Критерії відбору пацієнтів і принципи формування реабілітаційної програми

Показами для проведення реабілітації є:

1. Особлива схильність несприятливим діям середовища може свідчити про наявність неадекватної реакції адаптивних функціональних систем організму, що у свою чергу може вказувати на їх відносну неповноцінність (зниження якості здоров'я) і зменшення функціональних резервів (зменшення кількості здоров'я).

2. Стійке і неадекватне зниження функціональних можливостей основних систем життєзабезпечення організму може свідчити про зміну їх структурної і функціональної цілісності (наявність захворювання), що вимагає проведення реабілітаційних заходів.

3. Порушення біологічних, соціальних і професійних функцій пацієнта свідчить про наявність в організмі вираженого патологічного (хронічного) процесу або його наслідків (інвалідизації) при різкому зменшенні компенсаторних можливостей організму.

4. Досягнення позитивного результату (наявність компенсаторних резервів і умов для успішної реабілітації). Відсутність компенсаторних можливостей у організму, а також можливості створити необхідні умови для реалізації реабілітаційних цілей ставить під сумнів успішність усього реабілітаційного процесу і робить безглуздим його проведення.

Комплексна оцінка стану ФС пацієнта і реабілітаційних можливостей лікаря передує стадії формування реабілітаційної програми. Згідно з наведеними вище показами для реабілітації, проводиться відбір пацієнтів, в основі якого лежить оцінка:

а) стану макро- і мікросередовища;

б) структурно-функціональних здібностей організму пацієнта (стан патогенетичних і саногенетичних механізмів);

в) методичних можливостей досягнення поставлених цілей і завдань;

г) можливості створення умов, потрібних для проведення успішної реабілітації;

д) можливості організації ефективного контролю результатів реабілітаційного процесу.

Увесь реабілітаційний процес базується на відповідних реабілітаційних програмах. Вони завжди строго індивідуальні і створюються з урахуванням анатомо-фізіологічних, біосоціальних і професійних характеристик пацієнта, але алгоритм їх формування є більш менш однотипним.

Із врахуванням показів для реабілітації, приведених вище, виникають і базові принципи складання алгоритму реабілітаційної програми:

1. Вивчення суті (етіологія і патогенетичні механізми), стадії (клінічний діагноз) і інтенсивності (характер і злоякісність) патологічного процесу.

2. Дослідження міри функціональної недостатності по усіх функціональних системах і розподіл їх по видах і рівнях реабілітаційного процесу.

3. Вивчення саногенетичних механізмів, оцінка їх адекватності, якості і спрямованості на хворобу пацієнта.

4. Вироблення стратегії і тактики реабілітації процесу з визначенням:

· глибини реабілітаційного процесу по кожному виду реабілітації (визначення мети) з виділенням виду реабілітації (медична, соціальна, професійна);

· рівнів реабілітації (донозологічний, профілактика інвалідизації, реабілітація інвалідів), їх послідовності і розставляння по ходу реабілітаційного процесу (розподіл реабілітаційних зусиль);

· способів і методик проведення реабілітаційного процесу по кожному виду і на кожному рівні реабілітації, виходячи з медико-біологічних можливостей пацієнта з урахуванням дії зовнішніх і внутрішніх несприятливих чинників макро і мікросередовища;

· необхідних медичних і соціальних умов (біологічні, психологічні і соціальні аспекти реабілітаційного процесу) для проведення реабілітації з урахуванням їх взаємодії з саногенетичними механізмами пацієнта;

· функціональних обов'язків усіх учасників (лікаря-реабілітолога, соціального працівника, профконсультанта, пацієнта, соціального оточення) реабілітаційного процесу.

5. Прогнозування результату реабілітації:

· визначення можливе досяжної межі по кожному виду (медичний, соціальний, професійний);

· визначення можливе досяжної межі по кожному рівню (донозологічний, профілактика інвалідизації, реабілітація інвалідів);