Загальна характеристика екологічних прав та обов'язків громадян

В умовах інтенсивного використання природних ресурсів та їх відновлення, формування ринкових відносин в економіці України, екологічної обстановки, яка останнім часом загострилася, важли­вого значення набуває проблема чіткого визначення в законо­давстві екологічних прав та обов'язків громадян, меж їх здійснен­ня, основних форм охорони і захисту порушених екологічних прав.

Історично ідея екологічних прав спочатку знайшла своє відоб­раження в міжнародно-правових документах¹. Міжнародні пакти² про права людини містять тези, що дуже умовно можна трансфор­мувати на екологічні права громадян.

Проблема прав людини на сприятливе навколишнє середови­ще була обговорена як самостійна на Стокгольмській конференції ООН по довкіллю в 1972 році.

Ряд положень про місце людини в природі, про роль і принципи людської діяльності закріплено у Всесвітній хартії природи та в Кон­венції ООН щодо навколишнього середовища і розвитку (1992 р., Бразилія) тощо.

Особливе значення має Орхуська конвенції «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та до­ступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього сере­довища»³, яка не тільки проголошує, декларує екологічні права гро­мадян (на сприятливе довкілля, екологічну інформацію, участь у прийнятті екологічно значущих рішень тощо), а й регулює проце­дурні (процесуальні) питання їх захисту.

Термін «екологічні права» вперше в Україні на законодавчому рівні був закріплений у Законі України від 25 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9). В подальшому вони були зафіксовані і в Конституції України (ст. 50). Це свідчить про їх провідну роль у загальній системі прав людини. Крім цього, екологічні права громадян закріплені в низці законів Ук­раїни: «Про охорону атмосферного повітря», «Про екологічну екс­пертизу», «Про захист населення і територій від надзвичайних си­туацій техногенного і природного характеру» та ін.