ШКОЛЬІ

М51

Розділ І. МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА НАУКА

Окремі розділи написали:

І, VII —С. /. Дорошенко; II — М. С. Вашуленко; III —

О. І. Мельничайко; IV — А. О. Свашечко, Н. О. Воскре-

сенська, О. І. Мельничайко; V, VI — О. Н. Хорошковсь-

ка; VIII — Л. О. Варзацька.

У навчальному посібнику висвітлено всі передбачені програмою для педучилищ розділи з курсу методики ви­кладання української мови в початкових класах. Питан­ня з цього курсу розглянуто під кутом зору підготовки майбутніх учителів-класоводів до роботи в умовах здійс­нення реформи загальноосвітньої школи.

Призначений для учнів педучилищ із спеціальності № 0307 «Викладання у початкових класах».

В учебном пособии освещеньї все предусмотренньїе программой для педучилищ разделн курса методики аре- подавання украинского язьїка в начальних классах. Во-просм зтого курса рассмотреньї под углом зрения подго-товки будущих учителей-классоводов к работе в услови-ях осуществления реформи общеобразовательной

ШКОЛЬІ.

Предназначено для учащихся педучилищ по специ-альности № 0307 «Преподавание в начальних классах».

Рецензенти: канд. філол. наук /. /. Дацюк (Вінницький педінститут), В. Ф. Зеленська (Лебединське педучилище).

Редакція літератури

з філології і педагогіки

Редактор Н. А. Симоненко

4306010200—321

БЗ—39—32—88

© Дорошенко С. І. та ін., 1989

Методика викладання Щоб успішно навчати ДІТЄЙ, треба української мови!) визначити зміст навчання,

як наука 2) мати матеріал для роботи з уч­нями, 3) розробити методи (тобто способи досягнення певних результатів у вивченні навчальної дисципліни) і прийом викладання предмета.

У яких документах усе це втілюється і в межах якої науки вони опрацьовуються?

1. Зміст навчання дітей української мови у кожному з
чотирьох класів визначає програма з української мови.
У ній дано перелік того, чому слід навчати учнів 6—10-
річного віку і якого результату треба досягти.

2. Наповнення цього змісту конкретним навчальним
матеріалом представлене в букварі, читанках, підручни­ках з української мови і в книгах для позакласного чи­тання.

3. Рекомендації і вказівки, як працювати на уроках з
цими матеріалами, які методи і прийоми раціонально ви­користовувати в навчальному процесі для досягнення ос­вітньої і виховної мети, викладені у посібниках для вчи­телів.

Усе це — зміст навчання, втілення його у підручниках

і форми організації навчального процесу в 1—4 класах — опрацьовує методика викладання української мови у по­чаткових класах як одна з наук. Яке ж її місце серед наук?

Методика викладання мови — педагогічна наука. Пе­дагогічною вона вважається тому, що предметом її дос­лідження є процес оволодіння українською мовою в умо­вах навчання дітей у школі. Це означає, що в центрі її уваги лежить навчання (процес оволодіння). А навчання разом з вихованням, як відомо, становить зміст педаго­гіки. Але оскільки йдеться про оволодіння українською

мовою, то методика мови, будучи педагогічною, розроб­ляє теорію викладання саме української мови (тобто про­цес оволодіння українською мовою).

Теорія викладання мови формується на основі дослід­ження закономірностей навчального процесу: його місця у навчанні дітей, застосування організаційних форм (ме­тодів, прийомів) викладання рідної мови. Узагальнені да­ні про способи навчання дітей становлять теоретичну ба­зу методики. Ґрунтуючись на теоретичних засадах, мето­дика визначає вимоги до того, 1) чим повинен керуватися вчитель і 2) що йому брати з методичного арсеналу для практичного здійснення пізнавальної діяльності учнів і досягнення виховної мети навчання.

Отже, методика мови, як і методика будь-якої іншої дисципліни, складається з двох частин. Одна з них — те­оретична, яка встановлює місце і завдання викладання мови в школі, формулює наукові основи методики, розглядає історію виникнення і розвитку методів початково­го навчання, визначає структуру і форми організації на­вчального процесу за відповідною програмою, опрацьо­вує наукові вимоги до підручників і посібників з мови. Друга — практична, яка пропонує конкретні методи, при­йоми навчання і розкриває «механіку» впровадження їх у життя школи, тобто становить «технологію» учительської праці. Обидві ці частини складають єдине ціле. Во­ни невідривні одна від одної.

Теоретичні засади методики і конкретні способи ви­кладання формуються у шкільній практиці. На ній же вони перевіряються й апробуються, тобто схвалюються. Методика спирається на вивірений досвід, бере на озбро­єння позитивне, зважає вона й на негативне, адже воно теж повчальне. Ясна річ, методика залучає до свого арсе­налу лише найдоцільніші методики і прийоми навчання, при потребі вносячи корективи в теоретичні засади мето­дичної науки.

Отже, сказане можна узагальнити так: методика ви­кладання української мови в початкових класах — це пе­дагогічна наука, що визначає теоретичні засади навчання мови учнів 1—4 класів і рекомендує найбільш ефективні методи і прийоми удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів і формування у них наукового уяв­лення про мову як знакову систему.

У цьому посібнику йдеться про методику української мови у школах з українською мовою навчання.

Методику рідної мови створюють не тільки науковці. Активними дослідниками незвіданих стежин, діяльними помічниками вчених у перевірці нових ідей виступають учителі, їх навчальна робота. Тепер стає зрозумілим, чо­му так настійно лунає заклик перетворювати школи в ла­бораторії наукових досліджень, а вчителів залучати до експериментальної роботи.

Утвердження добрих традицій школи і пошуки нових, досконаліших форм викладання в школі — це і є дослід­ницька діяльність, у якій виявляється творчість педагога. А у творчості — його зростання. Учитель — активний бо­рець із застоєм і формалізмом, як і непримиренний супро­тивник безпідставних новацій. Бути таким має кожен су­часний класовод. І до цього необхідно готуватися випуск­никові педагогічного училища.

Є кілька форм наукових дослід -

Форми наукових жень, у яких участь учителів по-

досліджень чаткових класів не тільки можлива а й

і участь учителів,.

у їх проведенні необхідна, оскільки вияв­ляється корисною для них. Це 1)

цілеспрямоване спостереження за процесом освоєння уч­нями програмового матеріалу, 2) вивчення позитивного досвіду колег-класоводів, 3) участь у проведенні експе­рименту.

1. Спостереження за тим, як учні оволодівають прог­рамним матеріалом,— найпростіша форма досліджень, доступна і конче потрібна кожному вчителеві, який би клас він не вів. Йому не байдуже, як учні засвоюють ви­моги навчальної програми, чи встигають вони набувати необхідних умінь і навичок, інакше кажучи, наскільки успішно іде навчальний процес під його керівництвом. Да­ні таких спостережень дозволяють класоводові своєчас­но усувати недоробки.

Мета спостережень може бути різною. В одних випад­ках може ставитись питання про ступінь засвоєння грама­тичних понять чи рівень орфографічної грамотності. В ін­ших — виникає потреба виявити уміння дітей складати план і переказувати за ним зміст твору. Іноді з'являється необхідність проаналізувати, як дотримуються діти ор­фоепічних норм української мови в різних сферах мовлен­нєвої діяльності — в усному мовленні і при читанні.

З форм спостереження застосовуються фіксації відпо­відей учнів на запитання вчителя, аналіз учнівських ро­біт — класних, домашніх, контрольних та ін. Результати

спостережень ретельно аналізуються, узагальнюються.. На їх основі робляться висновки, які вкажуть на шляхи вдосконалення подальшої роботи вчителя.

2. Мета вивчення досвіду — виявити, оцінити, узагаль­нити і поширити те нове, ефективне, що спостерігається в практиці викладання рідної мови. Вивченню слід під­давати як досвід одного вчителя, так і практику навчаль­ної діяльності багатьох викладачів школи.

Об'єктом дослідження можуть бути або вся система викладання рідної мови, або окремі її компоненти, на­приклад: організація уроків читання чи письма, вивчення граматики чи проведення уроків з розвитку мовлення, ро­бота з першокласниками чи четвертокласниками.

