ТЕМА 7. Експериментальні змінні (2 год)

1. Експериментальні змінні

2. Незалежна змінна

3. Залежна змінна

4. Побічні змінні

5. Відношення між змінними

6. Контроль змінних

7. Аналіз психологічних експериментів

Термін змінна є одним із найбільш поширених понять в практиці наукових досліджень. Зазвичай він належить до умов, які маніпулюють ся в експерименті, і використовуються у поєднанні з поняттям експериментальний вплив, тобто експериментальні впливи відповідають різним рівням однієї і тієї ж змінної. Від досліджуваних в процесі експерименту збирають показники особливостей їх поведінки чи функціювання, переживань, ставлення до чогось тощо в різних умовах (експериментальних та контрольних) і ці показники складають клас – залежних змінних. Якщо змінна маніпулюється експериментатором, як це має місце в ситуації, де він варіює величини експериментальних впливів у різних групах досліджуваних або пропонує одній і тій же групі різні впливи в різних умовах дослідження, вона називається незалежною змінною.Центральна проблема при проведенні експериментального дослідження – виділення незалежної змінної і її ізоляція від інших змінних. Можна виділити три типи залежних змінних: 1) одночасну; 2) багатомірну; 3) фундаментальну.

В основі побудови сучасної експериментальної психології лежить формула К. Левіна – побудова є функція особистості і ситуації. Слід розрізняти контроль незалежної змінної та контроль «інших» або зовнішніх (побічних або додаткових змінних.

Питання для контролю:

1. Вкажіть на ряд емпіричних ознак причинного зв’язку між двома явищами.

2. Що може варіювати експериментатор?

3. Які типи залежних змінних вам відомі? Дайте їм характеристику.

4. Охарактеризуйте варіанти відношень між залежними змінними.

5. Вкажіть на способи контролю незалежної змінної.

6. Назвіть прийоми контролю над впливом зовнішніх («інших») змінних на результат експерименту.

Література:

1. Мостепаненко М.В. Философия и методы научного познания. - Лениздат, 1972.

2. Методологические и теоретические проблемы психологии.- М.: Наука, 1969.

3. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі.- К.: Форум, 2002.

4. Никандров В.В. Экспериментальная психология. – Изд. 2-е, дополненное.- СПб.: Речь, 2007. - 512с.

5. Дружини В.Н. Экспериментальная психология: Учебник для вузов. – Изд. 2-е, дополненное.- СПб.: Питер, 2007.- 320с.

ТЕМА 8. Психологічне вимірювання (2 год.)

1. Елементи теорії психологічного вимірювання.

2. Шкала найменувань.

3. Шкала порядку.

4. Шкала інтервалів.

5. Шкала відношень.

6. Інші шкали.

7. Шкальні перетворення.Види психологічних вимірювань.

Вимірювання може бути самостійним дослідницьким методом, але може виступати і як компонент цілісної процедури експерименту.

Як самостійний метод, вимірювання-діагностування служить для вияву індивідуальних відмінностей поведінки суб’єкту і відображення ним оточуючого світу, а також для дослідження адекватності відображення (традиційна задача психофізики) і структури індивідуального досвіду. Процедура психологічного вимірювання складається із ряду етапів, аналогічних етапам експериментального дослідження. Тип шкали однозначно визначає сукупність статистичних методів, які можуть бути застосовані для обробки даних вимірювання. Шкала – драбина, в буквальному значенні є вимірювальний інструмент. Стівенс запропонував чотири типи вимірювальних шкал, які дозволяють перетворити мостик між світом якостей і світом кількості: шкала найменувань; шкала порядку; шкала інтервалів; шкала відношень. Можливі два варіанти шкальних перетворень: підвищення потужності шкали; пониження потужності шкали. В психології використовується множина конкретних вимірювальних методик. Зручну класифікацію психологічних вимірювань запропонував С.С. Паповян.

Питання для контролю:

1. В чому сутність психологічного вимірювання?

2. Розкрийте сутність шкали найменувань.

3. Вкажіть можливі варіанти шкальних перетворень.

4. Дайте характеристику класифікації психологічних вимірювань, запропоновану С.С. Паповяном.

Література:

1. Мостепаненко М.В. Философия и методы научного познания. - Лениздат, 1972.

2. Методологические и теоретические проблемы психологии.- М.: Наука, 1969.

3. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі.- К.: Форум, 2002.

4. Никандров В.В. Экспериментальная психология. – Изд. 2-е, дополненное.- СПб.: Речь, 2007. - 512с.

5. Дружини В.Н. Экспериментальная психология: Учебник для вузов. – Изд. 2-е, дополненное.- СПб.: Питер, 2007.- 320с.

Тема 9. Планування експериментів і класифікація експериментальних схем (2 год).

1. Передумови планування експерименту.

1.1. Індуктивний принцип при плануванні експерименту.

1.2. Умови, необхідні для планування експерименту.

1.3. Підходи до визначення поняття «планування експерименту».

2. Планування експерименту.

3. Критерії класифікації експериментальних планів.

4. Експериментальні плани за 1-им критерієм.

4.1. Доекспериментальні плани.

4.1.1.Аналіз одиничного випадку.

4.1.2. Попереднє та підсумкове тестування на одній групі.

4.1.3. Порівняння статистичних груп.

4.2. Істинні експериментальні плани.

4.3. Квазіекспериментальні плани.

4.4. Плани ex-post-facto.

5. Експериментальні плани за 2-им критерієм.

5.1. Плани для однієї незалежної змінної.

5.1.1. План для двох рандомізованих груп з тестуванням

5.1.2. План для двох рандомізованих груп з попереднім і підсумковим тестуванням.

5.1.3. План Соломона.

5.2. Плани для одної незалежної змінної і кількох груп.

6. Плани експериментів для одного досліджуваного

План «істинного» експериментального дослідження відрізняється від інших наступними важливими ознаками: застосування однієї із стратегій створення еквівалентних груп, найчастіше – рандомізації; наявність експериментальної і, як мінімум, контрольної групи; завершення експерименту тестуванням і порівнянням поведінки групи, яка отримала експериментальний вплив (Х₁), з групою, яка не отримала впливу Х₀.

Факторні плани застосовуються тоді, коли необхідно перевірити складні гіпотези про взаємозв’язки між змінними.

В ході експерименту виявляються два джерела артефактів: а) помилки в стратегії планування і проведенні дослідження; б) індивідуальні відмінності.

Доекспериментальні плани,точніше – дослідження які проводилися і проводяться за визначеними схемами, не враховують вимог, які представляються до плану класичного психологічного дослідження.Квазіекспериментальні планиє спробою обліку реалій життя при проведенні емпіричного дослідження. Умови, в які ставить життя, а також практичні задачі експериментатора не завжди дозволяють реалізувати плани «істинних експериментів», використовувати схеми контролю зовнішніх змінних.

Експеримент ex-post-facto – його стратегія застосування – експериментатор сам не впливає на досліджуваних. В якості впливу (позитивного значення незалежної змінної) виступає деяка реальна подія із життя. Відбирається група досліджуваних, які пережили вказану подію, і група яка не піддалася впливу.

Питання для контролю:

1.Розкрийте сутність поняття «експериментальні плани».

2. Які особливості використання плану для однієї незалежної змінної.

3.Вкажіть на умови використання планів експериментів для одного досліджуваного.

4.Здійсніть порівняльний аналіз доекспериментальних та квазіекспериментальних планів.

5. Охарактеризуйте стратегію застосування експерименту ex-post-facto.

Література:

1. Мостепаненко М.В. Философия и методы научного познания. - Лениздат, 1972.

2. Методологические и теоретические проблемы психологии.- М.: Наука, 1969.

3. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі.- К.: Форум, 2002.

4. Никандров В.В. Экспериментальная психология. – Изд. 2-е, дополненное.- СПб.: Речь, 2007. - 512с.

5. Дружини В.Н. Экспериментальная психология: Учебник для вузов. – Изд. 2-е, дополненное.- СПб.: Питер, 2007.- 320с.

ТЕМА 10. Кореляційне дослідження (2 год.)

1. Загальна уява щодо системи біографічних кореляційного дослідження.
2. Планування кореляційного дослідження.
3. Планування кореляційного дослідження у корсскультурній психології та психогенетиці.

