Предмет екологічного права

Предметом екологічного права є відносини, які складаються між суб'єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об'єктів та охорони навко­лишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів.

Термін «екологія» був уведений у наукову термінологію у 1866 році німецьким біологом Е. Геккелем, який визначав екологію як вчення про умови існування живих організмів у взаємодії із середовищем, у якому вони існують (у межах біології). Хоча автор занадто вузько підхо­див до розуміння екології, його заслуга полягає в тому, що він уперше виділив екологію у самостійне поняття, а це стимулювало поглибле­не його дослідження у науці та подальше практичне застосування у різних сферах суспільства, правотворчій і правозастосовній діяльності.

Крім суто біологічного визначення екології, сформувалися або ще формуються інші різновиди екології: геоекологія (в географії); антропоекологія (у медицині); інженерна геоекологія (в геології); економоекологія (в природокористуванні); соціальна екологія (в соціології) та інші¹. Таким чином, екологія — поняття більш широ­ке, ніж біологічне явище. Вузьке розуміння екології без її соціаль­ного аспекту збіднює це поняття і не узгоджується з об'єктивно існуючою взаємодією суспільства й природи. У житті постійно й безперервно здійснюється взаємодія індивідів, колективів людей, у цілому суспільства з природним середовищем або з його окреми­ми частинами. Тому широке розуміння екології сприяє усвідомлен­ню та проведенню необхідних екологічних заходів, створенню на­лежної правової основи екологічних відносин, яка забезпечує підтримку сприятливого екологічного стану в державі та її окремих регіонах. Широке розуміння екології не виключає існування її різновидів у рамках єдиного поняття. Однак в усіх названих різно­видах екології бере участь людина як соціальна істота.

Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними, але вза­ємопов'язаними та єдиними. їх єдність обумовлена зв'язком усіх природних об'єктів між собою, внаслідок чого існує єдина екологічна система. Поряд з тим єдність екологічних відносин не виключає існу­вання їх різновидів, обумовлених екологічними факторами. Зокре­ма, природні об'єкти (земля, води, рослинний світ, ліси, надра, фау­на, атмосферне повітря та ін.) за своїми природничими характеристи­ками відрізняються один від одного. Через це виникають різновиди єдиних екологічних відносин: земельні, водні, флористичні, фа­уністичні, атмосфероповітряні та інші відносини, що обумовлює необхідність визначення їх правових форм. Диференціація еко­логічних відносин за основними природними об'єктами не відміняє єдності екологічних відносин, їх предметної цілісності.

Диференціація екологічних відносин можлива також і за основ­ними сферами діяльності людей у галузі навколишнього природно­го середовища:

1) відносини, що виникають з приводу приналеж­ності природних об'єктів певним суб'єктам на праві власності або на праві користування;

2) відносини, що виникають у сфері експлу­атації екологічних об'єктів конкретними суб'єктами з метою задо­волення своїх інтересів;

3) відносини, що виникають із приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та грома­дян;

4) відносини, що складаються у галузі відтворення, відновлен­ня природних об'єктів, поліпшення їх якості;

5) відносини, що ви­никають у сфері охорони навколишнього природного середовища. Можливе існування похідних від них відносин, зокрема, еколого-процесуальних, еколого-інформаційних, відносин у сфері роз­гляду спорів та інших. Похідність цих відносин полягає у тому, що вони здійснюються поряд з основними екологічними відносинами в процесі їх виникнення, розвитку, припинення. Тому вони мають підпорядкований характер щодо основних екологічних відносин. В умовах проведення економічної та адміністративної реформи в Україні зазнають значних ЗМІН і екологічні відносини щодо прина­лежності природних обєктів у їх видовому різноманітті Це стосується, по перше, відносин власності на екологічні об'єкти, вітчизняне законодавство розвивається у напрямку правового закріплення різноманіття форм власності на деякі природні об'єк­ти, що сприяє більш ефективному їх використанню, розвитку ініціативи власників у забезпеченні належної охорони природно­го середовища, в додержанні нормативів і правових приписів з пи­тань екології. Значна частина природних ресурсів перебуває ви­ключно у власності держави. Обумовлене це тим, що екологічні об'єкти утворюють єдину екологічну систему, тому їх перебування у власності держави сприяє екологічній рівновазі на території Ук­раїни. Однак це не виключає можливості поступового переходу частини природних об'єктів в інші форми власності.

Відносини у галузі використання природокористувачами екологічних об'єктів мають певні особливості:

пріоритетність екологічних відно­син перед іншими відносинами; платність за спеціальне використання природних ресурсів; стягнення збору за забруднення природного середовища та погіршення якості природних ресурсів; обов'язкове додержання суб'єктами відносин екологічних стандартів, нормативів і лімітів у процесі експлуатації природних об'єктів; значно розшире­ний судовий захист прав природокористувачів тощо.

Відносини в сфері екологічної безпеки сприяють захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, навколишнього природного середовища, своєчасному виявленню, запобіганню і нейтралізації реальних та потенційних загроз екологічним інтере­сам. Вони забезпечуються збалансованою взаємодією природних, технічних та соціальних систем, здійсненням широкого комплек­су взаємопов'язаних політичних, економічних, організаційних, дер­жавно-правових та інших заходів. Україна проводить екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки, збережен­ня безпечного для існування живої й неживої природи навколишнь­ого середовища, що є важливим у сучасних умовах при значному ан­тропогенному навантаженні.

Особливого значення в умовах розвитку ринкових відносин на­бувають відносини у галузі відтворення та відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якісного стану. Чимало природних об'єктів мають підвищений попит у виробників матеріальних благ (напри­клад, деякі корисні копалини, лісові ресурси). З точки зору ринко­вих відносин можна було б дати простір реалізації, скажімо, лісової деревини, однак тут відносини стримуються об'єктивними еко­логічними факторами: зокрема, лісова рослинність сприяє виник­ненню кисню, який є необхідним для життєдіяльності людей та основою міцності озонового шару. Слід урахувати також, що чима­ла частина природних об'єктів вибуває з екологічної системи внас­лідок об'єктивних та суб'єктивних причин: псування і знищення еко­логічних об'єктів; недодержання лімітів їх використання; вибуття цих об'єктів у процесі господарської діяльності або з причин природно­го характеру тощо. Відтворення і відновлення природних об'єктів — об'єктивний процес у природному середовищі, його не можна при­зупиняти, навпаки, йому треба всіляко сприяти. Тому виникаючі екологічні відносини в даній сфері мають об'єктивну передумову.

Значну групу складають екологічні охоронні відносини, які тісно пов'язані з відносинами, що виникають у галузі відтворення і відновлення екологічних об'єктів, але мають і деяку самостійність у межах єдиних екологічних відносин. Вони складаються в процесі здійснення комплексу охоронних екологічних заходів відповідни­ми суб'єктами. Охоронні відносини за своїм змістом є складними, бо підрозділяються на відносини екологічного, економічного, ор­ганізаційного, технологічного, правового порядку.

Екологічні відносини як частина суспільних відносин мають схожість із майновими, адміністративними та іншими відносина­ми, які регулюються відповідними галузями права, і водночас їм притаманні риси відмінності. їх схожість виявляється у питаннях змісту власності; суб'єктному складі тих чи інших відносин; при здійсненні угод, об'єктами яких є майно і природні ресурси; роз­ширенні договірної форми в природокористуванні та ін. Однак еле­менти схожості не дають підстав для їх ототожнювання і тим більше поглинання екологічних відносин майновими або адміністративни­ми. Ці відносини існують самостійно. Між екологічними та інши­ми відносинами існують значні відмінності, які дозволяють вважати їх різнорідними відносинами зі своїми формами і методами право­вого регулювання.

Найголовнішою відмінною ознакою виступає екологічний фактор, який виявляється у різних аспектах.

1. Екологічні відносини існують лише при наявності природних об'єктів без відриву їх від єдиного природного середовища. Так, напри­клад, добуті корисні копалини, виловлена риба, зрубана деревина пе­рестають бути об'єктами екологічних відносин, оскільки вони відокре­мились від природного середовища, стали майновими об'єктами й пе­рейшли у сферу майнових відносин, які регулюються цивільним правом.

2. На екологічні відносини, зміст яких складають природні об'єк­ти, що розвиваються за законами природи, впливають ці закони, тому вплив людей і права надані відносини є обмеженим. Крім того, природне середовище є більш або менш сталим, що забезпечує стабільність екологічних відносин. Майнові відносини базуються на соціально-економічних законах і це обумовлює їх динамічність.

3. Суб'єкти екологічних відносин зобов'язані дотримуватися еко­логічних стандартів, нормативів і вимог, а також лімітів при викорис­танні природних ресурсів, займатися відтворенням природних об'єктів, що обумовлено існуванням єдиної екологічної системи. У майнових відносинах в умовах ринку суб'єкти більш вільні у своїй діяльності.

4. В екологічних відносинах правовий режим містить значну кількість імперативних приписів, виконання яких є обов'язковим для суб'єктів цих відносин. Це стосується, перш за все, таких сфер, як відтворення природних об'єктів, надзвичайних екологічних си­туацій, які призвели до забруднення природного середовища, тощо. Причому ці заходи здійснюються незалежно від того, вигідні або не­вигідні вони з точки зору економічної. Тут діє пріоритет екологічних вимог. У майнових відносинах в умовах ринку використання імпе­ративних приписів — явище рідке.