Як правило, вивчення досвіду складається з трьох етапів: 1) спостереження за роботою вчителя або групи вчителів, 2) узагальнення набутих спостережень, 3) по­ширення осмисленого досвіду, тобто впровадження його в практику діяльності вчителя або вчителів школи чи класоводів міста, району, області.

Спостереження здійснюється безпосередньо на уро­ках. Дані для описування досвіду можна дістати з аналізу письмових робіт учнів. В осмисленні досліджуваної теми значну допомогу подасть сам учитель розповіддю про те, як він здійснює навчання.

Здобуті матеріали обговорюються на засіданнях методоб'єднань і рекомендуються для використання іншими класоводами.

Вивчення досвіду, обмін досвідом не завадять ніякому вчителеві, який би педагогічний стаж він не мав. Особли­ву зацікавленість в ознайомленні з позитивним досвідом виявляють молоді вчителі.

3. Участь учителів у проведенні експерименту, здій­снюваного науковцями,— корисна форма підвищення ква­ліфікації.

Експеримент присвячується або пошукам нових мето­дів навчання, або змінам у розташуванні матеріалу, чи необхідності замінити тексти для читання.

Експеримент програмується: висувається гіпотеза ефективного навчання школярів, готується необхідний ди­дактичний матеріал і програма його впровадження в на­вчальний процес. Для проведення експерименту виділя­ється експериментальний клас, у якому й здійснюється задум експерименту.

Безпосередня участь учителя в експерименті збагачує

його теоретично і практично, зосереджує увагу учителя-практика на тонкощах учительської майстерності, робить його чутливим до раціональних і ефективних методів і прийомів навчання, нарешті, вчить бути самокритич­ним.

Курс методики викладання української мови, який вивчається в педучилищах, передбачає залучення майбут­ніх учителів до науково-дослідної роботи. її проводять у процесі оволодіння навчальним предметом методики. Ре­зультати оголошуються на практичних заняттях. Науко­ва робота може з успіхом здійснюватися також і в на­укових гуртках училища.

Мета курсу методики викладання української мови озброїти

майбутнього вчителя не тільки теорі­єю цієї науки, а й найефективні­шими формами організації навчального процесу, найдо­цільнішими методами і прийомами викладання рідної мо­ви в початкових класах на сучасному етапі розвитку школи.

Особливість методики рідної мови в 1—4 класах поля­гає в тому, що вона становить методику початкового на­вчання. Як зазначено в «Пояснювальній записці» до шкільної програми з української мови, предмет «україн­ська мова» у 1—4 класах є початковою ланкою у вивчен­ні рідної мови. Його роль полягає у розв'язанні тих зав­дань, які перед ним стоять. Програма визначає їх так: сформувати у молодших школярів уміння осмислено чи­тати, говорити й писати, збагачувати мовлення учнів, да­ти початкові відомості з мови і літератури, розвивати увагу й інтерес до мовлення (свого й чужого), до читан­ня книжок, розширювати уявлення дітей про навколиш­ню дійсність, сприяти їхньому загальному розвитку і вихованню.

Ці завдання виконуються протягом чотирьох років, як це передбачено «Основними напрямами реформи за­гальноосвітньої і професійної школи». Здійснюються вони з урахуванням вікових особливостей дітей, їхнього життєвого досвіду, набутих умінь і навичок. У процесі їх втілення формуються і розвиваються всі види мовлен­нєвої діяльності школярів: слухання, говоріння, читання, письмо, від успішного освоєння яких залежить усе по­дальше навчання дітей у школі. Від педагога вимагаєть­ся досягти на кінець чотирирічного вивчення цього предмета

відносно однакового і стабільного рівня сформованості всіх видів мовленнєвої діяльності учнів.

Реалізацію завдань регламентує програма з україн­ської мови, яка містить три розділи: перший - нав­чання грамоти, у процесі освоєння якої першокласники набувають умінь читати і писати; другий — читання і розвиток мовлення: на уроках читання іде процес залу­чення дітей до читання — джерела знань; третій — мо­ва, мовлення, правопис і розвиток мовлення, відповідно до змісту якого учні одержують окремі відомості з фоне­тики, морфології, синтаксису, бо на них ґрунтується й удосконалюється розвиток учнівського мовлення.

Учні початкових класів вперше знайомляться з таки­ми поняттями, як звук, буква, слово, речення, текст, імен­ник, дієслово, підмет, присудок та ін. Переважної біль­шості понять молодші школярі не знають. Це повинен по­стійно пам'ятати класовод. Тому він має пильнувати за тим які слова він уживає в розмові з учнями (чи відомі вони дітям?), піклуватися про те, щоб кожен термін був пояснений; упевнитися в тому, що викладене на уроці зрозуміле дітям.

Перший розділ програми припадає на перший рік нав­чання — першокласники оволодівають грамотою. Дру­гий і третій розділи наскрізні — від початку роботи над читанками і підручником з української мови і до завер­шення початкової школи. У їх повторюваності в різних класах — специфіка будови програми для початкових класів. В її основі лежить принцип концентризму — пе­дагогічний принцип шкільного навчання, за яким перед­бачається повертатися до раніше вивченого матеріалу для збагачення його новими науковими даними. Освоєння програми певного концентру дає учням молодших класів необхідний мінімум знань, умінь, і навичок, що відповіда­ють їхнім віковим особливостям, рівню підготовки і жит­тєвому досвіду, а значить, забезпечують їм порозуміння в колективі одноліток.

Принцип концентричності взаємодіє з іншими прин­ципами, які визначають будову програми як документа, що спрямовує навчальний процес на досягнення освітньої і виховної мети навчання. У розташуванні матеріалу про­грама керується принципом послідовності і наступності, у вимогах до його змісту — принципом науковості і посильності, що враховує вікові особливості молодших шко­лярів.

Своєрідність методики початкового навчання полягає ще й в тому, що її предметом є шкільний курс українсь­кої мови, який має суто практичний характер. Увесь нав­чальний процес спрямовано на практичне оволодіння мо­вою. Не випадково провідним завданням цієї навчальної дисципліни є удосконалення усного і писемного мовлен­ня. Тому-то у кожному розділі шкільної програми (крім розділу «Навчання грамоти») значиться «розвиток мов­лення», наприклад: «Читання і розвиток мовлення», «Мо­ва, мовлення, правопис і розвиток мовлення». Обов'язок учителя — будувати роботу так, щоб кожен урок, будь-яка тема становили грунт для розвитку мовленнєвої ді­яльності учнів. Поринаючи в мовну стихію, учень пови­нен уміти добирати таке мовне оформлення думки, яке відповідає ситуації мовлення і сприяє якнайкращому порозумінню мовців. Виробити у дітей таке мовлення — мета розвитку мовлення, запроваджуваного в початко­вих класах.

Будова цього посібника не збігається з розділами шкільної програми з української мови. У ньому окремо розглядаються проблеми навчання грамоти, методики читання, вивчення елементів лексики, граматики й орфо­графії; самостійний розділ висвітлює завдання і форми роботи вчителя над розвитком учнівського мовлення. Зу­мовлено це методичними міркуваннями. Посібник викла­дає теоретичні основи методики і рекомендує доцільні прийоми навчання грамоти або читання, орфографії чи граматики, роботи над розвитком мовлення. У цьому й полягає сенс посібника з методики мови.

Глибоке усвідомлення основоположних питань мето­дичної науки дозволить майбутньому вчителеві будувати свою навчальну роботу так, щоб у комплексі розв'язува­ти освітні й виховні цілі. Якби посібник було написано за розділами шкільної програми, то він становив би ме­тодичну розробку уроків з курсу української мови.

Перед тими, хто вивчає курс методики рідної мови, стоять завдання: 1) усвідомити вимоги шкільної програ­ми, 2) зрозуміти структуру шкільних підручників, 3) за­своїти теоретичні основи методики в обсязі, викладеному в даному посібнику, 4) ознайомитись з практикою робо­ти вчителів початкових класів, звернувши увагу на пози­тивний досвід учителів країни і республіки, 5) навчитись визначати конкретні методи, прийоми і навчальний мате­ріал з кожного розділу шкільного курсу мови, 6) виро-