РІДІЮЧИ»!!!''

11с -один:і п.'фіаиті» приведення учнів до надії зно-пV іуСТРІТИСЯ і принц ним, ЛЯСК&ВИМ СОВЄЧКОМ.

Пирію це оіішйдпин художньо- ПубЛІЦНОТИЧНИЙ Тіїр, у якому зо-

бріжз ютьі я дійсні життіві фак­
ти, поли, конкреції липні Иііедсіши до міпапвк такого
я. міру шорні МСІОДИЧІКІ шшріїпдіїпі'. Коїш РОЗШИРЮЮТЬ
іп ні.шин учиш, ОСКІЛЬКИ ' і.цикл різноманітна.

II?

Тут і розповіді про сьогоднішнє суспільне життя радян­ських людей («Зимою в колгоспі» Г. Скребицького, «До­помога радгоспові» О. Гончара), про наш державний устрій, державні атрибути і дані про столиці СРСР та УРСР («Герб», «Київ»), про революційну і трудову іс­торію нашого народу («Раніше і тепер» А. Маркуши, «Тарас Шевченко»), про дружбу народів і інтернаціо­нальні зв'язки дітей («Твої друзі в інших країнах» Л. Гри-гор'евої, «Червоний день календаря» С. Алексєєва) та ін. Матеріали цього жанру відкривають учням історію і су­часний навколишній світ. У цьому їх пізнавальне значен­ня. Разом з цим вони містять великий виховний потен­ціал. Цю особливість нарисів учитель зобов'язаний ви­користати в повній мірі для розвитку у своїх вихованців почуття любові до рідної багатонаціональної Батьків­щини, гордості за людей праці, поваги до трудящих кра­їн світу. Опрацювання цих текстів потрібно спрямувати на прищеплення дітям бажання самим трудитися, зро­бити добре і корисне діло, сумлінно виконувати свої обо­в'язки.

Переважна більшість нарисів характеризується тим, що в них виклад наукових даних базується на основі роз­гортання сюжету, в якому діють люди. Введення героїв у розповідь надає відтінку художності, що проявляється у використанні прийомів, відомих художній літературі. Так, В. Арро у матеріалі «Встань раненько!» знайомить дітей з однією з найпочесніших професій — з професією сталевара. І робить це своєрідно: застосовує художній прийом запрошення читача до подорожі разом з автором. Стаття починається словами: «Дай руку і підемо з тобою по вулицях нашого міста». Протягом цієї розповіді ав­тор розмовляє з читачем, звертаючи його увагу на те, що становить об'єкт пізнання: «Бачиш, йдуть люди, підемо разом з ними», «Ось ми і прийшли в головний цех». Стат­ті такого типу завдяки образній передачі подій полег­шують розуміння і запам'ятання змісту.

У роботі над нарисами необхідно враховувати своє­рідність викладу. Насиченість тексту фактичними дани­ми потребує ширших пояснень, знаходження аналогій, відомих дітям з їх досвіду. Що ж до прийомів в аналізі таких текстів, то в цих випадках бажано дотримуватися тієї форми, яку запропонував автор. Якщо В. Арро за­просив читача здійснити похід по місту, то цей прийом слід продовжити і вчителеві, сказавши: «Що ж ми по«

бачили, подорожуючи з автором по місту?» чи «Де ми побували і з чим познайомилися, ходячи з автором статті по місту?» Розмова в такому ключі відкриє вчителеві можливість показати один із способів передачі думок — виклад від імені першої особи множини. Але над яким би різновидом науково-художніх статей не велась робота і які б форми їх опрацювання не застрсовувалися, вимога до їх читання залишається незмінною: уроки ознайом­лення з нарисами мають давати учням деяку суму знань, розширити їх світогляд. А цього можна досягти тільки при активній пізнавальній діяльності. Що ж може сприя­ти організації й успішному проведенню уроку?

Насамперед, урахування змісту матеріалу, щоб пра­вильно обрати форму підготовки дітей до сприймання тексту. В одних випадках достатньо лише підвести уч­нів до слухання матеріалу, зацікавити їх, а в інших — необхідно роз'яснити, про що йдеться у творі; коли і де події відбувалися, яке значення вони мали в історії і чому ми, сучасні люди, повинні не забувати про них.

У матеріалі «Весна в лісі» письменник О. Копиленко розповідає про те, якими народжуються білченята, зай­ченята та ін. Виникає запитання: чи є потреба вчителеві, готуючи дітей до читання цього тексту, своїми словами переказувати його зміст? Безперечно, немає такої по­треби. Мета уроку— ознайомити учнів з одним з цікавих явищ природи. Ця мета досягається прочитуванням текс­ту, доступного дитячому розумінню. Тому п|дготовку до сприймання твору можна обмежити лише інформацією про те, що з настанням весни оживає природа, просина­ються звірі, які протягом зими спали, народжуються ма­лята у лісових і польових звірків. Про те, якими вони бу­вають після народження, розказує письменник О. Копи-лепко.

