Ціннісне ставлення до здоров’я у дітей

Вимоги сучасності потребують переорієнтації змісту виховання підростаючого покоління, зміщення акцентів на створення умов для поступального, повноцінного, всебічного розвитку особистості. Для того, щоб навчити дітей жити, успішно діяти у світі, самовизначитися у ньому, необхідно сформувати у них, починаючи з дошкільного віку, ціннісне ставлення до себе, свого образу „Я”, одним із компонентів якого є „Я – здоровий”.

Ця парадигма сучасної освіти яскраво відображена в державних документах, а саме: Законах України „Про дошкільну освіту” (2001 р.), „Про охорону дитинства” (2002 р.), „Національній доктрині розвитку освіти” (2002 р.), „Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні” (1998 р.) та ін. Зокрема, у „Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні” одним із основних завдань дошкільної освіти на сучасному етапі є забезпечення гармонійного та різнобічного розвитку дошкільника, формування в нього ціннісного ставлення до Природи, Культури, Людей і Самого Себе [2, с. 17].

Сучасними психологами і педагогами вивчаються умови, найбільш сприятливі для цілісного розвитку дитини як особистості, формування її психічного здоров’я (О.Л. Кононко, В.К. Котирло, С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір, Л.Д. Мельник, З.П. Плохій). Проблему фізичного розвитку дітей дошкільного віку досліджують О.Л. Богініч, Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко, Л.А. Сварковську та ін. У працях І.І. Брехмана, О.Д. Дубогай, Р.З. Поташнюк та ін. значна увага приділяється питанням дотримання підростаючим поколінням здорового способу життя. Водночас залишається недостатньо вивченою проблема організації освітнього процесу з формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров’я. Мета – розкрити деякі підходи до організації навчально-виховного процесу з формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров’я, компетентності у фізичній, психічній і соціальній його сферах.

Педагогічний процес з формування ціннісного ставлення до власного здоров’я у дітей старшого дошкільного віку передбачає розкриття істотних зв’язків і залежностей, які існують між станом здоров’я людини та її способом життя, рівнем знань про здоров’я, настроєм, стосунками з іншими людьми. Пріоритети в загальній системі роботи мають бути віддані навчально-виховній діяльності. Основне її завдання – розвиток у дітей усвідомлення цінності здоров’я і здорового способу життя, що сприяють становленню активної особистості. Ми вважаємо, що дитина, у якої буде сформоване сприйняття власного здоров’я як особистісної цінності, намагатиметься свідомо коригувати свою поведінку щодо здорового існування. Тобто, буде бережно ставитися до власного здоров’я і здоров’я оточуючих; прагнути до адекватного сприйняття знань і навичок по його охороні, їх втіленню у повсякденне життя. Для досягнення мети необхідно спрямувати освітній процес на виконання наступних завдань:

Систематизувати знання дітей про:

· фізичну сферу здоров’я (будову тіла, функції органів тіла, засоби збереження здоров’я тощо);

· психічну сферу здоров’я (почуття та емоції, керівництво ними);

· соціальну сферу здоров’я (залежність стану здоров’я від умов життя; правила поведінки в суспільстві; негативний вплив шкідливих звичок на здоров’я тощо).

Сформувати вміння (навички):

· у фізичній сфері здоров’я: самостійно піклуватися про власне здоров’я, орієнтуватися у показниках свого фізичного стану, використовувати знання про функції органів тіла в різних видах діяльності;

· у психічній сфері здоров’я: зосереджуватися на приємних спогадах, використовувати їх для покращання настрою, контролювати негативні емоції;

· у соціальній сфері здоров’я: оцінювати життєві ситуації, прогнозувати результати діяльності, наслідки поведінки, безконфліктно спілкуватися, піклуватися про хворих, з повагою ставитися до здорових.

Розвинути установки до:

· самостійного виконання оздоровчих процедур;

· прояву позитивних емоцій у процесі здоров’я творчої діяльності;

· дотримання здорового способу життя.

Одним із актуальних завдань у практиці роботи дошкільних навчальних закладів є забезпечення кваліфікованої допомоги у наданні дітям знань про основи здоров’я, виробленні навичок збереження, зміцнення і відновлення фізичного, психічного і соціального здоров’я дітей. Важлива місія у цій діяльності належить вихователям дошкільних навчальних закладів. Великий педагог В. Сухомлинський з цього приводу писав: „Я не боюся ще й ще раз повторити: турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили... [4, с.140]”.

Навчально-виховний процес з формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров’я педагогам доцільно будувати на таких принципах:

· науковості (усі відомості, що пропонуються дошкільникам, повинні ґрунтуватися на науковому фактичному матеріалі);

· доступності (наукова інформація має бути адаптована до сприймання дітьми дошкільного віку, логічно структурована);

· наочності (інформацію, що надається дітям, доцільно супроводжувати демонстрацією наочного матеріалу, проведенням дослідів, прикладами з життя дітей, літературних джерел, використанням художнього образного слова тощо);

· системності (нові знання повинні базуватися на загальних знаннях, які вже мають діти, сприяти формуванню в дошкільників уявлень і понять щодо фізичної, психічної та соціальної сфер здоров’я);

· урахування індивідуальних особливостей дітей (обов’язково враховувати індивідуальні можливості особистості);

· активності особистості (теоретичні знання доцільно закріплювати в практичній діяльності, створивши умови для самостійного пошуку дітьми фактичного матеріалу щодо формування складових здоров’я).

Для формування компетентності дітей у сфері фізичного здоров’я необхідно щоденно планувати і проводити освітню роботу, використовуючи дидактичні ігри, посібники, художні та фольклорні твори, ілюстрації. Створювати умови для самостійного визначення дітьми функцій органів тіла, а саме: проводити досліди, експерименти, пропонувати для виконання проблемні завдання відповідно до теми, що вивчається. Під час виконання вихованцями гігієнічних і загартувальних процедур, у ході сюжетно-рольових ігор „Сім’я”, „Дитячий садок”, „Лікарня”, „Перукарня” закріплювати назви органів тіла і правила догляду за ними. Необхідно спонукати дітей встановлювати зв’язок між станом окремих органів тіла і загальним самопочуттям, робити висновки щодо доцільності дотримання здоров’язберігаючого стилю поведінки.

Кожні два тижні доцільно оновлювати комплекс вправ із коригувальної гімнастики та проводити її з дітьми з метою формування правильної постави, зміцнення стоп, м’язів тіла. Постійно спонукати дошкільників контролювати поставу в однолітків та рідних, пояснювати вплив постави на стан внутрішніх органів людини. У процесі спілкування доводити вихованцям доречність щоденного виконання фізичних вправ і дотримання рухового режиму, розкривати їх роль у розвитку організму дитини. Підтримувати бажання дошкільників організовувати рухливі ігри, придумувати власні загальнорозвивальні вправи. Спонукати слабоактивних дітей включатися в ігри, розваги.

Старших дошкільників слід привчати до самостійного виконання загартувальних процедур (миття рук до ліктів, обтирання тіла вологою рукавичкою, ходіння босоніж тощо), пропонувати виконувати їх з членами родини. Під час щоденних прогулянок акцентувати увагу дітей на властивостях сонця, повітря і води, які сприяють підтримці здоров’я. Спонукати вихованців робити висновки щодо власних відчуттів після переходу з приміщення на подвір’я.

Постійно акцентувати увагу дошкільників на культурі споживання їжі. Давати їм поняття про доцільність дотримання режиму харчування. Пояснювати дітям значення окремих продуктів для зміцнення і збереження власного здоров’я. У старших дошкільників доцільно формувати елементарне уявлення про функціонування системи травлення. Необхідно навчати дітей правилам безпеки життєдіяльності, закріплюючи їхні знання у процесі моделювання життєвих ситуацій здоров’язберігаючого змісту. Постійно здійснювати медико-педагогічний контроль за станом фізичного здоров’я вихованців. Повідомляти батьків про результати обстеження дітей.

Для формування компетентності дітей у сфері психічного здоров’я необхідно створити в групі атмосферу шанобливого ставлення до людини, яка вміє підтримувати на належному рівні власне здоров’я, а також піклується про здоров’я інших людей. Середовище, у якому перебувають діти, бажано максимально наблизити до домашньої обстановки. Проводити різноманітні заходи, що сприяють збереженню психічного здоров’я дошкільників. Організувати в групі куточок релаксації, домашньої іграшки тощо. Необхідно надавати дітям знання про емоції людини, розвивати вміння контролювати власні негативні емоції, у повсякденному житті закріплювати правила ввічливої поведінки. Доцільно акцентувати увагу дітей на недопустимості некоректного ставлення до оточуючих. У процесі спілкування розвивати у вихованців здатність розрізняти почуття людей і відповідно на них реагувати. У ході сюжетно-рольових ігор „Сім’я”, „Дитячий садок”, „Поліклініка”, „Лікарня”, „Театр” моделювати життєві ситуації різної емоційної спрямованості.

Вихователь має з повагою ставитися до ініціатив, ідей, побажань дошкільників з питань формування знань про здоров’я, включати їхні пропозиції в подальшу навчально-виховну роботу. Дітей старшого дошкільного віку можна навчати з терпимістю ставитися до однолітків, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між поведінкою, стосунками з однолітками і станом здоров’я. Спонукати вихованців аналізувати конфлікти, що виникають, з метою подальшого їх запобігання. Педагог не повинен залишати поза увагою жодної з проблем, що виникають у дітей і вирішувати їх в індивідуальному порядку, доброзичливо і спокійно.

У роботі з дітьми із заниженою самооцінкою допомагати виділяти власні сильні якості, формувати позитивне ставлення до себе. Доцільно у повсякденну діяльність включати бесіди “Що тобі подобається в собі?”, колективні завдання: зробити “ланцюжки вмінь”, психогімнастику, проводити ігри та застосовувати метод Ш. Амонашвілі „відповідь на вушко” тощо. Також використовувати у роботі зі старшими дошкільниками комплекс психогігієнічних ігор, вправ, наприклад, „Назви своє ім’я” (вчити представляти себе колективу, називати своє ім’я), „Лагідні слова” (виховувати доброзичливе ставлення до людей), „Як пройшов сьогодні день?” (формувати вміння аналізувати події, робити висновки).

Для формування компетентності дітей у сфері соціального здоров’я необхідно пояснювати їм, що дотримуючись здорового способу життя, вони зможуть краще пристосуватися до умов навколишньої дійсності, легше навчатимуться у школі, сприймати нову інформацію, радіти спілкуванню з однолітками і дорослими. Вихователь має надавати дошкільникам можливість за власним бажанням повторювати, моделювати, аналізувати з товаришами ситуації, які сприяють формуванню соціального здоров’я. Бажано розробити ситуації за темами: „Етикет у житті людини”, „Я, сім’я і всі люди” „Я і мої друзі” тощо.

Для збагачення досвіду діяльності в колективі і позитивного ставлення до однолітків, доцільно впроваджувати види діяльності, які потребують співпраці вихованців. Це сприятиме розвитку в дітей уміння надати допомогу, діяти, не заважаючи іншим, тактовно вказувати на недоліки, аналізувати власні дії та їх наслідки. Вихователям, у свою чергу, необхідно постійно демонструвати бажану поведінку. Дошкільники мають бачити, що педагог їх поважає, співпрацює з ними, шукає взаємоприйнятних рішень, висловлює емоції за допомогою слів. Така модель поведінки дорослого сприяє утворенню в групі атмосфери дружби та взаємодопомоги, а діти починають наслідувати поведінку вихователя. Доречно також моделювати разом із дітьми проблемні ситуації, що стосуються формування соціального здоров’я. Роль дитини з негативною поведінкою інколи може взяти на себе вихователь. Таким чином педагог допоможе дітям зрозуміти недопустимість подібної поведінки.

Під час самостійної художньої діяльності бажано пропонувати дітям складати казки і створювати малюнки про те, що допомагає бути здоровим, про чуйність і байдужість, про звички, які зберігають, і які руйнують здоров’я, про дружбу тощо. Малюнки дітей доцільно присвячувати таким темам: “Мій лікар“, “Улюблений куточок природи”, “Я і моя сім’я”, “Моє рідне місто”, “Свято в нашій сім’ї” тощо.

Проводити роботу з формування в дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я необхідно у тісній співпраці з батьками. Запрошувати їх до участі в просвітницьких і оздоровчих заходах, що проводяться в дошкільному навчальному закладі: батьківських зборах, дискусіях, консультаціях, бесідах, практичних заняттях; Днях здоров’я, Днях відкритих дверей, туристичних походах, спортивних розвагах тощо.

Вищезазначені методичні рекомендації спрямовані на корекцію діяльності педагогів у процесі організації навчально-виховного процесу дошкільного навчального закладу в контексті формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров’я. Дослідженнями підтверджено, що результативність роботи проявляється у зміні поведінки вихованців. Вона характеризується толерантністю стосовно інших людей, зацікавленістю дошкільників інформацією щодо фізичної, психічної та соціальної сфер здоров’я, позитивним емоційним ставленням до виконання оздоровчих процедур, сформованим умінням мотивувати власні дії, спрямовані на оздоровлення організму, і бажанням їх виконувати, прагненням дотримуватися здоров’язберігаючої поведінки. Все це свідчить про доцільність проведення цілеспрямованої роботи з формування в дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я, починаючи з дошкільного віку.

54.Усім відомий вислів “сім’я – осередок суспільства”. Можна було б визначити її і як своєрідну модель або навіть ген суспільства. Адже в сім’ї виявляють багато визначальних характеристик останнього. Водночас саме через сім’ю (в ході соціалізації нових поколінь) зберігається стійкість і спадкоємність соціуму. В житті будь – яких суспільств бувають періоди, коли руйнуються всі зв’язки, коли воно розпадається, розвалюється, і лише сім’я залишається місцем, де зберігається “соціальний генотип”, який передає соціальну пам’ять майбутньому.
Чому ж люди живуть сім’ями? Чи завжди існувала сім’я? Чи залишиться вона в майбутньому? Її створення – особиста справа людини, чи цей процес певним чином пов’язаний з суспільством? Ці запитання цікавлять психологів уже давно.
Проблеми розвитку сім'ї умовно можна поділити на дві групи. Перша група — це ті труднощі, що є для сім'ї "зовнішніми". Це якісь несприятливі для сім'ї умови, створені суспільним макросередовищем, кризовими соціально-економічними обставинами. Вони не витікають з самої сутності, природи сім'ї, а є лише середовищем для її існування. Друга група — проблеми, які існують у сфері сімейного життя навіть за сприятливих зовнішніх умов. Вони породжуються зміною, самостійним розвитком сім'ї (наприклад, переходом від авторитарної сім'ї до демократичної).
У нашій країні впродовж десятиріч гострого проблемою, яка і досі невирішена, було забезпечення сім'ї власною квартирою або будинком. Наприкінці існування СРСР у найбільших містах кількість сімей, що перебувала на обліку на одержання житла, становила 12 — 32 відсотки від загальної кількості міських сімей (у Києві — 26 відсотків). Не беручи до уваги якість житла і його розміри (у нас його розміри приблизно в 3 рази менші, ніж в США, де корисна площа житла на сім'ю становить 145 м2), скажемо, що в Україні понад 2 млн сімей потребує житла. Ця цифра враховує лише тих, хто згідно з існуючими в нашій країні нормами має право стати в чергу на отримання житла. Досить сказати, що оптимальні за нинішніми стандартами 5—6 кімнатні квартири для сімей з 3—4 дітьми у нас взагалі навіть не передбачаються проектами. Багато сімей, де є діти, живуть в однокімнатних квартирах.
Те ж саме можна сказати і про харчування. Навіть в колишні "кращі" роки жінок буквально мучило стояння в нескінченних чергах за продуктами. При всій їх дешевизні до раціональних норм споживання було далеко. І дешевизна також була відносною (порівняно з промисловими товарами). А взагалі сім'я з чотирьох чоловік витрачала на харчування 60 відсотків бюджету (в США — 15 відсотків). За умови ж досягнення кількості та якості харчування американської сім'ї нашій сім'ї було потрібно 180 відсотків бюджету, тобто 2 міс. працювати, щоб місяць харчуватись. Однак тепер у нас погіршилися навіть колишні скромні показники в цій сфері.

Зважаючи на актуальність даної проблеми темою курсової роботи обрано питання: “Психологічна допомога сім’ї як шлях уникнення розлучень”.
Мета курсової роботи – сформулювати теоретичне уявлення про психологічні проблеми сучасної сім’ї, провести психологічний аналіз ускладнень у подружніх відносинах, розібрати тлумачення проблеми сімейно – рольової сумісності подружжя, визначити задачі шлюбної психотерапії, розглянути методи психотерапевтичної практики.
Завдання курсової роботи:
1. Опрацювати психологічну літературу;
2. Скласти план дослідження над поставленим питанням;
3. Узагальнити отримані знання та сформулювати певні висновки.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури.

Економічний спад упродовж ряду років призвів до того, що в Україні демографічна ситуація вже не керується з боку держави і набуває різко негативного характеру. У 1991 р. вперше смертність населення України на 50 тис. перевищила народжуваність, і відтоді ця тенденція зберігається.
Для простого відтворення населення сумарний коефіцієнт народжуваності має становити не менш ніж 2,2 дитини, а для розширеного — 2,5 дитини.
Чинники соціально - економічного характеру, що виступають зовнішніми умовами існування сім'ї, впливають і на саму роль сім'ї в суспільстві, Її внутрішні тенденції розвитку. Наприклад, втрата сім'єю ролі посередника у відносинах між індивідом суспільством виявляється в тому, що наявність і розмір сім'ї тепер є нейтральним, а найчастіше навіть негативним чинником всіх найважливіших моментах життя людини: при влаштуванні на роботу, в матеріальному забезпеченні, в підвищенні професійного рівня тощо. Багатодітні сім'ї у нас завжди жили гірше, ніж малодітні. Тепер же такі сім'ї потрапили в критичну ситуацію.
Іноді навіть прогресивний розвиток сім'ї породжує труднощі й проблеми. Так, перехід від традиційної авторитарної сім'ї до сучасної егалітарної, демократичної посилює конфлікти в сім'ї. Тут можна провести аналогію з суспільством в цілому та його політичним режимом зокрема. В умовах, коли панує диктаторський, авторитарний режим у суспільстві зовні все спокійно, хоча навряд чи всі соціальні групи задоволені таким становищем. В умовах демократії є можливість виявляти свої бажання, претензії кожній соціальній групі, індивідам. Тут зовні порядку менше, йде нескінченне з'ясування позицій політичних суб'єктів, і порядок визначається мірою розвиненості громадянського суспільства, його політичною і загального культурою. У авторитарній сім'ї, де голові сім'ї беззаперечно підкоряються дружина і діти, існує порядок, але без урахування особистих побажань, психологічного стану більшості її членів. У демократичній, егалітарній сім'ї відносини будуються значно складніше, тому тут проблем більше.
Крім того, впродовж десятиріч впроваджується ідеологія емансипації, рівноправності жінок і чоловіків. Якщо раніше свобода чоловіка в сім'ї уживалася поруч з несвободою жінки, то тепер жінка стала також вільною, як і чоловік (принаймні психологічно вона вимагає цього). Свого часу Г.Спенсер сформулював "закон рівної свободи", за яким людина вільна робити, що вона хоче, доки не зачіпає рівної свободи іншого. Отже, конфлікти в сучасній сім'ї приречені самим прогресом, і вони можуть стримуватися лише взаємними поступками чоловіка і дружини. Те, що тепер сім'я будується не на прозаїчному фундаменті економічного інтересу, а па почутті любові, не робить її міцнішою, а тим більше безпроблемною.
Викладене виявляється в тому, що в наш час набагато більше розлучень, ніж це було раніше. Наприкінці 80-х років у СРСР кожний третій шлюб закінчувався розлученням (у 1950 р. на 100 укладених шлюбів було всього 3 розлучення). В Україні цей показник становив більше ніж 40 відсотків. Ця тенденція збереглася і нині.У деяких містах ця цифра ще вища. (До речі, цікава історична довідка: в давньому Римі впродовж 230 років не було жодного випадку, коли б чоловік від дружини або дружина від чоловіка).
Говорячи про стійкість тенденції зростання розлучень у нашому суспільстві, треба виділити основні причини цього явища, їх можна поділити на три групи: етично-психологічні, економічні та фізіологічні.
Дослідження показують, що найчастіше причиною розлучення стає пияцтво, алкоголізм, які, в свою чергу, нерідко пов'язані з жорстоким ставленням до іншого члена подружжя і дітей. Систематичне пияцтво призводить до деградації особистості, розпаду духовного зв'язку подружжя. Ця причина веде до розпаду сім'ї приблизно в кожному четвертому випадку (за визначенням суду, а при опитуванні самих розведених жінок ця причина фігурує у 50 відсотках випадків).
Друга за важливістю причина розлучень — подружня зрада. Подружня вірність є однією з головних умов етичності шлюбу. Звичайно, в основі самих зрад найчастіше лежить порушення духовної та сексуальної гармонії. Іноді тут виявляється нерозуміння того, що кожному віку притаманний певний тип відносин між статями, що любов як пристрасть з роками проходить, змінюючись на глибоку прихильність іншого роду. Замість того, щоб примиритися з цим неминучим ходом подій, дехто намагається повернутися до вже пережитих фаз любові навіть ціною подружньої зради. До речі, вже стародавні греки розуміли, що "ерос" — як стихійна і пристрасна самовіддача, захоплююча закоханість — тільки одна з кількох типів любові. Сім'ї більше властива "сторге" — любов-прихильпість.
Як причина розлучень фігурує також "несумісність характерів". Під нею розуміють неуживчивість, запальність, дратівливість. Нерідко вони самі є наслідком інших причин. Різні погляди на життя, його цілі можуть вести до порушення нормальних відносин у сім'ї, до нервово-психологічних зривів і, зрештою, роблять неможливим спільне життя.
Причиною розлучень може бути і втручання родичів у сімейне життя, особливо під час спільного проживання. Тут переплітаються етично-психологічні та економічні аспекти.
Слід особливо підкреслити, що глибинною причиною розлучень часто виступає безвідповідальне відношення партнерів до своїх сімейних обов'язків. Відсутність відповідальності сприяє розвитку таких вад, як пияцтво, подружня зрада тощо. Нерівномірний розподіл роботи по дому, перевантаженість жінки або, навпаки, небажання дружини займатися "дрібницями побуту" може порушити психологічну рівновагу в сім'ї. Загалом у нас жінка витрачає на домашню роботу в 2—3 рази більше часу, ніж чоловік, причому з 20-х років це співвідношення не змінилося.

58.ДІЯЛЬНІСТЬ ПСИХОЛОГА В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ
Основною метою діяльності психолога в закладах освіти є:
соціально-психологічне забезпечення процесу реформування освіти на всіх її рівнях;
підвищення ефективності навчально-виховної діяльності закладів освіти;
професійне сприяння саморозвитку особистості учня, вихованця, студента й, одночасно, захист психічного здоров'я всіх учасників навчально-виховного процесу шляхом здійснення психологічної експертизи і діагностики, соціально-психологічної корекції, профілактики, соціальної реабілітації, психологічної просвіти всіх учасників навчально-виховного процесу.
Основними задачами діяльності психологів в закладах освіти є:
Забезпечення якісного психологічного супроводу процесу навчання школярів і студентів. Зокрема, здійснення діагностики готовності дітей до навчання в школі та проведення психолого-педагогічної корекції тих дітей, які виявились не готовими або відстають у навчанні. Виявлення та розвиток здібностей та обдарованості дитини і на цій основі побудова методик профільного навчання та особистісно-зорієнтованої професійної орієнтації.
Науково-методичне і практичне забезпечення корекційно-розвивальної та реабілітаційної роботи. Зокрема, діагностика особистісного розвитку, ціннісних орієнтацій та соціального статусу учнів (студентів), виявлення вад і проблем соціального розвитку дитини; розробка й психологічне забезпечення розвивально-корекційної та реабілітаційної роботи з учнями (студентами).
Орієнтація виховної роботи на соціально-психологічну профілактику негативних явищ в учнівському та студентському середовищі, превентивну освіту, профілактику девіантної і ризикованої поведінки підлітків. Зокрема, профілактика наркоманії, алкоголізму, поширення ВІЛ/СНІДу та хвороб, що передаються статевим шляхом, бродяжництва, безпритульності, насильства, незаконних форм дитячої праці тощо.
Здійснення соціально-педагогічної реабілітації учнів і студентів, які зазнали різних форм насильства, були втягнуті у протиправні дії, наркоманію, незаконні види праці; які з тих чи інших причин не відвідують школу, підпали під вплив псевдо релігійних культів, знаходяться у скрутному життєвому становищі тощо.
Основні напрями діяльності психолога в закладах освіти:
Підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу – учнів (студентів), учителів (викладачів, вихователів), батьків, педагогічної громадськості.
Соціально-психологічна діагностика, моніторинг особистісного розвитку і соціальної ситуації розвитку учнів (студентів), прогнозування змін освітньої ситуації та визначення її основних тенденцій.
Проектування і соціально-психологічна корекція розвитку учнів (студентів) у навчально-виховному процесі.
Психологічна експертиза педагогічних інновацій, методів і методик, оцінка ефективності впровадження програм і проектів.
Соціально-психологічна і педагогічна реабілітація дітей та підлітків, які знаходяться в кризовій життєвій ситуації, соціально-незахищених дітей і дітей з особливими потребами.
Консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу та керівникам освіти різних рівнів.
Практичний психолог навчального закладу:
бере участь у здійсненні освітньої, виховної роботи, спрямованої на забезпечення всебічного індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів, збереження їх повноцінного психічного здоров`я;
проводить психолого-педагогічну діагностику готовності вихованця, учня, студента до навчання та сприяє їх адаптації до нових умов навчально-виховного процесу, допомагає у виборі навчального закладу згідно з рівнем психічного розвитку;
розробляє та впроваджує розвивальні, корекційні програми навчально-виховної діяльності з урахуванням індивідуальних, гендерних, вікових особливостей вихованців, учнів, студентів;
сприяє вибору учнями і студентами професій з урахуванням їх ціннісних орієнтацій, здібностей, життєвих планів і можливостей, готує учнів до свідомого життя; здійснює превентивне виховання, профілактику злочинності, алкоголізму і наркоманії, інших залежностей і шкідливих звичок серед підлітків;
проводить психологічну діагностику і психолого-педагогічну корекцію девіантної поведінки вихованців, учнів, студентів;
формує психологічну культуру вихованців, учнів, студентів, педагогів, батьків або осіб, які їх замінюють, консультує з питань психології, її практичного використання в організації навчально-виховного процесу.

57.про психологічну службу в системі освіти України

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Психологічна служба в системі освіти є складовою державної системи охорони психологічного здоров'я громадян України і діє з метою виявлення і створення соціально-психологічних умов для розвитку особистості.

1.2. Психологічна служба забезпечує своєчасне і систематичне вивчення психічного розвитку особистості, мотивів її поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, статевих, інших індивідуальних особливостей, створення умов для самовиховання і саморозвитку, сприяє виконанню вихивних й освітніх завдань навчально-виховних закладів.

1.3. Психологічна служба у своїй діяльності керується Загальною Декларацією прав людини, Конвенцією про права дитини, Законом України "Про освіту", чинним законодавством, даним Положенням.

1.4. Дане Положення регламентує загальну структуру та функції психологічної служби в системі освіти в цілому і є основою для створення структурних підрозділів служби.

1.5. Діяльність психологічної служби в системі освіти забезпечується фахівцями-психологами, що мають відповідну вищу освіту.

За своїм статусом працівники психолгічної служби належать до педагогічних працивників і відповідно до чинного законодавства користуються всіма правами і гарантіями, передбачаними для них.

2. ЗМІСТ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ

2.1. Діяльність психологічної служби включає такі основні напрями:

діагностика -психологічне обстеження дітей і підлітків, їх груп та колективів, умов навчання та розвитку;

корекція -здійснення психолого-педагогічних заходів для усунення відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці, схильність до правопорушень;

реабілітація -надання психолого-педагогічної допомоги дітям, підліткам, молоді, які знаходяться у кризовій ситуації, постраждали від соціальних, технічних, природних катастроф, перенесли тяжкі хвороби, стреси тощо;

профілактика -своєчасне попередження відхилень у становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктам та інше;

консультативно-методична допомога всім учасникам навчальновиховного процесу з питань виховання дітей, підлітків, створення психологічних умов для їх розвитку, допомога органам державного управління освітою в оцінці професійної придатності педагогічних та управлінських кадрів;

просвітницько-пропагандистська робота з підвищення психологічної культури в закладах і установах освіти;

психологічна експертиза -участь в оцінці нових технологій навчання і виховання дітей, підлітків, молоді, педагогічних іновацій, визначенні доцільності їх впровадження, сприяння розробці та використанню нових діагностичних методик;

психологічна прогностика -створення моделей поведінки групи та особистості, прогнозування психічного розвитку тощо.

3. СТРУКТУРА ТА УПРАВЛІННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЮ СЛУЖБОЮ

3.1. Психологічна служба в системі освіти складається з трьох основних ланок:

а) загальноукраїнський науково-методичний центр практичної психології;

б) регіональні центри (лабораторії) практичної психології;

в) практичні психологи, які працюють у закладах і установах освіти.

3.2.Загальноукраїнський науково-методичний центр практичної психології діє на базі Науково-дослідного інституту психології АПН України, Інстітуту системних досліджень Міністерства освіти України.

До його повноважень належать: організаційні, координуючі та контролюючі функції в галузі практичної психології, визначення перспектив та напрямів розвитку служби, науково-методичне забезпечення діяльності практичних психологів, вимог до її змісту, організація експертизи психологічних методів, методик, новацій, підручників; вивчення потреб і комплектування кадрів для підвищення кваліфікації працівників служби; впровадження в практику досягнень психологічної науки та передового досвіду; забезпечення виготовлення та тиражування інструментарію для практичних психологів.

3.3. Роботу Загальноукраїнського науково-методичного центру організовує головний психолог Міністерства освіти України, до компетенції якого входять питання перспектив і розвитку мережі психологічної служби, вимоги до змісту її діяльності, організація підготовки кадрів практичних психологів, виготовлення й впровадження інструментарію для їх діяльності, впровадження у практику досягнень психологічної науки та передового досвіду.

3.4. Регіональні центри практичної психології створюються при управлінні освіти Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій. Основним завданням цих центрів є організація та координація роботи практичних психологів у закладах і установах освіти області та методичне забезпечення їх роботи, підвищення професійного рівня, здійснення атестації та перепідготовки працівників психологічної служби; визначення потреб та формування державного замовлення на такі кадри.

З метою чіткої координації дій практичних психологів, більш повного задоволення потреб навчально-виховних закладів у послугах психологічної служби центри практичної психології можуть створюватися при відділах (управліннях) освіти районних державних адміністрацій, виконкомів міських рад народних депутатів.

Такі центри можуть об'єднувати консультативні кабінети, телефони довіри, науково-методичні групи, групи інформаційного забезпечення, лабораторії профорієнтації, кабінети корекції кризових станів, психолого-медико-педагогічні консультації та інші різновиди форм діяльності, а також психологів загальноосвітніх навчально-виховних закладів під керівництвом головного психолога відповідного центру.

3.5. Практичний психолог є головною ланкою психологічної служби.

Практичний психолог закладу (установи):

бере участь в організації освітньої, виховної роботи, спрямованої на забезпечення всебічного особистісного розвитку дітей, молоді, їхнього повноцінного психічного здоров'я;

проводить психолого-педагогічну діагностику готовності до навчання в період переходу з однієї вікової групи до іншої, допомагає у виборі освітньої установи згідно з рівнем психічного розвитку;

планує та розробляє розвиваючі, корекційні програми навчальновиховної діяльності з урахуванням індивідуальних, статевих, вікових особливостей дітей;

сприяє пошуку, добору, розвитку обдарованих дітей, свідомому вибору дітьми, молоддю професії з урахуванням їх ціннісних орієнтацій, здібностей, життєвих планів і можливостей;

готує вихованців, учнів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

здійснює первинну профілактику алкоголізму і наркоманії, інших шкідливих звичоу серед підлітків;

проводить психологічну експертизу і психолого-педагогічну корекцію асоціальної поведінки;

формує психологічну культуру вихованців, учнів, педагогів, батьків;

консультує працівників освітніх установ з питань психології, практичного використання її в організації навчально-виховного процесу.

3.6. У своїй професійній діяльності працівник психологічної служби повинен:

керуватись у своїй діяльності Етичним Кодексом психолога;

додержуватись педагогічної етики, поважати гідність дитини, захищати її від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, пропагувати здоровий спосіб життя;

зберігати професійну таємницю, не поширювати відомості, отримані в процесі діагностичної або корекційної роботи, якщо її поширення може завдати шкоди дитині чи її оточенню;

постійно пидвищувати свій професійний рівень, загальну культуру;

пропагувати психологічні знання, запобігати випадкам здійснення психодіагностичної, розвивально-корекційної, профілактичної, консультативно-методичної роботи особами, що не мають відповідної фахової підготовки;

будувати свою діяльність на основі доброзичливості, довіри у тісному контакті шляхом співробітництва з усіма учасниками педагогічного процесу;

знати програмно-метидичні матеріали і документи щодо обсягу, рівня освіти, розвитку дітей, вимоги до нормативного забезпечення навчально-виховного процесу, основні напрями і перспективи розвиткуосвіти, психолого-педагогічної науки.

60.I. Загальні положення
1.1. Психологічна служба в системі освіти - це сукупність
закладів, установ, підрозділів і посад, що складають єдину
систему, основу якої становлять фахівці у сфері практичної
психології і соціальної педагогіки: практичні психологи, соціальні
педагоги, методисти, директори (завідувачі) навчально-методичних
кабінетів (центрів) психологічної служби. Основною метою діяльності психологічної служби є психологічне
забезпечення та підвищення ефективності педагогічного процесу,
захист психічного здоров'я і соціального благополуччя усіх його
учасників: вихованців, учнів, студентів, педагогічних і
науково-педагогічних працівників. Соціально-педагогічний патронаж спрямований на надання
соціально-педагогічної допомоги соціально незахищеним категоріям
вихованців, учнів і студентів з метою подолання ними життєвих
труднощів та підвищення їхнього соціального статусу.
1.2. Психологічна служба забезпечує своєчасне і систематичне
вивчення психофізичного розвитку вихованців, учнів і студентів,
мотивів їх поведінки і діяльності з урахуванням вікових,
інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних
особливостей, створення умов для саморозвитку та самовиховання,
сприяє виконанню освітніх і виховних завдань навчальних закладів.
1.3. Психологічна служба у своїй діяльності керується
Конституцією України (254к/96-ВР), Законами України "Про освіту"
(1060-12), "Про загальну середню освіту" (651-14), "Про
професійно-технічну освіту" (103/98-ВР), "Про вищу освіту"
(2984-14), "Про позашкільну освіту" (1841-14), "Про дошкільну
освіту" (2628-14), іншими нормативно-правовими актами та цим
Положенням.
1.4. Діяльність психологічної служби в системі освіти України
забезпечується практичними психологами, соціальними педагогами,
методистами та директорами (завідувачами) навчально-методичних
кабінетів (центрів). За своїм статусом працівники психологічної
служби належать до педагогічних працівників і відповідно до
чинного законодавства користуються всіма правами і гарантіями,
передбаченими для них.
1.5. Психологічна служба співпрацює з органами охорони
здоров'я, праці та соціального захисту населення, сім'ї, молоді та
спорту, внутрішніх справ, іншими органами виконавчої влади, а
також громадськими організаціями.
1.6. Це Положення визначає основні завдання, зміст
діяльності, структуру, управління і фінансування психологічної
служби системи освіти України в цілому.
1.7. Посади практичних психологів і соціальних педагогів
уводяться в штатні розписи навчальних закладів і установ освіти за
умови наявності спеціалістів з фаховою освітою в межах коштів,
передбачених єдиним кошторисом витрат відповідно до нормативів
чисельності практичних психологів і соціальних педагогів, згідно з
додатком.
II. Основні завдання психологічної служби
2.1. Основні завдання психологічної служби системи освіти
України полягають у: сприянні повноцінному розвитку особистості вихованців, учнів,
студентів на кожному віковому етапі, створенні умов для формування
у них мотивації до самовиховання і саморозвитку; забезпеченні індивідуального підходу до кожного учасника
навчально-виховного процесу на основі його психолого-педагогічного
вивчення; профілактиці і корекції відхилень в інтелектуальному і
психофізичному розвитку вихованців, учнів, студентів.
2.2. Основними видами діяльності психологічної служби є: діагностика - психологічне обстеження вихованців, учнів,
студентів, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту і умов
індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів, визначення
причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання; корекція - здійснення психолого-медико-педагогічних заходів з
метою усунення відхилень у психофізичному та інтелектуальному
розвитку і поведінці, схильності до залежностей та правопорушень,
подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально
корисної життєвої перспективи; реабілітація - надання психолого-педагогічної допомоги
вихованцям, учням, студентам, які перебувають у кризовій ситуації
(постраждали від соціальних, техногенних, природних катастроф,
перенесли тяжкі хвороби, стреси, переселення, зазнали насильства
тощо), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності; профілактика - своєчасне попередження відхилень у
психофізичному розвитку та становленні особистості,
міжособистісних стосунках, запобігання конфліктним ситуаціям у
навчально-виховному процесі; прогностика - розробка і застосування моделей поведінки групи
та особистості у різних умовах, проектування змісту і напрямів
індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів і складання
на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку груп
та міжгрупових відносин.
2.3. Психологічна служба системи освіти України функціонує на
трьох рівнях: науковому, на якому вивчає закономірності психічного розвитку
і формування особистості вихованця, учня, студента з метою
розробки методів і методик професійного застосування психологічних
знань; прикладному, на якому здійснює соціально-психологічне
забезпечення процесу навчання і виховання, включаючи розробку
навчальних програм, підручників, професійну підготовку і
підвищення кваліфікації фахівців; практичному, на якому забезпечує безпосередню роботу
практичних психологів, соціальних педагогів у навчальних закладах.
2.4. Діяльність психологічної служби включає такі основні
напрями: консультативно-методична допомога всім учасникам
навчально-виховного процесу з питань навчання, виховання і
розвитку вихованців, учнів, студентів, допомога органам державного
управління у плануванні освітньої діяльності; просвітницько-пропагандистська робота з підвищення
психологічної культури в навчальних закладах та у сім'ї; превентивне виховання (через засоби масової інформації, під
час навчальної діяльності в рамках навчальних програм або як
окремого предмета), метою якого є формування у вихованців, учнів,
студентів орієнтації на здоровий спосіб життя та захист психічного
здоров'я; профілактика алкоголізму, наркоманії, ВІЛ-інфекції і
злочинності.
III. Структура та управління психологічною службою
3.1. Психологічна служба в системі освіти України складається
з таких основних ланок: Українського науково-методичного центру практичної психології
і соціальної роботи; Навчально-методичного кабінету (центру) в Автономній
Республіці Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських,
районних (міських) навчально-методичних кабінетів (центрів)
психологічної служби системи освіти або методистів районних
(міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з
психологічної служби; підрозділів психологічної служби у вищих навчальних закладах
III-IV рівнів акредитації; практичних психологів і соціальних педагогів навчальних
закладів усіх типів.
3.2. Науково-методичне керівництво психологічною службою
системи освіти здійснює Український науково-методичний центр
практичної психології і соціальної роботи, який діє на підставі
статуту.
3.3. Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній
Республіці Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські
навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи
освіти створюються місцевими органами виконавчої влади,
підпорядковуються засновнику з усіх питань діяльності, а у частині
науково-методичного забезпечення - Українському
науково-методичному центру практичної психології і соціальної
роботи. Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній Республіці
Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські
навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи
освіти можуть створюватися як структурні підрозділи закладів
післядипломної педагогічної освіти або при Міністерстві освіти і
науки Автономної Республіки Крим, Головному управлінню освіти і
науки Київської міської державної адміністрації, управліннях
освіти і науки обласних та Севастопольської міських державних
адміністрацій, або як юридичні особи. Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній Республіці
Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські
навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи
освіти створюються, реорганізуються або ліквідуються за
погодженням з Українським науково-методичним центром практичної
психології і соціальної роботи.
3.4. Районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри)
психологічної служби системи освіти створюються місцевими органами
виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри)
психологічної служби системи освіти можуть функціонувати як
структурні підрозділи районних (міських) методичних кабінетів
(центрів) або як юридичні особи. За неможливості створення районного (міського)
навчально-методичного кабінету (центру) психологічної служби
системи освіти до штатного розпису районного (міського)
методичного кабінету (центру) вводиться посада методиста з
психологічної служби. Районний (міський) навчально-методичний кабінет (центр)
психологічної служби системи освіти підпорядковується засновнику з
усіх питань діяльності, а в частині науково-методичного
забезпечення діяльності психологічної служби -
навчально-методичному кабінету (центру) в Автономній Республіці
Крим, обласним, Київському і Севастопольському міським
навчально-методичним кабінетам (центрам) психологічної служби
системи освіти.
3.5. Атестація працівників психологічної служби - практичних
психологів, соціальних педагогів, методистів з психологічної
служби, директорів (завідувачів) навчально-методичних кабінетів
(центрів) психологічної служби системи освіти здійснюється
відповідно до чинного законодавства.
3.6. Структура та штатний розпис навчально-методичного
кабінету (центру) в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського і Севастопольського міських, районних (міських)
навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби
системи освіти визначаються місцевими органами виконавчої влади
або органами місцевого самоврядування відповідно до встановлених
нормативів.
3.7. Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній
Республіці Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські,
районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри)
психологічної служби системи освіти здійснюють свою діяльність
відповідно до статуту (якщо вони є юридичними особами) або
положення (якщо вони є структурними підрозділами).
3.8. Призначення на посаду та звільнення з посади директора
(завідувача) навчально-методичного кабінету (центру) в Автономній
Республіці Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських
навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби
системи освіти здійснюються засновником за погодженням з
Українським науково-методичним центром практичної психології і
соціальної роботи. Призначення на посаду та звільнення з посади директора
(завідувача) районного (міського) навчально-методичного кабінету
(центру) психологічної служби системи освіти, методиста з
психологічної служби районного (міського) методичного кабінету
здійснюються засновником за погодженням з навчально-методичним
кабінетом (центром) в Автономній Республіці Крим, обласним,
Київським, Севастопольським міським навчально-методичним кабінетом
(центром) психологічної служби системи освіти. Призначення на посаду та звільнення з посади практичного
психолога і соціального педагога закладу освіти здійснюються за
погодженням з районним (міським) навчально-методичним кабінетом
(центром) психологічної служби системи освіти або з методистом з
психологічної служби районного (міського) методичного кабінету.
3.9. Структура та штатний розпис психологічної служби вищого
навчального закладу III-IV рівнів акредитації визначаються вищим
навчальним закладом та фінансуються за рахунок власних коштів
цього навчального закладу. Психологічна служба вищого навчального закладу III-IV рівнів
акредитації підпорядковується керівнику або одному з його
заступників, а у частині науково-методичного забезпечення -
Українському науково-методичному центру практичної психології і
соціальної роботи.
IV. Зміст діяльності психологічної служби
4.1. Український науково-методичний центр практичної
психології і соціальної роботи є головною організацією
психологічної служби системи освіти України, який здійснює
організаційні, координаційні та науково-методичні функції у галузі
практичної психології і соціальної педагогіки. До повноважень Українського науково-методичного центру
практичної психології і соціальної роботи належать: науково-методичне забезпечення психологічної служби системи
освіти України; здійснення психометричного нагляду, забезпечення діяльності
психометричної комісії, організація соціально-психологічної
експертизи методів, методик, новацій у галузі освіти; розробка методичних вимог до змісту діяльності психологічної
служби, координація науково-прикладних досліджень та методичних
розробок; координація та науково-методичне керівництво діяльністю
навчально-методичного кабінету (центру) в Автономній Республіці
Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних
(міських) навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної
служби системи освіти або методистів районних (міських) методичних
кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби.
4.2. Навчально-методичні кабінети (центри), методисти є
основними організаційно-методичними ланками психологічної служби
системи освіти, які здійснюють організаційні, координувальні та
навчально-методичні функції у галузі практичної психології і
соціальної педагогіки. Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній Республіці
Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні
(міські) навчально-методичні кабінети (центри) психологічної
служби системи освіти, методисти районних (міських) методичних
кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби: забезпечують діяльність психологічної служби освіти регіону; надають методичну, інформаційну підтримку практичним
психологам, соціальним педагогам; беруть участь в організації підвищення кваліфікації
спеціалістів психологічної служби, їх атестації та професійного
зростання, кадровому забезпеченні психологічної служби; організовують діяльність методичних об'єднань практичних
психологів і соціальних педагогів; координують науково-дослідні, практичні дослідження за
пріоритетними напрямами діяльності психологічної служби; беруть участь в оцінці, прогнозуванні та формуванні освітньої
політики в регіоні; впроваджують досягнення психологічної науки та передового
досвіду. Навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби
системи освіти, методисти організовують діяльність "Телефонів
довіри", кабінетів корекції кризових станів, психологічних
(сімейних) консультацій, профільних консультаційних пунктів,
реабілітаційних центрів залежно від соціально-психологічних потреб
регіону.
4.3. Практичний психолог навчального закладу: бере участь у здійсненні освітньої, виховної роботи,
спрямованої на забезпечення всебічного індивідуального розвитку
вихованців, учнів, студентів, збереження їх повноцінного
психічного здоров'я; проводить психолого-педагогічну діагностику готовності
вихованця, учня, студента до навчання та сприяє їх адаптації до
нових умов навчально-виховного процесу, допомагає у виборі
навчального закладу згідно з рівнем психічного розвитку; розробляє та впроваджує розвивальні, корекційні програми
навчально-виховної діяльності з урахуванням індивідуальних,
гендерних, вікових особливостей вихованців, учнів, студентів; сприяє вибору учнями і студентами професій з урахуванням їх
ціннісних орієнтацій, здібностей, життєвих планів і можливостей,
готує учнів до свідомого життя; здійснює превентивне виховання,
профілактику злочинності, алкоголізму і наркоманії, інших
залежностей і шкідливих звичок серед підлітків; проводить психологічну діагностику і психолого-педагогічну
корекцію девіантної поведінки вихованців, учнів, студентів; формує психологічну культуру вихованців, учнів, студентів,
педагогів, батьків або осіб, які їх замінюють, консультує з питань
психології, її практичного використання в організації
навчально-виховного процесу.
4.4. Соціальний педагог навчального закладу: вивчає та оцінює особливості діяльності і розвитку
вихованців, учнів і студентів, мікроколективу (класу чи групи),
шкільного, студентського колективу в цілому, молодіжних та дитячих
громадських організацій; досліджує спрямованість впливу
мікросередовища, особливостей сім'ї та сімейного виховання,
позитивного виховного потенціалу соціального середовища та джерела
негативного впливу на вихованців, учнів і студентів; прогнозує на основі спостережень та досліджень посилення
негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на
розвиток особистості вихованця, учня, студента чи групи; прогнозує
результати навчально-виховного процесу з урахуванням найважливіших
факторів становлення особистості; дає рекомендації вихованцям, учням, студентам, батькам або
особам, які їх замінюють, вчителям, викладачам та іншим особам з
питань соціальної педагогіки; надає необхідну консультативну
соціально-педагогічну допомогу дитячим і молодіжним громадським
організаціям, вихованцям, учням, студентам, які потребують
піклування чи перебувають у складних життєвих обставинах; сприяє захисту прав вихованців, учнів і студентів,
представляє їхні інтереси у службі у справах дітей, у
правоохоронних та судових органах; бере участь у формуванні навичок дотримання норм та правил
поведінки, ведення здорового способу життя, сприяє попередженню
негативних явищ серед вихованців, учнів, студентів; надає соціальні послуги, спрямовані на задоволення соціальних
потреб вихованців, учнів і студентів; здійснює
соціально-педагогічний супровід навчально-виховного процесу,
соціально-педагогічний патронаж соціально незахищених категорій
вихованців, учнів і студентів; сприяє соціальному і професійному
визначенню особистості, дбає про професійне самовизначення та
соціальну адаптацію молоді.
4.5. Працівник психологічної служби повинен: керуватися етичним кодексом психолога; дотримуватися педагогічної етики, поважати гідність
вихованців, учнів, студентів, захищати їх від будь-яких форм
фізичного або психічного насильства; будувати свою діяльність на основі доброзичливості, довіри у
тісному співробітництві з усіма учасниками педагогічного процесу; пропагувати здоровий спосіб життя, підвищувати рівень
психологічних знань педагогічних працівників і батьків або осіб,
які їх замінюють; зберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей,
отриманих в процесі діагностики або корекційної роботи, якщо це
може завдати шкоди вихованцеві, учню, студенту чи їх оточенню; постійно підвищувати свій професійний рівень; знати програмно-методичні матеріали і документи щодо обсягу,
рівня знань, розвитку вихованців, учнів, студентів, вимоги
державних стандартів до забезпечення навчально-виховного процесу,
основні напрями і перспективи розвитку освіти,
психолого-педагогічної науки.
4.6. Тривалість робочого тижня практичного психолога та
соціального педагога визначається чинним законодавством з
урахуванням типу навчального закладу.
V. Фінансування діяльності психологічної служби
5.1. Фінансування діяльності психологічної служби системи
освіти та оплата праці практичних психологів і соціальних
педагогів, працівників кабінетів (центрів), методистів
здійснюється згідно з чинним законодавством.
5.2. Фінансування діяльності психологічної служби вищих
навчальних закладів III-IV рівнів акредитації (у тому числі оплати
праці її працівників) здійснюється за рахунок власних коштів
вищого навчального закладу.
5.3. Працівникам психологічної служби системи освіти
надаються окремі приміщення (кабінети) для проведення
діагностичної, навчальної, тренінгової, консультативної,
розвивальної і корекційної роботи.
{ Положення в редакції Наказу Міністерства освіти і науки N 616
(z0687-09) від 02.07.2009 }
Директор Українського НМЦ
практичної психології і
соціальної роботи І.І.Цушко

