Стебло

Корінь

В гербарії можуть бути представлені рослини з такими кореневими системами: стрижнева (головний корінь добре відрізняється від інших коренів), і мичкувата (головний корінь непомітний, або він не розвивається, або відмирає).

З метаморфозів кореневих систем можуть зустрічатися такі:

- коренеплоди – поживні речовини запасаються в головному корені (і часто в нижній частині стебла);

- кореневі шишки (кореневі бульби) поживні речовини відкладаються в додаткових коренях;

- контрактильні корені. Здатні скорочуватися на 10-70% початкової довжини, за рахунок чого втягують цибулину, бульбоцибулину в глибину грунту. Розвиваються у молодих особин цибулинних. Бульбоцибулинних рослин в кількості 1-2 поряд із звичайними тоненькими коренями. Відрізнити їх можна по поперечних зморшках і великій товщині;

- асиміляційні -. фотосинтезуючі корені. Мають більше чи менше виражене зелене забарвлення, розвиваються у водному або повітряному середовищі;

- ходульні корені (корені-підпорки). Є додатковими, розвиваються на головному стеблі, відходять від нього косо вниз – посилюють опорну функцію кореневої системи;

- корені-причіпки- додаткові, виконують функцію прикріплення стебел ліан до вертикальної опори;

- корені-присоски (гаусторії). Властиві паразитам та напівпаразитам, виконують функцію прикріплення та всмоктування поживних речовин з організма хазяїна.

Стебло.

Стебла розрізняються за різними ознаками.

За напрямками росту (або орієнтації в просторі) виділяють такі варіанти:

- Ортотропні (прямостоячі) – ті, які ростуть вертикально вверх;

- Плагіотропні (ростуть горизонтально) поділяються на дві групи: сланкі або лежачі – ті,які просто лежать на поверхні грунту, і повзучі – ті, які укорінюються у вузлах.

- Анізотропні () Спочатку вони ростуть плагіотропно, потім стають ортотропними.

- Виткі – рослина оплітає опору своїм тілом, специфічних пристосувань не має.

- Чіпкі – стебла, які прикріплюються до опори за допомогою вусиків.

- Лазячі – прикріплюються до опори за допомогою різних пристосувань: додаткових коренів, шипів. Тощо.

Виткі, чіпкі та лазячі стебла зустрічаються у ліан.

Форми стебла за поперечним розрізом представлені на рис.3.

Крилатими називаються стебла, які мають трав¢янисті вирости на ребрах. Ребристі мають вирости, по ширині менші, ніж проміжки між ними. Соломина – стебло, порожнє в міжвузлях.

Рис. 3 Типи стебла за поперечним розрізом: 1 – округлий; 2 – тригранний; 3 – чотиригранний, 4 – крилатий; 5 – ребристий; 6 – соломина.

Серед різноманітних варіантів галуження виділяють чотири основні типи.

1. Дихотомічне утворюється в результаті роздвоєння верхівкової меристеми на дві рівні. Зустрічається у водоростей.

2. Моноподіальне характеризується необмеженим ростом головної вісі.

3. Симподіальне утворюється в результаті того, що вісь попереднього порядку заміщується віссю наступного порядку, і утворюється картина, схожа на моноподій, але відрізняється неоднобічністю вісі.

4. Несправжньодихотомічне. За зовнішнім виглядом нагадує дихотомічне, але відрізняється від нього тим, що верхівкова меристема відмирає, а однакові бічні пагони закладаються під нею і розвиваються з бічних бруньок. Є різновидом симподію.

Найважче розрізняти моноподіальне та симподіальне галуження. Насамперед треба пам¢ятати, що тип галуження треба встановлювати в кожному місці галуження. Якщо той пагін, який був до галуження головним, залишається головним і після нього – це моноподіальне галуження. Якщо ж пагін, який до галуження був головним, перестає ним бути – галуження симподіальне.

Рис. 4 Моноподіальне (1) та симподіальне (2).

Метаморфози пагона. Розрізняють підземні та надземні видозміни. З підземних найпоширеніші кореневище цибулина, бульбоцибулина, бульба. Бульбоцибулина та цибулина відрізняються місцем накопичення поживних речовин – у першої в дні (видозміненому пагоні), у другої в листках. В гербарії повинно бути показане їх внутрішня будова. До надземних метаморфозів належать фотосинтезуючі стебла (залишаються зеленими протягом декількох, або навіть багатьох років), колючки, вусики, стеблові суккуленти, надземні цибулини та бульби, кладодії та філокладії. Філокладії відрізняються від кладодіїв обмеженим ростом і тим, що представляють собою плоскі пагони тільки останнього порядку (кладодій росте необмежено довго і являє собою видозміну пагонів всіх порядків, в тому числі і першого).

Колючки і вусики пагонового (стеблового) походження треба відрізняти від таких метаморфозів листового походження. Колючки пагонового походження утворюються в пазухах листків (у вузлах) або в міжвузлях, на них іноді формуються листки і квітки. Якщо в пазусі колючки знаходиться брунька – ця колючка має листове походження. Вусик може бути частиною суцвіття (у винограда), оскільки суцвіття – видозмінений пагін, це вусик стеблового походження. Колючки також треба відрізняти від шипів, які являють собою вирости епідерміса, не містять механічної тканини і легко можуть бути відділені від стебла. Колючку відірвати дуже важко

..

Лист.

Варіанти листорозміщення та характеру прикріплення листків до стебла показані на рис. 5 та 6.

Рис.5 Лсторозміщення:1 – почергове, 2 – супротивне, 3 – кільчасте, 4 – прикореневе.

Рис.6 Черешковий (1), сидячий (2) та стеблообгортний (3) листки.

Всі листки поділяються на прості (які мають одну листову пластинку) та складні (у яких декілька листових пластинок). Прості і складні листки легко розрізнити в період листопада: перші опадають цілком, другі - по частинам, спочатку листова пластина, потім спільний черешок. Але ці типи листків можна розрізнити і в інший час. Опадання литових пластинок складного листа відбувається неодночасно, тому що в місці іх прикріплення до спільного черешка є з¢єднання, в якому утворюється роз¢єднувальний шар. У розсічених простих листків такого з¢єднання немає.

При визначенні форми листової пластинки враховують 1)співвідношення довжини та ширини листка, 2) місце максимальної ширини листка та3) подібність до деяких геометричних фігур або предметів (рис. 7, 8).

Рис.7. Основні форми листкової пластинки в залежності від співвідношення довжини та ширини та місця максимальної ширини листка.

Рис. 8. Типи листків за формою листової пластинки: 1 – лускоподібний, 2 – голкоподібний, 3 – лопаткоподібний, 4 – щитоподібний, 5 – ниркоподібний, 6 – стріловидний, 7 – списовидний, 8 – ромбічний, 9 – трикутний, 10 – віяловидний.

Голвні типи основи, верхівки, жилкування, країв листкової пластинки представлені на рис.9-10.

Рис.9. Форми основи листкової пластинки:1 – клиновидна, 2 – округла, 3 – серцевидна, 4 – стріловидна, 5 – списовидна, 6 – нерівнобічна, 7 – урізана, 8 – звужена.

Рис. 10. Форми верхівки листової пластинки: 1 – тупа, 2 – гостра, 3 – загострена, 4 – гостокінцева, 5 – виїмчаста, 6 – урізана.

Рис. 11. Типи жилкування листків: 1 – дихотомічне, 2 – паралельне, 3 – дугове, 4 – перисте, 5 – пальчасте.

Рис. 12. Форма краю листової пластинки: 1 – цілий, 2 – зубчастий, 3 – пильчастий, 4 – городчастий, 5 – виїмчастий, 6 – хвилястий, 7 – подвійно пильчастий, 8 – двічи пильчастий.

Всі листові пластинки можуть бути розділені на цільні та розчленовні. Цільні мають надрізи менше 14 напівширини листка, розчленовані – надрізи рівні чи більші 14 напівширини листової пластинки. Залежно від глибини надрізів розрізняють лопатеві (надрізи складають від 14 до 13 напівширини пластинки,. роздільні (надрізи складють від 13 до 12 напівширини пластинки), розсічені (надрізи від 23 до центральної жилки) листки. Залежно від розташування лопатей, долей, сегментів розрізняють пальчасто- та перистолопатеві, пальчасто- та перистороздільні, пальчасто- та перисторозсічені листки (рис.13). При визначенні типу розчленування листка треба пам¢ятати, що форма листових пластинок встановлюється шляхом з¢єднання всіх частин, які виступають, прямими лініями, і на частини умовно ділять саме цей одержаний контур. Крім цих найпоширеніших варіантів розчленування листка при перистому розчленування виділяють ліровидні листки – коли верхня лопать, доля чи сегмент округлі та значно більші бічних, струговидні – якщо долі або сегменти гострі, трикутні, загнуті назад, гребневидні – якщо сегменти вузькі, паралельні, лінійні, переривчастоперисті – якщо чергуються великі та малі долі та сегменти (рис. 14).

Рис.13. Типи розчленованих листків: 1 – перистолопатевий, 2 – перистороздільний, 3 – перисторозсічений. 4 – пальчатолопатевий, 5 – пальчастороздільний, 6 – пальчасторозсічений.

Рис.14. Листки з перистим розчленуванням листової пластинки: 1 – ліровидний, 2 – гребневидний, 3 – струговидний, 4 – переривчастоперистий.

Серед складних листків розрізняють пальчастоскладні (листові пластинки прикріплюються до головного черешка в одному місці) і перистоскладні (листові пластинки прикріплюються до головного черешка по всій його довжині). Серед останніх виділяють непарнопеистоскладні (верхівка головного черешка закінчується одним листочком) і парноперистоскладні (верхівка закінчується парою листочків). Окремим прикладом непарноперистоскладнихлистків є трійчачстий листок Розрізняють також двічипарноперистоскладні, тричінепарноперистоскладні і т.п. листки.

Метаморфози листків дуже різноманітні. Треба розрізняти такі варіанти:

1. Колючка:а) в колючку перетворюється весь листок цілком; б) колючками є закінчення бічних хилок; в) колючкою стає весь головний черешок листа; г) на колючки перетворюються прилистки.

2. Вусик: а) на вусик перетворюється частина листка; б) вусиком стає весь лист; в) функціювусика виконує черешок листка.

3. Листки-лусочки: а) брунькові лусочки; б) листки паразитів; в) покривні луски цибулин та бульбоцибулин,

4. Листові сукуленти.

5. Кореневидний листок сальвінії.

6. Листки – ловчі апарати.

На кожному річному пагоні можна розрізнити три категорії листків, між якими спостерігаються переходи. Низові листки знаходяться в основі річного пагона та мають вид лусочок або плівок, позбавлених зеленого забарвлення, найчастіше представляють собою основу листка, яка розрослася. Серединні листки – типові зелені листки, про які і іде мова.

Верхові, або верхівкові розташовані навколо квітів або суцвіть,

вони дрібні, не мають черешка та прилистків, пластинка часто недорозвинена, вони бувають плівчатими, зеленими або (рідше) яскраво забарвленими (до цієї категорії належать покривні листки квітів або гілочок суцвіть, приквітники, листочки обгортки та ін.

В межах середніх листків у багатьох рослин, особливо водних, спостерігається явище різнолистості, або гетерофілії, коли нижні листки за формою, розміром, розчленуванню та іншим ознакам дуже відрізняються від вище розташованих.

Перехід від однієї категорії листків до другої часто буває дуже поступовим.

Квітка

Квітка, в якій є і тичинки, і маточка, називаються двостатевою, в якій є тільки маточка або тільки тичинки, називається роздільностатевою, причому перша – жіноча, друга – чоловіча.

Роздільностатеві квіти можуть розташовуватися на одній рослині (тоді рослина є однодомною), на різних (тоді рослина є дводомною – жіночі та чоловічі особини). Може бути такий варіант, коли у одного виду є і однодомні, і чоловічі, і жіночі рослини, тоді вид називається багатодомним.

Симетрія квітки. В залежності від кількості площин симетрії, які можна провести через квітку, розрізняють квіти актиноморфні (дві та більше площини), зигоморфні (одна), асиметричні (жодної).

Оцвітина може бути подвійною (якщо є і чашечка, і віночок) або простим (якщо в квітці розрізняються тільки чашечка, забарвлена в зелений колір, або тільки забарвлений віночок). В першому випадку оцвітина називається простою чешечковидною, в другому – простою віночковидною. Вона може бути роздільнолистою або зрослолистою, правильною або неправильною (двогубою, наприклад), опадати або залишатися (залежно від того, чи зберігається вона при дозріванні плоду), інколи вона розростається, а в деяких родинах видозмінена і є пристосуванням для розповсюдження плодів (наприклад, чубчик на насінинах складноцвітих) (рис. 18).

Рис.15. Різні форми чашечки: 1. 6,7,8 – роздільнолиста, 2,3,4,5а,5б – зрослолиста, 2 – циліндрична, 3 – дзвониковидна, 4 – двогуба, 5 – вздута, 6 – опадаюча, 7 – віночковидна із шоломом, 8 – з підчашею.

