Екологічні права за формою реалізації поділяються на індивіду­альні і колективні

Свої екологічні права громадяни можуть реалізувати самостій­но, а також спільно з іншими, об'єднавшись в організації, групи та інші утворення². Створення громадських природоохоронних об'єд­нань розширює можливості громадянина в реалізації екологічних прав.

Екологічні права диференціюються на абсолютні і відносні. Така класифікація вказує на відмінність в колі (кількості) зобов'язаних осіб.

Для абсолютних прав характерно те, що їх носію протистоїть не­певна кількість осіб як зобов'язаних суб'єктів і кожен з цих суб'єк­тів повинен утримуватися від порушення прав.

Екологічні права також можна поділити залежно від захисту екологічних інтересів на екологічні майнові і особисті немайнові пра­ва. Природні об'єкти, хоча і прирівнюються в новому ЦК України до речей (майна), але залишаються об'єктами особливого роду. При­рода не є результатом діяльності людини.

Головним критерієм розмежування сфе­ри цивільного й екологічного права є перебування відповідного природного об'єкта у взаємозв'язку з природним середовищем. Об'єкти природи і товарно-матеріальні цінності — різні категорії, що мають особливі екологічні, економічні і правові ознаки і характеристики. До групи майнових прав у сфері екології належать права на відшко­дування шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище; на при­родокористування; на власність на природні ресурси, зміст якого є певною мірою обмеженим і своєрідним порівняно з іншими май­новими правами.

Особисті немайнові права, як правило, належать до категорії аб­солютних. Вони забезпечують природне існування фізичної особи і виникають з приводу особистих благ.

Певна класифікація екологічних прав громадян існує у сфері відтворення і поліпшення якісного стану природних об'єктів: право громадян на відтворення і відновлення з використанням установ­лених способів; право на здійснення заходів, що поліпшують якість екологічних об'єктів і навколишнього природного середовища.

Можна класифікувати екологічні права громадян щодо охорон­но-захисної спрямованості. Аналіз чинного екологічного законодав­ства свідчить, що поняття «охорона» і «захист» прав взаємозалежні, але не тотожні. Захист екологічного права здійснюється тоді, коли воно вже порушено ким-небудь. Охоронні розпорядження, що містяться в екологічному законодавстві, встановлюють об'єктивно специфічні примусові заходи і форми захисту порушеного права. Можна сказати, що охоронні норми статичні, а норми про захист порушеного права — динамічні.

Екологічні права громадян у сфері охорони навколишнього при­родного середовища можна підрозділити на право: брати участь у заходах, що забезпечують раціональне використання природних об'єктів; громадських утворень у галузі екології; в обговоренні нор­мативних актів та інших заходів з метою запобігання негативним наслідкам; у проведенні екологічної експертизи тощо.

2. Поняття „ Екологічний обов'язок”

Екологічним правам повинні відповідати певні екологічні обов'язки.

Таке поєднання дає розумний баланс інтересів усіх суб'єктів екологічних правовідносин, сприяє досягненню гармонічної взаємодії приро­ди і суспільства. Будь-які суб'єктивні екологічні права можуть бути реалізовані тільки через чиїсь екологічні обов'язки, і, навпаки, еко­логічні обов'язки припускають чиє-небудь право вимагати їх вико­нання. Поза кореляцією дані категорії не можуть існувати.

Екологічний обов'язок являє собою встановлену в законо­давстві або договорі міру належної, суспільно необхідної поведінки, яка спирається на можливість державного примусу. У ній виража­ються як особисті, так і суспільні екологічні інтереси. Через еко­логічний обов'язок задовольняється інтерес управомоченого щодо будь-якого суб'єктивного екологічного права. Обов'язок відповідає також інтересам і правозобов'язаного суб'єкта. В екологічному праві обов'язок установлюється як в інтересах управомоченого, так і в екологічних інтересах держави в цілому.

„ Екологічний обов'язок є одним зі способів забезпечення еко­логічних прав, умовою їхньої реальності й ефективності. Якщо суб'єктивне екологічне право — це сфера влади і волі індивіда, то екологічний обов'язок — сфера необхідності і підпорядкування.

Структура екологічного обов'язку містить такі елементи:

· не­обхідність здійснювати певні дії або утримуватися від них;

· необхідність для правозобов'язаної особи відреагувати на звернені до нього законні вимоги управомоченого;

· необхідність нести відповідальність за неви­конання вимог, передбачених екологічним законодавством;

· не­обхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, щодо якого він має право (сервітут, емфітевзис, суперфіцій).

Якщо зміст суб'єктивного екологічного права утворює міра доз­воленої поведінки, то зміст екологічного обов'язку становить міра належної, необхідної поведінки. Тому зміст екологічного обов'яз­ку доцільно розглядати у двох аспектах: по-перше, в необхідності здійснювати активні позитивні дії, що відповідають вимогам еко­логічного законодавства, і, по-друге, в необхідності утримуватися від дій, заборонених чинним екологічним законодавством. Такі екологічні обов'язки мають пасивний характер.

Екологічні права й обов'язки в екологічних правовідносинах — це не сама поведінка суб'єктів, а надання можливості або не­обхідності певної поведінки в межах норм екологічного права.

Екологічні обов'язки, як і екологічні права, також можна дифе­ренціювати за різними підставами.

За юридичною силою, ступенем правової урегульованості виокремлюють:

а) конституційні;

б) вста­новлені в спеціальних законах, переважна більшість норм яких спря­мована на регулювання тих чи інших за характером екологічних відносин або пов'язаних з цим відносин;

в) передбачені підзаконними нормативними актами та договорами.