Інші вимоги пред'являються до етапу уроку, який го­тує школярів до слухання таких, наприклад, текстів, як «Тарас Шевченко» Д. Красицького. Без роз'яснення то­го, у яку епоху жип Великий Кобзар, діти не збагнуть, що таке панщина, куди ходив батько Тараса або у яку дорогу пін вирушив з «папською хурою», де й застудив­ся. У РОЗПОВІДЬ про поли кого українського поета слід ввести і незрозумілі учням слова «пап», «панщина», які трапляються у тексті. Поряд з поясненням історичних Фактів, зрозумілих молодшим школярам, корисно озна­йомити дітей з книгами, картинами поета.

1 1 725

Позитивні результати читання нарисів залежать та­кож і від того, як організовано їх аналіз, точніше, як ведеться розбір і усвідомлення частин розглядуваного матеріалу.

Як правило, кожна стаття містить нові для учнів да­ні. Вони втілюються в невідомі школярам слова, терміни і вирази. Перша вимога — це якомога точніше давати уявлення про зміст понять, які називаються новими для учнів словами. У нарисі І. Цюпи «Радянська Україна» потребує тлумачення вираз «Сивий Дніпро», який ози­вається сиренами «ракет». Що це за ракети? Діти не мають уявлення про заграви, які палахкотять «над За­поріжжям, над Азовським морем». їм належить усвідо­мити, що йдеться про сяйво доменних печей. Не можна покладатися на те, що школярі без допомоги вчителя роз­беруться у змісті фрази «З-під землі пливе на-гора чорне золото Донбасу — вугілля». Зразок для вчителя, як мож­на будувати розповіді про не знані учнями речі, дає вміщена в «Читанці» для 2 класу тема матеріалу-загад-ки під назвою «Який це місяць?». Щоб привести дітей до назви місяця — квітня, автор твору-загадки розкри­ває його типові риси: розлилися річки, затопили низини та луки; загуркотіли в полі трактори — почалася весня­на сівба; цвітуть в'язи, клени; ось-ось буйно розквітнуть садки. Найбільший ефект дає образне тлумачення смислу слів, яке спирається на речі, відомі учням, на дитячий життєвий досвід.

Перевіркою результативності роботи над нарисом має стати узагальнююча бесіда. Вона проводиться після роз­бору частин. В її основу кладуться запитання, які перед­бачають повторення матеріалу, розповідь про те нове, що учням стало відоме сьогодні, формулювання свого ставлення до опрацьованого матеріалу. Так, наприклад, бесіду за нарисом О. Гончара «Допомога радгоспові» можна уявити такою: 1) Чому чайки полюють на зажер­ливу кузьку тільки до спеки? (їм хочеться напитися, а напитися ніде.) 2) Як старшокласники допомогли чай­кам? (Вони зробили для них водопійні коритця.) 3) Зна­чить, учні допомогли чайкам. Чому ж нарис називається «Допомога радгоспові?» (Чим більше буде знищено во­рогів хлібних посівів, тим більший буде врожай, який одержить радгосп.) 4) А які корисні справи ви зробили своєму колгоспові чи радгоспові, своїй школі чи місту?

Запитання і завдання

1. У чому особливості вивчення байки в початкових класах?

2. Схарактеризуйте етапи роботи над ліричним віршем (поетич­
ний твір для аналізу оберіть за бажанням).

3. Які рекомендації ви дасте учням для виразного читання на­
родної пісні «Веснянка»?

4. Тема уроку — «Якого кольбру слово» (текст Є. Гуцала). Які
прийоми роботи над темою ви застосуєте?

Уроки узагальнення знань

Тематичний добір матеріалу для читання дає можливість підвести підсумки вивченого, закріпити здобуті знання. Здійснюється це на узагальнюючих уро­ках читання, які вводяться після опрацювання відповід­них тем. їх завдання: а) відновити в пам'яті учнів опра­цьоване, тобто повторити і закріпити вивчене; б) навчити їх знаходити асоціативні зв'язки у тематиці, змісті про­читаних творів, інакше кажучи, розкрити учням прийом узагальнення; в) залучаючи широкий матеріал, сприяти розвиткові логічного мислення: порівняння спільних рис героїв, встановлення причинових зв'язків в описуваних явищах; г) добором нового матеріалу до теми розвива­ти пізнавальну діяльність дітей.

Як і кожен урок рідної мови в початкових класах, уза­гальнюючі уроки покликані сприяти розвитку мовлення;< молодших школярів. Для цього є всі необхідні умови: ви-ї значена конкретна тема, учні залучаються до діалогіч­ного і монологічного мовлення, аналіз значного мате­ріалу потребує від учнів самостійних суджень і втілення їх у відповідний мовний матеріал.

Узагальнюючі уроки вводяться на початку роботи над читанками. В усіх класах до кожної з тем читанки пе­редбачені запитання і завдання, розміщені під рубрикою «Ти прочитав розділ...». їх слід брати за основу прове­дення уроків узагальнення знань. Пропоновані в них за­питання спрямовані на досягнення різних результатів. Запитання типу: «Які оповідання про Радянську Армію ви читали?» — націлюють на відновлення в пам'яті вивчено­го матеріалу. Зовсім іншого спрямування запитання на зразок: «Які твори про осінь вам найбільше сподобали­ся?» Запитання вимагає відповіді оціночного характеру. А будь-яка оцінка потребує доведення. Учитель повинен

"• ззі

скористатися цією можливістю: спитати, чому відповід­ний твір справив найбільше враження.

