Моральні орієнтири студентів

Молодь, як правило, асоціюється з поняттям „покоління”, тобто сукупності людей із специфічними ознаками, зокрема віковими, рівнем життєвого досвіду, спільністю цілей та ідеалів. Покоління виконують соціально-історичні функції, інакше кажучи, розвиток суспільства відбувається через зміну поколінь, пов’язаних у часі і просторі. Місія кожного з них полягає у збереженні здобутків попередників, їх примноженні і передачі майбутнім поколінням. Отже, на них лежить відповідальність, яку країну вони будують і що передають нащадкам. (З цієї категорії ми виключаємо нинішню буржуазію, олігархів, які знають, що передадуть своїм спадкоємцям). Приміром, нами чітко уявляється воєнне покоління людей або покоління часів горбачовської перебудови, нове покоління незалежної України, між якими існують зв’язок і суперечності, викликані різними соціально-економічними умовами, ідеологіями, ідеалами, цінностями та ін.

До нинішнього покоління ми відносимо осіб, народжених у 80-х роках

ХХ ст. і т.д. Ця умовна межа пояснюється тим, що вони приблизно з десяток років виховувались на морально-етичних принципах і цінностях радянської соціалістичної системи, а потім – на невизначених. Ті, хто народився після

1991 р., є продуктом (даруйте на слові) антигуманної, антилюдської виховної парадигми, бездушного інтелектуалізму. Неутвердженість у соціумі, відірваність від національних коренів, які є питомим матеріалом традиційної моралі, зумовили духовний вакуум у їхньому середовищі. І старше і молоде покоління є свідками того, що в Україні державний інтерес не узгоджується із суспільним, повсякчасно спостерігається соціальна аномія (безнормність): правовий нігілізм, нелегальні шляхи збагачення, прикриття неформальних інститутів формальними, крадіжки пального, бракон’єрство, криміналізація формально узаконеного бізнесу, зокрема у видобуванні та продажу природних ресурсів...1. Аномія призводить людей до дезінтеграції, невпевненості у суспільно-політичних орієнтаціях та соціальної напруженості. Соціологами такий стан називається соціальною патологією. Це зумовлює різне сприйняття старшим і молодим поколіннями того, що відбувається у теперішньому так званому транзитному суспільстві. Навіть сам термін „транзитне” ніби підкреслив, що очікувані позитивні зміни – демократія, свобода, вільний вибір, верховенство права, ринок тощо – проїхали повз нас без зупинки, оскільки жодна не стала нормою життя для всіх загалом і кожного окремо.

Сьогодні вести мову про місію поколінь конче необхідно, існує навіть напрям у науці з вивчення історії крізь призму поколінь. Перед молоддю завжди гостро стоїть питання: до чого прагнути, навіщо жити і працювати. Сучасне безідейне суспільство дає однозначну відповідь, яка лежить у матеріальній площині: мати багато грошей (не обов’язково чесно зароблених), щоб жити „на широку ногу”. Приблизно так вважає більшість теперішньої молоді, не замислюючись, що не хлібом єдиним сита людина, їй потрібна ще й духовна сила, культурне, моральне середовище, де б вона почувалася комфортно. Людина є соціальною істотою внаслідок відображення нею у своїй свідомості суспільних відносин, що склались історично. Тому кожне нове покоління опиняється у соціальній структурі з сформованою економічною системою, рівнем культурного розвитку, суспільних відносин, ідеологією, сукупністю потреб, матеріальних і духовних цінностей, які зумовлюють мотивацію конкретних дій, вчинків.

Ціннісні орієнтації, зокрема морально-етичні, відіграють роль регуляторів індивідуальної і колективної поведінки громадян. Кожен індивід малює для себе ідеальну модель життя в залежності від рівня освіти, психологічних особливостей, соціокультурних факторів, ціннісно-нормативних засад суспільства. Проте його ціннісні орієнтації не завжди перебувають у гармонії з цінностями тієї системи, в якій він проживає. Це відбувається внаслідок цілеспрямованого відбору цінностей, а також впливу загальнокультурних цінностей інших суспільних систем, які можуть бути протилежними його природному середовищу1.

Розрізняють цінності суб’єктивні (установки, оцінки, заборони, цілі) та предметні, що використовуються при протиставленні добра і зла, справедливості й несправедливості тощо. Справжнім цінностям у сучасному українському контексті важко пробитися до людей крізь різноманітні національні, націоналістичні, політичні, етнічні, геополітичні, світоглядні постулати, що хаотично мігрують у суспільному житті. Протоієрей Микола Забуга запевняє, що духовне відродження має базуватись на православних цінностях, закладених у Святому Письмі і Священному Переданні: любов до Бога і Батьківщини, дієва любов до ближнього, моральні та етичні норми, батьківські та синівські обов’язки, смирення, неприйняття гріха у будь-якому прояві тощо. Зараз у людей є вибір: як діяти, кому і чому вірити, які моральні цінності сповідувати. Тому особливо молоді, яка обирає свій життєвий шлях і орієнтири, важливо не забувати, що коли є вибір – це важко, а коли його немає – це страшно1.

Сьогодні залишається актуальною сентенція: усе пізнається у порівнянні. Порівнюючи з радянським минулим, побачимо, що народ і зокрема молодь не має духовно-моральних орієнтирів, довіри до влади, упевненості у майбутньому, душевного спокою тощо. Натомість панує бездуховність, „свобода” (вседозволеність), псевдодемократія. Щоправда, з’явилась поліфонія риторики: з вуст біло-блакитних можновладців звучать оптимістичні нотки, бо здогадались, що досягти ефективності суспільного виробництва можна завдяки підвищенню продуктивності праці, попередня, помаранчева влада теж обіцяла „український прорив” – та не судилось. Пропаговані переваги західного способу життя, споживацькі ідеали капіталістичного суспільства, європейські цінності (автономність особи, культ грошей і матеріальних благ) у зв’язку із прагненням вступу до Євросоюзу, не мають історичного коріння в українському суспільстві (мова про українців як державоутворюючий субстрат). Споконвічно загальноприйнятими моральними нормами українців були і залишаються любов до рідного краю, Батьківщини, повага до людини праці, шанобливе ставлення до батьків, молоді до людей похилого віку, бережливе ставлення до природи, національної історії тощо. У їх основі закладені основні християнсько-демократичні цінності: доброта, справедливість, гуманізм, правда, чесність, людська гідність. Для віруючої людини, крім зазначеного, сенсом життя є повсякденне виявлення любові до Бога, що по суті засвідчує якість його душі. Любов до Бога органічно сполучається з любов’ю до ближнього, милосердям і доброчинністю. Отже, любов є системоутворюючою категорією християнської моралі.

Соціологи досліджували ціннісні орієнтації мешканців України, розуміючи під цінністю переконання людини у важливості для неї певної речі, об’єкта, явища та ін. Цінність передбачає небайдужість людини до того, що відбувається, але цінність не завжди спонукає до дії. З десяти визначених цінностей до моральних (умовно) можна віднести універсалізм (захист благополуччя всіх людей, природи, толерантність), доброзичливість (збереження і примноження добробуту осіб, з якими часто спілкуємося), відданість і поважне ставлення до культурних, релігійних традицій, конформність (не робити вчинків, які б завдали шкоду іншим людям або порушували соціальні вимоги і правила)1. Згадані цінності акумулюються усезагальним неписаним правилом: чини людям добро. У наукових колах точаться дискусії про онтологічний (онтологія – наука про буття) статус добра і зла. Одні вчені вважають, що у людини від природи закладено добро і що дія руйнівних факторів стає імпульсом до творення і навпаки. Інші твердять, що ні тваринам, ні людині не притаманні інстинкти агресії. На думку

Г. Сімкіна, зло є породженням людської думки, прагненням влади та володіння чим-небуть, що насправді є історичною недосконалістю людини і суспільства. Звідси випливає, що інтелект і культура здатні стримувати агресивну поведінку не лише у між людських стосунках, а і з навколишнім середовищем. Отже, у річищі моралі гостро актуалізується питання екології. Термін „екологія”, що означає науку, яка вивчає умови існування живих організмів у їх взаємозв’язку між собою і оточуючим середовищем, нині набрав широкого змісту. Дотично до теми моралі його застосовують для означення внутрішньої суті людини, що проявляється у ставленні до природи і самого себе і визначають як „екологія душі”. Зміст цього поняття складають такі моральні якості як доброта, чесність, милосердя, доброзичливість, скромність. Ці категорії об’єднуються поняттям духовності, що виявляється у підпорядкуванні своїх дій не лише прагматичним цілям, а й моральним нормам, які є найціннішим культурним надбанням людства. У новому капіталістичному порядку, що стихійно встановлюється в Україні, духовність нівелюється байдужістю, культивується ненависть, заздрість, агресивність, жадоба речей і насолод, руйнація навколишнього середовища. Ми є свідками брутального порушення гармонії людини і природи, що чаїть у собі небезпеку загальної катастрофи. Вона є очевидною, оскільки швидкий індустріальний та інформаційний розвиток суспільства на жаль не корелюється із розвитком людського духу – невловимої субстанції, яка робить індивіда душевною або навпаки бездушною і байдужою істотою1. Настав час копіткої роботи з виховання морально-екологічних імперативів (імператив – стандарт, еталон) поведінки, наповнення моральним змістом екологічної глобалістики. Для цього треба рухатись у напрямку зміни пріоритетів і життєвих цінностей від матеріально-споживацьких до духовних, дотримання морально-екологічних принципів у повсякденній і виробничій практиці, розвитку і пропаганди етики ненасилля, що є найвищим моральним ідеалом. Головною метою нинішнього покоління людей повинно стати співробітництво, компромісність і злагода між людиною, суспільством і природою, екологізація економіки, науки і науково-технічної галузі в цілому2.

Ця парадигма перебуває у тісній залежності від системи людських потреб, які формуються на основі інтересів та матеріальних і моральних цінностей. Сучасні соціологи і психологи застерігають від спрощеного підходу до визначення природи людських потреб, наголошуючи на необхідності врахування можливих деформацій як у матеріальній, так і духовній сферах. Аби розмежувати людські потреби, варто з’ясувати їхню структуру. Насамперед, це вітальні (біологічні, vita – життя), тобто біологічні потреби, що забезпечують існування людини (вода, їжа, сон, температурний комфорт, зовнішня безпека та ін.); соціальні потреби – належність до певної соціальної категорії, де людина виявляє себе і користується увагою і повагою, при чому соціальні потреби поділяються на такі, що усвідомлюються людиною як належні йому права, тобто потреби „для себе” і потреби „для інших”, що усвідомлюються як обов’язки. Потреби „для себе” і потреби „для інших” взаємопов’язані та спонукають людину діяти згідно норм, прийнятих у даному суспільстві, які формуються під впливом історичних, економічних, національних та інших факторів. У сукупності вони знаходять відображення в законах, моральних правилах, ідеології, що панує в конкретному суспільстві. Вищезазначені норми закріплюються у свідомості людини, завдяки чому стають її, так би мовити, „другою натурою” і на підсвідомому рівні керують поведінкою. Завершують групу базисних потреб людини потреби ідеальні або пізнавальні (пізнання дійсності, пошуки та усвідомлення свого призначення на Землі). Немає сенсу доводити, що біологічні та матеріальні квазіпотреби (лат. quasi – нібито) в одязі, їжі, житлі та інших речах не належать до духовних, ідеальних,, тоді як потреби „для інших” характеризують здатність людини до самопожертви, співпереживання, дій всупереч власним вигодам та інтересам. Духовно багата людина сполучає в собі прагнення до добра і потребу пізнання (прагнення істини). Вітальні, соціальні та пізнавальні потреби залежно від домінанти можна поділити на потреби збереження і потреби розвитку. Перші задовольняються у межах існуючих суспільноісторичних норм, другі – перевищують норми, оскільки людські потреби безмежні1. А тому прагнення їх задовольнити повинно базуватись на врахуванні реальних і потенційних можливостей. Приміром, студентові прагнути у матеріальних статках того, що має бізнесмен або академік, означає марити, заздрити, адже на цій стадії його життя це недосяжно. Формувати свої потреби і визначати можливості їх задоволення необхідно із врахуванням свого віку і соціального становища. Тоді стандарти життя відбиватимуть власні людські якості як професіоналізм, креативність мислення, моральні принципи, завдяки чому можна отримати бажане.

Крім базових, фахівці називають ще допоміжні потреби: потреба в озброєності і подолання перешкод (воля). Перша з них виявляється у прагненні до вдосконалення, розвитку здібностей, накопиченні сил з метою створення умов для можливого контролю і впливу на зовнішнє середовище. Це досягається напруженою цілеспрямованою працею, засвоєнням норм суспільної моралі, усвідомленням власної відповідальності за вчинки, що регулюється не лише законами, а й совістю. Потреба подолання перешкод, що іменується волею, призводить до досягнення або недосягнення кінцевої мети (у професійній діяльності це і конкурентна боротьба). Симбіоз двох вищеназваних потреб визначає характер людини: спокійний, незалежний, упевнений, вольовий або невпевнений, залежний від покровителів, млявий, лінивий1. Враховуючи загальну характеристику потреб, можна зробити висновок: людська особистість – це композиція та ієрархія її потреб.

Кожна молода людина прагне стати особистістю, шукає свої ідеали й орієнтири, моральні авторитети і, без сумніву, надасть переваги випробуваним історією загальнолюдським цінностям, які забезпечать збереження цивілізації і взагалі життя на Землі. Важливим кроком на цьому шляху є вибір професії. У цій справі частина молоді, не маючи життєвого досвіду й не досягнувши справжньої соціальної зрілості, керується уявленнями про майбутнє суспільство і своє місце в ньому. Помилка у власній профорієнтації може служити фактором затримки кар’єрного зростання, невдоволення собою, зрештою пошуком іншої роботи, не виключаючи, що і вона буде не до душі. Тому робити такий життєво важливий крок необхідно свідомо, а не так, як пише у жартівливій студентській енциклопедії Ю.Шанін. Абітурієнтів* за вибором майбутньої професії, а значить і студентів, він поділив на три категорії: самокеровані – самі обрали спеціальність, керовані батьками і взагалі некеровані – не важливо за яким фахом, аби отримати диплом про вищу освіту2. Сподіваємось, що наші студенти належать до першої категорії, є носіями непідробних суспільних ідеалів, і навчаються, дотримуючи найголовніших моральних правил: чесність, порядність, справедливість**, вимагаючи того від інших.