Проблема збалансованого природокористування

Природні ресурси — це потенційно придатні для використання люди­ною природні компоненти та властивості середовища.

Природні ресурси

невичерпні вичерпні.

До невичерпних природних ресурсів належать: сонячна енергія; вітер, приливи, рухлива вода; тепло земних надр. Вичерпні природні ресурси поділяють на відновлювані (чисте повітря, прісна вода, ґрунт) та невідновлювані (викопне паливо, мета­лічні руди, неметалічна мінеральна сировина — глина, пісок тощо).

Природокористування — це сукупність усіх форм експлуатації природо- ресурсного потенціалу і заходів з його збереження.

Виділяють три аспекти природокористування:

1. Видобуток і переробка природних ресурсів, їхнє відновлення (відтворення).

2. Використання та охорона природних умов середовища проживання.

3. Збереження, відтворення (відновлення) екологічної рівноваги природ­них систем, що є основою збереження природо-ресурсного потенціалу.

Збалансований розвиток — це комплексне розв'язання соціально-еконо- мічних задач і проблем навколишнього середовища з метою задоволення потреб сучасного покоління людей без шкоди для майбутніх поколінь. Розум­не виконання економічної діяльності неможливе без проведення сукупності заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища.

Екополітика — це сукупність методів контролю екообмежень при соціально-економічному розвитку країни, регіону чи людства в цілому.

17.(16).02.2012

Невиснажливе природокористування

Невиснажливе природокористування — це система господарської ді­яльності, за якої:

✔ досить повно використовуються видобувні природні ресурси і відповід­но зменшується кількість ресурсів користування;

✔ забезпечується поновлення відновлюваних природних ресурсів;

✔ повно і багаторазово використовуються відходи промисловості.

Основними принципами невиснажливого природокористування є ви­вчення, охорона, засвоєння та перетворення природного середовища.

Виробнича діяльність людини базується на споживанні біологічної продук­ції в усіх галузях виробництва.

Біологічна продуктивність — це здатність природних угруповань чи окремих їх компонентів підтримувати певну швидкість відтворення. Мірою біопродуктивності є величина біомаси, яка створюється за одиницю часу на одиниці площі (об'єму).