Автори читанок вводять і такі запитання та завдан­ня, які спонукають дітей до роздумів, зіставлень. У кін­ці теми «У боротьбі за владу Рад» учням 4 класу про­понується запитання: Що спільного побачили ви в діях революціонерів-борців за народну справу? Як вони ста­вилися до товаришів?

Залежно від класу, теми опрацьованого матеріалу учитель може дати дітям запитання чи завдання, що ви­магають пошуків того, що пов'язує дану тему з раніше вивченим. Так, при згадуванні вірша М. Ісаковського «Тут боєць похований» цілком доречно буде звернутися до класу з проханням назвати твори, в яких говориться про вшанування радянських воїнів-визволителів. Віднов­лення в пам'яті таких творів, аналіз змісту їх дозволять учителеві привести учнів до сформулювання узагальне­ної думки: ніхто з героїв Великої Вітчизняної війни не забутий, вони — в нашій пам'яті.

Виправдовують себе також завдання чи запитання, відповіді на які потребують осмислення свого власного життєвого досвіду, власних спостережень, наприклад: Що робиться в нашій країні (у нашому місті, селі) для охорони природи?

Отже, різноманітний характер запитань і завдань до­помагає вчителеві у виконанні завдань узагальнюючих уроків. їх питома вага, формулювання (узяті з читанки чи дібрані самим учителем) залежать від мети узагаль­нюючого уроку. її задоволенню підпорядковується і під­готовча робота до його проведення.

До такого типу уроку вчитель го- узагальнююногс уроку тується заздалегідь: визначає ме- і його проведення ту *• зміст уроку, накреслює план його проведення, продумує систе­му застосування наочності, визначає обсяг і характер за­вдань, які він дасть учням.

Ще розпочинаючи вивчення розділу, вчитель інфор­мує учнів про те, що по завершенні теми буде проведено узагальнюючий урок. Тема узагальнюючого уроку може збігатися з назвою розділу, який діти починають вивчати, наприклад: «Що таке добре, що таке погано». Класовод вправі запропонувати свій девіз, за яким опрацьовувати­меться розділ. Так, приступаючи до вивчення розділу «Радянські люди — прапороносці миру на землі», він

націлює четвертокласників на те, що узагальнюючий урок проводитиметься під гаслом «Ми — інтернаціона­лісти».

На одному з перших уроків з відповідної теми вчи­тель дає дітям завдання: прочитати додаткову літерату­ру, дібрати ілюстрації, підготувати малюнки, вироби з пластиліну, вивчити напам'ять вірші, уривки з творів, прислів'я, загадки. Певна річ, що кількість і спрямуван­ня цих завдань диктуються темою узагальнюючого уро­ку. Доцільно давати учням диференційовані завдання: для всього класу, для групи учнів зірочки й індивіду­альні.

У процесі роботи над розділом здійснюються екскур­сії, ведуться спостереження за певними об'єктами, скла­даються словнички. Увесь зібраний такими способами матеріал неодмінно слід ввести в тканину узагальню­ючого уроку. Щоб узагальнюючий урок став уроком уза­гальнення, необхідно на ньому виставити все, що діти виготовили протягом усього часу роботи над розділом. Це має велике виховне значення і спонукає дітей до спогадів.

Узагальнюючий урок будується не за такою схемою, як урок пояснення нового матеріалу. У ньому немає пе­ревірки домашнього завдання за попередньою темою. Домашнє завдання на цьому уроці — це все підготовле­не до цього уроку. З плану уроку випадає і пояснення нового матеріалу, не відомий учням текст не читається, а значить, випускається і робота над його частинами. Основна частина узагальнюючого уроку — повторення й узагальнення опрацьованого. Перед цим лише називаєть­ся ТЄМВ уроку і план його проведення. У кінці учні по- цують мисиовок учителя (що нового вони дізналися) і зціїїку їх підготовки.

Хід основної частини уроків може і повинен бути різ­номанітним у кожному випадку їх проведення. Слід пра­гнути до того, щоб такий урок відкривав дітям щось но­ве, заохочував їх до читання книжок.

Методика рекомендує кілька видів роботи на узагаль­нюючих уроках, які ефективно застосовуються у сучас­ній школі.

1. Повторювально-узагальнюючі бесіди. У ході таких бесід діти перелічують твори, присвячені тим чи іншим подіям чи відповідають певній темі, читають уривки з Творів для підтвердження характеристик героїв тощо.

На кожному уроці бесіда має закінчитися узагальнен­ням, оцінкою прочитаного.

2. Переказування. Відповідно до теми уроку застосо-
вуються різного типу перекази: вибіркові, повні (із за­
лученням учнів усього класу), які обов'язково слід за­
вершити узагальненням, формулюванням ідеї розгляду­
ваної теми.

3. Різні види читання за книгою і напам'ять. При.
цьому уривки повинні добиратися цілеспрямовано: на
основі їх виводиться головна думка теми узагальнюючого
уроку.

4. Вікторини. Запитання «З якого твору уривок?» від­
криває можливості для зіставлень і порівнянь, для зна­
ходження причинових зв'язків між описуваними епізо­
дами.

5. Розповідь учителя. Методика рекомендує на цьому
виді уроку включати слово вчителя лише у випадках, ко­
ли необхідно додати до учнівських розповідей нові фак­
ти, і при підведенні підсумків уроку.

РОБОТА НАД ЗАГАДКАМИ, ПРИСЛІВ'ЯМИ І СКОРОМОВКАМИ

Методика початкового навчання не передбачає окре­мих уроків для опрацювання малих фольклорних жан­рів, таких як загадки, прислів'я, скоромовки. Вони вво­дяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школя­рами.

Загадки, прислів'я, скоромовки урізноманітнюють при­йоми навчальної роботи. Вони вносять до навчального процесу елементи гри, що психологічно виправдано в на­вчанні дітей 8—10 років. їх слід використовувати як ди­дактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони станов­лять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення.

Ще в дошкільному віці діти ознайомлюються із за­гадками і скоромовками. Тому зайве витрачати час на тлумачення їх семантики. Інша річ — прислів'я, його ви­значення у загальних рисах треба дати, наголошуючи на тому, що прислів'я — це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою лю-

дей і навколишньою природою, виражаючи їх у вигляді

мудрого узагальненого повчання, наприклад: «Друзі пі­знаються в біді», «Під лежачий камінь вода не тече».

Розкрити таку властивість прислів'я можна на пер­ших уроках роботи з читанкою. Матеріал для пояснення учитель знайде в опрацюванні тексту О. Коконова «Во­лодя Ульянов». У ньому йдеться про дружбу Володі Ульянова з сестрою Олею, з іншими його однолітками і дорослими. Як свідчить автор, дружба робила Володю жпавим і веселим. А від цього ставали радісними всі, хто його оточував. Тому всім — і великим, і малим — хоті­лося бачитися з Володею, говорити з ним, затівати гру. Володя цінував дружбу. Від цього і йому, і його рідним та знайомим було весело й щасливо.

— Так в житті буває завжди,— говорить учитель.— Дружба дає щастя людям. У народі тому й говорять: <Щасливо там жити, де вміють дружити». Такий вислів називають прислів'ям. Прислів'я — це народна муд­рість.

Скоромовки, як зазначалося, вводяться як елемент ви­роблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, ■Ід якого залежить виразність читання і декламування. Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні мо­лодших школярів, слід розширювати застосування їх в п.-інчальному процесі, не обмежуючись лише тими зраз­ками скоромовок, що представлені у читанках.

Для першокласників читання загадок і прислів'їв — не тільки засіб розвитку образного мислення, а й предмет,/підактичних вправ Так, у роботі з шестилітками загадку «Що за диво прилетіло — поле зразу почорніло? Не жи-•ИЙ, а иомаїаю, замість тисячі лопат я копати землю ряд» можна ВИКОрИСТВТИ для вироблення навички «чи-і.иіі' роаділоиі ВНІКИ. Як дидактичну вправу на вироб­лення правильної вимови.чвука \дж\ доцільно застосу- іати прислів'я «Раді люди літу, а бджола—цвіту».

Пал загадками і прислів'ями корисно працювати як К8 уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках агальнеипя опрацьованого. Помилково вважати, що оскільки загадки і прислів'я у читанках розміщені після текстів художніх творів і нарисів, то й залучати їх до аналізу слід по завершенні роботи над ними. Зміст і форми прислів'їв різноманітні, а тому дають змогу звер-і ітися до них на уроках опрацювання різних жанрів. Чому б, наприклад, не почати роботу над віршем Д. Пав-

личка «Нічний гість» із загадки «Влітку сіренький, взим­ку біленький, довгі вуха має, швидко в ліс стрибає»? Здається, що такий варіант переходу до вивчення нового матеріалу цілком прийнятний, педагогічно виправданий. У ньому — елемент гри, зацікавленості і тематичної під­готовки до слухання тексту поезії.

Загадкою «Язика не має, а розуму навчає» і прислі­в'ям «Книжка мовчки все розкаже» можна розпочати чи­тання вірша Я. Щоголіва «Вчіться, діти!»

А ось аналіз художнього твору О. Клубкова «Мій перший хліб» логічно завершити приказкою «Хочеш їс­ти калачі, не сиди на печі». Як наслідок опрацювання вірша «Слово і діло» Д. Білоуса може стати прислів'я «Язиком сяк і так, а ділом ніяк».

Існують реальні можливості залучення прислів'їв на уроках узагальнення знань. Так, своєрідним гаслом, що виражає сутність радянської миролюбної політики, може стати прислів'я «Є в нас військо, є ракети, та ми за мир на всій планеті», яке завершить опрацювання теми «Ра­дянська Армія».

