Проблеми управління ІТ в сучасному бізнесі

Вищеописані тенденції в розвитку ІТ розвивалися і поглиблювалися протягом 1990-х років. Результатом стало, з одного боку, здешевлення обчислювальної потужності і зв'язане з ним величезне розширення сфери застосування комп'ютерів у бізнесі, з іншого боку — поява ряду проблем управління ІТ, що не існували чи були несуттєвими до першої половини 1980-х років.

Дві основні проблеми управління ІТ цього періоду, скоріше, можна вважати двома сторонами однієї і тієї ж проблеми підвищення віддачі від вкладень у ІТ. З одного боку, протягом 1970-х — 1980-х років витрати на ІТ багаторазово збільшилися і досягли у великих компаніях 3% бюджету на початок 1990-х років. У компаніях з інтенсивною обробкою інформації, наприклад у банках, ця частка досягла 15%. З іншого боку, питання наявності віддачі від таких вкладень стало більш спірним, ніж будь-коли раніше. Масове застосування персональних комп'ютерів у бізнесі підвищило продуктивність праці працівників, але навряд чи позначилося на продуктивності організації в цілому. При цьому вкладення в персональні комп'ютери склали половину бюджетів ІТ, чи 1,5% бюджетів компаній. Тим часом коло задач, розв'язуваних на великих універсальних ЕОМ, розширилося за рахунок задач, фінансова віддача від який була далеко не настільки очевидною, як раніше. У результаті до 1990 року галузь ІТ вступила в кризу, що характеризується різким (аж до нульового і негативних) зниженням віддачі від вкладень у ІТ.

Для подолання кризи теоретики і практики галузі запропонували цілий спектр рішень, що зводяться в загальному до двох основних напрямків. Перший з них, який можна охарактеризувати як «технічне», було представлено спробами знайти технічний компроміс між великими універсальними ЕОМ і персональними комп'ютерами. Першим відводилась роль координації кроків бізнесу-процесу на основі єдиної корпоративної бази даних, другим — роль дружнього інтерфейсу доступу до такої бази даних. Численні спроби подібного компромісу, відомі під назвами «розукрупнення» (downsizing), укрупнення (upsizing), балансування (rightsizing) і т.п., швидко завойовували популярність і настільки ж швидко її втрачали.

Другий напрямок, який можна охарактеризувати як «реінжиніринговий», був спрямований на пошук нової моделі бізнесу, що дозволяє повною мірою використовувати переваги нових інформаційних технологій. Результатом з'явилася концепція реінжинірингу бізнес-процесів, розвинута в класичній роботі М. Хаммера і Д. Чампи. Це напрямок хоч і виявився більш успішним, ніж перший, але, у свою чергу, зіштовхнувся з двома перешкодами. По-перше, сама концепція виявилася далеко не універсальною, а проекти реінжинірингу — аж ніяк не завжди успішними. По-друге, у випадку успіху проекту реінжинірингу вузьке місце в новій моделі бізнес-процесів представляли саме ІТ. Нові бізнес-процеси, споконвічно орієнтовані на широке застосування ІТ, виявилися набагато чуттєвішими до збоїв і вузьких місць ІТ - інфраструктури, ніж попередні. Таким чином, реінжиніринг бізнес-процесів, з одного боку, дав бізнесу нову модель, що дозволяє перебороти кризу віддачі від вкладень у ІТ, з іншого боку - показав слабкі місця прийнятих у той час процесів управління ІТ.