А - Б - В - Г - Ґ - Д - Е - Є - Ж - З - И - І - Ї - Й - К - Л - М - Н - О - П - Р - С - Т - У - Ф - Х- Ц - Ч - Ш - Щ - Ю - Я

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

з дисципліни „Екологічний менеджмент»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

з дисципліни „Екологічний менеджмент»

Зміст

cтор.

Вступ …………………………………………………………………….. 3

Текстова частина …………………………………………………………

Додаток 4. Шкідливі дії деяких харчових добавок………………….

Вступ

Науково-технічний прогрес якісно змінює господарську діяльність людини, а це сприяє передусім подальшому розвитку оновленого економічного мислення, виникненню інновацій у межах понятійної системи економіки. Складні комплексні зміни термінологічної бази відбуваються на всіх рівнях мови – фонетичному, лексичному, морфологічному, синтаксичному, стилістичному. З’являються такі достаньо нові поняття як екологія і менеджмент, а в якості їх симбіозу виникає «екологічний менеджмент», який потребує чіткої структуризації і наукової визначеності понять. Термінологічний словник дає змогу окреслити коло основних понять, якими оперує дана наука і визначитися з їхніми найбільш точними формулюваннями.

Термінологія - сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

Вивченням термінів та терміносистем займається наука термінознавство. Отже термінознавство - це наука, що вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, значення і функціонування, а також використання, упорядкування і творення.

Початок термінознавства пов'язаний з іменами австрійського вченого Ойгена Вюстера Нубасова і російського термінознавця Д.С. Лотте, які опублікували свої перші роботи у 1930 р. На даний час роботою з теоретичними проблемами термінознавства займається декілька національних шкіл – австрійсько-німецька, франко-канадська, російська, чеська. На даний момент в термінознавстві виділяється низка незалежних напрямків дослідження. В першу чергу можна назвати теоретичне термінознавство, яке вивчає закономірності розвитку і вживання спеціальної лексики. В свою чергу прикладне термінознавство займається встановленням практичних принципів та рекомендацій з метою усунення нестачі термінів; їх оцінкою, описом, редагуванням, упорядкуванням, створенням, перекладом і використанням.

Загальне термінознавство вивчає найбільш загальні якості, проблеми і процеси, що стосуються спеціальної лексики, а галузеве термінознавство займається вивченням спеціальної лексики і понять, які належать до окремих областей знань конкретних мов.

Термінознавство тісно пов’язане з термінографією. Термінографія – це наука, що займається складанням словників спеціальної лексики. Існують словники з економіки, екології, менеджменту, а з екологічного менеджменту – поки що немає. Це перша спроба в Україні розробити такий словник.

А - Б - В - Г - Ґ - Д - Е - Є - Ж - З - И - І - Ї - Й - К - Л - М - Н - О - П - Р - С - Т - У - Ф - Х- Ц - Ч - Ш - Щ - Ю - Я

Аварійне забруднення навколишнього природного середовища –раптове, ненавмисне забруднення навколишнього природного середовища внаслідок аварії, вибуху, пожежі, стихійних лих та інших надзвичайних подій на об’єкті підвищеної небезпеки, що виявилося в скиданні шкідливих речовин в атмосферу або воду, розповсюдженні твердих, рідких або газоподібних речовин на ґрунті, утворенні запахів, шумів, радіації, температурних змін, що перевищують максимальний для даної території і часу рівень.

Антропогенне забруднення (Anthropogenic pollution) від грецького Anthropos – людина + Genes – що народжує – забруднення біосфери в результаті біологічного існування і господарської діяльності людей, зокрема їх прямого або непрямого впливу на інтенсивність природного забруднення.

Аудит екологічний (екологічний аудит – ЕА) – це різновид аудиторської діяльності, здійснюваний на користь суб'єктів господарювання і держави, пов'язаний з перевіркою відповідності їхньої діяльності вимогам екологічної безпеки, забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів, отримання достовірної інформації про виробничу діяльність об'єкту аудиту і формування на його основі аудиторських висновків про його екологічний стан, підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості об'єкту аудиту в результаті проведеної перевірки.

Аудит екологічний – це документально оформлений системний
незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що
включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення
відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи
екологічного управління та інформації з цих питань вимогам
законодавства України про охорону навколишнього природного
середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Аудит системи екологічного менеджменту згідно – ISO 14000 – процес систематичної документованої перевірки і оцінки об'єктивним шляхом встановлених показників, що проводиться з метою встановлення відповідності характеристик EMS спеціально встановленим організацією критеріям такої оцінки. Результати аудиту EMS повинні бути доведені до менеджерів.

Аудитор з екологічних питань – особа, що має відповідні знання, кваліфікацію і практичний досвід роботи не менше 3-х років, володіє сертифікатом на право проведення аудиторської діяльності на території України.

Аудиторська група – група аудиторів (1 аудитор) з питань екології з можливим включенням d групу технічних або інших експертів.

Безвідходне виробництво – виробництво, в якому повністю використовуються не тільки основні сировинні ресурси, але й попутно отримувані відходи виробництва, внаслідок чого знижуються витрати сировини і зводиться до мінімуму забруднення навколишнього середовища. Безвідходне виробництво може використовувати як відходи власного виробничого процесу, так і відходи інших виробництв.

Безпека екологічна – такий стан навколишнього середовища при якому стає не можливим погіршення екологічної ситуації і виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Складовими елементами екобезпеки є:

· Екологічно чиста продукція – матеріали чи продукти (харчового і технічного призначення), що не мають шкідливих домішок у концентраціях, небезпечних для природного середовища, тварин, рослин і людини (на відміну від ковбаси червоного кольору, смол у сигаретах, складу кока-коли).

· Екологічно чисті ґрунти – ґрунти, які не містять у своєму складі домішок у кількості, що загрожує біоценозу ґрунту і здоров'ю людини (радіаційне забруднення ґрунтів, хімічне забруднення, поля зрошення).

· Екологічно чисте виробництво – забезпечення такого рівня організації виробництва, при якому встановлюється відповідність екологічним вимогам, нормам і нормативам.

Безпечна продукція – будь-які товари, які за звичайних умов використання або споживання не становлять небезпеки шкідливого впливу на життя і здоров'я споживачів, їх майно та довкілля, вважаються прийнятними для компетентного та відповідального вибору і такими, що відповідають вимогам захисту життя та здоров'я споживачів.

Біологічна різноманітність – варіабельність живих організмів зі всіх джерел, включаючи, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є. Біологічна різноманітність включає різноманітність в межах виду, між видами і різноманітність екосистем.

Біологічно активні домішки до їжі (БАД). БАДи продаються в аптеках, коштують дорого, і приймати їх потрібно довготривалими курсами. Якщо вірити рекламі, вони допомагають поповнити недолік мікроелементів в організмі, стимулюють імунну систему.

Біомаса характеризує загальну продуктивність (біопродуктивність) біоценозу. Біоценозом з максимальним відомим значенням біомаси на одиницю площі є кораловий риф. Мінімальна біомаса притаманна біоценозам в місцевостях з суворими природними умовами (арктичні, антарктичні суходільні, високогірні)

Біота (від грец. biote – життя) – поняття, що використовується в екології, ботаніці, зоології та інших природничих науках; на теперішній час, втім, чіткого та загальноприйнятого визначення немає. Один із впроваджувачів даного поняття, Б.М. Міркін, дав йому наступне визначення:

"Біота – стала сукупність рослин, тварин, грибів та бактерій, що об'єднані спільною територією. На відміну від біоценозу види, що входять до деякої біоти, можуть і не мати безпосередніх екологічних зв'язків».

Біоцено́з (грец. βιος – життя і грец. κοινος, koinos – загальний, спільний) – поняття, впроваджене Карлом Мебіусом у 1877 році для опису всіх організмів, що населяють деяку територію (біотоп), та їхніх взаємовідносин.

Відокремлення ділянки для вивчення біоценозу здійснюється, в основному, з огляду на більш-менш сталий набір видів та типів їхньої взаємодії в її межах. Наприклад, можуть бути виділені біоценоз озера, біоценоз гірського лісу тощо.

Основними чинниками, що визначають взаємовідносини в біоценозі, є харчові ланцюги та взаємодія видів в екологічній харчовій піраміді. Таким чином, практичним методом для зображення схеми деякого біоценозу є побудова харчової сітки на даній місцевості.

Найбільш важливими кількісними характеристиками біоценозів є біорізноманіття (сукупна кількість видів в біоценозі) та біомаса (сукупна маса всіх живих організмів даного біоценозу).

Відходи – непридатні для виробництва певної продукції види сировини, його невживані залишки або речовини, що виникають в ході технологічних процесів, а також енергія, що не піддається утилізації.

Види забруднення навколишнього середовища:

1. Механічні – забруднення навколишнього середовища механічними

відходами без хіміко-фізичних наслідків.

2. Хімічні – зміна хімічних властивостей середовища, що спричиняє

негативну дію на екосистеми і техногенні пристрої.

3. Біологічні – проникнення в екосистеми або техногенні пристрої живих істот, чужих даним співтовариствам.

4. Фізичні – зміна фізичних параметрів навколишнього середовища, що призводить до негативних наслідків.

Фізичні (або параметричні) забруднення пов’язані з відхиленням від норми фізичних параметрів навколишнього середовища. До цього типу забруднення відносяться:

а) радіоактивне забруднення. Ця форма забруднення пов’язана з перевищенням природного рівня вмісту радіоактивних сполук в навколишньому середовищі. Основним джерелом цього забруднення є радіоактивні відходи, що містять радіонукліди, і ядерні вибухи на випробувальних полігонах. Радіонукліди – це ізотопи елементів, які випускають радіоактивне випромінювання. У деяких елементів всі ізотопи є радіоактивними. До них відносяться технецій, прометій, а також всі елементи періодичної таблиці від полонія до трансуранових включно. Найбільшу небезпеку представляють радіоактивні речовини з періодом напіврозпаду від декількох тижнів до декількох років. Цього часу досить для проникнення цих речовин в організм рослин і тварин. Радіоактивні речовини, розповсюджуючись по харчовому ланцюжку, потрапляють в організм людини і можуть накопичуватися в ньому в кількостях, небезпечних для здоров’я. Найбільш небезпечними в цьому відношенні є ізотопи стронцію-90 і цезію-137. Завдяки хімічній схожості з кальцієм, стронцій-90 легко проникає через шлунково-кишковий тракт, легені, шкірні покриви в кісткову тканину. Він може викликати патологічні зміни в крові та деструкцію кісткового мозку. Цезій-137 накопичується у м’язах, заміщаючи калій. При великих дозах йоду-131 утворюються злоякісні пухлини.

Найбільш сильне забруднення середовища пов’язане з роботою заводів із збагачення і переробки атомної сировини. В даний час у США щорічна кількість відходів атомної промисловості складає 4250 т. Для дезактивації цих відходів до їхньої повної безпеки необхідно, наприклад, для цезію-137 близько 640 років. Дуже сильні разові забруднення навколишнього середовища можуть відбуватися при технічних аваріях на АЕС.

б) радіаційне забруднення. Ця форма фізичного забруднення викликана дією іонізуючих випромінювань. Екологічне значення мають два види іонізуючого випромінювання: корпускулярне (а і b) і електромагнітне (g- і рентгенівське випромінювання). Альфа- і бета-випромінювання спричиняють вплив на організм зсередини, тобто у разі поглинання радіоактивної речовини. Гамма-випромінювання може впливати на організм дистанційно, тобто знаходячись поза ним. Експериментально доведено, що поблизу потужніх джерел гамма-випромінювання (кобальт-60, цезій-137) з активністю 10 тис. Кu не виживає жодна вища рослина або тварина.

Дія іонізуючих випромінювань на організм достатньо різноманітна. Але в цілому в опроміненому організмі знижується імунітет, виникає вірогідність онкологічних захворювань, можуть відбуватися ураження на генетичному рівні і багато що інше.

в) світлове забруднення. Форма забруднення, при якій відбувається порушення природної освітленості місцевості під впливом штучних джерел світла. Результати такого типу дії можуть призвести до аномалій в житті рослин і тварин, а також людини. Цей вид забруднення навколишнього середовища, пов’язаний з великими містами, до теперішнього часу вивчений недостатньо.

г) теплове випромінювання. Ця форма забруднення пов’язана зі зміною температури середовища (особливо при його підвищенні), що відбувається в результаті промислових викидів нагрітого повітря, газів і води. Добре відоме утворення, так званого “острова” тепла, що виникає над крупними промисловими районами. У великих містах середньорічна температура на 1-2^о С вища, ніж на околицях. У разі надмірного розвитку цього явища можлива істотна дія на глобальний клімат.

Зміна теплового режиму водних об’єктів при скиданні теплих промислових стоків може вплинути на життя гідробіонтів (живі істоти, що мешкають у воді). Відомі випадки, коли скидання теплих вод створювало тепловий бар’єр для риб на їх шляху до нерестовищ.

д) шумове забруднення. Під цією формою забруднення розуміють перевищення природного рівня шуму і ненормальну зміну звукових характеристик на робочих місцях, в населених пунктах і інших місцях. Джерелами шуму є робота транспорту, шуми, що створюються літаками, робота промислових пристроїв, побутових приладів тощо. Найбільше роздратування викликає шум в діапазоні частот 3000-5000 Гц. Стан страху, тривоги викликає інфразвук на частотах 6-8 Гц.

При інтенсивності шуму 90-100 дб спостерігається підвищена стомлюваність людини, зниження розумової активності, пониження продуктивності праці (до 40-70%), схильність до фізичних і нервових захворювань (виразкова хвороба, гіпертонія тощо). Дуже сильний шум (понад 110 дб) веде до так званого шумового “сп’яніння”. При інтенсивності шуму 140-145 дб виникають вібрації в м’яких тканинах носа і горла, в кістках черепа і зубах. При рівні шуму понад 160 дб може відбутися розрив барабанних перетинок.

Шум вимірюють за шкалою сили звуку:

а) припустимий - шум в зимовому лісі в безвітряну погоду (0 - 5 дб); шепіт, 1 м (від 10 до 20 дб); сільська місцевість (20 - 30 дб); читальний зал (40 - 50 дб); салон автомобіля (80 дб);

б ) гранично припустимий - видає відбійний молоток (80 - 90 дб); важка вантажівка (90 –100 дб).

в) неприпустимий - оркестр популярної музики (110 -120 дб); гуркіт грому (120 -130 дб); зліт реактивного літака, 25 м (130 - 140 дб); старт космічної ракети (150 дб); постріл з гвинтівки (160 - 170 дб); постріл із гармати (170 дб).

є) електромагнітне забруднення. Це забруднення виникає в результаті зміни електромагнітних властивостей середовища. Джерелом є лінії електропередач, могутні електроустановки, різного роду випромінювачі радіохвиль (радіо, телебачення, станції радіолокацій, системи стільникового зв’язку тощо). Електромагнітне забруднення призводить не тільки до порушень електронних систем, але й до змін в тонких клітинних і молекулярних структурах. Цьому виду забруднення поки не приділяється належної уваги, недостатньо вивчений механізм і ступінь його вливу на живі організми.

Викид (Emission; Effluent) – короткочасне або безперервне (за годину, добу) надходження в навколишнє середовище шкідливих речовин (забруднювачів) військовим об'єктом, промисловим підприємством, групою підприємств або населеним пунктом. Розрізняють викид від окремого джерела і сумарний викид на площі населеного пункту, регіону, держави або групи держав, планети в цілому.

Висновок екологічного аудиту – професійна оцінка об'єкта екологічного аудиту, виконана екологічним аудитором, яка ґрунтується на доказах екологічного аудиту та є головною складовою
звіту про екологічний аудит. Висновок екологічного аудиту є офіційним документом, який засвідчується підписом та печаткою екологічного аудитора.