І все ж вивчення прислів'їв цим не обмежується. Важ­ливо проводити роботу так, щоб переконати і навчити учнів вводити прислів'я до свого мовлення. Обгрунтуван­ня: прислів'я пожвавлюють виклад, роблять мовлення образним. І починати це можна з перших уроків освоєн­ня читанки. Уже шести- і семилітки, читаючи «Лист пер­шокласникові» Ю. Гагаріна, знайдуть уміле використан­ня прислів'я в одному з абзаців: «Колектив може зроби­ти багато. У колективі всі дбають про загальну справу, піклуються один про одного. «Один — за всіх, усі — за одного» — є таке добре правило у радянських людей».

Щоб прислів'я стали надбанням учнівського мовлен­ня, треба постійно заохочувати дітей До заучування їх напам'ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам'яті і спонукати до введення в усне мовлення.

Запитання і завдання

1. У чому полягають особливості узагальнюючих уроків у по­
рівнянні з уроками пояснення нового матеріалу?

2. Як ви організуєте підготовку учнів до узагальнюючого уроку
на тему «8 Березня — Міжнародне свято жінок»?

3. Складіть план узагальнюючого уроку на одну з тем читанок
для 2—4 класів.

4. Доберіть по дві загадки, скоромовки і два прислів'я, які ви
використаєте у своїй педагогічній діяльності. Обгрунтуйте мету їх
використання в навчальному процесі.

МЕТОДИКА П03АКЛАСН0Г0 ЧИТАННЯ

ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ ЯК РІЗНОВИД ПРЕДМЕТА ЧИТАННЯ

Мета і завдання Позакласне читання—складова

позакласного читання _{частина шк}і_Льного предмета, ЩО

іменується читанням. Це різновид

читання, якому поряд з класним читанням відведено ок­реме місце в системі початкової освіти. Його мета — сформувати в учнів стійку потребу самостійно й осмис­лено вибирати і систематично читати книги, спираючись на знання й навички, здобуті на уроках навчання грамо­ти й класного читання. Ця мета продиктована самим жит­тям: «Школярі, які нічого, крім підручника, не читають, дуже поверхово оволодівають знаннями» '.

Досягти цієї мети можна лише на основі вироблен­ня в школярів позитивного ставлення до читання за влас­ною ініціативою. Щоб допомогти їм у цьому, необхідно в умовах класно-урочних занять регулярно проводити на-нчальну роботу, яка передбачає втілення таких завдань: 1) систематично знайомити учнів з різноманітною дитя­чою літературою, її видами, що розкриє перед дитиною сніт книги, допоможе визначити коло читання на даний період; 2) ознайомити дітей з існуючими доступними їх­ньому піку видами бібліотечно-бібліографічної допомоги, що дасть можливість самостійно відповідно до власних уподобань знайти потрібну книжку; 3) навчити їх виби­рати дитячу книгу, тобто ще до читання книжки скласти уявлення про тематику, зміст, призначення дитячого ви- дання; -1) виробити у них уміння читати книгу, дотримую­чись дидактичних і санітарно-гігієнічних вимог роботи з нею; П) рОЗВИВВТИ у дітей уміння самостійно і змістовно ПрОВОДЯТИ ДОЗВІЛЛЯ з допомогою книги. Ці завдання розв'язуються Нв уроках мо.чакласпого читання і в поза-VІ >< > < ■ 1111 Гі ЧАС протягом усіх років навчання учнів у по- чіікових класах.

Формуіиішія чиі.іпі.кої самостійності на заданому Програмою рівні починається з 1 класу. На уроках на- пч.іімг.і ГріМОТИ ВІДВОДИТЬСЯ певний час для навчання літом спілкуй.) і мої і книжкою. У 2 і наступних класах для ПОЗакЛІСНОГО читання ВИДІЛЯЮТЬСЯ окремі уроки з

¹ Сухомлингкий К. Сопеш учіиелю // Пародіює образование.— і 60 № 12.-С. 43.

числа навчальних годин, передбачених Для читаний. Оскільки вони включені в розклад, їх необхідно вписува­ти в класний журнал. Значить, термін «позакласне чи­тання» сприймається як умовне позначення різновиду чи­тання. Хоч читання це називається позакласним, знач­ною мірою воно здійснюється на уроках починаючи з 1 і закінчуючи 4 класом. Планує, організує і проводить його вчитель-класовод.

Розбіжність між сутністю і назвою цього різновиду читання з'явилася нещодавно. Річ у тому, що до 70-х ро­ків, хоч у програмах з мов значилось позакласне читан­ня, годин для нього навчальним планом не відводилося. Передбачалося, що класовод разом з бібліотекарем ор­ганізують позакласне читання дітей. Для їх заохочення до самостійного читання пропонувалося проводити літе­ратурні ігри, вікторини, ранки, конкурси тощо. Поза­класне читання контролювалося вчителем. Учень звіту-вався перед ним читацьким щоденником, у якому зано­товував: прізвище автора, назву твору, про що твір, іме­на героїв. Отже, основною формою керівництва само­стійним читанням була позаурочна робота з учнями, яка повинна була стимулювати самостійне спілкуван­ня учня з книгою.

Спостереження показали, що таке керівництво поза­класним читанням молодших школярів не дає бажаних результатів. Необхідне спеціальне навчання дітей пра­вильної читацької діяльності. Тому були введені уроки позакласного читання, мета яких — навчити дітей роз­биратися в «морі» книжок і користуватися ними. У су­часній методиці основною ланкою в керівництві поза­класним читанням стали не позаурочні форми роботи з книгою, а уроки позакласного читання. Так виникла не­відповідність назви цього різновиду читання його зміс­ту: позакласне читання, що здійснюється на уроках.

Позакласне читання здійснюється
Керівництво _в різних сферах учнівського жит-

дигТнТм^тИям. ™: на уроках і в позаурочний час. Оцінка зусиль учня у Це и визначає різноаспектні на- позакласному читанні прямки роботи вчителя, яку він виконує, керуючи самостійним чи­танням дітей. Перший: учитель дає завдання і прищеп­лює дітям читацькі уміння на уроках позакласного чи­тання. Другий: в обов'язки вчителя входить підготовка, організація і проведення масових позаурочних заходів,

пов'язаних з читанням (літературних ранків, вікторин, книжкових виставок, створення класних бібліотек). Тре­тій: учитель повинен пропагувати читання, створення до­машніх бібліотек у сім'ях учнів.

Завдання вчителя — залучити учня до читання дитя­чих книг в усьому тематичному і жанровому обсязі, до­ступному дитячому віку. При цьому не можна забувати також і про нахили й інтереси дітей, задоволення яких вони знайдуть у дитячих книгах. Відповідно до цього класовод рекомендує учням тематику книг з урахуван­ням можливостей і уподобань школярів. З кожним роком тематика творів розширюється. Наприклад, на початко­вому етапі пропонуються твори про В. І. Леніна, у по­дальшому — оповідання про його соратників. Паралель­но триває розширення знайомства з творами різних жан­рів. Спочатку доцільно заохочувати учнів до читання художніх творів, потім припустимо рекомендувати літе­ратуру наукову, фантастичну, тобто таку, яка не вво­диться до класного читання.

Піклуючись про сформування в школярів стійкого ін­тересу до книги, вчитель не може випускати з поля зору важливу дидактичну вимогу — враховувати в навчанні індивідуальні особливості дітей. Не всі вони мають од­на копни ступінь підготовки до самостійного читання: во-ЛОДІють неоднаковою технікою читання і відрізняють-«II загальним рівнем. Тому вчителеві доведеться оці-пюна ги їх відповіді й участь в обговоренні не за кількістю прочитаного і не за тим, яку саме книжку (товсту чи тонку) прочитав учень, а за старанністю ди-іііпіі Позитивно відрізняти слід сам факт проявле­ного умнем Інтересу до книги.

Як різновиди предмета класне і
позакласне читання не ізольова­
ні і не відірвані одне від одного.
Иоіімі.нін читання грунтується па знаннях і уміннях,
ідої ЧНЯМИ па уроках класного читання. Успіх по-

"і...... пі.піїт іалвЖИТЬ передусім під сформованос-

іі и н'іг.......... итпіїнм иголос і про себе Без цього виконати

ирі нимпіи ін о читання немислимо.

і ми 11. і",і їй по і.и ч кінно читання від і пі, м. першого ппі другого не тільки

и п' н₍,ні.......шия розвивають у дітей

чиї пін ого не уявляється ефективна робо­
ти..... о читача. < ні доме читання —

це розуміння тексту, знаходження причиново-наслідкових зв'язків в описуваних подіях, уміння відповісти на запи­тання, переказати частину твору чи весь твір, знайти не­обхідні для відповіді місця у тексті і процитувати їх. Усьо­му цьому діти навчаються на уроках класного читання. Нарешті, позакласне читання спирається певною мірою і на ту любов до книги, яка з'являється у дітей в процесі роботи над творами на уроках класного читання.

У свою чергу, позакласне читання сприяє ефективному виконанню завдань класного читання. Маючи змогу у системі позакласного читання читати те, що їх цікавить, чим вони захоплюються, діти підвищують інтерес не тіль­ки до читання взагалі, а й до уроків класного читання. Розширення читацького кругозору дозволяє вчителеві вводити до класного читання елементи зіставлення, по­рівняння, узагальнення, що збагачує методику проведен­ня уроків класного читання.

Проте тематично методика не рекомендує «прив'язу­вати» позакласне читання до класного. Це, однак, не оз­начає, що вчителеві взагалі не дозволяється пов'язувати тематику позакласного читання з класним, наприклад, по­рекомендувати учням ознайомитися з творами того пись­менника, оповідання чи вірші якого опрацьовуються в програмі класного читання. Відомо, що вчителі рекомен­дують школярам дібрати для позакласного читання каз­ки різних народів чи казки про тварин, коли на уроках класного читання триває вивчення казки. Корисною для дітей може стати порада вчителя прочитати поезії Т. Г. Шевченка в той час, як на уроках класного читання діти опрацьовують його творчість.

До взаємозв'язку між позакласним і класним читан­ням слід вдаватися лише тоді, коли для цього є умови і виникає необхідність, зокрема, коли діти готуються до піонерської лінійки, присвяченої В. І. Леніну, відзначен­ня ювілею якогось письменника. Взагалі позакласне і класне читання можуть не збігатися ні тематично, ні за авторами, ні за жанрами. Залежить це від віку учнів, від їх підготовленості, від умов роботи школи.

Запитання і завдання

1. Сформулюйте мету і завдання позакласного читання в 1—
4 класах.

2. Випишіть і запам'ятайте програмові вимоги до позакласного
читання для 1—4 класів.

СИСТЕМА НАВЧАННЯ САМОСТІЙНОМУ ЧИТАННЮ

Етапи навчання у системі прилучення учнів само- самостійному читанню _ст}й_но читати виділяється три ета­пи: підготовчий, початковий, ос­новний. Підготовчий припадає на той час, коли діти ово-Ілодівають грамотою. Вони ще не вміють читати, але в уроки навчання грамоти вводиться робота з дитячими книжками. Для неї відводиться щотижня на одному з уроків грамоти 15—20 хв. Вимоги щодо ознайом­лення першокласників з книгою викладені в пояснюваль­ній записці шкільної програми. їх виконання повинне привести до того, що на кінець навчального року учні одержать уявлення про: а) різноманітне коло книг, а са­ме: різної тематики — про В. І. Леніна, Батьківщину, трудові і бойові подвиги радянських людей, про дітей, тварин, рослини, чарівні пригоди; різних жанрів — опо-підання, вірші, казки; різного наповнення — книжка з од­ним твором і книжка, де вміщено кілька творів; б) різ­них авторів (передусім тих, яких вони знають ще з до­шкільних років), а також про ті твори, які авторів не мпють, тобто твори усної народної творчості (до них, крім казок, належать прислів'я, загадки, скоромовки).

Такі уявлення в учнів розвиваються послідовно. Спо-
чатку Гіде ознайомлення з окремою книгою (книжками-
і артииками, книгами з серії «Для малят»), відібраною
ІЧИТелем, потім — робота з книгами дитячого кола чи­
кни,, принесеними учнями (книги певної тематики чи ок­
ремого автора), і, нарешті, триває навчальна діяльність
і і иигами різноманітної доступної дітям тематики, а та-
I 1 мінячим журналом «Малятко». Усю цю роботу
її июі вчитель Він читає їм дитячі твори. До ознайом-
і дитячою літературою залучає бать-
ПРИШСПИТИ дітям бажання і вміння само-
иію приціоіиїти • мішок), розширювати і ппорядкову-
іаір (/ні 28 'М книжок), навчити
ічіг. цінною Гі Ілюстраціями. Тстот-

■іу' н міч 11111 -, і нітоП дотримуватися іплппого ставлення

і періо-

н міним рійнії її') иіі.м читання піну), який до-

зволяє їм самостійно читати книжки без додаткових зу­силь, витрачуваних на сам процес читання. У цей період продовжується читання творів учителем у класі і батька­ми вдома. Водночас іде піднесення ролі самостійного ди­тячого читання книг: діти навчилися не лише голосному, а й мовчазному читанню.

У 2 класі паралельно з класним читанням два уроки на місяць відводяться для позакласного читання. Пояс­нювальна записка визначає для нього певне коло читан­ня, зокрема дитячі художні твори—казки, оповідання, вірші, загадки обсягом від 0,5 до 1,5 сторінки у І півріччі до 2 сторінок у II півріччі, а також дитячі книжки інших жанрів. Тематика творів залишається незмінною, але збільшується кількість нових книг й імен авторів. Мож­на, наприклад, приділити більше уваги творам про Ве­лику Вітчизняну війну, ширше пропагувати твори про ді-тей-партизанів. Відомо, що діти 7—8 років захоплюються технікою і тваринами. Тому корисно порадити їм науко-во-пізнавальні дитячі книги, рекомендувати твори про тваринний і рослинний світ. Правомірно на цьому етапі ознайомити учнів з дитячою періодикою: газетою «Зір­ка», журналом «Барвінок».

Основний етап триває протягом третього і четвертого року навчання. Уроки позакласного читання проводять­ся один раз на два тижні. їхнє завдання — добива­тися оформлення читацьких умінь на основі індивіду­альних особливостей кожного читача, закріплення за­гальних читацьких умінь.

Завдання позакласного читання
шотоІномц™ ^{на т}Р^етьомУ ^етапі "Є змінюється.
етапі навчання Протягом усього часу учні повин-

ні працювати над виробленням навичок, а потім і потреби самостійно й осмислено виби­рати і за всіма правилами читати доступні їм книги. При цьому, як і раніше, основний навчальний матеріал, тобто конкретні дитячі книги, які читають учні, визначаєтьря реальним книжковим фондом, розмір і тематика якого залежать від умов роботи школи: наявності дитячої біб­ліотеки, розташування школи (в місті чи селі), рівнем підготовки батьків. Це обов'язково повинен передбачати і враховувати вчитель, готуючись здійснювати на уроці навчально-виховну роботу. Зокрема, у доборі книжок для позакласного читання необхідно орієнтуватися не тільки на те, що є у вчителя, а й на те, що можуть принести уч-

ні. У них, можливо, немає того, що є у вчителя, і навпаки. Класовод зобов'язаний враховувати це. Однак у яких би умовах він не працював, його мета — звести дітей на ви­щу сходинку оволодіння самостійним читанням.

На третьому етапі навчання процес виховання само­стійного читача-учня ускладнюється. Перед кожним з них ставляться завдання: 1) навчитися самостійно вибирати і читати дитячі книжки без нагляду вчителя — поза кла­сом; це значить, що їхнє самостійне читання стає поза-класним у прямому значенні слова; 2) навчитися корис­туватися бібліотечним чи книжковим фондом читацького залу, що сприятиме вихованню у дітей інтересу до книги; щоб привчити дітей до цього, вчитель має передбачити екскурсії дітей до бібліотеки, ознайомлення з каталогом і правилами добору книг для читання.

Ускладнюється і характер доступного учням 9—10 ро­ків кола читання. Насамперед поглиблюється освоєння зв'язку понять: письменник — твір (тобто книга), пись­менник— тема, а також тема — письменник. У цей час учні ознайомлюються із новими іменами письменників. Запроваджується диференціація тем читання. Наприклад, у темі про Батьківщину виділяються книги про ново­будови і про Велику Жовтневу соціалістичну рево­люцію. Вводяться науково-пізнавальні твори, довідкові книги, а також дається уявлення про дитячу періоди­ку, що відповідає їхньому віку і громадянському ста­ну (діти стають піонерами).

Розрізняють самостійне і несамо-
Самостійне стійне учнівське читання.

і несамостійне г< 4

читання Самостійне дитяче читання —

це індивідуальне мовчазне спіл­кування дитини з колом доступних книжок чи обраною для читання книгою без допомоги вчителя або іншого ква­ліфікованого читача.

На першому І другому році навчання, тобто на підго­товчому і початковому етапах, поки учень ще не володіє книгою як інструментом, як знаряддям читання, він чи­тає новий твір з допомогою вчителя. Ця допомога полягає не тільки в тому, що вчитель прочитує або слідкує за пра-шільністю читання, а і в тому, що він забезпечує сприй­мання тексту, націлює дитину на слухання і читання тво­ру. Це — несамостійне читання. Але ж відомо, що на уроках класного читання другокласники відповідно до програми освоюють мовчазне читання і набувають на-

лежної техніки читання. Вироблення ж навички мовчаз­ного читання під кінець другого року створює підґрунтя для переходу дітей до самостійного читання. Разом з цим за ці два роки учні здобувають певні читацькі знання й уміння. Вони навчаються пов'язувати книгу з автором і певною темою. З різних тем вони обізнані із творами про В. І. Леніна, Батьківщину, подвиги, про чарівні пригоди та ін. Другокласник може назвати дві-три книжки на будь-яку з тем. Але найголовніше — він знає, що книж­ку читають і розглядають. Знання елементів книги до­зволяє йому назвати книгу, розказати про неї. Одне сло­во, другокласник володіє належним читацьким колом знань і умінь.

Досвід роботи школи свідчить, що учень 3 класу під­готовлений до виконання нових завдань, зокрема до ос­воєння процесу самостійного читання. Воно включає: са­мостійний вибір книги і самостійне читання в позауроч-ний час за орієнтирами, які дає вчитель (називає тематику, автора, жанри).

До знань, які повинен винести Комплекс знань, учень з початкової школи, відно-

які освоюють ичні ^{сять його об}і^{знаність 3} дитячими

на основному етапі книгами письменників, що пи-

позакласного читання шуть ДЛЯ ДІТЄЙ, а також уявлення

про книгу як бібліотеко-біблїогра-

фічну одиницю, що має титульний лист, зміст, передмову (анотацію), післямову.

Серед умінь насамперед виділяють навичку вибира­ти книгу. Це означає, що учень повинен уміти визначати приблизний зміст книги за її елементами: назвою, малюн­ком; орієнтуватися в книгах одного автора або однотем-них книгах різних авторів; користуватися рекомендова­ним списком; вибирати книги за темою уроку; характери­зувати книгу в цілому.

До умінь слід віднести також уміння прочитати за ти­ждень твори обсягом 10—12 сторінок у 3 класі і 20— 25 сторінок у 4 класі, підготуватися до відповіді на за­питання за прочитаним, користуючись рекомендаціями вчителя: правильно назвати книгу і твір, переказати зміст прочитаного, спираючись на запитання вчителя, ви­діляти головну думку (сформулювати її або прочитати виділені епізоди). Нарешті, до умінь належить і уміння змістовно проводити дозвілля з допомогою книги -—гра­ти в літературні ігри, з якими знайомить учитель.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте етапи навчання самостійному читанню.

2. У чому специфіка навчально-виховної роботи на основному
етапі?

3. Що входить у комплекс знань і умінь, які освоюють учні на
основному етапі позакласного читання?

УРОК ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ —