І. Загальні відомості про хоровий твір

Анотація на хоровий твір

«Все упованіє моє»

Виконавець:

студентка 32-М групи

Горевич С.Р.

Викладач:

Зайченко Х.С.

Кременець 2012

І. Загальні відомості про хоровий твір.

Козицький Пилип Омелянович - український композитор і громадський діяч, педагог, музикознавець.

Народився 23 жовтня 1893 р. в с. Летичівка (нині Черкаської області) в сім’ї священика. Освіту здобув у Духовній академії (1917) та консерваторії (1920) у Києві по класу композиції у Б. Яворського і гармонії та інструментовки — у Р. Глієра. В 1918—1924 рр. — викладач курсу історії української музики в Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. Один з організаторів і керівників (1921—1928) Всеукраїнського музичного товариства ім. М. Лисенка. 1924—1931 рр. — інспектор музики Відділу мистецтв та голова Вищої музичної ради при Наркомосі УРСР. У 1925—1935 рр. читав лекції з історії української музики в Харкові. З 1935 р. — викладач Київської консерваторії, з 1943 р. — професор і завідувач кафедри історії української музики. Того самого року удостоєний звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. З 1943 по 1948 р. — заступник голови Комітету у справах мистецтв Ради Народних Комісарів УРСР. У 1952—1956 рр. — голова правління Спілки композиторів УРСР.

Творчість спирається на джерела українського пісенного фольклору та традиції української музичної класики. У дослідницьких працях головну увагу приділяв розробці питань з історії української музики, творчості М. Леонтовича, К. Стеценка, Б. Лятошинського та ін. П. Козицький — автор дослідження»Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування» (вид. 1971). Твори:»Вісім прелюдій пісень» (1923),»Вісім українських народних пісень» (1938),»Народні пісні чеські, словацькі, моравські, польські» (1952), хорові твори на слова О. Пушкіна, Т. Шевченка, М. Рильського, П. Тичини та інші, пісні і романси на слова Г. Сковороди, В. Чумака, В. Сосюри, В. Поліщука, П. Воронька, Р. Тагора, І. Базова, П. Филиповича; опери»Невідомі солдати» (1934),»Жан Жірарден» (1937),»За Батьківщину» (1941), симфонічна сюїта»Козак Голота» (1927),»Партизанська донька» (1937), інструментальні ансамблі, фортепіанні п’єси та ін. Створив сюїту в 2 частинах:»Дивний флор»,»Плач Ярославни» (1925). Автор народних обробок пісень»8 українських народних новел» (1936).

Духовно-музична спадщина П. Козицького досі не вивчена, хоча його духовні твори становлять цікаву сторінку не лише української духовної музики, а й усієї української музичної культури.

У 20-ті роки XX ст. П. Козицький стає одним із найактивніших членів УАПЦ. Він був головним доповідачем стосовно проблем церковного співу на Першому Всеукраїнському православному церковному соборі 1921 року, готував статті про нагальні потреби церковної організації, писав церковні твори.

Духовні твори П. Козицького, незважаючи на їх невелику кількість, різноманітні за стильовою належністю і втілюють еволюцію творчості митця. Його ранні композиції, що несуть на собі сліди «петербурзького стилю», у 20-ті роки поступаються новим творам з ознаками авангардних рис: напружені образи, сміливі, навіть конфліктні зіставлення, що підкреслюється своєрідною ладовою сферою з натуральними ладовими зворотами, незвична для церковної музики гармонія з безтерцевими співзвуччями, рідковживані подвоєння, терпкі дисонанси, накладення невживаних інтервалів, лінеарна поліфонія, своєрідна архаїчність вільної метрики тощо. Ця музика орієнтована переважно на тогочасне свіже відчуття народнопісенних інтонацій, ладових, ритмічних особливостей, що втілюється «гострою» композиторською мовою з використанням новітніх засобів музичної виразності. Це своєрідна авангардна музика з намаганням поєднати нові засоби виразності і церковну традицію. Більшість піснеспівів автора виявилися життєздатними і разом із творами М. Вериківського стали високохудожніми зразками нових напрямків розвитку духовної творчості.

Помер 27 квітня 1960 р. у Києві.

Сильний вплив на Шевченка, більший як на якогось іншого поета - письменника, мали глибокі студії Святого Письма, що можемо ствердити майже з кожної сторінки "Кобзаря". Це саме знайдемо і в його прозі, драмі, "Щоденнику", листуванні. Народна словесність і Святе Письмо - це ті два стовпи, на яких опирається християнська філософія Шевченка.

Впорядкувати філософські думки-мудрість Шевченка в певну філософську систему важко тому, що Шевченко - це ґеніальний поет, а не теоретичний філософ - систематик - схоластик. За словами професора Є.Ю. Пеленського, "Шевченко, як класик, об'єднав у своїй творчості все найкраще, що дала Геллада і Рома: поета, філософа і героя". Шевченко - пророк і ґеній, а для таких немає рямок, немає штампу.

«Кобзар Шевченка, - як слушно пише Дмитро Блажієвський, - це не лиш національний Буквар, це – всенародне Євангеліє. Читаючи твори Шевченка, ми скоро переконуємось, що - він поет-ґеній, співець всенароднього лиха, безкомпромісовий борець за правду, великий пророк волі, він небуденний і непересічний знавець людської душі, великий філософ –мораліст».

Любов, правду й волю поклав він в основу нашого індивідуального і народного життя. "Поезія Шевченка надтхненна найглибшою, найніжнішою етикою. Вона не лише будить моральні пориви, сталить і гартує душу й волю, а вона підносить душу все вище аж ген у найвищу височінь до правди - Істини, до Бога!", - каже професор-доктор С. Смаль-Стоцький.

Без любові в нашім житті витворилася б величезна порожнеча, якої нічим не було б заповнити.

Шевченко до глибини знав душу українського народу та його прагнення. Сила його поезій не лише у їх поетичних образах, але радше в тім короткім змісті, який він силою свого ґенія вложив у свої короткі ляпідарні вислови, зокрема такі, як: "Борітеся - поборете!", "В своїй хаті - своя правда!" та ін. Багатьом письменникам треба писати цілі довгі трактати, щоб доказати якусь істину. Шевченко ж умів зробити це у коротких словах. Наприклад, на закид москалів, що гайдамаки - це "разбойніки, вори, п'ятно в нашій історії", Шевченко відповів коротко: "Брешеш, людоморе! За святую правду–волю розбійник не стане!".

Вершиною у створенні Шевченком ідеалу жінки-матері є його поема «Марія».

Задум поеми у Шевченка виник давно. Про це він повідомляв ще в 1850 році в листі до В. Рєпніної. Роботу над поемою він почав під час перебування на Україні влітку 1859 року і в тому ж році закінчив її, повернувшись до Петербурга.

Поклавши в основу поеми традиційну фабульну канву про євангельську Марію, поет створив оригінальний сюжет, який містить чимало нових ситуацій, колізій, деталей, відсутніх у канонізованих церковних легендах.

Просто і щиро, з ліричною задушевністю і ніжністю розповідається в поемі про життя бідної дівчини, сироти Марії, наймички у свого родича, також бідного тесляра Йосипа. До Йосипа з'являється «дивочний гость молодий», який ішов «месію народу возвістить»

Про це свідчить найкраще слова з його поеми "Марія": «На тебе, мій пресвітлий раю, // На милосердіє твоє, //Все упованіє моє// На тебе, Мати, возлагаю, // Святая сило всіх святих,// Пренепорочная, благая!// Молюся, плачу і ридаю: //Воззри, Пречистая, на їх, // Отих окрадених, сліпих // Невольників. Подай їм силу //Твойого мученика Сина, // Щоб хрест-кайдани донесли// До самого, самого краю! // Достойнопітая! Благаю! // Царице неба і землі! // Вонми їх стону і пошли// Благий конець, о всеблагая!

В останні роки життя Шевченко широко використовує в своїй поезії біблійні сюжети і образи, переосмислюючи їх в «подражаніях» і оригінальних віршах, переосмисленні євангельських та апокрифічних легенд про діву Марію, її сина побудовано і соціально-філософську поему «Марія», якою поет завершує наскрізну тему своєї творчості — тему про страдницьке життя жінки-матері.

Вершиною у створенні Шевченком ідеалу жінки-матері є його поема «Марія».

Задум поеми у Шевченка виник давно. Про це він повідомляв ще в 1850 році в листі до В. Рєпніної. Роботу над поемою він почав під час перебування на Україні влітку 1859 року і в тому ж році закінчив її, повернувшись до Петербурга.

Шевченко в найгеніальнішій по своїй щирості з усіх поем світової літератури — в «Марії» — показує свою покритку як матір божу... І всю поезію непорочної дівочої чистоти і материнства, всю безмірно сумну поезію страченої при перших же квітах любові і жертви матері, добровільно схиленої перед ідейним мучеництвом сина, Шевченко сконцентрував у своїй співучій, прозорій, ідилічній і монументальній поемі.