Лекція 6

Тема 6. Експеримент як складова соціально-педагогічного дослід­ження

(2 год)

ПЛАН

1. Поняття експерименту.

2. Етапи підготовки та проведення експерименту.

3. Вибір способів та засобів фіксації експерименту.

Література:

1. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, програми, процедури. — К., 1998.

2. Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. - К., 1990.

3. Процесс социального исследования /Под ред. Ю.Е. Волкова. — I., 1975.

4. Рудницька О.П., Болгарський А.Г., Свистєльнікова Т.Ю. Основи педагогічних досліджень. — К., 1998.

Експеримент – важливий і трудомісткий етап педагогічного дослідження, що має складну структуру та здійснюється за допомогою групи методів емпіричного пізнання. Основна мета експерименту полягає у перевірці теоретичних положень, підтвердженні робочої гіпотези та більш широкому і глибокому вивченні теми дослідження. Тому експеримент вважається одним із головних способів одержання нового соціально-педагогічного знання.

Метод експерименту - це засіб отримання інформації про кількі­сні та якісні зміни показників діяльності та поведінки об'єкта внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна керувати і котрі можна контролювати. Застосування експерименту доцільне тоді, коли треба розв'язати завдання, пов'язані з реагуванням тієї чи іншої групи на внутрішні та зовнішні фактори, які вводяться зовні у штучно створе­них і контрольованих умовах. Основна його мета - перевірка тих чи інших гіпотез, результати яких мають прямий вихід на практику.

Загальна логіка експерименту:

- вибір певної експериментальної групи;

- вміщення її у незвичну експериментальну ситуацію, під вплив певного фактору;

- простеження спрямованості, величини, сталості змінних характе­ристик, які настали внаслідок дії введеного фактору.

Схема «Загальна логіка експерименту»

Експериментальний метод має три основні стратегії дослідження.

1. Польові експерименти передбачають систематичне спостере­ження досліджуваного об'єкту, а також пряме маніпулювання однією чи декількома величинами. Польовий експеримент передбачає співпрацю з офіціальними установами.

2. Лабораторний експеримент - це стратегія, яка допомагає екс­периментатору максимально контролювати умови, в яких ведеться спостереження за поведінкою. Дослідники, які обирають цю стратегію, найчастіше цікавляться загальними аспектами поведінки, намагаються створити в лабораторних умовах ніби найбільш загальний випадок. Цю стратегію вважають єдиною істинно науковою. Однак у наш час вона критикується багатьма вченими: відсутність врахування впливу соціальних умов на досліджуваних, особлива роль суб'єктів дослідження, прагнення піддослідних відповідати вимогам експериментатора. Нас­лідком цього є слабка валідність, а також труднощі в порівнянні резуль­татів експерименту з результатами, можливими в реальному житті.

3. Вибіркові дослідження і оцінні завдання - обидві ці стратегії ви­вчають звіти, які суб'єкти подали про себе, свою діяльність. Тобто ви­вчається поведінка, яка є відповіддю на питання дослідника, а не реа­кцією на специфічний контекст.

Експериментальне дослідження складається з трьох етапів:

I етап - констатуючий, тобто одна чи дві змінні вимірюються до експериментального втручання.

II етап - формуючий (безпосередньо хід експерименту). Повинні бути експериментальна і контрольна групи. Експериментальна - це та, яка підлягає експериментальному втручанню. Контрольна група не під­лягає експерименту і слугує для контролю за результатами, отрима­ними в експериментальній групі. Таким чином, порівнюються результа­ти групи, яка зазнавала впливу, з результатами групи, що його не отримала.

ІІІ етап - за допомогою різних методик з'ясовується, чи можна кон­статувати які-небудь зміни в експериментальній групі в порівнянні з результатами констатуючого етапу, тобто чи викликало експеримента­льне втручання певні зрушення.

Оскільки на педагогічний процес, що досліджується, впливає багато факторів (наприклад, склад учнів, методи навчання й виховання, умови їх використання), важко уявити як окремо діє кожний із них. Для цього треба змінити один з факторів (той, який вивчається), а інші залишити такими, як були, і зафіксувати ті зміни, котрі виникли у досліджуваному явищі. В умовах експерименту фактор, яким дослідник планомірно маніпулює, називається активним, а ті, що залишилися незмінними, пасивними.

За умовами проведення експерименти класифікують на природні та лабораторні, а за ознаками мети - на констатуючі (діагностичні, контрольні), пошукові та формуючі (перетворювальні).

[На самостійному занятті ви вивчаєте види експерименту соціально-педагогічного дослідження: природний, штучний, констатуючий, формуючий, контрольний, лабораторний, польовий).]

Оскільки об'єкти соціально-педагогічних досліджень (учні, класи тощо) постійно змінюються у навчальної виховному процесі, з ними не можна проводити експеримент двічі: спочатку без введення активного фактора впливу, а потім з ним. Адже ті самі учні у повторному експерименті будуть дещо іншими. Тому в практиці педагогічних досліджень, як правило, використовується паралельний експеримент: обираються по можливості два однорідних об'єкти (наприклад, два класи чи групи) - експериментальний і контрольний. В експериментальній групі вводиться в дію активний фактор впливу, а в контрольній групі навчальний процес залишається незмінним. Спостерігаються і зіставляються два об'єкти, причому, як і дії початку експерименту, так і після нього. Це дає можливість порівняти вихідні та кінцеві характеристики досліджуваного педагогічного явища і таким чином довести ефективність проведеного експерименту.

Дані паралельного експерименту доцільно фіксувати у такій таблиці:

Для підвищення об'єктивності результатів дослідження, а також виключення впливу особливостей того чи іншого класу проводиться перехресне вивчення, під час якого послідовно змінюються експериментальні класи.

Умовою одержання об'єктивних даних є вирівнювання експериментального та контрольного об'єктів за тими факторами, які можуть впливати на результати дослідження (наприклад, рівень успішності в класі, вік учнів, їх попередня підготовка, умови проведення навчально-виховного процесу тощо).

В окремих випадках як виняток проводиться послідовний (експеримент, що ґрунтується на вивчення одного й того ж об'єкта двічі: без введення активного фактора впливу і з його введенням. У такому випадку необхідно довести, що в першому варіанті експериментальних дій характеристики об'єкта не змінились, тобто дії виявились нерезультативними. А в другому - введення певного експериментального фактора змінило ситуацію, що засвідчила ефективність педагогічного впливу.

Можливим є також псевдопаралельний експеримент, коли порівнюються дані аналогічних об'єктів, одержані в минулому році (без введення активного фактора) й дані поточного року (з його введенням). Використання такого експерименту потребує пояснення, що умови, в яких відбувалася експериментальна робота, були однаковими, тобто пасивні фактори не зазнали змін за цей час. Планування псевдопаралельного експерименту можна вважати виправданим, коли бракує кількості учнів для формування контрольної групи.

Важливо підкреслити, що будь-який вид педагогічного експерименту буде результативним, якщо його сплановано у відповідності до вимог вірогідності, надійності, репрезентативності здобутих даних. Можливість досягнення цього закладається вже на підготовчому етапі, коли обираються залежні й незалежні змінні, кількість досліджуваних, обсяг та характер потрібних результатів, засоби та методика їх якісного аналізу та кількісної обробки.

Самостійна робота з теми

Природний експеримент проводиться в звичайній, "природній" обстановці навчально-виховного процесу, яку дослідник не може принципово змінювати введенням нового фактора педагогічного впливу. Це обмежує можливості експериментального пошуку. Втім одержані результати є готовими для безпосереднього впровадження у педагогічний процес.

Лабораторний (штучний) експеримент здійснюється шляхом ізолювання явища, яке вивчається, до такого ступеня, котрий дає змогу найповніше дослідити дію активного фактора педагогічного впливу. Ця форма експериментальних занять проходить у строго визначених і контрольованих умовах з відхиленням від усталених вимог традиційного навчально-виховного процесу (змісту дидактичного матеріалу, робочого плану, часових обмежень та ін.). Завдяки зазначеним умовам дослідник може маніпулювати з незалежними змінними (активними факторами) та ізолювати педагогічні явища, що вивчаються (залежні змінні) так, аби вони виявилися найбільш чітко, і дали матеріал для надійних вимірів. Разом з тим штучність лабораторного експерименту, умови його проведення не дають змоги переносити отримані результати в навчально-виховний процес без додаткової їх перевірки в природних експериментах.

Констатуючий (діагностичний) експеримент

спрямований на вивчення педагогічного явища в умовах дії існуючого складу факторів, тобто тих, які були визначені до експерименту і не змінювались. Останнє зауваження свідчить, що цей емпіричний процес не є в повному значенні експериментом. Тому його нерідко називають констатуючим або діагностичним зрізом даних про стан досліджуваного

педагогічного явища. Констатуючих зрізів може бути кілька: початковий, проміжний, кінцевий. Враховуючи те, що проміжний і кінцевий зрізи використовуються з метою перевірки результативності експериментальних педагогічних дій, їх визначають як контрольні.

Пошуковий експеримент — це особливий вид експерименту, під час якого дослідник не знає факторів, що впливають на педагогічний процес, і проводить його розвідку для одержання первинної інформації. В педагогіці такий експеримент зустрічається досить рідко.

Формуючий експеримент є основним видом дослідження реальних педагогічних явищ, мета котрого полягає в тому, щоб довести, завдяки впливу яких активних факторів можна досягти потрібних результатів навчально-виховного процесу.

Підготовка формуючого експерименту передбачає дотримання такої послідовності дій: розробка плану-програми, вибір засобів проведення експерименту та вимір його результатів, обробка та аналіз експериментальних даних, установлення адекватності одержаних висновків педагогічній реальності.

План-програма містить назву теми, формулювання робочої гіпотези, методику експерименту, перелік необхідних матеріалів, список виконавців, календарний план роботи. В його основу покладена методика - система способів чи прийомів виконання ефективного педагогічного дослідження. Методика зумовлюється метою та завданнями експерименту, вибором активних факторів, потрібними вимірами, перебігом аналізу педагогічного явища.

Конче важливим у плануванні експерименту є вибір незалежної змінної (причини) та залежної змінної (наслідку), їх причинно-наслідкові відношення розкриваються в гіпотезі, але для експериментального вивчення зв'язок змінних (залежних і незалежних) має бути операціоналізованим — переведеним з теоретичної форми припущення на емпіричний рівень. Це вимагає конкретизації, що саме і як буде спостерігатися та перевірятися в складних реальних педагогічних процесах, які факти і як будуть збиратися. Адже у процесі операціоналізації осягаються ті суттєві відношення, що конкретизують проблему і гіпотезу її розв'язання. Існує дві структури експериментального дослідження! паралельна та послідовна.