Екотонні явища та процеси

Видова та екоморфічна різноманітність звужується в екстремумах літоекотопів на фоні крупнобрильності, токсичності субстратів, південної, південно-східної та південно-західної експозиції схилів. В умовах високої мінералізації, низької трофності, зволоженості можуть виявлятися потенціальні можливості окремих видів і поліморфізм їх популяцій.

Серійні рослинні літофільні угруповання різних фаз і стадій мають як спільні, так і характерні риси щодо складу, будови, взаємовпливів рослин і просторово-часового розвитку самих угруповань. Спільними є: 1) цезис – вселення, втиснення, розвиток, розмноження рослин; 2) вияв екологічних спроможностей рослинних видів; 3) невпорядкованість взаємодій і реакцій; 4) екотопічний і ценотичний відбір як інтегруючі, результуючі наслідки взаємодій рослин з субстратом і між собою; 5) взаємообумовлене формування складу та будови. Специфічними ознаками є:

1) комбінації видів; 2) співвідношення видів і життєвих форм; 3) фізіо-номічність; 4) аспективність та особливості просторового розподілу видів; 5) типи мозаїчності та ряснота угруповання; 6) зустрічальність видів; 7) покриття. Слід відзначити, що відбір видів і їх форм на фоні кожного конкретного літоекотопу є інтегральним, що поєднує реакції збереження екологічних позицій видів залежно від комплексів абіотичних, біогенних, біотичних факторів.

Однією з закономірностей сингенезу є продовження часової тривалості фаз і стадій розвитку рослинного угруповання по мірі наближення його до більш або мьного стану, крім того, зменшується кількість періодів кожної фази та стадії або їх варіацій в межах будь-якого урочища.

Фази та стадії природного заростання будь-яких субстратів гірських порід мають реальне втілення в серійних угрупованнях і підпорядковані зональному типу відновлення рослинності.

Гомеостаз екосистеми

Гомеостаз (гр. homoios подібний, stasis стан) - здатність біологічних систем (організму, популяції і екосистем) протистояти змінам і зберігати рівновагу.

Для управління екосистемами не вимагається регуляції із зовні. Екосистеми - це саморегульовані системи. Саморегулирующий гомеостаз на екосистемному чений безліччю механізмів, що управляють. Між умовно виділеними кібернетичними блоками, управління здійснюється за допомогою позитивних і негативних зв'язків

Один з механізмів гомеостазу - субсистема "Хижак - жертва". Позитивний зворотний зв'язок "посилює відхилення", наприклад, збільшує надмірно популяцію жертви

Негативний зворотний зв'язок "зменшує відхилення", наприклад, обмежує зростання популяції жертви за рахунок збільшення чисельності популяції хижаків

Конкуренція — тип міжвидових і внутрішньовидових взаємовідносин, за якого популяція або особини у боротьбі за харчування, місцепроживання та інші необхідні для життя умови, впливають один на другого негативно. Виділяють внутрішньовидову, міжвидову, пряму та непряму конкуренції.

[ред.]

Внутрішньовидова конкуренція

Внутрішньовидова конкуренція - це суперництво між особинами одного виду за життєво важливі ресурси. Конкуренція між особинами одного виду може зменшувати виживання і плодючість тварин, вона тим сильніша, чим більша щільність. Конкуруючі особини не рівноцінні, оскільки мають різний генотип. Така взаємодія асиметрична.

Приклади конкуренції: взаємне затінення рослин, боротьба за самку, боротьба за територію в територіальних тварин.

див. також солітарні тварини

див. також територіальні тварини

58

Об’єкти природо-заповідного фонду в Україні часто створюються на територіях, суттєво змінених попередньою господарською діяльністю. Лісові заповідники, національні парки та інші природо-заповідні об’єкти, створені на землях держлісфонду, тривалий час знаходилися під впливом попередньої лісогосподарської діяльності, у зв’язку з цим вони істотно модифіковані та, переважно, збіднені за флористичними і фауністичними показниками (наприклад заповідники “Розточчя”, “Медобори”, національні парки “Шацький”, “Сколівські Бескиди” та ін.).

