передбачається, що дискримінація стосовно осіб старшого віку і їхнє почуття спільності дають підставу для появи субкультури старості; якщо літнім людям вдасться завести нових друзів і зберегти вже сформовані зв'язки, вони здатні створити таку субкультуру, що допомагає їм зберегти почуття психологічної стабільності.

5. Теорія вікової стратифікації - кожне покоління людей унікальне й володіє тільки йому властивим досвідом, цей досвід повинен бути збережений у практиці соціальної роботи й переданий іншим поколінням; пристаркувата людина повинна мати можливість спілкування з іншими людьми, залучення їх до діяльності спільноти, а кожна спільнота, у свою чергу, збагачує інші спільноти, таким чином будуючи світ, у якому ми живемо.

Зазначені вище теорії різною мірою в технологічних моделях соціальної роботи з літніми людьми відповідають та використовувати три принципи:

1) вивчення індивіда в його соціальній сфері;

2) розуміння психосоціального становлення й розвитку особистості як довічного процесу;

3) урахування соціокультурних чинників формування й розвитку індивіда.

В основу технології соціальної роботи з літніми людьми повинні бути покладені такі вимоги: запобігання причин, що породжують проблеми літніх людей; сприяння практичній реалізації прав і законних інтересів, забезпеченню можливості самовираження літніх громадян і попередження відхилення їх від активного життя; дотримання рівності й можливості літніх громадян при отриманні соціальної допомоги й послуг; диференціація підходів до дозволу проблем різноманітних груп літніх людей на основі чинників соціального ризику, що впливають на їхній стан; вияв індивідуальних потреб літніх громадян у соціальній допомозі й обслуговуванні; адресність при наданні соціальних послуг з пріоритетом сприяння літнім громадянам у ситуаціях, що загрожують їхньому здоров'ю й життю; орієнтація на розвиток самодопомоги і взаємної підтримки літніх людей; забезпечення інформованості літніх громадян, як і всього населення, про можливості соціальної допомоги й послуг.

Сучасні технології соціальної роботи з літніми і похилого віку людьми, форми й методи роботи з ними базуються на трьох видах допомоги: державна допомога (офіційна або формальна допомога), зміст якої позначається в законах; допомога сім'ї і друзів (неофіційна або приватна допомога); та добровільна допомога (групи самодопомоги).

Основними з видів допомоги є стаціонарні й нестаціонарні заклади соціального обслуговування.

Вони сприяють поліпшенню якості життя літніх людей, створюють умови для оптимізації їхнього життєвого укладу й вирішення різноманітних проблем, пов'язаних із психологічною допомогою й підтримкою здоров'я.

До найпоширеніших закладів такого типу відносять територіальні центри соціального обслуговування. Обов’язковим мінімумом у роботі таких центрів є наявність трьох відділень: 1)соціальна допомога вдома; 2)тимчасового денного перебування; 3)термінова соціальна допомога.

Основними завданнями й функціями центрів є: виявлення старих людей, що потребують соціальної підтримки; визначення конкретних видів і форм допомоги; залучення державних і суспільних організацій для спільної роботи; надання різноманітних соціально-побутових послуг разового або постійного характеру; надання безкоштовного культурно-побутового, юридичного й медичного обслуговування, організація харчування особи, що знаходиться на обслуговуванні центру; надання безкоштовної допомоги вдома, організація забезпечення продуктами і предметами санітарно-побутового призначення, медикаментами та ін.; організація натуральної, гуманітарної й термінової допомоги соціального характеру; надання додаткових послуг, що не входять у коло посадових обов'язків центру.

3.2. Задачі і обов'язки соціального працівника в роботі з людьми похилого віку

Велика відповідальність відводиться соціальному працівникові, який працює з людьми похилого віку. Адже саме він має можливість вплинути на свідомість старенької людини через емоційну сферу задля того, щоб зробити процес адаптації безболісним. Вибираючи методи роботи з людьми похилого віку соціальний працівник має брати до уваги особливості емоційної сфери, щоб мати можливість впливу на неї. Робота соціального працівника має бути направлена на ту сторону психічної діяльності, яка і складає сферу її особистісних цінностей. Практично задача полягає у визначенні об’єму та характеру повсякденної зайнятості. Головна роль тут має бути відведена самій людині похилого віку.

Людина похилого віку схильна до негативних емоцій. Оскільки змінились її соціальний статус, мікросередовище в якому вона знаходилась, ролі, які вона виконувала, знизилась соціальна та біологічна адаптивність, працеспроможність, продуктивність діяльності та погіршився її фон самопочуття. Неспроможність старої людини щось робити для інших викликає у неї почуття неповноцінності, роздратованості та бажання сховатися, котре в майбутньому переросте в байдужість до навколишнього світу. Саме цього процесу не повинен допустити соціальний працівник. В будинки для людей похилого віку потрапляє велика кількість людей вже з проявами негативного процесу. Таким чином, головна задача соціального працівника показати людині світло в кінці тунелю, показати її значущість для цього світу. Головні завдання, які постають перед соціальним працівником: надавати допомогу у вигляді організації дозвілля; активізувати комунікативну сторону спілкування; зробити процес входження людини в нову соціальну групу безболісним; організувати діяльність людини похилого віку так, щоб вона отримувала емоційне задоволення (вплив соціально працівника на емоційну сферу через індивідуально – особистісний підхід дає можливість зрозуміти людині свою соціальну значущість); організувати особистісну працю людини похилого віку як головного показника досягнення емоційної стабільності, а відповідно успішної адаптації [1].

Щодо сьогодення, стан України характеризується погіршенням не лише політичної та економічної ситуації, а й по своєму руйнує надії та бажання більшості населення. Економічне становище нашої країни є, м’яко кажучи, не найкращим. Саме воно спонукає людей похилого віку продовжувати працювати після виходу на пенсію.

Останнім часом достатньо часто зустрічається явище самостійного проживання літніх людей, які не отримують належної опіки і піклування від сім'ї, тому цю роль виконують органи державного та місцевого соціального захисту населення.

Важливо зазначити те, що проблеми літніх людей та їх визначення вчені розкривають з різних точок зору – біологічної, хронологічної, фізіологічної, психологічної, соціальної тощо. Своєрідність можливих способів рішень проблемного становища соціальної та суспільної сфери, важливості в сім'ї, соціальної реабілітації, соціального піклування похилих людей.

Соціальний працівник повинен володіти і користуватися: знаннями постанов, законів, нормативних актів про соціальне обслуговування людей похилого віку, знаннями з основ психології та вміти надавати першу медичну допомогу.

Соціальний працівник зобов'язаний чітко знати хто з літніх людей, на відведеній їм ділянці, не може самостійно виконувати домашню роботу і потребує обслуговування, проводити анкетування для розповсюдження прав людей похилого віку на довіреній території.

До обов'язків входить оформлення документів, підтримання зв’язку з родичами, лікарем, дотримання конфіденційності у роботі з підопічним.

Соціальний працівник - це практично незамінна посада, небайдужі люди, що вибрали цю професію, повністю ведуть домашнє господарство недієздатних осіб тим самим замінюючи родину, що в даний момент не мають можливості бути поряд. Соціальні працівники з турботою та піклуванням нагодують, доглянуть та підтримають в розмові самотню людину, якій дуже важливо знати що вона комусь потрібна.

Також обов'язком соціального працівника є турбота про те щоб у будинку завжди була вода та тепло, забезпечення побутовим та індивідуальним обслуговуванням.

Соціальний працівник це завжди та людина, котру чекають з нетерпінням, так як він є частіше всього єдиним помічником, він купує та доставляє продукти харчування, піклується про стан здоров'я та емоційну підтримку.

Групи самодопомоги, які функціонують на основі цільових програм, що включають:

– надання літнім людям можливості принести користь іншим, у тому числі й старцям, які цього потребують, заслужити повагу, відчути задоволення від усвідомлення своєї користі й можливості зробити когось щасливим;

– організацію додаткових служб з числа літніх людей, що добровільно надають допомогу своїм ровесникам;

– допомогу літнім людям з низькими прибутками, що не мають сил повноцінно обслуговувати себе, з метою продовжити їхнє проживання у власному будинку, віддалити переїзд до будинку-інтернату;

– формування в суспільстві поважного ставлення до людей, що старіють, як до рівноправних членів суспільства;

– використання досвіду й знань літніх людей для надання допомоги соціальним органам, школам, адміністративним структурам шляхом консультації;

– сприяння поліпшенню зв'язків між поколіннями, зближенню літніх людей і молоді, передачу життєвого досвіду, знань, навичок молодим.

Таким чином, технологія соціальної роботи з літніми людьми організація їх соціального обслуговування повинна бути націлена на забезпечення безпечної старості через зниження впливу чинників соціального ризику й максимально можливий ступінь реалізації соціальних гарантій у сполученні з наданням широкого спектра послуг у галузі профілактики й розвитку, щоб люди літнього віку могли якомога довше зберігати соціальний тонус і звичний спосіб життя, залишаючись активними й корисними членами суспільства.

Завдання соціальних працівників і близьких людей зводиться при цьому до усвідомлення й розуміння геронтопсихології, до надання матеріальної, моральної підтримки й поваги похилій людині в міру можливості.

3.3. Соціальна робота з людьми похилого віку

Громадяни, які утримуються в стаціонарних установах системи соціального захис­ту населення, отримують увесь комплекс соціальних послуг - від медичної допомоги до соціально-трудової ре­абілітації. З урахуванням віку, стану здоров'я та деяких інших факторів в системі Міністерства праці та соціальної політики Ук­раїни утворені різноманітні типи установ: будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці, дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати, спеціальні будинки-інтернати, територіальні центри для осіб похилого віку та інвалідів. Мешканці будинків інтернатів та пансіонатів забезпечуються відповідно до встановлених норм житлом, харчуван­ням, цілодобовим медичним обслуговуванням, комунально-побутовим обслуговуванням, організацією працетерапії, організацією культурно-масової та оздоровчо-спортивної роботи. Якщо особи, які проживають в інтернатах та пансіонатах, по­требують стаціонарної медичної допомоги, то вони направляються на лікування до відповідних лікувально-профілактичних закладів Міністерства охорони здоров'я України в установленому порядку. За особами, які проживають в інтернатах та пансіонатах, зберігається право на отримання пенсій і допомог відповідно до чинного законодавства.

Будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці є стаціонарною соціально-медичкою установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. До цих закладів приймаються на дер­жавне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового об­слуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним виснов­ком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за зако­ном. Переважне право на влаштування до будинку-інтернату мають ветерани згідно із Законом України «Про основні засади соціального захисту вете­ранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», члени сімей загиблих військовослужбовців. Як виняток, до будинку-інтернату можуть прийматися особи похилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об'єктивних причин не можуть цього робити. За наявності вільних місць до будинку-інтернату можуть прийматися особи, які мають працездат­них дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зо­бов'язані їх утримувати, за умови стовідсоткового відшкодування будинку-інтернату витрат на їх утримання. Особам, які мають згідно з чинним законодавством України пільги і влаштовуються до будинку-інтернату на платній основі, розмір суми сплати за їх утримання розраховується з урахуванням наявних пільг. Для ба­жаючих громадян та інвалідів за наявності вільних приміщень у будинку-інтернаті можуть утворюватись відокремлені від основ­ного контингенту підопічних платні відділення, які працюють на основі госпрозрахунку. Громадяни похилого віку та інваліди, вете­рани війни і праці за наявності вільних місць у будинку - інтернаті можуть прийматися до будинку-інтернату на тимчасове проживан­ня терміном від 1 до 6 місяців, як на загальних підставах, так і на платній основі.

Спеціальний будинок-інтернат для осіб похилого віку та інвалідів є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного проживання інвалідів І та II і груп громадян похилого віку (чоловіків віком понад 60 років, жінок - понад 55 років) із чис­ла звільнених з місць позбавлення волі особливо небезпечних реци­дивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодав­ства встановлено адміністративний нагляд, а також тих осіб, які направляються з приймальників-розподільників із числа вказаних інвалідів і престарілих, раніше судимих або неодноразово притягу­ваних до адміністративної відповідальності за порушення громадсь­кого порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутово­го і медичного обслуговування, систематичного та цілеспрямованого виховного впливу державних і громадських організацій. Спеціальний будинок-інтернат розміщується у спеціально побу­дованих або пристосованих будинках з необхідними приміщення­ми, які повинні відповідати санітарно-гігієнічним, протипожеж­ним вимогам і вимогам техніки безпеки, мати всі види комунального благоустрою для проживання осіб похилого віку та інвалідів.

Тут створюються лікувально-виробничі (трудові) май­стерні, а у спеціальному будинку-інтернаті, що знаходиться в сільській місцевості, крім того, підсобне сільське господарство.

Особи, які проживають у спеціальному будинку-інтернаті, мо­жуть прийматися на тимчасові роботи в цьому закладі відповідно до чинного законодавства на посади молодшого медичного персона­лу і робітників на умовах неповного робочого дня з оплатою пропорційно відпрацьованому часові, якщо праця їм не протипо­казана за станом здоров'я.

Тимчасове вибуття осіб похилого віку та інвалідів із спеціально­го будинку-інтернату в особистих справах дозволяється директором цього закладу на строк не більше одного місяця, а для осіб, які пе­ребувають під адміністративним наглядом, - за погодженням з орга­нами внутрішніх справ з урахуванням висновку лікаря про мож­ливість виїзду. Витрати, пов'язані з поїздкою, не відшкодовуються.

Відвідування осіб, що мешкають в будинку-інтернаті, родича­ми чи знайомими дозволяється в порядку, встановленому директо­ром цього будинку-інтернату.

Виписка особи похилого віку або інваліда із спеціального бу­динку-інтернату провадиться за його заявою з дозволу відповідно Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального за­хисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації за наявності житлової площі, засобів до існуван­ня та можливості обслуговувати себе або за наявності письмової згоди родичів, які мають змогу його утримувати і здійснювати не­обхідний догляд за ним, а також у разі встановлення третьої гру­пи інвалідності інваліду І або II групи.

За клопотанням адміністрації спеціального будинку-інтернату особи похилого віку та інваліди рішенням відповідного вищевказа­ного регіонального органу праці і соціального захисту можуть бу­ти переведені в інші будинки-інтернати системи соціального забез­печення [11].

Територіальний центр соціального обслуговування є спеціальною установою, яка надає послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.

Територіальні центри мають у своїй структурі: відділення соціальної допомоги вдома, відділення соціально-побутової реабілітації; відділення гуманітарної та благодійної допомоги; відділення організації харчування; відділення денного перебування; лікувально-оздоровчий комплекс; відділення медично-соціальної реабілітації; стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання; спеціальні житлові будинки для самотніх непрацездатних громадян; лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні сільські господарства, у тому числі на госпрозрахунковій основі; дієтичні їдальні.

Територіальний центр утримують за рахунок коштів, виділених з місцевого бюджету на соціальний захист населення, інших надходжень, у тому числі у вигляді прибутку від діяльності підсобних сільських господарств, спеціальних цехів і дільниць центру, а також коштів благодійних фондів, пожертвувань тощо.

Напрямки роботи територіального центру: якісне надання різних видів (до 40) побутових, медично-соціальних послуг громадянам похилого віку відповідно до висновків лікарів про ступінь втрати здатності до самообслуговування; придбання та доставка товарів з магазину або ринку за рахунок обслуговуваних громадян, приготування їжі, доставка гарячих обідів, годування, у тому числі у пунктах харчування, їдальнях тощо; виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, відвідування хворих в закладах охорони здоров'я, здійснення лікувально-оздоровчих, профілактичних заходів та соціально-психологічної реабілітації, госпіталізація, консультування у лікарів та інших спеціалістів; створення умов для посильної праці, у тому числі навчання і трудової перекваліфікації громадян похилого віку; надання платних послуг через пункти побуту (хімчистка, прання білизни, ремонт одягу, взуття і побутової техніки, перукарські послуги тощо); оплата платежів; читання вголос преси; обробіток присадибних ділянок; оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату, будинку для ветеранів тощо; організація надання різних видів протезно-ортопедичної допомоги; оформлення замовлень та організація контролю за своєчасним і якісним обслуговуванням підприємствами торгівлі, громадського харчування, побуту, зв'язку, службами житлово-комунального господарства, закладами культури, колективними сільськогосподарськими підприємствами тощо; встановлення і підтримання зв'язків з підприємствами, установами та організаціями, де колись працювали підопічні, для надання їм допомоги.

Соціальна робота з людьми похилого віку в Україні прирівнюється до соціальної роботи на рівні помічника соціального працівника в соціальних службах розвинених країн світу. За своїм характером вона є малопрестижною і низькооплачуваною. Робота із людьми пізнього віку дорослості завжди вважалась і вважається, на думку спеціалістів соціальної сфери і науковців, однією із найтяжчих як у фізичному, так і в психологічному плані. Нині більшість співробітників соціальної сфери (лікарі, медичні сестри, адміністрація, керівний та обслуговуючий персонал) вимушені працювати зі старими людьми через певні життєві обставини, а не внаслідок справжнього професійного покликання. У той час, коли за кордоном створюються вищі навчальні заклади для людей похилого віку, є розгалужена система рекреаційних і реабілітаційних закладів для цієї категорії населення, у нашій державі основна увага приділяється підтримці нормального життєвого рівня громадян похилого віку на рівні виживання.