Змістовний аспект Технології виховання духовної культури молодого покоління Н. Крилової

Педагогіка

УДК 159.955

К.п.н., старший викладач кафедри

Дошкільної та початкової освіти Бадер С. О.

ДЗ „Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка” (м. Луганськ)

Змістовний аспект Технології виховання духовної культури молодого покоління Н. Крилової

Анотація. Стаття репрезентує авторський досвід Н. Крилової щодо виховання духовної культури молодого покоління. Представлено загальне уявлення про технологію, розкрито дефініції “духовність”, “духовна культура”. Визначено сутність та зміст понять „культурний досвід”, “культурні практики”, „універсальна культурна компетентність”. Розкрито засоби реалізації технології, а саме: самостійна діяльність дітей, проектна діяльність та мистецтво.

Ключові слова: технологія, духовність, духовна культура, культурні практики дитини, культурний досвід, універсальні культурні компетентності мистецтво.

Аннотация. Статья репрезентирует авторский опыт Н. Крыловой относительно воспитания духовной культуры молодого поколения. Подано общее представление о технологии, раскрыты дефиниции «духовность», «духовная культура». Определена сущность и содержание понятия «культурный опыт», «культурные практики», «универсальная культурная компетентность». Раскрыты способы реализации технологии, а именно: самостоятельная деятельность детей, проектная деятельность, искусство.

Ключевые слова: технология, духовность, духовная культура, культурные практики ребенка, культурный опыт, универсальные культурные компетентности, искусство.

Annotation. The article represents the author’s experience of N. Krylova concerning education spiritual culture of the younger generation. The general idea about the technology is presented; the definitions of „spirituality”, „spiritual culture” are disclosed. The essence and the concept of „cultural experience”, „cultural practices”, „universal cultural competency” is shown. The methods for implementation of the technology are discloses, among them: independent children’s activities, projects, and art.

Key words: technology, spirituality, spiritual culture, cultural practices of the child, cultural experience, universal cultural competence, art.

Вступ. Актуальність проблеми виховання духовної культури особистості зумовлена наявністю широкого спектра протиріч, що притаманні сучасному українському суспільству. Нівелювання справжніх ціннісних орієнтирів, які сьогодні замінюються матеріальними, втрата життєвих смислів значної частини населення нашої держави спричиняють падіння рівня духовних домагань особистості, що негативно позначається на формуванні духовної культури кожної окремої дитини та суспільства в цілому.

Традиційна система виховання в загальноосвітній школі не сприяє виробленню духовних цінностей в учнів, певних життєвих компетентностей. Крім того, більшість сучасних шкіл орієнтовані на знаннєвий аспект у роботі з учнями, нівелюючи підтримку їх індивідуальності, особистісні інтереси, починання дітей у тих чи інших сферах, виховання самостійності та активності. Такий бар’єр між педагогами та учнями робить практично неможливим спілкування та взаємодію між ними, адже перші намагаються впливати та вимагати, другі – не хочуть підкорюватись. Очевидно, що процес виховання сучасних дітей значно утруднюється через: по-перше, небажання педагогів діяти на основі рівноправ’я з учнями, визнавати їх суб’єктами освітнього процесу та власного розвитку; по-друге: ігнорування адміністрацією школи змін, що відбуваються в оточуючому середовищі на всіх рівнях, проектування виховного процесу на основі застарілих шаблонів. Через це учень і досі залишається у позиції пасивного спостерігача за перебігом власного життя, не приймаючи моральні норми, правила поведінки як особистісно значущі, що неодмінно впливає на виховання духовної культури підростаючого покоління.

Проблема виховання духовної культури та становлення духовності особистості не є новою та досліджується на міждисциплінарному рівні. Так, нею цікавляться філософи (М. Бахтін, М. Бердяєв, С. Кримський, В. Слюсар), психологи (І. Бех, С. Рубінштейн) та педагоги (Є. Бондаревська, М. Євтух, О. Сухомлинська та ін.). З позиції технологічного підходу виховання духовної культури молодого покоління обґрунтовує Н. Крилова. Натомість, змістовний аспект технології виховання духовної культури молодого покоління в науково-педагогічній літературі висвітлено не на достатньому рівні.

Формулювання мети статті та завдань. Отже, метою статті є аналіз та узагальнення теоретичних надбань Н. Крилової щодо обґрунтування технології виховання духовної культури молодого покоління для подальшого впровадження певних її аспектів у практику роботи з дітьми різного віку.

Виклад основного матеріалу. Застосування технологічного підходу в педагогічній науці тісно пов’язано з намаганням учених та практиків досягнути більш високих результатів з урахуванням критеріїв часу та матеріальних затрат. Відомо, що однією з ознак технології є діагностованість прогнозованих та отриманих результатів, висока їх ефективність. Натомість, процес виховання важко спрогнозувати з максимальною впевненістю у результаті, особливо коли мова йдеться про становлення духовності особистості. Тому, говорити про педагогічну технологію, яка б дозволила гарантовано виховати духовну культуру у підростаючого покоління можна лише умовно.

Загальновідомо, що педагогічним технологіям притаманна низка ознак, що вказує на технологічність, зокрема: концептуальна основа, мета, завдання, суб’єкти, етапи та засоби реалізації, прогнозований результат (В. Безпалько, С. Харченко та ін.). Тому, спробуємо проаналізувати зміст технології виховання духовної культури молодого покоління з точку зору її складових.

Концептуальною основою технології виступає ідея вільного виховання особистості, що припускає вільний розвиток дитини, відмову від примусу, авторитаризму, намагання впливати на дитину. Н. Крилова наголошує, що сучасним педагогам важко відмовитись від авторитаризму, зорієнтувати професійну діяльність на взаємодію та рівноправ’я в стосунках з дітьми [1, с. 16].

Не менш важливою основою авторської технології є культурологічний підхід в освіті. Н. Крилова вважає необхідним набуття дітьми культурного досвіду, що стає можливим за умови занурення у практико-орієнтований освітній процес. Вчений розуміє досвід не як певне накопичення знань, фактів, істин, а як постійне предметне оновлення та рефлексію. Тобто культурний досвід є тим знанням, що особистість приймає як особистіснозначуще, може застосувати на практиці (при чому види практичної діяльності постійно оновлюються) та здійснює рефлексію з приводу застосування отриманого знання [Там само, с. 46]. Очевидно, що культурний досвід є елементом розвитку у разі, коли людина приймає його на особистісному рівні.

Отже, культурологічний підхід в освіті передбачає відмову від орієнтації лише на ЗУНи й спрямований на формування культурних компетентностей дітей. За визначенням Н. Крилової, універсальні культурні компетентностідитини – це такі уміння та здібності, що є принципово важливими для будь-якого професіонала для виконання діяльності на високому рівні якості: творчо вирішувати практичні завдання, планувати та виконувати колективну проектну роботу, ефективно організовувати власну діяльність, бути активним у прийнятті сумісного рішення, аналізувати інформацію та інше [2]. Формування такої компетентності неможливо у форматі предметно-урочної системи, а необхідним, на думку автора, є міжпредметна взаємодія фахівців та орієнтація на індивідуальний підхід у навчанні.

На думку вченого, такі культурні компетентності починають формуватися ще на етапі дошкільного дитинства, у шкільному віці – удосконалюються. Натомість, універсальні культурні компетентності не можуть сформуватися без так званих культурних практик дітей.

Ідею наявності культурних практик в житті кожної дитини, які вона набуває самостійно у процесі контрольованої та стихійної соціалізації, Н. Крилова поклала в основу технології виховання духовної культури молодого покоління. Культурні практики дитини – різні, засновані на поточних та перспективних інтересах дитини види самостійної діяльності, поведінки, душевного самопочуття та унікальний індивідуальний життєвий досвід особистості, що закладається з перших днів її життя; це постійні та одиничні проби нових способів та форм діяльності і поведінки з метою самоствердження [1, с. 19].

Саме культурні практики дитини виступають тим стрижнем, що допомагає їй осмислювати зміст та форми власної життєдіяльності: спілкування з оточуючими, ставлення до себе та інших, досвід самостійної творчої діяльності тощо. Тобто культурні практики виступають тим фактором, що впливає на розвиток індивідуальності особистості, стимулюють та каталізують становлення дитини у всіх аспектах її життєдіяльності. Очевидно, що зміст культурних практик впливає на розвиток духовності особистості, адже від того, що практикує дитина залежить те, чим наповнюється її внутрішній світ.

Н. Крилова зазначає, що культурні практики дитини формуються ще на етапі дошкілля під час різних спроб самостійної діяльності дитини, у процесі спостереження, дослідів, фантазування, пізніше – у навчальній діяльності тощо. У межах таких культурних практик поступово оформлюється культурна ідея особистості, що у майбутньому може стати справою всього життя людини [2].

Отже, культурні практики виступають тією діяльністю, у процесі якої дитина набуває власного емоційного, морального досвіду, а отже вирощується її духовна культура. На думку Н. Крилової, провідна мета у культуровідповідній школі – набуття дитиною різних культурних практик.

Зважаючи на предмет дослідження, а саме технологію виховання духовної культури, вважаємо за доцільне, перш за все, зупинитися на понятті “духовна культура”, що поєднує в собі категорії культури та духовності. Зробивши ґрунтовний аналіз науково-періодичної літератури, ми дійшли висновку, що дефініція “духовна культура” представниками різних галузей знань розглядається як:

– певна сфера духовної діяльності (її процес і результат) людини;

– накопичена людством система знань, уявлень, переконань, цінностей, норм поведінки, досягнення науки та мистецтва;

– комплекс духовного надбання, що засвоює особистість з урахуванням критерію особистісного ставлення до нього.

Очевидно, що духовна культура виступає складовою загальної культури та нерозривно пов’язана з духовністю. На думку вчених (С. Кримський) духовність являє собою специфічну якість, що характеризує гармонічне поєднання всіх сфер особистості, гармонію внутрішнього світу, що формується на основі здатності людини діяти незалежно від мінливого соціуму [3]. Н. Крилова зазначає, що виховання духовності залишається неможливим доки дитина не пропускає через себе ті моральні норми та правила, що транслює педагог, їй необхідно самостійно осмислити та прийняти їх. Таке розуміння процесу виховання виключає вплив на учня, висуваючи на перше місце взаємодію з дитиною, її підтримку на шляху власного саморозвитку.

Технологія виховання духовної культури молодого покоління побудована з урахуванням низки принципів:

– взаємодії та педагогічної підтримки дитини, що на практиці виявляється через уміння педагога поставити себе на місце учня. Н. Крилова наголошує, що вчитель має дивитись на учня та процеси, що відбуваються з ним, очима дитини (себе-подібного-до дитини, себе-в-близькій-дитині);

– культуровідповідності в освіті, що передбачає урахування різних культур без виокремлення домінантної; самовизначення та культурна ідентифікацію особистості;

– мультукультурності – успішна інтеграція різних культурних традицій, звичаїв, норм, що можуть бути наявні в дитячій спільноті (групі, класі, гуртку тощо);

– побудови всіх видів діяльності виходячи з життєдіяльності самої дитини, адже на думку вченої, учень завжди “виступає повноправним суб’єктом діяльності, взаємодії та спілкування” [1, с. 18]. Така позиція унеможливлює пасивну позицію особистості, що розвивається, та маніпулювання нею, визнає особистість дитину апріорі вільною;

– продуктивності, що підкреслює відтворюючий сенс різних видів діяльності дитини, її самостійність у накопиченні позитивного життєвого досвіду;

– свободи у самовираженні, художній творчості [1, с. 14 – 19; 4, с. 391–399].

Провідними суб’єктами технології виховання духовної культури молодого покоління виступають учитель та учень, натомість, Н. Крилова спеціально не вживає термін „учень”, замінюючи його на „дитина”, тим самим підкреслюючи його роль в освітньому процесі. Тобто він не просто отримує знання, а й виявляє свою індивідуальність у процесі індивідуалізації. Н. Крилова наголошує, що виховання духовної культури молодого покоління відбувається щохвилини, адже на дитину постійно впливають різні фактори. Умовно можна виокремити провідні шляхи означеного процесу: соціалізація, індивідуалізація, освітній процес, засвоєння культурних еталонів через мистецтво [4].

Слід окремо зупинитись на процесах соціалізації та індивідуалізації особистості, адже автор розмежовує означені категорії, вважаючи, слід за О. Газманом [5, с. 28], що соціалізація ототожнюється з педагогікою необхідності, у той час як індивідуалізація – з педагогікою свободи. У процесі соціалізації особистість засвоює соціально норми, правила поведінки тощо, індивідуалізація є тим буфером, через який особистість їх пропускає, приймаючи або не приймаючи такі правила як особистісно значущі. Отже, соціалізація – це суспільство, індивідуалізація – це “Я” особистості.

Очевидно, соціалізація є могутнім фактором виховання духовної культури дитини на макро-, мезо- та мікрорівнях. Особливо важливу роль у даному процесі відіграють сім’я та школа. У процесі індивідуалізації особистість робить власний вибір та визначає, які саме цінності вона приймає для себе.

Н. Крилова наголошує на необхідності створення культурного виховного середовища в школі на основі вільного виховання, адже саме такий тип виховання, на думку автора, може виступати гарантом успішної соціалізації [1, с. 16, 19]. Для побудови такого середовища важливо, щоб дитина виступала діючим суб’єктом освітнього процесу, мала можливість самостійно розвиватися на основі її природних задатків.

Провідним засобом реалізації технології виховання духовної культури молодого покоління, згідно Н. Крилової, є самостійна навчальна діяльність дитини, проектна діяльність та мистецтво [1, с. 19; 4]. Окреслені засоби виступають водночас і видами культурних практики дитини.

Так, у процесі самостійної навчальної діяльності, як у школі, так і поза її межами, дитина має можливість до самовираження, самореалізації, вона вчиться вирішувати нестандарті завдання, що формує мобільність дітей ще на етапі молодшого шкільного віку, а саме така якість є вкрай необхідною у сучасному соціумі [1, с. 44; 6, с. 104].

Проектна діяльність, на думку автора, вчить дітей самостійно здобувати знання, тобто не орієнтує їх на заучування. Це, у свою чергу, сприяє формуванню критичного мислення, розвитку духовної складової особистості. Крім того, знання Н. Крилова розглядає лише як „допоміжний матеріал” для практичної діяльності. Саме практика виступає стрижнем культурного досвіду, збагачує його [1, с. 45]. Таким чином, освітній процес орієнтований у більшій мірі на накопичення культурного досвіду, духовної культури, а не на процес навчання як засвоєння суми знань.

Одним із найбільш могутніх засобів формування духовної культури виступає мистецтво, що являє собою відображення в художній формі уявлень людини про світ, оточуючу дійсність. Г. Селевко розглядає мистецтво з трьох ракурсів (з точки зору його впливу на процес виховання): мистецтво як культура ставлення до явищ оточуючого світу; мистецтво як творчість, мистецтво як мова. У зв’язку з цим виокремлює таки види мистецтва у процесі виховання духовної культури молодого покоління: література – має можливість образно передати чужий життєвий досвід, викликає могутній відклик у душі дитини; зображувальне мистецтво (скульптура, живопис, графіка) – зорові образи сприяють формуванню у людини почуття прекрасного, формують уявлення про красу; хореографія – розкриває красу та гармонію людського тіла; театр – формує моральні та естетичні смаки особистості, адже має синтетичну основу; музика – має емоційний характер взаємодії та ніби-то „пропонує” моделі емоційно-чуттєвого сприйняття світу [4, с. 394–395].

Отже, мистецтво володіє значним потенціалом у формуванні духовної культури дітей за умови правильного та системного ознайомлення з ним.

Прогнозованим результатом технології виховання духовної культури молодого покоління є набуття дитиною нового культурного досвіду, становлення в її свідомості тієї культурної ідеї, на якій буде базуватися її майбутня діяльність.

Висновки. Отже, технологія виховання духовної культури молодого покоління заснована на ідеях вільного виховання, концепції екзистенціального розвитку особистості та культурологічній освітній парадигмі. Зміст технології спрямований на розвиток універсальної культурної компетентності дитини, яка може сформуватись на основі різних культурних практик дитини, на що і має бути спрямований освітній процес у навчальних закладах.

Література:

1. Крылова Н. Б. Культурные смысли образования. Вопросы культурологи [Електронний ресурс] / Н. Б. Крылова. Режим доступу:
http://www.values-edu.ru/?page_id=96

2. Крылова Н. Б. Развитие культурологического подхода в современной педагогике [Електронний ресурс] / Н. Б. Крылова. Режим доступу: http://www.isiksp.ru/library/krylova_nb/krylova-000001.html

3. Крымский С. Б. Контуры духовности: новые контексты идентификации / С. Б. Крымский // Вопросы философии. – 1992. – №12. – С. 21–28.

4. Селевко Г. К. Энциклопедия образовательные технологий. – В 2-х т. – Т. 2. Социально-воспитательные технологии. – М.: Народное образование. – 816 с.

5. Газман О. С. Педагогическая поддержка детей в образовании как инновационная проблема / О. С. Газман // Новые ценности в образовании: десять концепций и эссе / ред. Н. Б. Крылова. – М.: Инноватор, 1995. – Вып. 3. – С. 58–64.

6. Крилова Н. Б. Культурная парадигма как основа развития современной школы / Н. Б. Крылова // Новые ценности образования. Культурная парадигма. – Вип. 4(34). – 2007. – С. 104–109.

References:

1. Krylova N. B. Kulturnue smusly obrazovanya. Voprosu kulturology [Elektronnyj resurs] / N. B. Krylova. Rezhy`m dostupu: http://www.values-edu.ru/?page_id=96

2. Krylova N. B. Razvytye kulturologycheskogo podxoda v sovremennoj pedagogyke [Elektronnyj resurs] / N. B. Krylova. Rezhy`m dostupu: http://www.isiksp.ru/library/krylova_nb/krylova-000001.html

3. Krumskyj S. B. Konturu duxovnosty: novue kontekstu ydentyfykacyy` / S. B. Krumskyj // Voprosu fylosofyy. – 1992. – №12. – S. 21–28.

4. Selevko G. K. Encyklopedyya obrazovatelnue texnologyj. – V 2-x t. – T. 2. Socyalno-vospytatelnue texnologyy. – M.: Narodnoe obrazovany`e. – 816 s.

5. Gazman O. S. Pedagogycheskaya podderzhka detej v obrazovanyy kak innovacyonnaya problema / O. S. Gazman // Novue cennosty v obrazovanyy: desyat koncepcyj y esse / red. N. B. Krylova. – M.: Innovator, 1995. – Vup. 3. – S. 58–64.

6. Krylova N. B. Kulturnaya paradygma kak osnova razvytyya sovremennoj shkolu / N. B. Krylova // Novue cennosty obrazovanya. Kulturnaya paradygma. – Vup. 4(34). – 2007. – S. 104–109.