Лісогосподарська діяльність передбачає формування високопродуктивних насаджень з метою отримання лісопродукції. Одночасно ставиться завдання збереження корисних функцій лісових насаджень - кліматорегулюючих, водоохоронних, грунтозахисних, санітарно-гігієнічних, рекреаційних та ін. При зміні статусу лісових насаджень з експлуатаційних на заповідні (природні заповідники, національні парки, заказники та ін.) пріорітети діяльності змінюються в сторону першочергового забезпечення природоохоронних функцій. Всі інші, в т.ч. лісосировинні, набувають другорядного значення. Для інтенсифікації лісовирощування свого часу створювалися лісові культури та плантації з переважанням інтродукованих порід. Часто у склад таких штучно створених фітоценозів дерева-інтродуценти вводилися без врахування едафічних умов ділянки або застосовувався посадковий матеріал з популяцій, котрі не дають добрих результатів в даних конкретних умовах та розвиваються гірше в порівнянні із місцевими популяціями. Зокрема на території ПЗ “Медобори” на час

створення заповідника значні площі займали штучно створені на багатих грунтах насадження з перевагою в складі ялини звичайної, сосни звичайної та чорної, дуба червоного та деяких інших порід. В умовах НПП “Сколівські Бескиди” значна площа (8822 га) зайнята чистими ялиновими насадженнями, в тому числі створеними штучно в 20-30-х роках ХХ ст. із насіння, заготовленого в Альпах. Стан подібних насаджень досить швидко погіршується. На території заповідника “Медобори” похідні хвойні насадження інтенсивно пошкоджуються кореневими та стовбуровими гнилями та з віку 40-50 років всихають і вимагають проведення санітаних рубок [4]. З часом хвойні породи на таких ділянках повністю випадають. В лісових фітоценозах заповідних територій в ході попередніх лісогосподарських заходів сформувалися стійкі в часі вторинні (похідні) рослинні угрупування, які підтримуються систематичним проведенням лісогосподарських заходів, зокрема рубок догляду. Питання ренатуралізації лісових об’єктів без впливу людини дуже тривалий процес. Тому виникає необхідність поєднання пасивного спостереження та активного втручання на певному етапі від господарської діяльності до абсолютної заповідності [1, 5, 6].

Заповідники та національні парки відіграють провідну роль в збереженні біологічного різноманіття. Передбачається, що ці об’єкти повинні створюватися на найбільш збережених, особливо цінних та репрезентативних ділянках та охоплювати переважну більшість екосистем. На границі біотопів формується різноманітні екологічні умови, що в свою чергу визначає значну видову різноманітність рослин та тварин [2]. Разом з тим, найбільша різноманітність видів спостерігається на тих об’єктах природо-заповідного фонду, територія яких в більшій мірі зазнала антропогенного впливу [3]. Саме тут спостерігається найбільша різноманітність біотопів, яка супроводжується вищою ентропією видів.

На час створення ПЗ “Медобори” 91.8% його території складали покриті лісом землі. Серед них 43.9% займали молодняки, 37.5% - середньовікові насадження. Стиглі та перестіні насадження складали всього 6.3% покритих лісом земель. При цьому 27.1% лісових насаджень займали деревостани, які не відповідали умовам місцезростань. Незважаючи на інтенсивне ведення попередньої лісогосподарської діяльності, в результаті різноманіття біотопів на території заповідника збереглося ряд рідкісних видів рослин та тварин. Ділянки степової, лучно-степової та наскельно-степової рослинності вкраплені серед лісових масивів, експлуатувалися з помірним навантаженням. Це створило умови для виживання волино-подільських ендемічних та погранично-ареальних видів. Навіть при інтенсивному лісогосподарському використанні в трав’яному ярусі лісових фітоценозів збереглися рідкісні трав’янисті рослини. Всього на території заповідника виявлено 29 видів трав, занесених до Червоної книги України.

Екосисте́ма — це сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле.