Промисловість Китаю

До революційний Китай був напівфеодальною країною з не націоналізованою системою економіки і нерозвиненим виробництвом. Але після 1949 року в короткий термін у республіці була здійснена індустріалізація, багаторазово виросло виробництво промислової продукції, розширювалася її галузева структура.

Дореволюційна промисловість займала другорядне місце в економіці Китаю. У 1946 році в національному доході на її частку приходилося не набагато більше 10%. У 1949 році країна вже займала 9 місце у світі по видобутку вугілля, 23 по виплавці чавуна, 26 по виплавці стали і 25 по виробництву електроенергії. В індустріальному розвиток Китай мінімум на 100-150 років відставав від економічно розвитих країн і, власне кажучи був аграрно-сировинним придатком. Крім того до моменту проголошення КНР промисловість у результаті тривалих воєнних дій знаходилася в стані занепаду і розрухи.

Разом з тим за останні 50 років у Китаї відновлена харчова промисловість, побудовано більш 370 тис. нових промышленны підприємств, а промислове виробництво зросло в 39 разів. Про масштаби розвитку нинішнього індустріального комплексу Китаю свідчить той факт, що щодня в країні виробляється промислової продукції на 2.1млрд юанів, добувається 2.3млн.т.вугілля, виробляється 360т.нафти, виробляється 140 тис. тонн стали і 455 тис. тонн цементу і т.д.

Сьогодні галузева структура промисловості країни представлена більш ніж 360 галузями. Крім традиційних створені нові сучасні такі як: електроніка, нафтохімія, авіабудування, металургія рідких і розсіяних металів. По кількості промислових підприємств до числа зайнятих на них Китай займає перше місце у світі. Однак устаткування підприємств в основній масі своєї застаріло і зношене.

Основні індустріальні центри розташовані в східних приморських провінціях і районах Цзянсу, Шанхаї, Ляонине, Шаньдуне, Гуандуне, Чжецзиме. У великих містах з населенням вище 500 тис. чоловік зосереджено більш половини основних фондів державної промисловості (13.1% - усіх промислових підприємств, 9.6% - харчова промисловість і машинобудування, 4.7% - текстильна промисловість, 2,4% - вуглецю видобувна промисловість).

Паливно-енергетичні галузі промисловості відносяться до числа слабких ланок індустріального комплексу Китаю. Не дивлячись на наявність багатих природних ресурсів розвиток видобувних галузей у цілому відстає від обробних.

За останні роки в Китаї багато в чому зросли потужності вуглевидобувної промисловості, а обсяг видобутку підприємств перевищив 920 млн. тонн вже в 1989 році. Потенційні ж запаси вугілля склали 3200 млрд. тонн, а хіба дані лише 850 млрд. тонн. Запаси розміщені не рівномірно, близько 80% приходиться на Північний і Північно-Західний Китай, а саме велике родовище в країні знаходиться поблизу міста Датун (пров. Шанси). У цілому ж у країні більш 100 великих центрів видобутку вугілля.

На нафтовидобувну промисловість приходиться 21% виробництва паливо енергетичних ресурсів. Нафта забезпечує близько 16% валютних надходжень від експорту. У цілому в країні більш 32 підприємств по видобутку нафти загальні запаси нафти складають 64 млрд. тонн. Найбільш великі підприємства по видобутку і переробці нафти розташовані в провінціях Хэйлуньцзян, Шаньдун, Даган, Юймэнь, Цайдам, а також у слаборозвинених районах нерідко удалині від центрів нафти споживання. Велика ж частина з 580 нафтопереробних заводів зосереджена в Північно-східному Китаї.

Південний Китай і особливо його Східна зона багаті запасами природного газу, що оцінюються в 4 тис. млрд. тонн: до дійсного моменту розвідано лише 3,5%. Найбільшим центром видобутку і переробки газу є провінція Сеньхуа.

Проте в Китаї дотепер ведучими залишаються такі галузі легкої промисловості як текстильна і харчова, на которые приходиться більш 21% усієї виробленої промислової продукції. Підприємства цих галузей розташовані переважно в Східному, Північному, Центрально-Південному районах. На Північному сході країни зосереджені головним чином підприємства паперової, цукрової і масломолочной промисловості, на Північно-заході - підприємства по переробці бавовни і продукції тваринництва, на Південно-заході найбільше раз кручений харчова промисловість. У цілому харчова промисловість має більш 65,5 тисяч підприємств, крім того в країні більш 23,3 тисяч підприємств текстильної промисловості, а виробництво і переробка сировини на них чітко орієнтована: на Півночі - вовна, коноплі, на Півдні - шовк, джут, кенаф.

Легка промисловість у Китаї має древні традиції і займала ведуче місце в економіці ще до революції. Разом з тим у Китаї, починаючи з 1949 року поступово починає розвиватися машинобудування. До 1949 року обсяг виробництв цих галузей був у 250 разів нижче чим у США, практично не вироблялася комплектні енергетичні, гірничорудні, машинобудівна, трактори, літаки. До дійсного моменту кількість видів продукції машинобудування перевищує 53 тис. виробів, що цілком забезпечує внутрішні потреби країни. Найбільшими центрами машинобудування є Шанхай, Шэньян, Тяньцзінь, Харбін, Пекін, Далянь.

Крім того, розташовуючи значними запасами сировини Китай має міцну базу для розвитку металургійної промисловості. А в результаті проведення широких геологічних робіт в останні роки уточнені границі старих і обнаруженья нові родовища залізних і магнієвих руд, вугілля, нафти й інших видів сировини. По запасах залізної руди Китай займає третє місце (після Росії і Бельгії), а по розвіданим запасу магнієвих руд - друге місце у світі.

У цілому підприємства чорної металургії перевищують 1,5 тис. і розташовані практично у всіх провінціях і автономних районах. Разом з тим загальний технічний рівень металургійних виробництв залишається невисоким, а оснащення ведучих підприємств сучасними видами устаткування проходить частково і за рахунок імпорту. Більш 70% підприємств галузі взагалі не мають очисних споруджень. У Китаї виплавляють більш 1 тисячі сортів стали, включаючи жароміцні сплави для авіаційної промисловості, високолеговані сталі для прискорювачів ядерних часток і сплави з заздалегідь заданими властивостями. Крім того в країні виробляються сурма, олово, вольфрам, ртуть і молібденові концентрати, що користаються підвищеним попитом на зовнішніх ринках, хоча в той же час потреби країни в алюмінії, свинці і цинку цілком не задовольняються і Китай імпортує ці метали.

Перехід Китаю в другій половині 70-х років до модернізації господарства і великих економічних перетворень збігся за часом з розгортанням у світі другий НТР. Її базовими напрямками були мікроелектроніка, інформатика, біотехнологія.

Прилучення до нововведень НТР для Китаю виявилося непростою справою. Обмежені фінансові можливості, порівняно низький науковий потенціал (особливо ослаблений у ході культурної революції), відносно низький освітній і культурний рівень населення - усе це перешкоджало, розгортанню широкомасштабної науково-технічної революції. Проте наприкінці 70-х років до Китаю був розроблений і прийнятий восьмирічний план розвитку науки на 1978-1985 р.м., що передбачав проведення великого обсягу досліджень і розробок в області мікроелектроніки, нових поколінь ЕОМ, інформатики, генної інженерії, а так само великі технічні перетворення в сільському господарстві. Незабаром з'ясувалося, що план цей занадто великий і по ряду позицій не виконаємо в даних умовах.

Численні наради і консультації, а також ретельне вивчення досвіду розвитку науки і техніки за рубежем, у тому числі США, Японії, Росії і країн Західної Європи дозволили виділити 12 основних напрямків розвитку науки і техніки, що лягли в основу Державного плану розвитку науки і техніки на 1986-2000 р.м. Основні задачі розвитку наукомістких технологій визначені сьогодні в Китаї в такий спосіб: підйом народного господарства, підвищення рівня продуктивних сил, перетворення науково-технічного прогресу в найважливіший фактор розвитку виробництва; усіляке підвищення технічного рівня традиційних галузей промисловості, ефективності суспільного виробництва, якості і конкурентноздатності товарів на світовому ринку, обліком фінансових, кадрових, технічних організацій. Прийнято рішення зосередити зусилля на розвитку наукомісткої техніки і технології в сімох пріоритетних областях. Серед них названі: біотехнологія, інформатика, автоматизація, енергетика, космічна і лазерна техніка, тобто базові напрямки НТР.

В області біотехнології дослідження і розробки спрямовані на різке збільшення продовольчих ресурсів, попередження і лікування важких захворювань, освоєння нових і поновлення старих енергетичних джерел, розвиток безвідхідних виробництв і скорочення шкідливих впливів на навколишнє середовище.

В області інформаційної технології акцент робиться на створення технологій, що забезпечують істотне удосконалення і широке використання на початку наступного сторіччя "інтелектуальних" систем ЕОМ. Ведуться дослідження в області удосконалювання сучасної техніки вимірів, обчислень і зв'язку; техніки розвідки корисних копалин і обробки дані розвідки, прогнозу погоди, контролю якості і ступеня забруднення сільськогосподарських, лісових і промислових продуктів.

У реалізації прийнятого плану значна роль приділятися програмі "Смолоскип", що передбачає створення по всій країні районів і центрів по розвитку нових технічних і наукомістких технологій. Це спеціально виділені райони великих наукових і промислових центрів, площею кілька квадратних кілометрів, на їхнє території розміщаються НДІ, що відповідають промислові підприємства, компанії і фірми по освоєнню і впровадженню нової техніки і наукомістких технологій. З часу прийняття програми (серпень 1990 року) такі райони були створені в Пекіні, Шанхаї, Тяньцзіневі, Шеньяне, Ухане, Нанкіні (більш 30 районів).