Цукровий діабет II типу

Існує безліч причин розвитку цукрового діабету II типу, оскільки під цим терміном розуміють широке коло захворювань з різними характером перебігу та клінічними проявами. Їх об'єднує спільність патогенезу: зменшення секреції інсуліну (внаслідок порушення функції острівців Лангерганса в поєднанні з підвищенням периферичної резистентності до дії інсуліну, яка призводить до зниження захоплення глюкози периферичними тканинами) або підвищення вироблення глюкози печінкою. У 98% випадків причину розвитку цукрового діабету II типу визначити не вдається - в цьому випадку говорять про «ідіопатичний» діабет. Яке з поразок (зниження секреції інсуліну або резистентність до інсуліну) первинно, невідомо; можливо, патогенез різний у різних хворих. Найбільш часто резистентність до інсуліну обумовлена ​​ожирінням.

У ряді випадків у пацієнтів старше 25 років (особливо за відсутності ожиріння) розвивається не цукровий діабет II типу, а латентний аутоімунний діабет дорослих LADA (Latent Autoimmune Diabetes of Adulthood), який стає інсулінозалежним; при цьому часто виявляють специфічні антитіла.

Цукровий діабет II типу прогресує повільно: секреція інсуліну поступово знижується протягом декількох десятиліть, непомітно приводячи до підвищення глікемії, яку надзвичайно важко нормалізувати.

При ожирінні виникає відносна резистентність до інсуліну, ймовірно, обумовлена ​​придушенням експресії рецепторів інсуліну внаслідок гіперінсулінемії. Ожиріння значно збільшує ризик розвитку цукрового діабету II типу, особливо при андроїдному типі розподілу жирової тканини (вісцеральні ожиріння; ожиріння «по типу яблука»; відношення окружності талії до окружності стегон > 0,9) і у меншій мірі при гиноїдному типі розподілу жирової тканини (ожиріння «по типу груші»; відношення окружності талії до окружності стегон <0,7). На формування способу життя, що сприяє ожирінню, може впливати лептин - одноланцюговий пептид, що виробляється жировою тканиною; велика кількість рецепторів до лептину мається на головному мозку і периферичних тканинах. Введення лептину гризунам з дефіцитом лептину викликає у них виражену гіпофагію і зниження маси тіла. Рівень лептину в плазмі наростає пропорційно вмісту в організмі жирової тканини. Описано декілька одиничних випадків розвитку ожиріння, зумовленого дефіцитом лептину та успішним лікуванням його введенням, проте в більшості випадків введення лептину не робить помітної біологічної дії, тому в лікуванні ожиріння його не використовують.

Фактори ризику розвитку цукрового діабету II типу

• Вік старше 40 років.

• монголоїдної, негроїдне, латиноамериканське походження.

• Надлишкова маса тіла.

• Цукровий діабет II типу у родичів.

• Для жінок: гестаційний діабет в анамнезі.

• Маса тіла при народженні> 4 кг.

Нещодавно показано, що низька маса тіла при народженні супроводжується розвитком в зрілому віці резистентності до інсуліну, цукрового діабету II типу, ішемічної хвороби серця. Чим нижче маса тіла при народженні і чим більше вона перевищує норму у віці 1 року, тим вище ризик.

У розвитку цукрового діабету II типу дуже велику роль грають спадкові чинники, що проявляється високою частотою його одночасного розвитку у однояйцевих близнюків, високою частотою сімейних випадків захворювання, високою захворюваністю у деяких народностей. Дослідники виявляють все нові генетичні дефекти, що викликають розвиток цукрового діабету II типу; деякі з них описані нижче.

Цукровий діабет II типу у дітей був описаний лише в деяких нечисленних народностях і при рідкісних вроджених MODY-синдром. В наш час в промислово розвинених країнах захворюваність дітей на цукровий діабет II типу значно збільшилася: у США вона становить 8-45% всіх випадків розвитку цукрового діабету у дітей та підлітків, і продовжує рости. Найбільш часто хворіють підлітки у віці 12-14 років, переважно дівчатка; як правило, на тлі ожиріння, низької фізичної активності і наявності цукрового діабету II типу у сімейному анамнезі. У молодих пацієнтів, які не страждають ожирінням, насамперед виключають діабет типу LADA, який необхідно лікувати інсуліном. Крім того, майже 25% випадків цукрового діабету II типу у молодому віці обумовлені генетичним дефектом в рамках MODY або інших рідкісних синдромів.

Цукровий діабет також може бути обумовлений резистентністю до інсуліну. При деяких рідкісних формах резистентності до інсуліну введення сотень і навіть тисяч одиниць інсуліну виявляється неефективним. Такі стани, як правило, супроводжуються ліподистрофією, гіперліпідемією, acanthosis nigricans. Тип А резистентності до інсуліну обумовлений генетичними дефектами рецептора інсуліну або пострецепторних внутрішньоклітинних механізмів передачі сигналу. Тип В резистентності до інсуліну обумовлений виробленням аутоантитіл до рецепторів інсуліну; нерідко поєднується з іншими аутоімунними захворюваннями, наприклад, системний червоний вовчак (особливо у негритянок). Ці варіанти діабету дуже погано піддаються лікуванню.