Суміжні правові галузі

• Корпоративне право
• Торгове право
• Правове регулювання ринку цінних паперів
• Енергетичне право
• Правове регулювання неспроможності (банкрутства)
• Конкурентне (Антимонопольне) право
• Банківське право
• Транспортне право
• Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності
• Правове регулювання інвестиційної діяльності
• Правове регулювання інноваційної діяльності
• Правове регулювання приватизації
• Правове регулювання індивідуального підприємництва
• Державне регулювання в сфері підприємництва
• Правове регулювання підприємницької діяльності в зарубіжних країнах

Крім того, ряд дослідників відносять до підприємницькому праву також правове регулювання страхування,правове регулювання ринку аудиторських послуг, оціночної діяльності, правове регулювання рекламного ринку, і ін

Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками. Найбільш поширеною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. За цією ознакою в літературі джерела господарського права поділяються на 4 рівні:

1) конституційне регулювання відносин у сфері господарювання;

2) міжнародно-правове регулювання;

3) регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону;

4) регулювання господарських відносин підзаконними нормативними актами.

За обсягом правовідносин, що регулюються нормативними актами, а також за колом осіб, для яких такі акти призначені, джерела господарського права поділяються на:

1) загальні;

2) спеціальні.

Загальні нормативно-правові акти встановлюють основні положення (принципи) правового регулювання тієї чи іншої сфери діяльності. Наприклад, гл. 5 ЦК України встановлює загальні положення щодо права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності - положення щодо необхідності мати повну цивільну дієздатність, обов'язковості державної реєстрації, можливості застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом, та інші положення. Водночас гл. 13 спеціального нормативного акта - ГК України - встановлює положення щодо умов здійснення фізичною особою підприємницької діяльності.

Юридичний прецедент – це рішення суду або адміністративного органу за відповідною справою, яке стало нормою для вирішення в майбутньому аналогічних справ. Прецедент як джерело права мав місце в різні віки та роки. В даний час прецедент – один з основних джерел права у правовій родині загального права в країнах з англосаксонською правовою системою, він останнім часом систематизується, результатами цієї систематизації є випуск збірників. Особливість судового прецеденту як джерела полягає у тому, що він опосередковує значення закону. Для України, враховуючи правову систему, правовий прецедент не характерний, але інколи він береться до уваги, особливо в порядку виконання рішень міжнародного суду. Юридична доктрина – науково-правові ідеї, принципи, теорії концептуального оформлення, які містяться у працях, а також в усних висловлюваннях вчених-юристів, що офіційно визнані як загальнообов’язкові положення (норми) для здійснення юридичної практики. Це джерело права відоме, перш за все з історії держави та права. Так, в епоху середньовіччя джерелами права визнавались праці глосаторів і постглосаторів. У сучасній теорії і практиці юриспруденції доктрина в основному втратила значення самостійного джерела права. Суттєве значення господарсько-правова доктрина має для практики України. Так, є випадки, коли юрисдикційні органи (або сторони в господарському спорі) звертаються до певних вчених-юристів або наукових установ за роз’ясненнями у зв’язку з юридичною кваліфікацією відповідних фактів. Це пояснення оформляється як акт експертизи та включається в матеріали справи, однак авторство наукового обґрунтування при винесення рішення не вказується, хоча ідеї автора оприлюднені в його працях.

Важливого значення при розгляді справ щодо порушення прав суб’єктів господарювання набувають роз’яснення Вищого господарського суду. Вони хоча і не мають нормативного характеру, але є важливим елементом правового регулювання, а отже, й одним із джерел права.

Судова практика виступає також критерієм відповідності та ефективності господарського законодавства, є апробацією господарсько-правових норм, що підтверджують відповідність одних та не відповідність інших. Місце судової практики в регулюванні господарських відносин обумовлено статусом господарських судів, вони правочинні судити «про право» і «порушення права» суб’єктами господарювання. Здійснюючи захист законних прав та інтересів учасників господарських відносин, судова практика фіксує оптимальну відповідність приватних і державних інтересів.