Додаток
до Положення
про психологічну службу
системи освіти України

НОРМАТИВИ
чисельності практичних психологів
і соціальних педагогів

Нормативи чисельності практичних психологів
дошкільних навчальних закладів
------------------------------------------------------------------ | Місто | Село (селище) | |--------------------------------+-------------------------------| |чисельність груп| максимальний | чисельність | максимальний | | | норматив | груп | норматив | | | чисельності | | чисельності | |----------------+---------------+---------------+---------------| |до 7 | 0,5 |до 4 | 0,5 | |----------------+---------------+---------------+---------------| |7 і більше | 0,75 |4 і більше | 0,75 | |----------------+---------------+---------------+---------------| |9 і більше | 1,0 |6 і більше | 1,0 | ------------------------------------------------------------------
Посади практичних психологів дошкільних навчальних закладів
компенсуючого типу та комбінованого типу, у яких є 2 і більше груп
компенсуючого типу, дошкільних навчальних закладів (дитячих
будинків) інтернатного типу, дошкільних навчальних закладів
(центрів розвитку дитини) вводяться з розрахунку не більше однієї
ставки на навчальний заклад за рахунок коштів загального фонду
відповідного бюджету (для державних і комунальних дошкільних
навчальних закладів).
Нормативи чисельності практичних психологів
загальноосвітніх навчальних закладів
------------------------------------------------------------------ | Місто | Село (селище) | |--------------------------------+-------------------------------| | чисельність | максимальний | чисельність | максимальний | | учнів | норматив | учнів | норматив | | | чисельності | | чисельності | |----------------+---------------+---------------+---------------| |до 499 | 0,5 |до 99 | 0,25 | |----------------+---------------+---------------+---------------| |500 і більше | 0,75 |100 і більше | 0,5 | |----------------+---------------+---------------+---------------| |700 | 1,0 |200 і більше | 0,75 | |----------------+---------------+---------------+---------------| | | |300 | 1,0 | ------------------------------------------------------------------
Посади практичних психологів спеціалізованих шкіл
(шкіл-інтернатів), гімназій, ліцеїв, колегіумів, загальноосвітніх
шкіл-інтернатів, спеціальних загальноосвітніх шкіл
(шкіл-інтернатів), загальноосвітніх санаторних шкіл
(шкіл-інтернатів), шкіл соціальної реабілітації, вечірніх
(змінних) шкіл, міжшкільних навчально-виробничих комбінатів,
позашкільних навчально-виховних закладів, професійно-технічних
навчальних закладів, вищих навчальних закладів I-II рівнів
акредитації вводяться з розрахунку не більше однієї ставки на
навчальний заклад за рахунок коштів загального фонду відповідного
бюджету (для державних і комунальних навчальних закладів). Посади соціальних педагогів дошкільних навчальних закладів
(дитячих будинків) інтернатного типу та центрів розвитку дитини
вводяться з розрахунку не більше однієї ставки на навчальний
заклад за рахунок коштів загального фонду відповідного бюджету
(для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів).
Нормативи чисельності соціальних педагогів
загальноосвітніх навчальних закладів
------------------------------------------------------------------ | Місто | Село (селище) | |--------------------------------+-------------------------------| | чисельність | максимальний | чисельність | максимальний | | учнів | норматив | учнів | норматив | | | чисельності | | чисельності | |----------------+---------------+---------------+---------------| |до 499 | 0,5 |До 99 | 0,25 | |----------------+---------------+---------------+---------------| |500 і більше | 0,75 |100 і більше | 0,5 | |----------------+---------------+---------------+---------------| |700 | 1,0 |200 і більше | 0,75 | |----------------+---------------+---------------+---------------| | | |300 | 1,0 | ------------------------------------------------------------------
Посади соціальних педагогів загальноосвітніх шкіл-інтернатів,
спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), у тому числі
навчально-реабілітаційних центрів, загальноосвітніх санаторних
шкіл (шкіл-інтернатів), шкіл соціальної реабілітації, вечірніх
(змінних) шкіл, професійно-технічних навчальних закладів вищих
навчальних закладів I-II рівнів акредитації вводяться з розрахунку
не більше однієї ставки на навчальний заклад за рахунок коштів
загального фонду відповідних бюджетів (для державних і комунальних
навчальних закладів). У випадках, коли посади, перелічені в зазначених нормативах,
не можуть забезпечити належне функціонування навчального закладу,
за рахунок можливостей місцевого бюджету та інших джерел,
передбачених чинним законодавством, можуть бути введені додаткові
посади практичних психологів і соціальних педагогів. Якщо посади практичних психологів та соціальних педагогів
малокомплектних навчальних закладів передбачені у штатних розписах
районних навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної
служби системи освіти, а не в навчальних закладах, то їхня
чисельність розраховується за формулою: