Демографічна проблема

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найваж­ливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негатив­ними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демогра­фічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народо­населення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в краї­нах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених краї­нах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює по­літичні відносини між державами.

Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супрово­джується інтенсивним процесом перерозподілу світового населен­ня між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів не­ухильно знижується (33,1% 1950 p., 27% 1975 p.) і, згідно з прогно­зами ООН, зменшиться до 20,5%, тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, відповідно зростає (1950 p. — 66,9%, 1975 p. — 72,9%). Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розви­ток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолан­ня економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 — на початку 90-х pp. посилилася тенденція до різкого падіння наро­джуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтво­рення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією насе­лення з її негативними соціальними наслідками.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латин­ської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чи­сельності кожні 20—30 років і ускладнює вирішення соціально-еко­номічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості».

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між роз­виненими і тими країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х pp. до 1:13 наприкінці 70-х pp.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 p. — 2,2 і, за прогнозами ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в про­мисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х pp. число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, переви­щило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення в світі — з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85% до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно ви­росла з 700 млн до 800 млн душ і може досягнути 950 млн у 2000 p. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної си­туації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого до 2000 p. перевищить 6 млрд осіб (а в 2025 p. — 8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, 1 млрд безробіт­них, 1,5 млрд знедолених, які знаходяться за межею бідності.

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2025—2050 pp. завдяки скорочен­ню народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над на­роджуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демо­графічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічно­му, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концеп­ції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація чисель­ності світового населення, як одна з умов вирішення проблем наро­донаселення, являє собою природно-історичний процес: нульовий ріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворен­ня населення або його помірного зростання тільки в процесі одно­часного економічного, соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народона­селення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — сере­дина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розви­ваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х pp. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм плануван­ня сім'ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан, Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа,. Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Однак незважаючи на гостроту світової демографічної ситуації, пік демографічного вибуху залишився позаду. Що ж сталося? Відповідь на це питання дає теорія демографічного переходу, запропонована ще в 1945 р. західним демографом Ф. Ноутстойном. Відповідно до неї рівень народжуваності та смертності в цілому обумовлений не біологічними, а соціальними умовами. Демографічний перехід означає процес послідовних змін народжуваності, смертності та природного приросту населення в міру соціально-економічного розвитку країн. Дещо спрощуючи питання, можна сказати, що, відповідно до цієї теорії, перенаселеність - це функція злиднів. Навіть у найбільш консервативних ісламських суспільствах (наприклад, в деяких розбагатіли країнах Близького Сходу) жінки, «долучившись до цивілізації і розкоші», не бажають більше мати багато дітей, бо багатодітні сім'ї як би автоматично знижують їх статус у суспільстві, заважають їм сісти за кермо автомобіля і т. д.

Якщо розглядати демографічну проблему через призму поглядів багатих і бідних можна побачити таке: ми спостерігаємо зменшення народжуваності через прагнення до кар’єрного росту, незалежності та заробітку коштів, а народження дітей відкладається на майбутнє. Таким чином, дитина може і не з’явитися на світ. Проблеми країн, що розвиваються, полягають у тому, що дітей народжується дуже багато з таких причин: релігійні погляди, медична неосвіченість, брак коштів на медичні засоби та допомогу.

Політику державного обмеження народжуваності намагаються проводити Бангладеш, Індонезія, ШріЛанка, Пакистан і деякі інші азіатські та латиноамериканські країни. При цьому найменшою ефективністю відрізняється демографічна політика в слаборозвинених країнах Африки, що пов'язано зі слабкою дієвістю як економічних важелів (відсталість), так і пропагандистських (безграмотність).

Проте в світі є країни (Франція, ФРН, Данія, Бельгія, Японія та ін), де у зв'язку з депопуляційними процесами демографічна політика має принципово іншу спрямованість. Заходи, які використовуються урядами цих держав для стимулювання зростання народжуваності, різні і включають грошові виплати, пільги для сімей з двома дітьми і більше, заборона абортів та ін. Однак ці та деякі інші країни «на наших очах» встановлюють рекорди старіння своїх націй.

Так, за підрахунками вчених, частка старшої вікової групи (старше 65 років) в Японії підніметься з 12% в 1990 р. до 17% в 2000 р. і досягне 20% в 2007 р. і 27,3% в 2025 р. Японія стане «літній» країною світу і хоча ще 8 країн окрім неї перейдуть в 2025 р. за межу 20% (Швейцарія, Німеччина, Італія, Швеція, Франція та ін), японський «рекорд», цілком ймовірно, нікому не вдасться перевершити.

Ложная идеология потребительства

Потребительство это не просто экономический термин. Это - идеология жизни, с огромной силой распространяющаяся в обществе сегодня..

Что такое потребительство

Потребительство – идеология жизни, связанная с ложным ожиданием, что удовлетворение можно найти в деньгах и в том, что можно за деньги получить – в вещах, развлечениях и материальных

Это слово говорит о зависимости человека от вещей. Люди живут иллюзией, что они могут найти удовлетворенность в материальных благах. Именно это является мотивацией многочисленных трудов человека и его, еще более многочисленных, приобретений.

Потребительство – это когда человек покупает то, что ему не нужно, исходя из ложных причин.

Американская компания построила свой завод в одной из бедных стран. Рабочим платили так хорошо, что они стали работать только два дня в неделю. Этих денег им вполне хватало на жизнь. Тогда руководители компании решили проблему. Они подарили каждому работнику каталог компании Sears. С этого момента рабочие заработали бесперебойно, просясь еще и на сверхурочное время. До этого каталога, они просто наслаждались жизнью. Теперь им нужно было зарабатывать как можно больше, чтобы купить все эти привлекательные вещи, напечатанные в красивом журнале! Это и есть потребительство!

Как действует потребительство?

Потребительство распространяется среди людей как пожар на сухом сене.

Во-первых, предрасположенность греховной природы. Природа человека исполнена жаждой приобретения. Люди думают о том, что большие материальные возможности сделают их более счастливым.

Во-вторых, сильное влияние оказывает окружающая среда. Потребительство за последние сто лет стало наиболее распространенной идеологией мира. Покупая, люди платят деньги производителям и продавцам, это позволяет экономике развиваться. Таким образом, чем больше люди покупают, тем больше экономика развивается. Значит, задача продавца побудить потребителя к приобретению большего количества вещей. Под воздействием рекламы и предложений кредитов от банков, люди покупают больше, чем им нужно на самом деле.

Современная экономическая политика, построена на идее побуждения людей приобретать то, что им не нужно и что они не могут себе позволить.

В результате люди стали буквально рабами потребительства.

Итак, ложная идеология потребительства, строится на побуждении человека к приобретению больше того, что ему нужно или что он может себе позволить.