Вигідність запобігання забрудненню визначається можливістю скороченням негативної дії на навколишнє середовище, збільшенням ефективності і зменшенням витрат на виробництво

Зони екологічного лиха:

Зони екологічної катастрофи – території, де через діяльність людини чи руйнівні сили природи виникли стійкі або навіть необоротні негативні зміни в навколишньому середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.

Челябінськ - 65 (ПО «Маяк») у 1957 р., радіаційні аварії в Айдахо-Фолс (США, 1961), м. Шевченко (1974), Ок Ридж і Три-Майл-Айленд (США, 1961), Сосновий Бор (Росія, 1992). В Бхопалі (Індія) у 1984 році на хімічному підприємстві, що належить американській фірмі «Юніон карбайд» в атмосферу потрапило кілька десятків тонн метилізоціаната – отрути багатобічної дії. Загинуло 2 тис. осіб, осліпли і постраждали – 250 тисяч.

Зони підвищеної екологічної небезпеки – території, де внаслідок людської діяльності чи сил природи виникли стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що ставлять під загрозу здоров'я і життя людей, збереження природних об'єктів, обмежують ведення господарської діяльності (підтоплення населених пунктів уздовж Північно-Кримського каналу, каналу Дунай-Дніпро, зсувні процеси на узбережжі Одеси, розливи нафти на поверхні Чорного моря).

Зони надзвичайної екологічної ситуації – ділянки території, де в результаті господарської чи іншої діяльності, відбуваються стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що загрожують здоров'ю населення, стану природних екосистем, генофонду рослин і тварин (розливи нафти з танкера «Престиж» біля узбережжя Франції та Іспанії; затоплення населених пунктів під час розливу рік у Закарпатті; затоплення міст Європи під час масового випадання опадів у січні 2003 р.).

Зони екологічного нещастя – ділянки території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні зміни навколишнього середовища, які принесли істотне погіршення здоров'я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екосистем, деградацію флори і фауни (смог над містами Донбасу і Наддніпрянщини; обвали будинків у центрі Одеси через наявність під містом каменоломень – катакомб; висихання Аральського моря через вилучення води для зрошення в басейнах рік Амудар’я і Сирдар'я).

Коригуючі коефіцієнти використовуються при розрахунку суми збору, що справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів. При цьому слід застосовувати коригуючі коефіцієнти тієї місцевості, де фактично знаходяться джерела забруднення (Додаток 1).

Критерії екологічного аудиту – вимоги нормативно-правових актів щодо охорони навколишнього природного середовища, методики, настанови, організаційні вимоги, керуючись якими екологічний аудитор оцінює докази екологічного аудиту, проводить їх аналіз та готує висновок щодо об'єкта екологічного аудиту.

Ліцензія екологічна – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на проведення зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного терміну за умови виконання ліцензійних умов. Орган ліцензування – орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально впроваджений виконавчий орган для ліцензування певних видів господарської діяльності.

Ліцензування екологічне – це акт, що санкціонує дозвіл проектування або практичної дії, заснований на національному або місцевому законодавстві чи політиці. Система ліцензування слугує трьом різним цілям:

1) вона обмежує доступ або споживання природних ресурсів;

2) примушує застосувати необхідні заходи для підтримки у припустимих межах тих видів діяльності, які є потенційно небезпечними для навколишнього середовища;

3) сприяє розвитку тих видів діяльності, які ведуть до усунення або пом’якшення навантаження на навколишнє середовище.

Екологічне ліцензування встановлює екологічні вимоги і обмеження у вигляді спеціального дозволу на ведення конкретної господарської або іншої діяльності природокористувачів на відповідній території (об’єкті).

У ліцензію, як правило, включається:

- перелік природних ресурсів, які використовуються, ліміти і нормативи їх витрат і вилучення;

- нормативи витрат;

- перелік, нормативи і ліміти викидів (скидів) забруднюючих речовин, розміщення відходів в навколишньому середовищі;

- екологічні вимоги, при яких дозволяється конкретна господарська діяльність.

Маркетинг екологічний – особливий вид діяльності людини, спрямований на задоволення потреб шляхом обміну, що не порушує екологічної рівноваги навколишнього природного середовища і не впливає на стан здоров’я суспільства

Маркетинг екологічний – вся господарська діяльність підприємства, спрямована на виробництво екологічно орієнтованої продукції, формування попиту на цю продукцію, приве­дення всіх ресурсів підприємства у відповідність до вимог і можливостей ринку для отримання прибутку без нанесення шкоди навколишньому середовищу.

Маркетинг екологічний некомерційний – це діяльність учасників руху за охорону природи, маркетинг політичних діячів, що виступають за охорону середи життєдіяльності, наукових і соціальних програм, ідей, рухів щодо відновлення та підтримки екологічної рівноваги, маркетинг інвестицій в екологічні програми на місцевому, регіональному та державному рівнях, екологічний маркетинг регіонів (з метою залучення виробників екологічно вразливої продукції в означеному регіоні).

Маркетинг екологічний комерційний – виробництво екологічно чистих товарів та послуг, маркетинг природних ресурсів та умов, маркетинг екологічних квот на викиди і скиди забруднюючих речовин в природну середу, маркетинг економіко-екологічних стимулів до проведення ефективної природоохоронної політики, маркетинг екотуризму тощо.

Маркування – це комплекс відомостей різного характеру щодо продукції, процесу чи послуги у вигляді тексту, окремих графічних, кольорових символів (умовних позначень) та їхніх комбінацій. Воно наноситься, в залежності від конкретних умов, безпосередньо на вироб, упаковку (тару), ярлик, етикетку чи додається в супровідну документацію.

Матеріаломісткість – витрата матеріалів з розрахунку на натуральну одиницю або на одиницю вартості продукції, що випускається. Матеріаломісткість вимірюється у фізичних одиницях, в грошовому виразі або у відсотках, які складають вартість матеріалів в загальних витратах виробництва продукції, в собівартості.

Менеджмент – управління виробництвом: сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, які розроблені і використовуються з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку.

Менеджмент екологічний (Environmental Management Sistem – EMS) – управління природоохоронною діяльністю і діяльністю в сфері природокористування. Екологічний менеджмент включає:

- правовий і економічний механізми охорони природи;

- систему державних і регіональних органів управління;