Теорія кореляційного дослідження ґрунтується на уяві про міри кореляційного зв’язку (розробленого К. Пірсоном). Кореляційними називаються дослідження, які проводяться для підтвердження або заперечення гіпотези щодо статистичного зв’язку між кількома (двома і більше) змінними. «Кореляція» у перекладі означає «співвідношення». Якщо зміни однієї змінної супроводжуються змінами другої, то можна говорити про кореляції цих змінних. Розрізняють декілька інтерпретацій наявності кореляційного зав’язку між двома вимірюваннями: прямий кореляційний зв'язок; кореляція, обумовлена 3-ю змінною, 2 змінними (а,с) пов’язані одна з одною через 3-ю (в), не виміряну в ході дослідження; кореляція обумовлена випадковою вибіркою; випадкова кореляція, не обумовлена ніякою змінною.

Кореляційні зв’язки розрізняються за видами: позитивна кореляція, від’ємна кореляція, нульова. Вирізняють основні типи кореляційного дослідження: порівняння двох груп, одномірне дослідження однієї групи в різних умовах, кореляційне дослідження попарно еквівалентних груп; багатомірне кореляційне дослідження; структурне кореляційне дослідження; лонгітюдне кореляційне дослідження.

Питання для контролю:

1. Розкрийте сутність поняття «кореляційне дослідження»

2. Вкажіть на можливі інтерпретації наявності кореляційного зав’язку між двома вимірюваннями.

3. Назвіть основні види кореляційного зв’язку.

4. Охарактеризуйте основні типи кореляційного дослідження.

5. В чому полягають особливості кореляційне дослідження попарно еквівалентних груп?

Література:

1. Мостепаненко М.В. Философия и методы научного познания. - Лениздат, 1972.

2. Методологические и теоретические проблемы психологии.- М.: Наука, 1969.

3. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі.- К.: Форум, 2002.

4. Никандров В.В. Экспериментальная психология. – Изд. 2-е, дополненное.- СПб.: Речь, 2007. - 512с.

5. Дружини В.Н. Экспериментальная психология: Учебник для вузов. – Изд. 2-е, дополненное.- СПб.: Питер, 2007.- 320с.

ТЕМА 11. Факторне дослідження (2 год.)

1. Незалежні і додаткові змінні
2. Багаторівневий експеримент як факторний
3. Представлення основних результатів дій (ОРД) факторів
4. Особливості гіпотез, які перевіряються у факторному експерименті

Гіпотези з одним відношенням і кількісні залежності

Комбіновані гіпотези. Взаємодія.

1. Факторні плани

Плани з трьома і більше НЗ

1. Репрезентативність ЗЗ і узагальнення щодо залежності
2. Факторні схеми, які виходять за рамки принципу ізольованих умов
3. Спеціальні ефекти факторних схем

Метод факторного аналізу дозволяє знизити розмірність простору даних, тобто обґрунтоване зменшення кількості досліджуваних ознак (змінних), за рахунок їх об’єднання у деякі сукупності, які виступають як цілісні одиниці, які характеризують досліджуваний об’єкт. Ці одиниці називаються факторами, від яких слід відрізняти фактори дисперсійного аналізу, які виявляють окремі ознаки (змінні). Основою аналізу є матриця кореляцій, тобто таблиці коефіцієнтів кореляції кожної ознаки зі всіма іншими (принцип «всі зі всіма»). В залежності від кількості факторів у кореляційній матриці розрізняють одно факторний (за Спірменом), біфакторний (за Холзінгером) і багатофакторний (за Терстоном) аналізи. За характером зв’язку між факторами метод ділиться на аналіз з ортогональними (незалежними) із обличними (залежними) факторами. Існують і інші види методів. Складний математичний і логічний апарати факторного аналізу часто утруднюють вибір, адекватного до задач дослідження, варіанту методу.

Питання для контролю:

1. В чому полягають особливості факторного дослідження?

2. Що є основою аналізу факторного дослідження?

3. Порівняльний аналіз кореляційного та факторного дослідження.

4. Охарактеризуйте одно факторний (за Спірменом) аналіз психологічного дослідження.

5. Вкажіть на особливості багатофакторного (за Терстоном) аналізу психологічного дослідження.

Література:

1. Мостепаненко М.В. Философия и методы научного познания. - Лениздат, 1972.

2. Методологические и теоретические проблемы психологии.- М.: Наука, 1969.

3. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі.- К.: Форум, 2002.

4. Никандров В.В. Экспериментальная психология. – Изд. 2-е, дополненное.- СПб.: Речь, 2007. - 512с.

5. Дружини В.Н. Экспериментальная психология: Учебник для вузов. – Изд. 2-е, дополненное.- СПб.: Питер, 2007.- 320с.