Віночок також буває роздільнопелюстковим та зрослопелюстковим. В пелюстці її нижня, більш вузька частина може помітно відрізнятися від верхньої, розширеної. Тоді їх відповідно називають нігтиком та відгином. У деяких рослин біля основи відгину є вирости у вигляді зубчиків, які називають коронкою. В срослопелюстковому віночку розрізняють трубку, відгин та місце переходу трубки у відгин. Кількість зубчиків або доль відгину звичайно вказує на число зрослих пелюсток. Залежно від співвідношення розмірів трубки та відгину, від форми відгину розрізняють форми віночка, показані на рис.16.

Рис.16. Форма зрослопелюсткового віночка: 1 – колесовидний, 2 – лійковидний, 3 – кільчастий, 4 – трубчасто-колесовидний, 5 – трубчасто-лійковидний, 6 – трубчасто-дзвониковидний, 7,8,9 – трубчастий;10 – язичковий, 11 – двогубий, 12 – одногубий.

Може бути такий варіант, коли оцвітиниу квітки немає, тоді він називається голим.

Андроцей – це сукупність тичинок у квітці. Тичинки часто залишаються вільними, але інколи зростаються між собою в спільну трубку або групами, злипаються пиляками (складноцвіті); часто зростаються з нижньою частиною віночка або простої оцвітини, рідше зростаються з маточкою.

Тичинки з редукованими пиляками, які не дають пилку, називаються стамнодіями. Вони часто набувають пелюстковидної форми або виконують форму нектарників.

Гінецей – сукупність плодолистків в квітці. Якщо кожен плодолистик представляє собою окрему маточку, гінецей називається апокарпним, якщо плодолистики зростаються – ценокарпним. Залежно від засобу зростання виділяють декілька варіантів ценокарпного гінецея, які відрізняються числом гнізд, місцем розташування насіневих зачатків (плацентацією) (рис. 17).

Рис. 17. Типи гінецея і плацентації (пл.): 1 – апокарпний, пл. крайова, 2 – синкарпний, пл. центрально-кутова, 3 – паракап=рпний, пл. пристінна, 4 – лізікарпний, пл. колончаста.

Щоб встановити тип гінецея залежно від зростання, необхідно зробити розріз на рівні зав¢язі. Щоб встановити положення зав¢язі в квітці, треба зробити поздовжний розріз квітки (рис.18)

Рис. 18. Положення зав¢язі в квітках: 1,2. - зав¢язь верхня, 3 – нижня, 4 – напівнижня (середня).

Засоби запилення розрізняють залежно від агента, який його проводить: анемофілія (вітром), ентомофілія (комахами), гідрофілія (водою), автогамія (самозапилення). Встановити засіб запиленняможна або безпосередніми спостереженнями, або на основі пристосувань, які має квітка для запилення. У анемофільних рослин квітки звичайно дрібні, непоказні, голі або з чашечковидною оцвітиною, без запаху; пилок дуже дрібний, утворюється в великій кількості, пиляки сидять на довгих тичинкових нитках; властиві довгі волосисті пірчасті приймочки. Суцвіття анемофільних рослин часто роздільностатеві. Ентомогамні рослини (ентомофільні) мають яскраво забарвлений віночок або віночковидну оцвітину, часто великі квітки (або дрібними, які зібрані в великі яскраві суцвіття), добре виражений запах.

При складанні формули квітки користуються спеціальними символами:

*- квітка актиноморфна; К,Са – чашечка

↑ - квітка зигоморфна; С, Со – віночок

- квітка асиметрична; А – андроцей

Р – проста оцвітина; G – гінецей

Число окремих частин квітки позначають цифрами, їх зростання – дужками. Якщо елементів більше 12 – вважається, що їх “багато”, позначається значком “∞”. Якщо елементи розташовані в декілька кругів – елементи кожного кола розділяють знаком “+”. Позначають також і положення зав`язі в квітці, умовно приймаючи горизонтальну лінію за місце прикріплення пелюсток, а значок G – зав`язь: G – верхня зав`язь, G – середня зав`язь, Ĝ нижня.

Діаграма квітки являє собою його проекцію на площину, перпендикулярну вісі квітки. При складанні діаграми треба показати, як розташовані частини квітки – колом або спірально, зростаються чи ні, яка симетрія квітки. Чашолистики звичайно позначають фігурними дужками,, пелюстки – круглими дужками при зображенні тичинок малюють ту фігуру, яка виходить при розрізі через пиляк. Гінецей зображують у вигляді зрізу через зав`язь квітки.