Система та джерела підприємницького права

Підприємницьке право, як і будь-яка інша галузь права, не є сукупністю норм, що регулюють відносини певного виду. Всі норми взаємопов'язані й формують систему із більш-менш чіткою внутрішньою структурою і внутрішнім поділом.

У межах галузі підприємницького права виділяються пра­вові інститути — сукупність норм права меншого обсягу, що регулюють споріднені відносини в межах тієї групи суспіль­них відносин, які становлять предмет галузі, тобто відносин у сфері провадження підприємницької діяльності. Наприклад, інститутами підприємницького права є інститути договірного права, права промислової власності, захисту економічної кон­куренції, інститут регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності суб'єктів підприємницької діяльності та ін. Сукупність інститутів, в свою чергу, дозволяє виділити в межах галузі підприємницького права Загальну та Особливу частини.

Джерела права – це способи, вираження і закріплення державної волі.

Найбільш поширеною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. За цією ознакою в літературі джерела П/П поділяються на 4 рівні:

1) конституційне регулювання відносин у сфері підприєм­ництва;

2) міжнародно-правове регулювання;

3) регулювання відповідних відносин на основі кодифікова­них нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону;

4) регулювання підприємницьких відносин підзаконними нормативними актами

1. Конституційне регулювання відносин у сфері підприєм­ництва здійснюється на основі єдиного нормативно-правового акта — Конституції України — акта, що має найвищу юри­дичну силу.

Конституція України встановлює загальні принципи здій­снення підприємницької діяльності: 1) Так, згідно зі ст. 42 Кон­ституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; 2) У той же час підприємницька діяль­ність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом; 3) Норми Конституції України є нормами прямої дії. Це озна­чає, що конституційні права та свободи підприємців є такими, що діють безпосередньо. Саме вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямова­ність діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом право­суддя. Тому суди при розгляді конкретних справ мають оціню­вати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необ­хідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії; 4) Стаття 55 Конституції України гарантує право на оскарження до суду дій будь-яких посадових і службових осіб без обмежень. Зважаючи на положення ст. 124 Конституції України про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, суб'єкт підприємницької діяльності має право оскаржувати дії таких осіб як у адміністративному (якщо такий порядок передбачений у відповідних нормативно-право­вих актах), так і в судовому порядку.

2. Норми, за допомогою яких здійснюється міжнародно-правове регулювання підприємницької діяльності, містяться в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому під міжнародним договором України розуміється договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнарод­ного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного най­менування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то засто­совуються правила міжнародного договору. Проте це не стосу­ється випадків, коли положення міжнародного договору супере­чить Конституції України

3. Основним джерелом права у правовій державі виступають закони – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (парламенту) або народу, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правоивх актів, загальнообов’язковий для всього населення і держави та охороняється державною владою.

Базовим нормативним актом у сфері підприємництва, що має силу закону, є Господарський Кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 і набрав чинності з 1 січня 2004р.

Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. №1576-ХІІ; Закони України від 17 вересня 2008 р. "Про акціонерні товариства"; Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців”; ЗУ від 1 червня 2000 р. № 1775-ІІІ "Про ліцензування певних видів господар­ської діяльності" та інші.

Наступним джерелом виступає ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 р; Господарсько-процесуальний кодекс України; Митний кодекс; Податковий кодекс; Повітряний кодекс України, Водний кодекс України тощо.

4. Систему підзаконних нормативних актів складають: укази Президента України, нормативні акти Кабінету Міністрів України, нормативні акти органів виконавчої влади, рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження місцевих органів виконавчої влади, накази керівникыв управлінь, відділів та інших структурних підрозді­лів, рішення та висновки Конституційного Суду.

Укази Президента України – нормативні акти, що видаються на ос­нові Конституції і законів України.

Нормативні акти Кабінету Міністрів України конкретизують, уточнюють положення Конституції України, законів України, указів Президента, якщо про це є відповідне застереження в документах вищої юридичної сили.

Нормативні акти органів виконавчої влади — постанови, накази і розпорядження органів виконавчої влади, їх посадо­вих осіб — приймаються на основі і на виконання Конституції України, законів України, указів Президента України та норма­ тивних актів Кабінету Міністрів України, а, отже, повинні відповідати їм.

Рішення органів місцевого самоврядування – наприклад, рішення Київської міської ради від 5 липня 2001 р. № 366/1342 "Про Методику розрахунку і поря­док використання орендної плати за користування майном тери­торіальної громади м. Києва".

Голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження – наприклад, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12 січня 2004 р. № 18 "Про заходи щодо впорядкування торгівлі алкогольними напоями в місті Києві". Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозді­лів — накази

Верховний Суд України дає судам роз'яснення з питань застосування за­конодавства.

Конституційний Суд України прий­має рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Вер­ховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; відповідності Конституції України чинних міжнародних до­говорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість тощо.

За обсягом правовідносин, що регулюються нормативними актами та за колом осіб, для яких такі акти призначені, джерела підприємницького права поділяються на:

1) загальні;

2) спеціальні.

Загальні нормативно-правові акти встановлюють основні положення (принципи) правового регулювання тієї чи іншої сфери діяльності. Наприклад, гл. 5 ЦК України встановлює загальні положення щодо права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності — положення щодо необхідності мати повну цивільну дієздатність, обов'язковості державної реєстрації, можливості застосування до підприємницької діяль­ності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулю­ють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом, та інші положення. Водночас гл. 13 спе­ціального нормативного акта — ГК України — встановлює поло­ження щодо умов здійснення фізичною особою підприємницької діяльності.

У разі, якщо загальний нормативний акт суперечить положен­ням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, повинні застосовуватися положення спеціального нормативного акта. Так, наприклад, ст. 58 ГК України встановлює порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Від­повідні статті Закону України "Про державну реєстрацію юри­дичних осіб та фізичних осіб — підприємців" також встанов­люють порядок проведення такої реєстрації. Зважаючи на супе­речності між положеннями нормативних актів рівної юридич­ної сили в частині порядку проведення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, застосовуються положення нормативного акта, спеціально присвяченого питанням держав­ної реєстрації — Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців".

До джерел підприємницького права належать не тільки нормативно-правові акти. Підприємницькі відносини регулю­ються і на індивідуальному (локальному) рівні за допомогою актів їх учасників. До таких документів належать статути суб'єктів підприємницької діяльності, засновницькі договори та інші види угод, правила внутрішнього трудового розпорядку та інші документи. При цьому локальні акти можуть включати як положення чинного законодавства (містити посилання на них), так і обмежуватися правотворчістю відповідних осіб.