Ознаки громадянства

Громадянство України - це стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі, передбаченому Конституцією та законами України.

Ознаками громадянства як певного зв'язку особи з державою є:

1) правовий характер;

2) необмеженість у просторі й часі;

3) максимальний характер взаємних прав та обов 'язків.

Найбільш оптимальним формулюванням громадянства представляється наступне: громадянство — це політико-правовий зв'язок особи і держави стійкого характеру, у результаті якого між ними виникають взаємні права й обов'язки.

Як уявляється, у цьому формулюванні містяться усі найважливіші ознаки громадянства:

— громадянство — це правовий зв'язок особи і держави (суб'єкти цього відношення пов'язані юридичними правами й обов'язками);

— юридичні права й обов'язки між суб'єктами правовідносин громадянства косять взаємний характер: держава вправі вимагати від особи поваги і дотримання своїх законів, але в той же час зобов'язана здійснювати захист цієї особи як на своїй

території, так і за її межами; особа ж, у свою чергу, має право вимагати від держави забезпечення такого захисту, але в той же самий час вона зобов'язана додержуватися її законів;

— громадянство — це політичний зв'язок особи і держави, тому що припускає той або інший ступінь участі особи в управлінні справами держави і суспільства: участь у виборах, референдумах, сплату податків та ін.;

— сталість такого зв'язку припускає наявність потенційної можливості його розірвання (особа вправі вийти з громадянства на підставі свого волевиявлення і на підставах, передбачених законодавством).

93. Натуралізація за національним законодавством.

Більшість держав і “право крові”, і “право грунту” використовують при визначенні громадянства – це так званий змішаний принцип. До таких держав відноситься і Україна. Громадянство набуває також і шляхом натуралізації (укорінювання).

Натуралізація — процес надання іноземцю громадянства певної країни, уповноваженими на те органами. Розрізняють два види натуралізіції: за законом та за заявою. Законні умови натуралізації а Україні поділяються на “так” і “ні”. До “так” належать: - Визнання і виконання Конституції та законів України;- Неперебування в іноземному громадянстві;- Безперервне проживання на території України протягом останніх5-ти років; - Володіння українською мовою, в обсязі достатньому для спілкування, засвідчене довідкою з місцевих органів виконавчої влади;

До “ні” належать (до громадянства України не приймаютьсяособи, які): - Вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид чи

вчинили злочин проти держави або тяжкий злочин проти особи;

- Засуджені до позбавлення волі до зняття судимості;

94. Філіація за національним законодавством.

Філіація (від лат. filius — син) — набуття громадянства за народженням

Виділяють дві форми філіації:

За принципом крові — дитина отримує громадянство від батьків незалежно від місця народження, якщо його батьки (або один з батьків) має громадянство даної країни.

За принципом грунту (землі) — дитина отримує громадянство держави на території якої народилась. У порядку філіації громадянство набувається на підставі двох принципів:

— громадянство за принципом «права грунту» (jus soli) означає, що дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася. При цьому громадянство його батьків не має значення. Принцип «права грунту», який ще називають територіальним принципом, застосовується в основному в країнах Латинської Америки (закріплений у законодавстві 14 держав цього регіону), у тому числі й в Аргентині. Тому, наприклад, дитина, яка народилася від громадян України в Аргентині, нарівні з українським громадянством одержить і аргентинське громадянство (у такий спосіб виникає подвійне громадянство), у той час як дитина, яка народилася від громадян Аргентини за кордоном, тобто за межами території Аргентини, признається іноземцем. Водночас слід враховувати, що принцип «права грунту» у чистому виді не застосовується ніде;

— громадянство за принципом «права крові» (jus sangvinium) — тут дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження. Існує дві концепції «права крові». Перша з них заснована на принципі «єдності сім'ї», тобто на верховенстві в родині чоловіка, її значення полягає в тому, що при розрізненні громадянства батьків дитина слідує громадянству батька, і лише позашлюбна дитина набуває громадянства матері. Друга концепція заснована на рівноправністі батьків і, відповідно до неї, дитина при різному громадянстві батьків одержує громадянство батька або матері.

95. Порядок набуття громадянства України.

Стаття 6 Закону України «Про громадянство України» встановлює, що громадян­ство У. набувається за такими підставами 1) за народженням; 2) за територіальним походженням;3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або

встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними

договорами України.

Вирішення питань громадянства здійснюється системою органів: Президентом, Комісією при Президентові, спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань громадянства, МЗС, дипломатичними та консульськими установами.

Іноземні особи та особи без громадянства що бажають набути громадянство У. з власної волі, подають клопотання. Рішення з питань прийняття, поновлення і виходу з громадянства У. приймаються Указами Президентами. Оформлення документів щодо осіб, які постійно проживають в У., провадиться органами внутрішніх справ, щодо осіб, що проживають за кордоном – відповідними дипломатичними чи консульськими установами У.

У мовами надання громадянства У. є: визнання і дотримання К. та законів; зобов'язання припинити чи не перебувати в іноземному громадянстві; безперервне проживання на законних підставах в У. протягом останніх 5 років; отримання дозволу на постійне проживання в У.; наявність законних джерел існування; володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Обставини, що полегшують прийняття до громадянства У. отримання статусу біженця чи притулку в У.; перебування у шлюбі з громадянином України; наявність фізичних вад (сліпі, глухі, німі); визначні заслуги перед У., державний інтерес для У. Обставини, що перешкоджають прийняттю до громадянства У. вчинення злочину проти людства чи здійснення геноциду; засудження в У. до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину; вчинення на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочин

96. Підстави набуття громадянства України.

1) за народженням

2) за територіальним походженням

3) внаслідок прийняття до громадянства

4) внаслідок поновлення у громадянстві

5) внаслідок усиновлення

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини

9) внаслідок встановлення батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

97. Порядок припинення громадянства України.

Підстави припинення:

-внаслідок виходу з громадянства

-внаслідок втрати громадянства

-за підставами, передбаченими міжнародними договорами

Припинення громадянства – припинення постійного правового зв’язку особи з державою, що полягало в їх взаємних правах та обов’язках.

Стаття 17 За­кону України «Про громадянство України» передбачає такі підста­ви припинення громадянства України

= внаслідок виходу з громадянства України (за ініціативою особи, яка виїхала на постійне проживання за кордон і подала відповідне клопотання на ім'я Президента України за умови набуття громадянства іншої держави. Не допускається, якщо особу притягнуто до кримінальної відповідальності в У.),

= внаслідок втрати громадянства України (ст.19 Закону):

якщо громадянин У. після досягнення повноліття добровільно набув громадянство іншої держави.

якщо особа набула громадянство У. внаслідок обману, подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

якщо громадянин У. без згоди державних органів Украї­ни добровільно вступив на військову службу (яка відповідно до законодавства цієї держави не є загальним військовим обов'язком чи альтернативною), роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи держав­ної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

якщо іноземець набув громадянство У., і не подав у встановленому порядку документ про припинення іноземного громадянства, або декларацію про відмову від нього

якщо іноземець набув громадянство У., і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство

= за підставами, передбаченими міжнародними договорами України (оптація або трансферт).

За громадянами У. не визнається належність до іноземного громадянства до прийняття рішення про втрату громадянства У. Датою припинення громадянства У є дата видання відповідного указу Президента У.

98. Порядок набуття громадянства України дітьми.

У разі зміни громадянства батьків, внаслідок чого вони стають громадянами У., чи навпаки виходять з громадянства, змінюється громадянство дітей. Зміна, набуття та вихід із громадянства дітьми від 14 до 18 років може відбуватися лише за їх згодою. (ст..16)

Закон У. „Про громадянство У. регламентує порядок набуття громадянства У дітьми:

= за народженням (народжена в У. дитина, батьки якої = громадяни У.(принцип ”права крові”) = особи без громадянства, іноземці, біженці, які законно живуть в У., і дитина не набуває їх громадянства, = знайдена в У. дитина, батьки якої невідомі (принцип ”грунту”), народжена за межами від осіб без громадянства, що законно живуть в У.

= за територіальним походженням (дитина сама, чи її батьки, дід, баба чи опікуни народилися чи постійно проживають на У. до чи після отримання нею незалежності, у разі якщо родичі є іноземцями чи особами без громадянства та подали заяву про набуття громадянства).

= внаслідок усиновлення (ст. 11) дитина, яку усиновляють громадяни У., чи один з них громадянин У., а другий іноземець чи особа без громадянство. З моменту набрання рішення про усиновлення незалежно від місця проживання.

= встановлення над дитиною опіки чи піклування (ст.12), = якщо опікуном призначено громадянина У. з моменту рішення суду, = якщо дитина проживає в У., а опікуном призначено іноземця, при цьому дитина не набуває громадянства піклувальника.

= у зв’язку з перебуванням у громадянстві У. її батьків чи одного з них (ст.14)

= внаслідок встановлення батьківства (ст.. 15): (дитина: = один з батьків якої іноземець чи особа без громадянства, інший - громадянин У., у разі встановлення факту батьківства чи визнання материнства)

99. Документи, що підтверджують громадянство України.

ЗУ Про громадянство ст.5

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

1.паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про належність до громадянства України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 5) проїзний документ дитини; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.

100. Обмеження щодо набуття громадянства України.

Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

101. Органи, що приймають рішення про громадянство та їх компетенція.

Питання громадянства вирішують:

-Президент України -Комісія при Президентові з питань громадянства -спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань громадянства (Департамент громадянства паспортної та міграційної служби при МВС), -Міністерство закордонних справ, -дипломатичні представництва, консульські установи, -органи внутрішніх справ різних рівнів,

-суди.

Президент України, який: приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства: 1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань; 2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу...; 3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

Згідно зі ст. 24 Закону «Про громадянство України» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють такі повноваження: 1) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення,; 2) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 3) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України 4) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України

5) виконують рішення Президента України з питань громадянства; 6) видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадян України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про припинення громадянства України; 7) вилучають у осіб, громадянство України яких припинено, паспорти, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення, закорд.паспорти, проїзні док дитини; 8) ведуть облік осіб, які набули та припинили громадянство України.

102. Класифікація прав і свобод громадян.

Конституційні права і свободи людини і громадянина – гарантована К. та державою міра можливої поведінки або діяльності особи з метою задоволення своїх потреб та інтересів в усіх сферах суспільного життя. Існує різноманітна класифікація прав і свобод: за предметом: політичні, економічні, соціальні, культурні, інформаційні, екологічні за суб’єктом: індивідуальні та колективні, права людини та права громадянина, права іноземців та осіб без громадянства, за походженням: природні та позитивні (похідні), за черговістю включення до К.: першого, другого, третього покоління за віковою приналежністю: права дитини, права молоді, права людей похилого віку за статевою приналежністю: права жінки, права чоловіка.

У сукупності вони утворюють систему основних прав та свобод людини і громадянина, основними елементами якої традиційно вважаються громадянські, політичні, економічні, соціально-економічні та культурні:

1. Громадянські права особисті (ст. 25-35, 49-51 К.) – забезпечують відносно вільне та незалежне від суспільства та держави існування особи шляхом встановлення меж втручання у сферу особистого життя людини. За суттю є природними правами людини і не пов'язані з її належністю до громадянства У. Більшість має абсолютний характер - є невід'ємними, та такими, що не можуть бути обмежені.

2. Політичні права та свободи (ст. 36-40 К.) – забезпечують можливість безпосереднього впливу особи на діяльність держави, адресовані лише громадянам України

3Соціально-економічні права (ст. 41-49 К.) – забезпечують ефективний економічний розвиток суспільства та мінімальну можливість нормального фізичного існування людини у суспільстві. Пов'язані з концепцією соціальної держави

4. Культурні права (ст. 53-54 К.) – задовольняють творчі потреби та інтереси людини, сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в культурному прогресі суспільства.

103. Сутність позитивного та негативного права.

Під позитивним правом розуміємо всю сукупність чинних правових норм певної держави, а також сукупність норм, які регулюють міждержавні відносини. Сам термін позитивне право означає, по-перше, що це норми (правила), встановлені або санкціоновані певним зовнішнім авторитетом і які виконуються під впливом певного зовнішнього впливу, а не з власної волі чи з моральної свідомості конкретної особи. По-друге, позитивізм права полягає в тому, що його норми реально діють і впливають на поведінку людей, тобто вони здійснюють певний позитивний вплив. Між негативними і позитивними правами є фундаментальна різниця. Позитивні права гарантують забезпечення економічним (тобто обмеженим у кількості) благом. Людина не може бути забезпеченою жодним економічним благом автоматично, блага мають бути вироблені. Так наприклад, позитивне право на охорону здоров'я передбачає, що цю послугу треба комусь створити. Трудове (позитивне) право щоденно реалізується суб'єктами права. Соціальне (негативне) право — це сукупність правил суспільного захисту людей, що визначаються матеріальними умовами життя даного суспільства, що складається з трудових відносин і відносин, що пов'язані з трудовими. Вузьке розуміння права фактично зводить право до законодавства.

З врахуванням сказаного можна визначити джерела трудового права України як спосіб вираження норм права, що приймаються компетентними на те органами держави і призначені для регулювання трудових відносин в процесі застосування праці і суспільного захисту людей праці.

104. Громадянські права та свободи людини та громадянина в Україні.

Громадянські права і свободи людини і громадянина є пріоритетним видом прав і свобод. Ці права вважаються природними, тобто такими, що їх має або повинна мати кожна людина, незалежно від громадянства з часу народження чи від початку життя. За попередньою Конституцією ці права в переважній більшості називались особистими правами, крім того, їх коло було значно вужче від кола громадянських прав.

За Конституцією України до громадянських прав і свобод відносяться: право на життя (ст.27); право на повагу гідності (ст.28); право на свободу та особисту недоторканність (ст.29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31); невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32); свобода пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст.33).

Ці права надійно гарантуються. Зокрема, в Конституції зазначається, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32). Ст. 55.

1. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

2. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (без винятку), органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

3. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

4. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

5. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; захист для неплатоспроможного населення забезпечується державою та (або) громадськістю.

105. Принцип рівності прав і свобод, його сутність.

Принцип свободи означає, що право виступає як міра свободи — політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свободи реалізується через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя, формування органів державної влади шляхом народного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі, користування різними соціальними послугами держави та приватних осіб та ін.

Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді.

Важливими складовими елементами принципу рівності є:

— єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків, тому що говорити про реальність будь-якого права можна лише за наявності відповідного йому юридичного обов'язку (приміром, право громадянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здійснювати такий захист);

— взаємна відповідальність держави та особи, тому що вони пов'язані взаємними правами та обов'язками.

Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 24 Конституції України, рівність прав жінки і чоловіка забезпечується:

- наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї;

- спеціальними заходами щодо охорони

праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг;

- створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;

- правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

106. Політичні права і свободи громадян України.

Політичні права та свободи – забезпечують можливість безпосереднього впливу особи на діяльність держави, пов’язані з її участю в суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування. Адресовані лише громадянам У.

Їх називають не­гативними, так як вони є свободою людини від держави (яка не має вживати дій для їх забезпечення, а повинна утриматися від зазіхань на них).

К. У. передбачає такі політичні права і свободи:

брати участь в управ­лінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референ­думах, обирати і бути обраними, рівного доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування (38);

право на об 'єднання у політичні партії та громадські організації, участь у профспілках (36);

на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (39);

право на звернення - направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади та місцевого самовря­дування, посадових і службових осіб (40).

Право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та вільно збирати, збе­рігати, використовувати і поширювати інформацію деякі правознавці відносять як до особистих громадянських прав так і до політичних прав (ст. 34);

Політичними гарантіями прав і свобод є: відповідним чином орі­єнтована політика держави, її спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини; стабільність політичних структур; належний рівень політичної культури в су­спільстві.

107. Соціально-економічні права громадян України.

Соціально-економічні права (ст. 41-49 К.) – забезпечують ефективний економічний розвиток суспільства та мінімальну можливість нормального фізичного існування людини у суспільстві. Пов'язані з концепцією соціальної держави. Економічні - за­безпечують людині можливість вільно розпоряджатися основними факторами виробничої діяльності, яка складає основу існування та розвитку суспільства. Соціальні - забезпечують людині певний рівень життя й соціальну захищеність.

К.У. визначає такі права і свободи:

економічні права

=на приватну власність і можливість користуватися природними та іншими обєктами суспільної власності (ст. 41); =на підприємницьку діяльність (ст. 42); =на працю, належні, безпечні і здорові її умови, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, на захист від незаконного звіль­нення та =на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43); тих, хто працює, на страйк (ст. 44); =кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45);

соціальні права:

=на соціальний захист (ст. 46); на житло (ст. 47); =на достатній життєвий рі­вень для себе і своєї сімї (ст. 48); охорону здоров 'я, медичну допомогу та медичне страхуван­ня (ст. 49); безпечне для життя і здоров 'я довкілля (ст. 50);

вільну згоду громадян на шлюб, охорону сім "і, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51);

Соціально-економічні гарантії передбачають наявність відповід­ного середовища і матеріальної основи, які забезпечили б реаліза­цію прав, свобод і обов'язків, наприклад, соціальної стабільності, динамічної економіки, відповідних виробничих потужностей, на­лежної інфраструктури.

108. Культурні права громадян України.

Культурні права (ст. 53-54 К.) – задовольняють творчі потреби та інтереси людини, сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в культурному прогресі суспільства.

ПРАВО:

=на освіту (доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, надання державних стипендій та пільг учням і студентам) (ст. 53).

громадян України, які належать до національних меншин, = на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53).

=на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (можливість займатися будь-якою творчістю з метою самовираження, вдосконалення духовних якостей (ст. 54).,

=на охорону культурної спадщини, збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність

=на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ніхто не може використати чи поширювати без згоди автора результати інтелектуальної та творчої діяльності (літературні твори, наукові відкриття, технічні винаходи, художні вироби, твори мистецтва.) (ст. 54).

=на захист інтелектуальної власності (ст. 54). Авторське право захищається державою і є одним з видів приватної власності

=на інформацію (ст..34) вільно збирати, зберігавти, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово чи в інший спосіб на свій вибір.

109. Система обов'язків громадян України.

Основні обов'язки людини і громадянина - закріплені в К.У. вимоги до кожної людини та громадяна, діяти (чи утримувався від дій) певним чином, чітко визначеним правовою нормою, для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян.

Вони є складовою части­ною правового статусу особи і забезпечують нормальне функціо­нування держави та життєдіяльність суспільства.

Невиконання або неналежне їх виконання тягне за собою юридичну відповідальність, вид і міра якої визна­чається відповідними законами України.

Конституція України до основних обов'язків людини і громадянина відносить:

=обов 'язок кожного не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66), =сплачувати встановлені податки і збори (ст. 67), =неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не =посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст, 68). =обов’язок батьків утримувати неповнолітніх дітей, та дорослих дітей =піклуватися про своїх непрацездатних батьків (ст.. 51)

Крім того, Конституція України передбачає певні обов'язки, суб'єктами яких виступають лише громадяни України –

=захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, =шанувати її державні символи (ст. 65);

=щорічно подавати до по­даткових інспекцій за місцем проживання декларації про свій май­новий стан та доходи за минулий рік (ст. 67).

Права, свободи та обов’язки в реальному житті взаємопов’язані, що сприяє втіленню принципів демократизму, свободи особи.

110. Гарантії здійснення прав і свобод громадян України.

Гарантії становлять систему норм, принципів, умов і засобів, що забезпечують ефективну реалізацію прав, свобод і законних інтересів кожної особи. Розрізняють 3 групи гарантій:

1.загальносуспільні – політичні, соціально-економічні, культурні суспільні системи, що складися і функціонують в суспільстві. Так, Політичними гарантіями є: політика держави спрямована на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини; стабільність політичних структур; належний рівень політичної культури. Соціально-економічні гарантії передбачають наявність відповід­ного середовища і матеріальної основи для забезпечення прав, свобод і обов'язків (соціальна стабільність, динамічна економіка, відповідні виробничі потужності, на­лежна інфраструктура

2. юридичні н айвищою гарантією є конституційний лад, заснований на дотриманні К., законів та загальновизнаних норм міжнародного права.

Також юр.гарантіями є констит. принципи правового статусу особи, (рівноправності прав і свобод, рівності громадян перед законом = єдності прав та обов’язків = захист прав і свобод державою, = невідчужуваність та непорушність, невичерпаність, гарантованість і нескасованість, недопустимість звуження змісту та обсягу у законодавстві) та процесуальні принципи (оскарження рішень у суді, відшкодування шкоди, недопустимість зворотної дії закону, правову допомогу тощо)

3. організаційні – основним суб’єктом що гарантує права та свободи є держава, яка гарантуєза допомогою правових засобів через систему державних органів: ВРУ, Президент, КМУ, Уповноважений У. з прав людини, Конституційний Суд, місцеві держадміністрації, суди, Прокуратура, органи місцевого самоврядування, адвокатура, політичні партії і громадські організації, міжнародні судові установи чи органи міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Президент – гарант прав і свобод людини і громадянина (102), ВРУ – захищає через законодавчу діяльність (92), КМУ - вживає заходів щодо забезпечення

111. Організаційно-правові інститути як гарантії прав і свобод.

Гарантії являють собою систему узгоджених факторів, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини. Механізм соціально-правового захисту відображає права та свободи особи як вищу цінність; рівень соціальної справедливості у суспільстві, ступінь гарантованості прав та свобод особи; здійснення суспільного порядку та безпеки. Його елементи:

1. Органи державної влади і місцевого самоврядування, що реалізують законодавчо закріплені гарантії у межах повноважень.

2. Підприємства, установи та організації гарантують права і свободи своїх працівників.

3. Політичні партії та громадські організації щодо гарантування прав їх учасників.

4. Спеціалізовані державні органи і громадські організації, до повноважень яких входить захист та гарантування прав і свобод.

5. Засоби масової інформації як засіб доведення змісту та можливостей гарантій до адресатів.

6. Система нормативних актів, що закріплюють гарантії та регламентують порядок їх здійснення.

112. Судові гарантії здійснення прав і свобод громадян України.

Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина в правовій державі відіграють суди. Правова держава - це держава, влада якої має певні межі, встановлені конституцією, і саме суд виступає важливою гарантією дотримання цих меж. Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюють як суди загальної юрисдикції, так і Конституційний Суд України. Зокрема, Закон України «Про Конституційний Суд України» (ст. 43) передбачає, що суб'єктами права на конституційне звернення з питань подання висновків Конституційним Судом України у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Європейський суд із прав людини. Відповідно до Конвенції Європейський суд розглядає заяв про порушення прав і свобод з боку держави, що надходять від громадян України.

113. Механізми захисту прав людини.

Для реалізації конституційно закріплених прав і свобод людини в Україні необхідно мати налагоджений соціально-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини — систему засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. Поняттям «соціально-правовий механізм забезпечення прав людини» підкреслюється, що правовий механізм — частина соціального і діє з ним у єдності. Завдання механізму соціально-юридичного забезпечення прав людини — охорона, захист, відновлення порушених прав, а також формування загальної і правової культури населення. Механізм реалізації прав людини включає заходи, спроможні створити умови для реалізації прав і свобод людини. Механізм охорони прав людини включає заходи з профілактики правопорушень для утвердження правомірної поведінки особи. Механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення. У разі порушення прав особи без їх відновлення, а також юридичної відповідальності з боку правопорушника правові гарантії механізму захисту прав людини не можуть вважатися такими, що повністю здійснилися. Заходи захисту — первинна захисна реакція на самий факт відхилення від охоронних заходів, яка має завдання примусити зобов'язану особу виконувати обов'язки, накладені на неї законом або договором. Завдання юридичної відповідальності полягає в покладанні нового обов'язку зазнавати позбавлень, нести правовий збиток. Форми (або засоби забезпечення) правового захисту громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади та їх службовців: 1.Загальносудова,2.Адміністративна,3.Адміністративно-судова.

114. Міжнародно-правові механізми захисту прав людини.

Міжнародне співтовариство в рамках Організації Об’єднаних Націй виробило ряд договорів, пактів, декларацій, що містять норми, які регулюють питання міжнародно-правового захисту прав людини. Це, перш за все, Загальна декларація прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (обидва прийняті 19 грудня 1966 p.). Ці три міжнародно-правові акти називають «Хартією прав людини». Загальна декларація прав людини містить у собі норми-рекомендації, тобто закріплені в ній положення є бажаними, але не обов’язковими для виконання. Норми, які містяться в пактах, є обов’язковими для виконання. Крім «Хартії прав людини» існує цілий ряд міжнародно-правових актів, прийнятих в рамках ООН, спрямованих на масові попередження порушень прав людини (Міжнародна Конвенція про попередження всіх форм расової дискримінації), захист прав окремих індивідів (Декларація прав дитини), співробітництво держав у питаннях правового статусу індивідів (Конвенція про статус біженців). Україна підписала і ратифікувала більшість документів ООН, що стосуються прав людини. Контроль за дотриманням прав людини здійснюють такі структурні підрозділи ООН, як Генеральна Асамблея, Економічна і соціальна Рада ООН, Комісія ООН з прав людини, Комісія по становищу жінок, Верховний комісар ООН з прав людини тощо. Для співробітництва європейських держав у сфері прав людини в 1949 р. була створена Рада Європи, членом якої тепер є Україна. В 1950 р. держави – члени Європи уклали Європейську конвенцію прав людини, а пізніше – ряд протоколів до неї, які проголошують основні права та свободи людини в державах – членах Ради Європи. Основним органом є постійно діючий Європейський суд з прав людини, скаргу до якого можуть подавати і громадяни України. Скаргу може подавати будь-яка людина чи неурядова організація, якщо, на думку скаржника, порушені права чи свободи, які гарантовані Європейською конвенцією прав людини чи протоколами до неї. Скаржник повинен вичерпати також всі внутрідержавні правові засоби захисту прав і свобод.

115. Порядок звернення до Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі – Суд) є міжнародним органом, який за умов, визначених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), може розглядати заяви, подані особами, які скаржаться на порушення своїх прав.

Звернення до суду можуть направлятись у випадку порушення державами - членами прав і гарантій, які закріплені в Конвенції або в її Протоколах.

Вам не обов'язково бути громадянином однієї з держав, пов'язаних з Конвенцією. Достатньо того, що порушення на яке Ви скаржитесь було здійснено в межах юрисдикції однієї з держав - членів. Ви можете бути фізичною або юридичною особою, наприклад, компанією або асоціацією. Ви можете звернутися зі скаргою до Суду, якщо вважаєте, що Ви особисто і безпосередньо стали потерпілим від порушення одного чи більше основних прав з боку однієї або кількох із держав. Ви не можете зробити загальну скаргу з приводу будь - якого закону або заходу, наприклад, тому, що він здається несправедливим, також Ви не можете скаржитися від імені інших людей (за виключенням належним чином оформленого офіційного представництва). До Європейського суду з прав людини громадяни України можуть звертатися самостійно після вичерпання всіх національних засобів захисту.Під поняттям "вичерпання національних засобів захисту" треба розуміти звернення заявника до всіх судових інстанцій держави, включаючи касаційну інстанцію – Верховний Суд України. Проте, якщо особа оскаржує судове рішення, зокрема, вирок, не обов’язково робити спроби порушити процедуру перегляду справи після проходження звичайної судової процедури оскарження. Також не обов’язково використовувати несудові процедури, або звертатися з проханнями про помилування або амністію. Звернення (до Парламенту, голови держави або уряду, міністра чи уповноваженого з прав людини) не вважаються засобами правового захисту, які необхідно використати.

Перед тим як подати заяву до ЄС з прав людини, варто детально ознайомитися з положенням Конвенції про захист прав і основних свобод людини та протоколами до неї, бо Європейський суд з прав людини розглядає справи лише щодо тих прав, які проголошені в цих документах. Заяву до ЄС з прав людини треба подавати не пізніше шести місяців від дати остаточного рішення у справі національним органом – судом касаційної інстанції (ВС України).Шестимісячний термін відраховується з моменту ознайомлення особи, або її адвоката з остаточним судовим рішенням, винесеним в процесі звичайного оскарження, а не з моменту подальших відмов поновити розгляд справи, розглянути прохання про помилування або амністію чи будь-яке інше клопотання до органів влади. Заяву варто надіслати на адресу секретаріату ЄС з прав людини. Суд приймає лише заяви, надіслані поштою (а не по телефону).

116. Правовий статус іноземців в Україні та його основні принципи.

Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав (іммігранти, політемігранти, нелегальні мігранти, біженці, ті, що користуються дипломатичними та консульськими привілеями, імунітетами, та ті, що перебувають в У. в рамках міжнародних договорів.). Вони можуть іммігрувати в У. для постійного проживання чи тимчасового працевлаштування, їм може бути наданий притулок чи статус біженця, вони можуть натуралізуватися (набути статусу громадянства У.)

Правовий статус іноземця складається з: 1.пр.статусу громадянина своєї країни і 2.правового статусу іноземця. Іноземець перебуваючи за межами своєї держави зберігає з нею юридичний зв’язок, підкоряється її законам, має її захист. Одночасно він має дотримуватися законів країни перебування.

К.У. (ст. 26) закріплює національний правовий режим для іноземців, що перебувають в У. на законних підставах, мають ті ж права та обов'язки, як громадяни У., за деякими винятками. Режим має: = загальний та безумовний характер, поширюється на всі категорії іноземців, але встановлює ряд обмежень.

На них поширено принцип недискримінації: рівності перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. та принцип реторсії – можливість застосування обмежувальних заходів (у разі встановлення іншою державою обмежень для громадян У., КМУ може встановити на У. обмеження для громадян цих держав).

В У. іноземці не­суть цивільно-правову, кримінальну та адміністративну відпові­дальність на загальних підставах. На іноземців, які користуються дипломатичними та консульськими привілеями та імунітетами не поширюється юрисдикція У. (повний чи частковий імунітет), окрім цивільної юрисдикції, коли вони вступають у відносини як приватні особи.

117. Принцип національного режиму та принцип взаємності.

Принцип національного режиму передбачає надання державою іноземним юридичним та фізичним особам, товарам та послугам режиму, аналогічного тому, яким користуються, відповідно, вітчизняні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо. Поширення на права іноземців в Україні національного режиму означає, що вони не можуть вимагати надання преш, не передбачених законодавством України або міжнародними договорами. Таке право може бути невідомим в Україні або не поширюватися на іноземців. На поширення національного режиму щодо користування іноземцями процесуальними правами, наданими законодавством України, вказується у Цивільно процесуальному кодексі України. Принцип взаємності - принцип міжнародного права, згідно з яким держави надають одна одній на своїй території рівні права і несуть аналогічну (паритетну) відповідальність. П.в. передбачає взаємну повагу, визнання незалежності і територіальної цілісності, утримання від нападу і втручання у внутрішні справи одна одної, будування відносин на основі принципів і норм сучасного міжнародного права. Принцип взаємності означає також надання іноземним громадянам певних прав і пільг за умови, що громадяни цієї держави, які перебувають у відповідних державах, користуються аналогічними правами і пільгами. Така взаємність встановлюється внутрішнім законом або міжнародним договором.

118. В’їзд іноземців в Україну.

Іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну за дійсними паспортними документами. При цьому іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без
громадянства, які перетинають державний кордон України з метою
визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або
тимчасового захисту чи отримання притулку.

В'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється: - в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; -якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, охорони здоров'я, а також забезпечення екологічної безпеки та охорони довкілля; - якщо при порушенні клопотання про в'їзд або при в'їзді в Україну він подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені чи зіпсовані документи; -якщо при в'їзді на територію України він не подав дійсний паспортний документ, візу або інші документи, необхідні для в'їзду в Україну відповідно до чинного законодавства; - якщо він у пункті пропуску через державний кордон України порушив умови та порядок перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми; - якщо в становлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні;

- якщо є обґрунтовані підстави вважати, що він є носієм інфекційної чи іншої хвороби, включеної до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, або прибув із країни з особливо складною епідеміологічною ситуацією;

-якщо він в'їжджає в Україну з метою транзитного проїзду, але не має належним чином оформлених документів для в'їзду до країни призначення або наступних за Україною транзитних країн,; - якщо є факти невиконання ним фінансових зобов'язань перед Україною, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну у зв'язку з видворенням, а також грошових стягнень; -якщо він не має достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення для перебування в Україні, транзитного проїзду через територію України та виїзду за її межі, а також його розмір визначаються Кабінетом Міністрів України.(ЗУ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.ст.25)

119. Виїзд іноземців з України.

Іноземці та особи без громадянства виїжджають з України за

дійсними паспортними документами

Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус

біженця в Україні, мають рівні з громадянами України права на

вільне залишення території України, за винятком обмежень, які

встановлюються законом

Виїзд з України іноземцю та особі без громадянства не

дозволяється, якщо:

- щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або

кримінальна справа розглядається судом - до закінчення провадження

у справі;

- його засуджено за вчинення злочину - до відбування

покарання або звільнення від покарання;

- його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки

України - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця та особи без громадянства може бути

відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними

та юридичними особами в Україні.

120. Відповідальність іноземців за правопорушення та захист їх прав.

За порушення законодавства У. іноземці несуть відповідальність: загальну - цивільно-правову, кримінальну та адміністративну - на загальних підставах як і громадяни У.; спеціальну – за порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію.

Зокрема до іноземця може бути застосовано:

1. адміністративне видворення за межі У. (депортація)(Кодекс У. про адміністративні право­порушення) а) після відбування покарання, стягнення за злочин чи правопорушення за рішенням органу внутрішніх справ, одночасно може заборонятися на 5 років в'їзд в У. б) якщо його дії грубо порушують закон-во про статус іноземців, супере­чать інтересам безпеки, охорони громад­ського порядку, здоров'я, за­хисту прав громадян У. за рішенням органів внутрішніх справ чи СБУ протягом ЗО днів. (до ВІЧ-інфі-кованих, СНІД хворих, що створюють загрозу здоров'я інших осіб). У разі ухиляння, вони затримуються та видворяються примусово. В У. є Пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в У. Згідно Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод не допускається колективного видворення іноземців. 2. скорочення терміну перебування в У.,якщо порушення не передбачає адміністр.чи кримінальної від­повідальності, чи в іноземця відпали підстави перебування в У. за рішенням органів внутрішніх справ чи Держприкордонслужби. 3. скасування дозволу на імміграцію (Закон «Про імміграцію») якщо: = з'ясовано, що дозвіл надано за свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів тощо; = іммігранта позбавлено волі в У. більше 1 року = його дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав громадян Він видворяється, якщо за 1 місяць не виїхав з У. Якщо раніше іммігрант мав статус біженця, його не можна вислати чи примусово повернути туди, де загрожує небезпека через расу, національність, релігію, громадянство, політичні переконання.

Зазначені рішення можуть оскаржуватися у суді, їх виконання припиняється до прийняття судами остаточних висновків.

121. Скорочення терміну перебування на території України

- порушення ним законодавства України; -якщо у нього відсутні підстави для подальшого перебування в Україні; -якщо він не має достатнього фінансового забезпечення для подальшого перебування і для повернення до держави походження або

транзиту до третьої держави або можливості отримати достатнє фінансове забезпечення законним способом на території України; - якщо його діяльність на території України може негативно впливати на відносини України з іншою державою;

-якщо під час його перебування виникли підстави для заборони в'їзду відповідно до цього Закону; - якщо іноземець та особа без громадянства, який прибув для навчання або працевлаштування, не з'явився у визначений строк до відповідного навчального закладу або місця роботи і якщо причини неприбуття не визнані поважними державним органом, уповноваженим приймати рішення про видворення.

122. Видворення за межі України.

Ст.30 ЗУ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства

Іноземець та особа без громадянства має бути видворений за межі України у разі якщо:

-він вчинив злочин, - після відбуття призначеного йому покарання;

- він добровільно не виконав рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні у визначений у цьому рішенні строк;

-його перебування в Україні становить загрозу національній безпеці або громадському порядку;

-під час його перебування виникли підстави для заборони в'їзду відповідно до цього Закону;

-він хоча б раз не виконав вимогу щодня з'являтися для реєстрації до органу, який прийняв рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні, у зв'язку з причинами, не визнаними поважними.

Іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України у разі якщо:

-його діяльність на території України негативно впливає на відносини України з іншою державою;

-він вчинив адміністративне правопорушення після виконання адміністративного стягнення;

-у нього немає законних засобів існування, достатніх для забезпечення його перебування в Україні та виїзду з України, у розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України на підставах, визначених у частині першій цієї статті, супроводжується забороною подальшого в'їзду в Україну строком до десяти років, а на підставах, визначених у частині другій цієї статті, може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.

123. Транзитний проїзд по території України.

транзитний проїзд - в'їзд іноземця або особи без громадянства в Україну з однієї держави, переміщення в межах визначеного у проїзному квитку часу (а в разі відсутності квитка - строку, фактично необхідного для перетинання території України на відповідному виді транспорту) через територію України та виїзд за її межі до іншої держави

Транзитний проїзд іноземців та осіб без громадянства через
територію України здійснюється за наявності у них транзитної
української візи, якщо інше не передбачено законодавством чи
міжнародними договорами України.

Іноземець повинен мати такі документи: "віза - наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі дозвіл, необхідний для в'їзду або для транзитного проїзду через територію України протягом відповідного строку;"; " паспортний документ - виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН документ, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця чи особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною;";

Транзитний проїзд іноземців та осіб без громадянства через територію України дозволяється за наявності у них транзитної української візи, проїзних квитків або інших документів, що підтверджують транзитний характер поїздки, якщо інше не передбачено законодавством України. Транзитний проїзд автотранспортних засобів здійснюється тільки по дорогах категорії "М" і "А".У разі вимушеної зупинки на території України у зв'язку з надзвичайними обставинами (стихійне лихо, хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість затримки, органом внутрішніх справ іноземцю та особі без громадянства може бути продовжено термін тимчасового перебування в Україні для усунення обставин, що спричинили вимушену зупинку, та для виїзду з України.

124. Правовий статус осіб без громадянства.

Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. (іммігранти, політемігранти, нелегальні мігранти, біженці). На них розповсюджуються такі ж права та обов’язки як і для іноземців.

К.У. ( ст. 26) закріплює національний правовий режим для осіб без громадянства, що перебувають в У. на законних підставах, мають ті ж права та обов'язки, як громадяни У., за деякими винятками, визначеними законодавством. Їм гарантуються права: на життя; особисту недоторканність; шлюб; таємницю розмов; свободу пересування та проживання; свободу віросповідання тощо. Вони мають право на інвестиційну та підприємницьку діяльність, на працю, страйк, відпочинок, житло, охорону здоров'я, еко­логічну безпеку. Вони рівні перед законом мають право на судовий захист, можуть звертатися до Конституційного суду, мають такі ж процесуальні права як громадяни У.

Особи без громадянства мають обов’язок поважати та дотримуватися К., законів У., шанувати традиції та звичаї народу, сплачувати податки та збори, при вїзді та виїзді з У. мати паспорти, чи документи, що їх заміняють.

Одночасно існують обмеження ( у т.ч.для тих, що = постійно, і що = тимчасово перебувають в У. Перші мають право на безоплатну освіту та медичну допомогу як громадяни У., для других - надання медич.допомоги визначається КМУ. Вони не можутьоб'єднуватися в партії; призначатися на деякі посади, не можуть обирати і бути обраними, приймати участь у референдумах, не мають захисту від незаконного звільнення, не мають права на одержання в приватну власність земельної ділянки. На них не поширюється обов'язок відбувати військову службу в Збройних силах У.

Для забезпечення безпеки У., охорони громадського порядку допускаються обмеження для них у пересуванні та виборі місць проживання, існують правила вїзду в У. та виїзду з неї.

За порушення укр. законодавства вони несуть цивільно-правову, кримінальну та адміністративну відпові­дальність на загальних підставах

125. Співвідношення соціальних прав громадянина України та іноземця.

Основні положення соціального захисту громадян викладені в ст. 46 Конституції України. Такий захист, перш за все, включає право громадян на матеріальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. З правом на соціальний захист тісно пов’язане конституційне право громадян України на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України), це означає, що людина, яка на законних підставах знаходиться на території України, незалежно від того, є вона громадянином України чи ні, має право на достатнє харчування, одяг і житло. Таким чином, це право покликано забезпечувати людині умови, необхідні для її нормального існування. Однією з форм соціального забезпечення є соціальне страхування. Воно здійснюється у вигляді певних грошових виплат із спеціальних страхових фондів, які формуються з передбачених законом обов’язкових внесків підприємств, установ та організацій, приватних підприємців, обов’язкових відрахувань із заробітної плати працівників та дотацій з державного бюджету. З метою надання державної допомоги громадянам, які цього потребують, законодавство України передбачає певну систему виплат.

Іноземці користуються тими ж правами і виконують ті ж обов'язки, що й громадяни України. Так, Конституцією та законами України іноземцям та особам без громадянства гарантуються особисті (громадянські) права, що належать до загальновизнаного переліку природних прав: право на життя та його захист; право на повагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканність; право на недоторканність житла; право на шлюб і сімейні відносини; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на невтручання в особисте і сімейне життя; право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх переконань; право на свободу і віросповідання.

126. Статус закордонного українця.

Закордонний українець - це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України.

українське етнічне походження - це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження.

Умовами надання особі статусу закордонного українця є:

1) українська самоідентифікація;

2) українське етнічне походження або походження з України;

3) письмове звернення щодо бажання мати статус закордонного українця;

4) досягнення особою 16-річного віку;

5) відсутність громадянства України.

Українське етнічне походження або походження з України заявник підтверджує відповідними документами або свідченнями громадян України, закордонних українців чи громадських організацій закордонних українців.