Природокористування (Environmental management; Nature managemen) – в широкому сенсі – задоволення всебічних потреб суспільства шляхом використання різних видів природних ресурсів

Природокористування – у вузькому сенсі – господарсько-економічна діяльність суспільства, спрямована на використання природних ресурсів з метою створення з них матеріальних благ.

Природокористування нераціональне – система природокористування, при якій:

- у великих кількостях і зазвичай не повністю використовуються найлегше доступні природні ресурси, що призводить до швидкого їх виснаження;

- залишається велика кількість відходів;

Сильно забруднюється навколишнє середовище.

Нераціональне природокористування характерне для екстенсивного господарства.

Радіоактивні відходи – матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об’єктів та субстанції не передбачається.

Радіоактивні відходи довгоіснуючі – радіоактивні відходи, рівень вивільнення яких від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки досягається через 300 років і більше.

Ресурсозабезпеченість – співвідношення між величиной природних ресурсів і розмірами їх використання. Ресурсозабезпеченість виражається або числом років, на яке повинно вистачити даного ресурсу, або запасами з розрахунку на душу населення.

Ризик екологічний (ЕР) – оцінка на всіх рівнях – від локального до глобального – вірогідності появи негативних змін у навколишнім середовищі, викликаних антропогенним чи іншим впливом. Під екологічним ризиком також розуміють можливу міру небезпеки заподіяння шкоди природному середовищу у вигляді можливих втрат за визначений час.

Розмір страхової суми (обсяг відповідальності страховика) по кожній угоді обов'язкового ЕС встановлюється відповідно до реєстру підприємств, що підлягають обов'язковому ЕС, але не більше суми річного обсягу продукції, що випускається, підприємством-страхувальником.

Санітарно-захисні зони (СЗЗ ) – ділянки землі навколо підприємств, що відокремлюють їх від житлових масивів з метою зменшення негативного впливу. Ці зони засаджують кущами і деревами, що мають бактерицидні властивості: береза, тополя, біла акація, дуб, сосна, бузина тощо.

Виділяють 5 класів небезпеки виробництв, у яких ширина СЗЗ може бути від 50 м до 3000 м.

Підприємства 1 класу небезпеки розділяються на:

А – особливо небезпечні, наприклад АЕС, ширина СЗЗ для них передбачена 3000 м;

Б – хімічні, нафтопереробні заводи, целюлозно-паперові комбінати, металургійні комбінати, коксохімічні батареї, родовища з видобутку вугілля, нафти чи газу. Ширина СЗЗ – 1000 м;

Підприємства 2 класу небезпеки – цементні заводи, виробництво акумуляторів, пластмас. Ширина СЗЗ – 500 м.

Підприємства 3 класу небезпеки – виробництво скловати, керамзиту, руберойду, лаків, фарб, ТЕЦ, заводи ЗБВ і асфальтові заводи. Ширина СЗЗ – 300 м;

Підприємства 4 класу небезпеки – ТЕС, заводи з виробництва будівельних матеріалів, машинобудівні заводи. Ширина СЗЗ – 100 м;

Підприємства 5 класу небезпеки – об'єкти харчової, електротехнічної і поліграфічної промисловості. Ширина СЗЗ – 50 м.

Сертифікація – це процедура підтвердження відповідності, за допомогою якої незалежна від виробника (продавця, виконавця) і споживача (покупця) організація засвідчує в письмовій формі, що продукція, процес або послуга відповідає встановленим вимогам. Впровадження екологічної сертифікації ставить за мету розв’язання нагальних завдань у трьох сферах діяльності держави.

1. У сфері функціонування господарського комплексу:

- реалізація обов’язкових екологічних вимог природоохоронного законодавства під час ведення господарської діяльності;

- впровадження систем екологічного менеджменту в структури об’єктів управління;

- створення екологічно безпечних виробництв, технологічних процесів і обладнання;

- запобігання ввезенню в Україну екологічно небезпечних продуктів, відходів, технологій і послуг.

2. У сфері інтеграції України до Європейського Союзу:

- сприяння інтеграції економіки країни в Європейський ринок;

- гармонізація системи екологічної сертифікації з міжнародними і національними системами акредитації та сертифікації;

- підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

- усунення технічних бар’єрів у міжнародній торгівлі;

3. У сфері міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища:

- забезпечення виконання Україною міжнародних угод, конвенцій та договорів у природоохоронній галузі;

- виконання міжнародних зобов’язань України у сфері управління якістю навколишнього природного середовища;

- забезпечення контролю за транскордонним переміщенням забруднюючих речовин та перевезенням небезпечних відходів.

