Культура аборигенів Австралії

1. Соціальна організація австралійців.

2. Життєвий цикл — дитинство, юність, вступ у шлюб, старість.

3. Австралійська "країна сновидінь".

4. Уявлення австралійських аборигенів про людину.

5. Магія і чаклунство.

6. Закон і порядок.

7. Мистецтво.

8. Смерть і уявлення про загробне життя.

9. Аборигени сьогодні.

Австралійці — представники найбільш ранньої з доступних нашому безпосередньому спостереженню стадій розвитку людства: стадії майже недоторканого общинно-родового ладу. Тому їхня культура становить винятковий інтерес для сучасної людини. І тут виявляється цікаве явище. Які б різні природно-географічні зони земної кулі первісні мисливці, рибалки і збирачі не населяли, принципи їхніх соціально-економічних структур разюче збігаються, мають універсальний характер.

Компоненти культур суспільств на стадії економіки, що привласнює, групуються в два великих блоки.

Перший блок — структура кревних-родинних відносин — характеризується нескінченною варіативністю елементів, неповторністю їхніх сполучень, от чому соціальна організація первісних племен складна і багато в чому унікальна. Так, у соціальній організації австралійських аборигенів є дві основні структури: система споріднення і система секцій (частин племені: локальні спадкоємні групи, клани, половини, фратрії й ін.). В Австралії родинні відносини регулюють усе соціальне життя аборигенів. Вони зберігають у своїй пам'яті великі родоводи, і шляхом розпитів стариків можна встановити родовідне дерево п'яти чи шести поколінь даного племені, де точно буде зазначено споріднення кожного окремого члена племені з іншими. Звичайне плем'я нараховує близько ста людей, і тому що численні шлюби відбуваються в цих межах, то за допомогою родоводів можна простежити споріднення, пряме чи непряме, близьке чи далеке, між членами племені. Ці відносини регулюють також і взаємні відносини між членами племені: людина несе щодо брата свого батька зовсім іншого роду обов'язки, ніж щодо брата матері чи чоловіка сестри батька і т.д.

Для позначення споріднення в австралійців є класифікаційна система, до якої і відносяться секції. Розподіл на секції становить зручний спосіб класифікації людей, їхнього розподілу по категоріях, не тільки для регулювання шлюбних відносин чи соціальної ідентифікації, але також і для регулювання звичайної повсякденної поведінки. Там, де є секції, кожен член племені з моменту народження і навіть ще до народження входить в один з чотирьох маючих назву підрозділів. Це відіграє важливу роль при укладанні шлюбу й у родинних відносинах. Зокрема, секції групують родичів відповідно до поколінь і кроскузенних відносин. Це значить, що чоловік може одружитися зі своєю двоюрідною сестрою чи з іншою жінкою, що належить до тієї ж категорії споріднення, але не з усіма двоюрідними сестрами: він не може взяти в дружини дочку брата свого батька чи дочку сестри своєї матері, тому що ці жінки відносяться до групи "сестра". Женитися на такій жінці означає кровозмішення, що заборонено. Чоловік може одружитися з дочкою брата матері чи дочкою сестри батька.

Таким чином, класифікаційна система споріднення обумовлює собою все соціальне життя австралійців, а разом з нею і шлюбні закони, надає унікальності їхній соціальній організації.

Другий блок культури, навпаки, характеризується однотипністю, у яких би природно-географічних умовах первісні суспільства не жили. В основі його перебуває виробничий колектив-громада, чуйно реагуюча на всі зміни природного середовища, відносно стабільна і разом з тим динамічна. Цей другий блок можна назвати системою чи структурою соціальної адаптації. Нескінченні, неповторні сполучення елементів соціальної організації і культури накладені на єдину структуру соціальної адаптації, подібно орнаментам, нашитим на основу тканини. На цій системі засноване і традиційне суспільство аборигенів Австралії.

Істотне значення в життєдіяльності аборигенів має розподіл, обмін продуктами полювання, рибальства і збиральництва всередині громади і між близькими родичами з груп, пов'язаних родинними відносинами. З покоління в покоління розподіл тут здійснюється згідно закріпленим традицією звичаям і суворим нормам. У Центральній Австралії їх порівняно недавно спостерігав Р. Гоулд. Мисливська здобич розподіляється серед різних категорій родичів. При цьому родичі, що належать до іншої громади, пов'язаної з мисливцем відносинами властивості (такі, як тесті і зяті), мають перевагу й дістають кращу частину здобичі, що зайвий раз вказує на значення сім'ї, шлюбних зв'язків в традиційному австралійському суспільстві. І тут процес розподілу — категорія економічна — наповнена глибоким соціокультурним змістом і покликана зміцнювати зв'язки між громадами.

В аборигенів Вікторії був звичай, званий "Юурка баваар", що можна перевести як "обмін". Відповідно до цього звичаю, їжа розподілялася всередині громади по суворих, непорушних правилах. Слово "обмін" вдало відображає сутність явища. Це був закріплений звичаєм первісний обмін продуктами мисливської діяльності — здобиччю, обмін, розподілений у часі, об'єктивною метою якого було усталити зв'язки між людьми всередині колективу і поза ним. А ті, хто був вождем, шаманом чи лікарем, діставав кращу частину здобичі, і в цьому виявлялося прагнення суспільства зберегти настільки необхідних для нього носіїв життєвого, виробничого, релігійного-магічного досвіду.

У суспільстві австралійських аборигенів, як майже у всякому іншому людському суспільстві, тілесне життя з його універсальною послідовністю стадій росту і занепаду (народження, юність, зрілість, старість і смерть) не вважається єдиною реальністю. Фізичні, чи матеріальні, явища життя очевидні й обумовлені, але поряд з ними люди визнають і інші явища, що існують поза часом і простором. І саме ці нематеріальні явища представляються сутністю життя, без них усе живе було б мертвим.

Аборигени вважають статеві зносини необхідними для зачаття, але не визнають їх головними у цьому процесі, тобто причиною народження дитини, а бачать у них тільки підготовку до вселення духу дитини. Відома безліч свідчень антропологів і інших спостерігачів, що підтверджують це. Визнаючи фізичні зв'язки між дитиною й обома батьками, аборигени головну роль відводять духу дитини, що оживляє плоть, часто цей дух представляється не єдиним і неподільним, а здатним одночасно втілюватися в кілька істот чи предметів, що асоціюються з тотемічними міфами й обрядами.

Навіть саме раннє дитинство в аборигенів проходить зовсім інакше, ніж у нашому суспільстві, — дитина увесь свій час проводить серед одноплемінників. До певного віку навчання дітей здійснюється зовсім невимушено, дитина дізнається про навколишній світ, людей, загальноприйняті стандарти поведінки, беручи участь у житті громади. Це навчання — скоріше частина її теперішнього життя, ніж підготовка до майбутнього, це активний практичний процес; ніхто не читає їй моралей; вона спостерігає за іншими людьми і наслідує їх, а вони направляють її поведінку в потрібне русло в ході особистих взаємин.

Тільки в період ініціації здійснюється більш-менш формалізоване навчання молоді, що має характер інституту. Ядро ініціацій — організоване, що володіє своїми власними устояними методами виховання хлопчиків чи юнаків. Тривалі, складні, пов'язані із сильними потрясіннями обряди формують у молодій людині ті психічні і вольові якості, що вважаються необхідними для дорослого чоловіка. Тільки пройшовши таку сувору школу, людина може стати охоронцем священних релігійних таємниць і відчути ті почуття, що лежать в основі єдності і згуртованості групи.

Перші церемонії ініціації не розкривають перед юнаком усіх таємниць. Він продовжує дізнаватися про таємні обряди, міфи і т.п. протягом всього життя і нерідко досягає похилого віку раніше, ніж опановує всім комплексом релігійних уявлень племені. Дівчатка, як правило, не піддаються таким складним іспитам і не проходять спеціально організованого навчання. Ініціації дівчини — це обряди, що просто знаменують настання статевої зрілості. Вони також дуже різноманітні й іноді навіть пов'язані з любовною магією.

Таким чином, ініціація як би є рубежем, що відокремлює дитинство від зрілості. Однак тільки коли юнак чи дівчина одружуються, інші члени племені визнають їх по-справжньому дорослими, що досягли статевої зрілості. Для австралійського аборигена не може бути питання, одружуватись чи не одружуватись. Кожна людина в цьому суспільстві рано чи пізно одружується, і головна проблема тут — вибір партнера. Найбільш розповсюджені способи укладання шлюбів в аборигенів такі: шлюб за згодою між родичами, при якому думка самих наречених не грає ролі; шлюб за особистим вибором, його можливості обмежені і він повинен бути обов'язково схвалений сім'ями; шлюб "утечею", шлюб "викраденням"; сорорат (шлюб із сестрою померлої дружини); левірат (шлюб із братом померлого чоловіка) чи ж успадкування дружини (рідше чоловіка) кимсь з інших родичів (крім братів і сестер). В аборигенів Австралії полігамія є законною формою шлюбних відносин (максимальне число дружин 20 чи 25), однак більшість шлюбів моногамні: один чоловік і одна дружина. Чоловік розпоряджається своєю дружиною як йому заманеться, може тимчасово позичати її іншим чоловікам, обмінювати її на інших жінок чи на цікавлячі його речі, але при цьому він не відмовляється від своїх прав на дружину. Годі і говорити, що всі ці звичаї мають однобічний характер.

Не можна сказати, що аборигени зі страхом зустрічають старість: старі не відчувають життєвих тягот і самітності. Вважається, що стара людина, будь то чоловік чи жінка, більш досвідчена в життєвих справах і може допомогти мудрою радою тим, хто цього потребує. Досягши середніх років, чоловік може стати старшим у групі, у цей період життя, якщо він пройде спеціальну посвяту і його вважають придатною людиною, він може стати знахарем, здатним і лікувати за допомогою магії, і "насилати шкоду". У віці 55—60 років чоловіка вважають старим. Оскільки стара людина, як правило, не може займатися полюванням і добуванням їжі, він переходить на утримання своїх синів і зятів.

Статус людини в суспільстві аборигенів безпосередньо залежить від того, яку роль він грає в релігійному житті. Чим глибше релігійне пізнання аборигена, чим більш відповідальні функції він виконує в обрядовій діяльності, тим сильніший його вплив у колективі. А знання, як правило, збільшуються з віком, і саме старі є охоронцями релігійних таємниць і керівниками культу. Людина може вмерти в будь-якому віці, але прийнято вважати, що вмирати повинні старі, а не молоді. Всюди за смертю слідують певні жалобні обряди. Аборигени вірять у продовження життя духу померлого: фізична оболонка людини завжди розглядається як тимчасова, а життя духу, навпаки, непорушне і вічне.

Якщо розглядати релігійні вірування й обряди аборигенів Австралії з погляду тієї ідеологічної значимості і ролі, яку вони грали (чи грають) у суспільному житті, то переважною формою їхньою виявляється тотемізм. Австралію називають класичною країною тотемізму, і тут краще, ніж будь-де, видно самі корені цієї форми релігії. Кожне плем'я, клан і сім'я мають свій тотем, якого не можна ні вбити, ні скривдити, тому що це рівнозначно вбивству свого предка. Людина і його тотем відносяться до тієї самої соціокультурної єдності, живуть спільним життям. Якщо в племені урабунна, що поділяється на дві групи: маттурі і кіравара, тотемами є дінго, ему, чирок-тріскунок чи зелений цвіркун, то укладання шлюбу підкоряється суворим правилам. Чоловік із групи маттурі, що має тотем чирка-тріскунка, має право женитися тільки на такій жінці з групи кіравара, тотемом якої є змія і навпаки. Ему може одружитися з пацюком, дінго - з водяною курою, а цвіркун - з вороною. Походження враховується по матері, а про голос власного предка-тотема довідуються в ході ініціації завдяки звукам чуринги. Очевидно, за цими правилами і за всією системою тотемізму стоїть добуте за багато століть знання про ступінь споріднення при заснуванні сім'ї.

Вірування й основні уявлення аборигенів передаються з покоління в покоління майже винятково в усній формі. Коли в цій передачі відбуваються які-небудь зміни, то передбачається, що вони не торкаються основного змісту вірувань і обрядів групи, а стосуються лише другорядних моментів і деталей. При виконанні священних обрядів, переказуванні й інсценізаціях міфологічних сюжетів основна увага приділяється незмінності, точності: те, що відбувається в сьогоденні, повинно точно відтворювати те, що відбувалося в минулому, коли раз і назавжди були закладені всі основи людського існування. Цей період "творення" відомий під різними назвами, у всіх племен з ним пов'язані дуже подібні уявлення, що мають певний вплив на сьогоднішній день. Поступаючи певним, запропонованим чином, відповідно до правил, установлених міфічними істотами, що діяли в той період, люди можуть підтримувати контакти з цими істотами, використовувати ту "могутність", що ці істоти "випромінюють" дотепер. У кожній групі аборигенів є різні предмети (чуринги й ін.), що володіють в уяві аборигенів надприродними властивостями. Саме ці предмети додають їхній обрядовій діяльності особливу ефективність і служать як би фокусом при запам'ятовуванні і передачі відповідних релігійних уявлень.

У різних австралійських племенах використовуються для позначення "періоду творення" різні назви — Період творення, Часи предків, Сновидіння, Часи сновидінь, Вічний період сновидінь і т.д. Під Вічним періодом сновидінь мається на увазі, що міфічні предки, що поклали початок усьому, існують у сьогоденні, але в нематеріальній формі, у формі духів; вони й усе з ними пов'язане будуть існувати й у майбутньому. Термін "вічний" має саме це значення. Поняття "сновидіння" не пов'язане зі звичайними снами, однак як для сплячого реальне все, що відбувається в сні, так і для віруючого реальні всі дії міфічних творців Часу сновидінь. Далі, термін "вічний" означає "існуючий поза часом" (не маючий часу); уявлення про "вічність", про світ, що існує поза часом, характерне для релігійних вірувань.

Ера міфології розглядається як період, у якому закладалися зразки людської поведінки на всі наступні часи, засновувалися закони для людей. Це — минуле, священне минуле, що не пішло назавжди. Істоти, що жили на землі в той період, —творці — чинили певні дії і вже ніколи не повторять їх у майбутньому. Однак їхній вплив усе ще відчувається, і наслідки його можуть бути використані людьми, що повторюють їхні дії. Ці уявлення підсумовується у виразі "Вічний період сновидінь", що підкреслює віру в те, що міфологічне минуле живе в сьогоденні і буде жити в майбутньому.

У світлі викладеного стають зрозумілими і уявлення австралійських аборигенів про природу людини. Вона являє собою ланку в ланцюзі існування, що пов'язує нинішню форму життя з життям, властивим епосі сновидінь, епосі, у котру існувала Країна Сновидінь. Цю епоху ще називають епохою вонджинів, чи предків. Проживаюча у нинішню епоху людина володіє певною сновиденською часткою своєї особистості, що називається "я — старець". Завдяки цьому "я — старець" вона може переживати майже свідомо минулу, доісторичну епоху. Таким чином, ця концепція свідчить про історичне почуття, про історичне бачення австралійськими аборигенами того, що ми називаємо людським суспільством, існуючим в часі.

Таємниця цього бачення приходить у сні і розкривається аборигену тільки в ході ініціації. Австралійські аборигени загалом вірять у реінкарнацію, у ланцюги спадкоємних втілень душ з одного тіла в інше. Вони — анімісти, тому вся природа, увесь світ у їхній уяві наповнені різного роду добрими і злими духами. Навіть убиті боги (дема) можуть вселятися в культивовані рослини.

Дивний австралійський бог Байяме, про якого невідомо, яких рис — божественних чи диявольських — у нього більше. Для більшості австралійських аборигенів існував і існує тільки один верховний бог Байяме, творець всіх обрядів і церемоній племені. У деяких віруваннях син бога Байяме спостерігає за діями людей, що вказує на певну аналогію з християнськими віруваннями. Таро-таро — це ящірка, що розділила увесь тваринний світ на дві статі; учителем мистецтва татуювання, широко розповсюдженого серед багатьох племен, був Тарнда. Татуювання має релігійне і символічне значення, є соціальним маркіруванням, свідчить про права й обов'язки аборигена. Ще дивовижніше походження австралійських вірувань. Звідки нараховуюче зараз кілька десятків тисячоліть суспільство, що живе завдяки полюванню і збиральництву, у суворих умовах і поза контактом з високорозвиненими культурами світу, могло одержати таку витончену, високорафіновану систему релігійно-міфічних вірувань — цього ніхто дотепер не знає.

Істотною частиною вірувань і пов'язаних з ними обрядів австралійських аборигенів є магія, що чинить вплив на їхні взаємини. Віра в чаклунство й інші форми магії продовжує існувати, незважаючи на контакти з чужоземцями, у той час як інші риси традиційного життя аборигенів майже зникли. Про магію і чаклунство в аборигенів Австралії написано багато праць, однак особливо цікавою є робота Е. Елькіна "Аборигени високого звання". Назва книги має на увазі, що «люди високого звання" — це лікарі, "мудреці" чи знахарі, знання яких піднімають їх високо над рядовими членами племені. Тут мова йде головним чином про людей цієї категорії, а не про чаклунів, хоч в повсякденному житті немає чіткого розмежування між знахарями (носіями доброчинної, білої магії) і чаклунами (носіями шкідливої, чорної магії). Адже знахарі іноді діють як чаклуни, і навпаки. У залежності від того, ким він сам хоче здаватися, і від того, дякують йому чи лають його, він являється як знахар чи чаклун.

В уявленнях аборигенів знахарі і чаклуни наділені надлюдськими чи надприродними силами. Не кожен може стати знахарем, вважається, що це доступно тільки особливо обдарованим людям. Але щоб одержати визнання, така людина повинна пройти особливу посвяту, що значно відрізняється від звичайних обрядів вікової ініціації. У ряді районів Австралії також вважається, що і чаклуну необхідно пройти через спеціальні обряди чи пережити таємниче перетворення. Звичайно знахарями і чаклунами бувають чоловіка, жінки — дуже рідко.

Але людей, що вважаються справжніми чаклунами чи знахарями, небагато в порівнянні з тими, хто в міру потреби практикує різні магічні прийоми в повсякденному житті (проводить нескладні обряди любовної магії, "використовує" загальновідомі засоби шкідливої магії і т.д.), не будучи визнаним фахівцем у цій області.

Найпоширеніші види білої, чи доброчинної, магії пов'язані з полюванням, збиральництвом їжі і рибною ловлею, накликанням дощу і спробами управляти погодою. Сюди також відносяться любовна магія, магія ревнощів, лікувальна магія, магічне визначення вбивць, магія, спрямована на припинення сварок, запобігання нещасть, магічні дії з метою знешкодити ворога, відлякування змій і т.п. Накликання дощу - вид магії, якому придається дуже велике значення, особливо в пустельних районах. Звичайно воно буває санкціоновано всією групою. У Великій пустелі Вікторія знахаря часто можна пізнати по невеликому мішечку, прикріпленому до бороди; у ньому він зберігає такі предмети, як кристали кварцу, перламутрові раковини, астроліти. Для того щоб викликати дощ, він розсипає вміст свого маленького мішечка і співає над ним. Майже у всіх районах Австралії перламутр асоціюється з водою, Змією-веселкою, із хмарами і дощем.

Обряди любовної магії в тій чи іншій формі, в одиночному чи груповому виконанні широко поширені в аборигенів Австралії. Не можна провести чіткої границі між простими любовними піснями і тими, котрі носять чисто магічний характер і виконуються чоловіками чи жінками, що намагаються привабити своїх обранців. Один з обрядів любовної магії в західній частині півострова Арнемленд полягає в наступному: чоловік малює свою обраницю на стіні кам'яної печери. Якщо він хоче привабити жінку, що не відповідає йому взаємністю, він йде у відчужене місце і малює її і себе здійснюючими статевий акт. Як говорять, у ту ж саму ніч жінка прийде на стоянку чоловіка; але, щоб і далі зберегти її прихильність, чоловік повинен час від часу доторкатися до свого малюнка. Існують і інші обряди любовної магії. У племені аранда за допомогою любовної магії здобувають дружин; чоловік має право використовувати її тільки для приваблення тих жінок, що за існуючим законом можуть бути його дружинами.

Різноманіття в прийомах характерне і для чаклунства. В одній з чаклунських процедур використовуються викинуті кісти качок, лебедів чи інших птахів, а також кісти тріски. Аборигени тому дуже обережно ставляться до таких кісток і найчастіше їх спалюють, щоб вони не потрапили в руки чаклуна. Якщо чаклун знаходить кістку і довідається, хто її викинув, він зберігає її доти, доки вона йому не знадобиться. Тоді він робить з кісти невеликий вертел, а з риб'ячого жиру і червоної охри - пасту. Потім ліпить з неї невеликий ком, у який вкладає око тріски і шматочок м'яса від трупа недавно померлої людини. Потім усе це разом з кістою загортає в що-небудь. Для зміцнення магічної сили чаклун поміщає цей згорток у груди лежачого на похоронній платформі трупа, що розкладається. Через певний час він виймає згорток і тримає його над вогнем, що поступово розтоплює ком пасти: жертва занедужує і, як тільки шматок пасти падає з кістки, помирає. Широко поширені прийоми шкідливої магії, пов'язані з застосуванням кістки для наведення зглазу — кістки смерті. Це кістка померлого, у яку вкладається пасмо людського волосся. Смертельну силу вона здобуває під час барабанного бою і проголошення різних заклять. Потім кіста кидається убік місця проживання жертви чаклунства, і та помирає. Є й інші процедури чаклунства — чаклунство над зображенням, за допомогою магічного порошку й ін. Тому що люди вірять у чаклунство і бояться його, то воно може служити засобом соціального контролю, засобом підтримки і зміцнення існуючих правил поведінки, а також засобом покарання порушників.

Влада в австралійських аборигенів була слабко організована і мала характер значною мірою неофіційної, що неминуче позначалася на тому, як здійснювалася соціальна регуляція. У більшості випадків аборигени слідують певним правилам поведінки тільки у взаєминах з людьми, що входять у досить вузькі соціальні об'єднання. До сторонніх, незалежно від того, є вони аборигенами чи ні, найчастіше відносяться як до потенційних ворогів. Недовіра і підозрілість утрудняють відносини між племенами, що живуть вдалині один від одного, хоча ці негативні емоції і відходять на задній план під час зустрічей для обміну чи проведення священних обрядів.

Загальноприйняті стандарти поведінки в аборигенів вважаються спадщиною минулого. За їхніми уявленнями, великі міфічні предки створили той спосіб життя, що ведуть тепер люди. І тому що самі міфічні предки вважаються вічними і безсмертними, таким же незмінним, раз і назавжди встановленим повинен бути й існуючий уклад життя.

Суспільний порядок підтримується санкціями, що застосовуються, щоб забезпечити дотримання загальноприйнятих моральних, етичних і релігійних кодексів. Санкції можуть бути позитивними чи негативними. До перших відносяться: приписання, строго вивчені дітьми з раннього дитинства; розповіді, які оповідають про соціально пагубні і шкідливі емоції і вчинки; позашлюбні статеві зв'язки для розмаїтості в статевих зносинах без збитку для інституту шлюбу - позичання дружин; дотримання вимог винагороджується обрядовим і світським верховенством. Другі містять у собі таку сильну зброю, як осміяння, контроль чоловіків над жінками, що порушують обов'язки, страх перед надприродним покаранням за порушення табу чи священних законів, страх перед чаклунством, що вважається законним засобом покарання, погроза бути покаліченим чи убитим за порушення загальноприйнятих норм поведінки і погроза не просто бути убитим, а погроза позбавитися права на звичайні похоронні обряди.

Вирішення конфліктів відбувається за допомогою ради племені (цей спосіб є головним), а також шляхом церемонії умиротворення, що правильніше охарактеризувати як "суд іспитом", чи "врегулювання єдиноборством". Здається цілком ясним, що здійснення заслуженої відплати, санкціонованої суспільством і проведеної привселюдно з метою відновити суспільний порядок, носить законний характер.

Австралійські аборигени мають мистецтво, що не відділено чіткою границею від інших областей діяльності. Хоча в жодній з мов австралійських аборигенів немає спеціального терміну, що відповідає поняттю "мистецтво", для живопису, малювання, різьблення по дереву і каменю, як і для співу, чи оповідання казки і церемоніальних вистав (танців і т.п.), існують певні назви. Їхнє мистецтво нерозривно пов'язано з тотемізмом, особливо яскраво це виявляється під час виконання традиційних священних обрядів - корроборі, що становлять собою синтез ритуальних танців, пантоміми, живопису на тілі і пластики. У цьому випадку аборигени розмальовують своє тіло з надзвичайною фантазією. Переважають коричневі, жовті і червоні кольори, чимало також і білих крапок і рисок. Щоб досягти ще більшого пластичного ефекту, аборигени іноді приклеюють до тіла пухнаті білі і червоні пера птахів, з пучків пер папуг роблять бороди, а на шию вішають великі кулі з гусячого пуху.

Під час виконання корроборі танцюючі зображують кенгуру, змій, ящірок, риб і безліч інших племінних тотемів. Чутно удари в барабан, лунають вигуки, якими супроводжуються швидкі рухи тіл учасників обряду. Їхній характер залежить від мрій чи сновидінь кожного з танцюристів — танець передає племені повідомлення про давно минулі "часи Сновидінь", коли великий дух спустився з неба на землю і створив світ. Сучасне корроборі може зображувати також хроніку сутичок чи становити сцени перших контактів з європейцями.

Образотворче мистецтво аборигенів у більшості областей Австралії носить нереалістичний характер, тому що, як і пісенний фольклор, воно традиційне, малюнки аборигенів не можна зрозуміти, просто розглядаючи їх, як не можна зрозуміти їхньої пісні, просто слухаючи їх і буквально перекладаючи кожне слово. Найголовніше в малюнках аборигенів — їх приховане, чи символічне, значення і точно сказати, що саме значить даний малюнок, можуть тільки ті, хто його використовує. Існує і значне число малюнків, що зрозумілі усім, наприклад, зображення людей, тварин із усіма нутрощами або кістяками, дерев чи абстрактних символів і геометричних орнаментів у виді меандру й ін. Але й у цьому випадку може все-таки виявитися необхідним пояснення змісту чи ситуації, у якій ці образи чи символи з'являються у певному сполученні; розповідь ця може бути і міфом. Нерідко такі пояснення доступні тільки вузькому колу осіб: дорослим чоловікам, що пройшли ініціації, чи ж тільки членам місцевої родинної групи і т.п. Іноді символічне значення тих самих малюнків підноситься по-різному чоловікам, що належать до різних вікових категорій і маючих різні обрядові статуси. Значення багатьох символів відкривається тільки чоловікам, що мають право брати участь у найсвященніших і найважливіших обрядах. Символічний зміст малюнків, а також те, для чого вони призначені і ким зроблені, має першорядне значення для розуміння образотворчого мистецтва аборигенів на всьому Австралійському континенті. Усі види мистецтва — пісні, поетична творчість, оповідальний фольклор, інсценівки, а також образотворче мистецтво, крім того, що вони задовольняють естетичні потреби, є засобами обміну інформацією і думками. Австралійські аборигени займаються мистецтвом не тільки для задоволення чи самовираження, а з певною — релігійно-магічною — метою. От чому існує універсальний символізм, властивий мистецтву всіх аборигенів Австралії.

Смерть майже у всіх груп австралійських аборигенів пов'язана з певними обрядами, що, хоча і зосереджують увагу на матеріальних останках людини, пов'язані, по суті, з духом померлого, із уявленнями про його потойбічне існування. Неминучість смерті підкреслюється в міфології аборигенів. У багатьох міфах розповідається, що на самому початку, у міфічні Часи сновидінь, люди не помирали. Але хтось, що жив у той період, зробив хибний крок, поступив неправильно, і з тих пір люди стали помирати.

Якими б не були уявлення про потойбічний світ і загробне життя, смерть завжди сприймається як сумна подія. Якщо померлий не маленька дитина, що ще не стала повноцінним членом суспільства, смерть - це не тільки сімейне горе. Вона впливає на всіх одноплемінників, і стоянку, де померла людина, завжди залишають. Коли хтось помирає, родичі оточують його чи спостерігають за ним з деякої відстані. Вони або мовчать, або зрідка переговорюються, не залишаючи помираючого до останнього його подиху.

З тілом небіжчиків чинять по-різному: закопують у землю, поміщають на спеціальній похоронній платформі або на дереві, висушують або муміфікують, кремують, поміщають у порожній стовбур дерева, котре можна було б назвати труною. Різні типи похоронних обрядів, що практикуються в австралійських аборигенів, свідчать про віру в загробне життя, вірніше, про віру в продовження життя після смерті. Смерть розглядають як тимчасовий період, після чого людина переходить в інше життя, схоже на те, котре вона вела на землі. Нерідко аборигени вважають, що в людині живе не один дух, а кілька, і усі вони продовжують існувати після її смерті. Один дух померлого, чи одна частина його духовної сутності, може бродити десь поблизу і доставляти неприємності живим, інша — відправитися в Країну мертвих, третя — вселитися в жінку і народитися знову у вигляді дитини, четверта — прилучитися до Світу сновидінь і великих міфічних предків. Цей перехід в інше життя, в інший світ як би уособлюється символічною смертю і наступним відродженням, що являють релігійну сутність обрядів ініціації. Це як би підготовка до дійсної, фізичної смерті і до наступного духовного переродження. Зміст людського існування аборигени бачать не в одному тільки короткому періоді земного життя людини. Вони вважають життя і світ вічними: усе повторюється в незмінній, раз і назавжди встановленій послідовності.

Прихід європейців докорінно змінив традиційне життя аборигенів майже у всіх його сферах: на сьогодні жодному співтовариству аборигенів не вдалося зберегти свою цілісність і незалежність. Аборигени чекали, що до них будуть відноситися так само, як вони самі відносилися б до європейців, виявись ті на їхньому місці, але незабаром вони пізнали розчарування: їм треба було зовсім небагато часу, щоб зрозуміти, що в них зовсім інші уявлення про цінності, ніж у прибульців.

У релігійній, політичній, ідеологічній і економічній сферах діяльності — майже в усьому проявилася повна несумісність аборигенів і європейців, і в даний час визнання цієї несумісності лежить в основі державної політики, направленої на повну однобічну асиміляцію аборигенів як в окремих штатах, так і в Австралійському Союзі в цілому. Культура аборигенів не орієнтована на матеріальний добробут, вони концентрували свою увагу на відносинах між людьми і на відносинах людини до навколишньої природи. Вторгнення європейців привело до того, що одних аборигенів загнали в резервації, в інших же докорінно змінився культурний лад в силу звички жити на подачки європейців і розвитку проституції. Однак традиційне життя цілком не згасло, хоча за зразок аборигени взяли європейський спосіб життя.

ЛІТЕРАТУРА:

· Берндт Р.М., Берндт К.Х. Мир первых австралийцев. – М., 1981.

· Липе Ю. Происхождение вещей. - М., 1954.

· Тайлор Э.Б. Первобытная культура. – М., 1989.

· Токарев С.Л. Религия в истории народов мира. - М., 1986.