Сертифікація добровільна проводиться на відповідність усім необхідним споживацьким вимогам, що не віднесені до обов’язкових, на договірних засадах міжзаявником та органом із сертифікації.

Сертифікація обов’язкова проводиться на відповідність об’єкта сертифікації вимогам чинних законодавчих актів України та обов’язковим вимогам нормативних документів міжнародних і національних стандартів інших держав, що діють в Україні. Обов’язкова сертифікація є формою державного контролю за безпекою продукції в ДСТУ і повинна проводитися у законодавчо регульованій сфері. Об’єкти обов’язкової екологічної сертифікації:

- екологічно небезпечні продукція, технології, виробництва;

- системи екологічного управління на виробництвах, пов’язаних із випуском екологічно небезпечної продукції;

- відходи виробництва і споживання, у тому числі екологічно небезпечні і ті, що є об’єктом транскордонного переміщення;

- діяльність у сфері поводження з відходами;

- очисні споруди;

- технології та обладнання для підготовки питної води;

- види тварин і рослин, що підпадають під дію Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, які перебувають під загрозою винищення.

Система екологічного менеджменту (СЕМ) – частина загальної системи менеджменту, яка включає організаційну структуру, планування, розподіл відповідальності, практичну діяльність, процедури (прийоми), процеси і ресурси, необхідні для розробки, впровадження, досягнення мети екологічної політики, її перегляду і корегування.

СЕМ можна описати таким чином: це низка планованих і скоординованих управлінських дій, операційних процедур, документів і регістрів інформації в рамках спеціальної структури зі своїми функціями, звітністю і ресурсами, направлених на попередження негативної дії на стан навколишнього середовища, а також на сприяння проведенню заходів щодо збереження або підвищення якості навколишнього середовища.

Система стандартів ISO 14000 орієнтована не на кількісні параметри (об'єм викидів, концентрації речовин тощо) і не на технології (вимога використовувати або не використовувати певні технології, вимога використовувати "якнайкращу з доступних технологій"). Основним предметом ISO 14000є система екологічного менеджменту (СЕМ).

Передбачається, що система стандартів забезпечуватиме зменшення несприятливих дій на навколишнє середовище на трьох рівнях:

1. Організаційному – через поліпшення екологічної "поведінки" корпорацій.

2. Національному – через створення істотного доповнення до національної нормативної бази і компоненту державної екологічної політики.

3. Міжнародному – через поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Документи, що входять в систему, можна умовно розділити на три основні групи:

- принципи створення і використання систем екологічного менеджменту;

- інструменти екологічного контролю і оцінки;

- стандарти, орієнтовані на продукцію.

Складові екологічного ризику:

1) оцінка стану здоров'я людини і можливого числа жертв;

2) оцінка стану біоти за біологічними інтегральними показниками;

3) оцінка впливу забруднених речовин на людину і навколишнє середовище.

Соціотехносфера – це не суспільство як таке, а та його частина, ті його прояви, які виступають як чинники дії на природу, входять до її складу і формують низку важливих елементів навколишнього середовища.

Стандарт ISO – (International Organization for Standardization ). Все більше компаній використовують серію міжнародних стандартів ISO 14000 для впровадження у себе систем управління навколишнім середовищем (СУНС) відповідно до сучасних вимог.

Для впровадження СУНС використовуються наступні основні міжнародні стандарти:

ISO 14001. СУНС. Вимоги і керівництво щодо застосування;

ISO 14004. СУНС. Загальні керівні вказівки за принципами, системами і засобами забезпечення функціонування;

ISO 14010. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Основні принципи;

ISO 14011. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Процедури аудиту систем управління навколишнім середовищем;

ISO 14012. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Кваліфікаційні критерії для аудиторів в сфері екології.

ISO 4031. Управління навколишнім середовищем. Оцінювання екологічної ефективності. Загальні вимоги.

Існують і інші стандарти в цій серії. Підхід серії стандартів ISO 14000 до діяльності підприємств відображає очевидний факт: продукцію і відходи підприємство випускає одночасно. Тому приділяти увагу продукції і не приділяти увагу відходам сьогодні вже неможливо.

Стійке використання – використання компонентів біологічної різноманітності таким чином і такими темпами, які не призводять в довгостроковій перспективі до виснаження біологічної різноманітності.

Страхування екологічних ризиків Insurance against ecological perils – види страхування, що передбачають відповідальність страховика за ризики, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища:

- страхування відповідальності судновласників за витік нафтопродуктів з танкерів і забруднення ними вод та узбережжя;

- страхування відповідальності за ядерний збиток, заподіяний третім особам в процесі мирного використання ядерної енергії;

- страхування відповідальності за забруднення ґрунтових вод, землі і повітря;