Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Визначення





2. Основні поняття і терміни.

3. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави

4. Основні положення екологічного права

5. Основні напрями державної екологічної політики

 

Список використаної літератури:

1. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 26 травня 1991 р. з наступними змінами і доповненнями.

2. Білявський Г.О., Бутченко Л.І. Основи екології.- К.: Лібра, 2006.

3. Екологічне право України: Навч. посіб. / За ред. Малишко М. І.- К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2001.

4. Екологічне право України / на основі підручника О.С. Бабяк, П.Д. Біленчук, Ю.О. Чирва, - К., 2001.

5. Екологічне право України / За ред А. П. Гетьмана і М.В. Шульги.- Харків: Право, 2006.

 

1.1. Екологічне право - це система правових норм, які специфічним способом регулюють екологічні суспільні відношення з метою досягнення гармонійних відношень між суспільством та природою, і, на думку переважаючої більшості фахівців-юристів, екологічне право є самостійною, некомплексною галуззю права з підгалузевою структурою та з існуючою назвою.

Екологічне право як галузь права становить сукупність правових норм, що регулюють адміністративно-цивільним методом екологічні відносини, які складаються з приналежності використання, відтворення природних об'єктів в їх неподільному стані з природним середовищем, охороною навколишнього природного середовища з метою реалізації різноманітних інтересів відповідних суб'єктів і забезпечення нормального екологічного стану в країні і в окремих її регіонах (містах, селах, селищах тощо).

Предметом екологічного права є загальні (екологічні) відношення в галузі взаємодії суспільства та природи, які поділяються на дві групи:

• галузеві - земельні, водні, лісові тощо.

• комплексні - відношення до природних територій, комплексів, рекреаційних зон (що охороняються) тощо.

Специфіка - вони виникають та розвиваються з охорони навколишнього природного середовища в цілому.

По А.П. Гетьману - екологічне право як галузь права являє собою систему правових норм, які регулюють еко­логічні відносини з приводу приналежності, використання, забезпечен­ня екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів у їх нерозрив­ному зв 'язку з природним середовищем, охорони навколишнього природ­ного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб'єктів та підтримання сталого екологічного розвитку, екологічної рівноваги в країні та окремих її регіонах.

По М.І. Малишку - екологічне право як галузь права це сукупність установле­них державою правових норм і правовідносин, спрямованих на охо­рону навколишнього середовища та природних комплексів, викори­стання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки людини та її оточення.

Первинним елементом, цеглинами екологічного права як га­лузі права й підставою для виникнення екологічно-правових відносин, безумовно, є екологічно-правові норми.

За юридичними ознаками екологічні норми поділяють на три великі групи: природоохоронні; екологобезпечного значення; пов'язані з раціональним використанням природних ресурсів. За юридичною силою екологічні норми поділяють на законодавчі і підзаконні; за обсягом правового регулювання — комплексні та галузеві; за змістом юридичних приписів — заборонні, за­побіжні, відновлювальні, заохочувальні та каральні. Крім норм нотаріального права, в екологічній сфері застосовуються також нврми процесуального характеру.

Правові акти про охорону природи та навколишнього природного середовиша мають спільні предмет, об'єкт, принципи, цілі та інші ознаки, які й утворюють природоохоронне законодав­ство і право

Від природоохоронних актів відрізняють правові акти й норми, пов'язані з раціональним використанням, охороною і відтворенням основних природних ресурсів. Такі правові акти і норми об”єднуються в систему, яка утворює природоресурсове законо­давство й право.

Екологічні норми права регулюють суспільні відносини, які мають характер екологічних правовідносин. Ці правовідносини мають відповідні суб'єкти і об'єкти. Підставою виникнення еко­логічних правовідносин є юридичні факти.

1.2. Основні поняття і терміни.

біологічне різноманіття означає різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках одного виду, між видів і різноманіття екосистем.

біологічні ресурси включають генетичні ресурси, організми або їх частини, популяція або будь-які інші біотичні компоненти екосистем, які мають фактичну або потенційну корисність або цінність людства.

гарантії реалізації екологічних прав громадян - система юридичних засобів забезпечення здійснення екологічних прав фізичними особами в галузі екобезпеки, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;

джерела екологічного права - нормативно-правові акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин;

екобезпека - стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екостану та виникнення небезпеки для здоров'я громадян;

екологічна експертиза - вид експертної науково-практичної діяльності державних органів, громадських об'єднань, інших формувань, що ґрунтується на міжгалузевому економічному дослідженні, аналізі, оцінці проектів, реалізація яких може негативно впливати чи впливає на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей, спрямована на підготовку висновків про відповідальність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам екологічного законодавства;

еколого-експертні правовідносини - різновид екологічних процесуальних правовідносин, в яких реалізується спеціальний, відособлений організаційним і правовим забезпеченням вид експертної діяльності, обов'язки та відповідальність суб'єктів цих відносин;

екологічна інформація - відомості про стан захворюваності населення, екологічну, радіаційну обстановку;

екологічний контроль - спостереження і перевірка дотримання юридичними і фізичними особами вимог екологічного законодавства, застосування заходів попередження екологічних правопорушень;

екологічні права громадян - сукупність юридичних можливостей і засобів, які спрямовані на задоволення потреб громадян в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища і забезпечення екобезпеки;

екологічне правопорушення - винна, протиправна, екологічно небезпечна дія, яка посягає встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та порушує екологічні і пов'язані ними інші права людини і вимоги екобезпеки;

екологічне прогнозування - цілеспрямована діяльність спеціально уповноважених органів, спрямована на розробку прогнозних показників зміну стану навколишнього природного середовища та забезпечення екобезпеки;

екосистема - це динамічний комплекс угрупувань рослин, тварин і мікроорганізмів, а також чинників довкілля, які взаємодіють як єдине функціональне ціле.

кадастри природних ресурсів, територій та об'єктів природно-заповідного фонду і Червоної книги - облік кількісних, якісних, інших характеристик природних ресурсів, обсяг, характер, режими їх використання, оцінка територій і об'єктів природно-заповідного фонду та видів рослин і тварин, що перебувають під загрозою зникнення;

об'єкт екологічного права - сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природно-антропогенних комплексів, екосистем, життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм

екологічного права;

об'єкти права власності на природні ресурси - природні чи штучно створені ресурси, які виконують біологічні, економічні, екологічні і соціальні функції і зареєстровані в якості об'єкта володіння, розпорядження і користування;

об'єкти права природокористування - індивідуально визначені і юридичне відособлені природні ресурси, які закріплюються на праві користування за фізичними та юридичними

особами;

право власності на природні ресурси - система юридичних норм та інших правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, води, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників щодо володіння, розпорядження і користування цими ресурсами;

право природокористування - система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання відносин щодо ефективного використання, відновлення і охорони природних ресурсів, забезпечення економічних, соціальних, інших інтересів та

прав суб'єктів;

предмет екологічного права - екологічні правовідносини, що виникають у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки;

принципи екологічного права - загальнообов'язкові правила, зафіксовані в регулятивних і охоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України і забезпечення завдань екологічного права;

припинення права власності на природні ресурси - юридичне значимі дії, які спрямовані на припинення повноважень власників на землю, надра, води, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду;

система екологічного права - цілісна, послідовна сукупність теоретичних поглядів та положень про екологічне праг во, законодавство, його внутрішню структуру і зміст;

суб'єкти права власності на природні ресурси - особи, якіюридичне спроможні реалізувати повноваження щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами;

тактоекологія - спеціальний науковий напрямок управління в галузі екології;

1.3. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави -це виявлення соціальної спрямованості і місця екологічного права у визначенні функцій, форм та змісту діяльності держави у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки умов існування людини.

функції екологічного права в галузі екологічної політики:

• юридична база механізму правового забезпечення екологічної політики;

• засіб досягнення мети і завдань екологічної політики;

• правова форма реалізації екологічної політики;

• гарантія забезпечення екологічної безпеки.

 

Форми діяльності:

концепції в галузі екології;

• екологічні програми;

• нормативно-правові акти в галузі екології;

• закони;

• підзаконні акти;

• галузеві нормативно-технічні акти.

Механізм правового забезпечення екологічної політики - сукупність правових норм, що забезпечують регулювання та здійснення внутрішньої і зовнішньої екологічно спрямованої діяльності держави.

Структура:

• правове регулювання;

• організаційно-функціональне забезпечення;

• юридична відповідальність.

1.4. Основні положення екологічного права

Земельне право як підгалузь екологічного права. Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом в редакції 1992р. та іншими актами законодавства України і Автономної Республіки Крим, що видаються відповідно до нього.

Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів; 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та ін. призначення; 4) землі природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого та істори-ко-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу.

Форми власності на землю в Україні: державна, колективна і приватна. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землями Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Передача земель у власність громадян провадиться за плату і безплатно. За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. Право власності на землю або користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право - Державного акта, який видається і реєструється сільською, селищною, міською, районною Радою, Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Водне право як підгалузь екологічного права. Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України від 06.06.1995 р.. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства. Усі води на території України становлять її водний фонд, до якого належать: поверхневі води (природні водойми, водотоки, штучні водойми і канали); підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту. Загальне використання здійснюється громадянами для задоволення їх потреб безкоштовно, без.закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу Користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту здійснюється за плату без оформлення дозволу, а для потреб повітряного транспорту - безкоштовно і без надання відповідного дозволу.

Лісове право як підгалузь екологічного права. Лісові відносини в Україні регулюються Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. та ін. актами законодавства України.

Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним Радам народних депутатів, які у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне або тимчасове користування. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором. Використання лісових ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального використання. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у користування. Спеціальне користування провадиться за спеціальним дозволом - відповідно за лісовим квитком (ордером) або лісорубним квитком. За умови додержання вимог законодавства України лісокористувачі мають право здійснювати:

• заготівлю деревини під час рубок головного користування;

• заготівлю живиці;

• заготівлю другорядних лісових матеріалів;

• побічні лісові користування.

Надрове (гірниче) право як підгалузь екологічного права. Гірничі відносини в Україні регулюються кодексом України про надра від 27.07.1994 р. та ін. актами законодавства.

Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування (постійне чи тимчасове). Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу або спеціального дозволу у випадках передбачених Кодексом.

Фауністичне право як підгалузь екологічного права. Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі або напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належить до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, регулюються Законом України від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ» та іншими прийнятими відповідно до них актами законодавства України і Автономної Республіки Крим.

Використання об'єктів тваринного світу здійснюється на праві власності і праві користування. Громадянам гарантується право загального використання тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб безплатно. Загальне використання здійснюється без вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування).

До спеціального використання належать усі види користування тваринним світом, що здійснюється з вилученням його об'єктів з природного середовища, і проводиться лише за спеціальним дозволом.

Повітряохоронне право як підгалузь екологічного права. Відносини у галузі охорони та використання атмосферного повітря регулюються Законом України від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря» та іншими актами законодавства України.

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи:

• нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

• нормативи граничне допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферному повітрі і шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників стаціонарними джерелами;

• граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та ін. обладнання, споруд, об'єктів;

• нормативи використання атмосферного повітря як си-, ровини основного виробничого призначення;

• нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних чинників.

Заповідне право як підгалузь екологічного права. Правовий режим природно-заповідних об'єктів і комплексів встановлений Законом України від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд» та іншими законодавчими актами.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, при-

значення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Характерною рисою природно-заповідного режиму є встановлення заборон з цілями заповідування. Особливості правового режиму природно-заповідних комплексів і об'єктів визначаються у відповідності з метою і завданням їх організації.

Природне заповідування проявляється у таких організаційно-правових формах: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.

Організаційно-правові форми штучно створених об'єктів: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Право екологічної безпеки як складова частина екологічного права.

Чорнобильська катастрофа створила надзвичайно небезпечну для здоров'я людей і навколишнього природного середовища радіаційну обстановку на значній території України. Держава оголошена зоною екологічної катастрофи.

Питання поділу територій на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарська, науково-дослідницька та інша діяльність на цих територіях регулюються Законом України від 27.02.1991 р. «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».' (Ільницька Н. В, Основи екологічного права.- Львів, 1 997.- С. 1-5. Малишком. 1. Основи екологічного права України.- К.: МАУП, 1999.- с.4.)

Конституція України в ст. ст. 13, 14, 16, 66, 92, 116, 119, 137, 138, 142 закріпила право кожного на безпечне життя і здоров'я довкілля та обов'язок держави по забезпеченню екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України. Тому пріоритетним напрямком діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування є формування і впровадження в освітянську, наукову і практичну діяльність заходів економічного, соціального, технічного, організаційного та політичного характеру, серед яких першочергове значення в екологічній політиці держави має бути створення національної екологічно-правової системи безпеки довкілля.

 

1.5. Основні напрями державної екологічної політики

В Україні завершено розробку «Основних напрямів державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».

Протягом останніх років у вирішенні проблем охорони довкілля продовжували зберігатися тенденції попереднього періоду, а саме, з одного боку - спад виробництва сприяв зменшенню викидів забруднюючих речовин у природне середовище, водночас зростали чинники негативного впливу на нього, що обумовлювалося погіршенням роботи очисних споруд, або й припиненням їх функціонування, застосуванням низькоякісного палива та сировини, зростанням числа та масштабу аварій у промисловості, комунальному господарстві, на транспорті, невиконанням технологічних регламентів.

Здійснення природоохоронної політики відбувалося у відповідності з програмою дій уряду, яка була спрямована на реформування відносин у галузі природокористування.

Основні напрями здійснення екологічної політики:

удосконалення природоохоронного законодавства і регламентації режимів природокористування з метою їх адаптації до умов реформування економіки, зміни форм власності:

• впровадження програмно-цільових методів реалізації екологічної політики шляхом розробки різного рівня програм охорони довкілля та невиснажливого використання природних ресурсів;

• удосконалення економічного механізму природокористування відповідно до здійснюваних економічних реформ;

• послідовний перехід на міжнародні екологічні стандарти технологічних процесів переробки і виробництва Продукції;

• організація єдиної системи нагляду і контролю за станом природних ресурсів та об'єктів навколишнього природного середовища;

• гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на ЧАЕС;

•поліпшення екологічної освіти і виховання, удосконалення інформування населення про стан навколишнього природного середовища.

 

Контрольні запитання та завдання

 

  1. Екологічне право як галузь права
  2. Механізм правового забезпечення екологічної політики
  3. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави
  4. Основні напрями державної екологічної політики
  5. Основні положення екологічного права

 

 

ЕКОПРАВО ЛЕКЦІЯ 2

ПРЕДМЕТ, ДЖЕРЕЛА І СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

ПЛАН

1. Предмет і методи екологічного права.

2. Об'єкти екологічного права.

3. Джерела екологічного права.

4. Поняття та ознаки екологічного права.

5. Мета екологічного права.

6. Принципи екологічного права.

7. Функції та норми екологічного права

8. Система екологічного права.

2.1. Предмет і методи екологічного права

Предметом екологічного права виступають екологічні правовідносини, що виникають у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, і забезпечення екологічної безпеки існування людей, які базуються на формах різноманітного права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Ці правовідносини складаються між громадянами, мЬк громадянами та організаціями з приводу належності, використання, відтворення об'єктів охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічним та інших потреб.

Передумовою виникнення та існування екологічних відносин між конкретними суб'єктами з приводу екологічних об'єктів є постійно існуюча взаємодія суспільства і природи в процесі розвитку людства.

У процесі забезпечення, користування, вилучення, перерозподілу різноманітних природних об'єктів, здійснення інших дій виникають земельні, водні, лісові, фауністичні та інші екологічні відносини, які є єдиними, ускладненими за своїм змістом. Вони містять у собі декілька різновидів екологічних відносин, тісно взаємопов'язаних між собою, чим створюють предметну цілісність.

Природоресурсні відносини:

земельні, водні, лісові, гірничі, флори і фауни, атмосферне повітря.

Природоохоронні відносини:

земельні, водні, лісові, гірничі, флори і фауни, атмосферне повітря.

Методи правового регулювання екологічних правовідносин - способи і прийоми, спрямовані на ефективне регулювання екологічних правовідносин, забезпечення реалізації прав і дотримання обов'язків суб'єктами цих відносин у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки умов проживання людей. Розрізняють:

• адміністративно-правовий метод, або авторитарний (виходить з нерівного положення сторін - із відношення влади та підлеглості):

дозволяючі дії; санкціонуючі дії; погоджувальні дії;

обмежувальні дії; упереджувальні дії; заборонні дії.

•цивільно-правовий метод, або заохочувальний (заснований на рівності сторін):

альтернативні дії; рекомендаційні дії; стимуляційні дії; ініціативні дії.

Отже, метод правового регулювання екологічних відносин - це закріплена в законодавстві сукупність адміністративно-цивільноправових способів і прийомів впливу на поведінку учасників цих відносин.

2.2. Об'єкти екологічного права

Об'єкти екологічного права - сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів і комплексів, екосистем та життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства. Виділяються:

диференційні:

земля, надра, поверхневі та підземні води, ліси, тваринний та рослинний світ, атмосферне повітря.

інтеграційні:

навколишнє природне середовище, життя і здоров'я громадян від негативного впливу НПС.

'комплексні:

природні комплекси - об'єкти і території природно-заповідного фонду, природно-соціальні умови і процеси - курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони, континентальний шельф та морська економічна зона, території, що зазнали екологічної катастрофи.

 

2.3. Джерела екологічного права

Джерела екологічного права - нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин. В Україні основними юридичними джерелами права фактично є тільки нормативно-правові акти, провідне місце серед яких займають закони. Цю сукупність правових нормативних актів, які прийнято вважати екологічним законодавством, поділяють на закони та підзаконні акти:

а) закони:

Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про місцеві державні адміністрації». Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодекс України «Про надра». Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Закон України «Про тваринний світ» (неповний). Водний кодекс України, Закон України «Про екологічну експертизу».

б) підзаконні акти:

постанови ВР України нормативно-правові акти Президента України:

- укази;

розпорядження урядові нормативні акти галузеві' нормативно-правові акти:.

інструкції, методики;

правила, локальні нормативно-правові акти:

рішення місцевих референдумів, акти органів місцевого самоврядування, акти органів місцевих держадміністрацій, акти місцевих органів управління в галузі екології.

 

2.4. Поняття та ознаки екологічного права

Поняття екологічного права - інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав.

Ознаки екологічного права:

• сукупність еколого-правових норм, які утворюють інтегровану правову спільність або комплексну галузь права;

• правові норми, що регулюють або забезпечують реалізацію прав суб'єктів екологічних правовідносин;

• правові норми, що виконують екологічну функцію або забезпечують реалізацію зовнішньої і внутрішньої функцій держави (утворюють три блоки нормативно-правового регулювання і забезпечення):

• природоресурсні;

• природоохоронні;

• охорони здоров'я населення.

Формою виявлення екологічного права є:

• правові ідеї;

• норми екологічного права;

• правовідношення

 

2.5. Мета екологічного права

• регулювання і забезпечення ефективного використання природних ресурсів;

• забезпечення якості навколишнього природного середовища;

• гарантування екологічної безпеки, реалізації і захисту екологічних прав громадян.

Завдання екологічного права полягає в тому, щобна базі пізнаних законів розвитку природи та суспільства нормативне закріпити науково обґрунтовану міру поєднання господарської дії на природу та охорону навколишнього природного середовища в інтересах теперішнього та майбутнього поколінь людей.

 

2.6. Принципи екологічного права - це виражені в його нормах основоположні положення, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватись у законодавстві або виводитися з його змісту. Принципи екологічного права спираються на загальноправові принципи, які враховуються при формуванні принципів галузі права. Оскільки екологічне право сформувалося як самостійна галузь права, то воно базується на своїх принципах. В науці екологічного права виділяють загальноправові та спеціальноправові принципи. Серед загальноправових розрізняють принципи:

Принцип гуманізму. Передбачає розвиток екологічного права і законодавства, який забезпечив би правові, економічні і соціальні основи збереження навколишнього природного середовища в інтересах не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь, недопустимість будь-якого виду діяльності, що призвів би до спричинення шкоди здоров'ю людей чи довкіллю.

Принцип соціальної справедливості. Закріплений в Основному законі України, який утверджує рівність всіх громадян перед законом. Стосовно екологічного права цей принцип проявляється у тому, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя. Кожен має право користування природними ресурсами.

Принцип законності. Передбачає обов'язок кожного дотримуватись вимог і правил екологічного законодавства. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, що передбачає безумовність виконання вимог закону.

Принцип інтернаціоналізму. Закріплює міждержавне співробітництво в галузі екології, що обумовлено єдиним економічним простором для всього людства.

Принцип гласності і демократизму прийняття рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища. Цей принцип спрямований на формування у населення екологічного світогляду і передбачає право кожного громадянина на участь у обговоренні проектів законодавчіх актів та інших матеріалів з внесенням пропозицій щодо розміщення будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; на участь у розробці і проведенні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; на участь у проведенні громадської екологічної експертизи. Цей принцип передбачає право кожного на правдиву інформацію про стан навколишнього природного середовища.

Принцип поєднання заходів стимулювання належного природокористування і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення перебачає, власне, позитивне і негативне стимулювання в сфері екологічних суспільних правовідносин. Позитивне стимулювання спонукає природокористувачів до належного виконання ними своїх обов'яків шляхом встановлення для них податкових та інших пільг за умови впровадження маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення інших ефективних заходів щодо охорони довкілля. Негативне стимулювання проявляється через встановлення і застосування різних видів юридичної відповідальності.

До спеціальних принципів, що передбачаються екологічним законодавством України, належать принципи, що визначені в ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 26 травня 1991 р. з наступними змінами і доповненнями. До них належать:

пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

збереження просторової та видової різноманітності і цілісності об'єктів і комплексів;

науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

обов'язковість екологічної експертизи;

науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку.

Крім названих, екологічне право спирається на правові принципи, що визначають збереження індивідуальності окремих природних об'єктів, пріоритетність в їх використанні. До таких можна віднести принцип пріоритету земель сільськогосподарського призначення, пріоритету використання підземних вод питної якості для задоволення питних та господарсько-побутових потреб, збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі та інше.

2. 7. Функції та норми екологічного права

Функції екологічного права - основні напрями впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб'єктів екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки.

Загальноправові функції:

регулятивна, виховна, превентивна, охоронна.

Спєціальноправові функції:

екологічна, природоохоронна.

Норми екологічного права - правила поведінки, які регулюють відношення людей з приводу охорони та використання навколишнього природного середовища. Поділяються на:

• галузеві (охорона та використання лісів, води, землі тощо);

• комплексні (охорона та використання природно-територіальних комплексів);

• екологізовані (норми інших галузей права - адміністративного, карного, господарського тощо). За змістом юридичного припису норми екологічного правд діляться на:

• норми-принципи - закріплюють основні начала. охорони навколишнього природного середовища;

• норми-пріоритети - встановлюють переважання в охороні навколишнього природного середовища (галузеві, міжгалузеві, загальні - охорона здоров'я людини);

• норми-правила: попереджувальні, заборонні, караючі, дозволяючі, зобов'язуючі, заохочувальні тощо.

 

2.8. Система екологічного права

Під системою екологічного права слід розуміти розміщення в певній логічній послідовності його структурних підрозділів, які обумовлені змістом екологічних відносин.

Система екологічного права - це цілісна і послідовна сукупність теоретичних положень, принципів і еколого-правових норм, взаємопов'заних і об'єднаних регулюванням специфічних суспільних відносин в галузі екології. Система учбового курсу екологічного права включає три розділи, розміщені в такій послідовності: загальна частина, особлива частина і спеціальна частина.

Крім того, система екологічного права може розглядатися у таких чотирьох аспектах: 1. як галузь права, 2. як галузь законодавства, 3. як навчальна дисципліна і 4. як наука.

Труднощі в чіткому визначенні системи екологічного права виникають через відсутність єдиного основоположного нормативного акта, який регулював би екологічні відносини. Прийнятним було б, наприклад, підготовка й видання фундаментального нормативного акта з питань екології у формі, приміром, Екологічного кодексу України, що значно полегшило б визначення системи екологічного права і правозастосовну діяльність взагалі. Таке становище з кодифікацією екологічного законодавства склалося щонайменше з двох причин: по-перше, деякі науковці стверджують, що екологічне право належить до комплексної галузі права, яка включає такі самостійні галузі права, як земельне, водне, лісове, гірниче та інші, по-друге, на сьогодні ще немає фундаментальних наукових розробок про уніфікацію екологічного законодавства, на які могли б спиратися законодавці у своїй законотворчій діяльності.

Загальна частина екологічного права містить норми права, які регулюють питання, загальні для всіх відів екологічних відносин. Вона охоплює: а) загальну характеристику екологічних відносин та екологічного права як юридичної їх форми; б) джерела екологічного права; в) право власності на природні об'єкти; г) управління в галузі використання, відтворення і охорони навколишнього природного середовища; е) загальні положення природокористування; є) правове забезпечення екологічної безпеки; ж) правове забезпечення економічного механізму у сфері екології; з) загальні питання охорони навколишнього природного середовища, включаючи й відповідальність.

Особлива частина містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки. Зокрема, право користування землею, водою, надрами, лісом, рослинністю, тваринним світом, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом та інші види природокористування.

Спеціальна частина курсу екологічного права включає аналіз міжнародного співробітництва держави в галузі екології, пошук шляхів розв'язання міжнародних екологічних проблем.

Система екологічного права як навчальна дисципліна в основному співпадає з системою даної галузі права. У перспективі може виникнути необхідність у створенні навчальних спецкурсів у межах екологічного права з метою вдосконалення навчального процесу та більш поглибленого вивчення конкретних питань, що відповідає вимогам практики.

Система екологічного права як еколого-правова наука виходить із системи цієї галузі права. Вона являє собою систему наукових поглядів, правових ідей, концепцій, понять, а також знань закономірностей правового регулювання екологічних відносин, які утворюють предмет екологічного права. Еколого-правова наука сприяє вдосконаленню системи екологічного права як навчальної дисципліни, системи екологічного законодавства тощо.

Контрольні запитання і завдання

1. Методи правовогорегулювання екологічних правовідносин.

2. Які є об'єкти екологічного права?

3. Назвіть джерела екологічного права.

4. Поняття екологічного права.

5. Ознаки екологічного права.

6. Предмет і методи екологічного права.

7. Мета екологічного права.

8. Принципи екологічного права.

10.Функції та норми екологічного права

11.Система екологічного права.

 

ЕКОПРАВО ЛЕКЦІЯ 3

ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН

 

ПЛАН

1. Поняття екологічних прав громадян.

2. Види екологічних прав громадян.

3. Гарантії екологічних прав громадян та їх форми захисту.

4. Конституційні екологічні права громадян

5. Обов'язки громадян у галузі екології.

 

3. 1. Поняття екологічних прав громадян

Поняття екологічних прав громадян - сукупність юридичних можливостей і засобів, які спрямовані на задоволення потреб громадян у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні права громадян належать до конституційних прав людини (ст. 50 Конституції України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Екологічні права громадян мають два аспекти:

об'єктивне право - сукупність правових норм, що утворюють комплексний міжгалузевий інститут екологічного права;

суб'єктивне право - сукупність повноважень фізичних осіб у галузі екології.

Екологічні права громадян - забезпечені системою права юридичні можливості особи реалізувати у передбачених законодавством формах надані повноваження в галузі екології. Вони:

• належать кожній особі, тобто персоніфіковані;

• види екологічних прав передбачаються системою екологічного законодавства;

• форми реалізації екологічних прав громадян передбачаються і забезпечуються системою соціально-правових гарантій;

• порушені екологічні права громадян підлягають поновленню, а їх захист здійснюється в судовому та іншому порядку.

З урахуванням суб'єктного складу виокремлюють загальні та спеціальні екологічні обов'язки.

Загальні обов'язки притаманні всім без винятку громадянам як суб'єктам екологічного права.

Спеціальні обов'язки передбачені чинним поресурсовим еко­логічним законодавством і базуються на загальних положеннях права власності та природокористування, забезпечення вимог еко­логічної безпеки тощо. Але, поряд з цим, вони містять обов'язки, зумовлені специфікою природного ресурсу, особливостями право­вого режиму експлуатації відповідного об'єкта. Особливу групу ста­новлять обов'язки, які характерні при введенні режиму надзвичай­ного стану, при оголошенні місцевості зоною надзвичайної еко­логічної ситуації.

Екологічні обов'язки також можна поділити на майнові і немайнові.

До майнових належать обов'язки: компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на довкілля; вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати витрати на проведення екологічної експертизи, аудиторського аналізу щодо об'єктів і видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку; впрова­джувати нові технології, які запобігають шкідливому впливу на нав­колишнє природне середовище і здоров'я людей тощо.

До немайнових належать обов'язки: берегти природу, охороня­ти, раціонально використовувати її багатства; здійснювати свою діяльність відповідно до вимог екологічної безпеки; не порушува­ти права інших суб'єктів; провадити екологічну експертизу еко­логічно небезпечних об'єктів та видів діяльності тощо.

 

3.2. Види екологічних прав громадян

Екологічні права громадян, що реалізуються на галузевому рівні:

• права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

Ознаками безпечного навколишнього середовища є:

а) стабільність здорового навколишнього середовища;

б) якість навколишнього природного середовища;

в) сприятливість навколишнього природного середовища.

Юридичними показниками безпечного навколишнього природного середовища є:

а) нормативи екологічної безпеки;

• право на одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовищаі його вплив на здоров'я людей;

• право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи.

Формами участі громадян у проведенні громадської екологічної експертизи бувають: виступи у засобах масової інформації; подання письмових зауважень, пропозицій, рекомендацій; робота у складі експертних груп, комісій; участь у відкритих засіданнях; участь у публічних слуханнях. Порядок участі громадян у проведенні екологічної експертизи визначено чинним законодавством;

• право на участь у розробці і здійсненні заходів щодо охорони довкілля раціонального і комплексного використання природних ресурсів. Формами права участі громадян у розробці та здійсненні екологічних заходів можуть бути: проведення референдумів; розробка екологічних програм; екологічне виховання; розробка планів екологічної діяльності підприємств, установ, організацій; ліквідація наслідків екологічних аварій, катастроф тощо;

• право на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів.

Ознаки права загального використання природних ресурсів такі: загальнодоступність; безплатність; відсутність необхідності закріплення природних ресурсів за конкретними особами; відсутність спеціальних дозволів.

Ознаками права спеціального використання природних ресурсів є: наявність спеціальної правоздатності;

платність і безплатність; обов'язковість одержання спеціальних дозволів; реєстрація дозволів.

Гарантіями реалізації права громадян на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів є норми Земельного кодексу. Водного кодексу, Лісового кодексу тощо.

Екологічні права громадян, що реалізуються на міжгалузевому рівні:

• право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та організацій цих питань;

• право на одержання екологічної освіти;

• право на об'єднання в громадські природоохоронні

організації;

• право подання до суду позовів на державні органи,

підприємства, установи, організації і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну, внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

3.3. Гарантії екологічних прав громадян та їх форми захисту.

Екологічні права громадян забезпечуються:

• проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

• обов'язки міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої' діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації господарських об'єктів;

• участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

• здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

• компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; • невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Форми захисту екологічних прав громадян:

нормотворча, управлінська, самоврядна, правоохоронна, природоохоронна, судова.

 

3. 4. Конституційні екологічні права громадян

Серед конституційних екологічних прав громадян чільне місце посідає їх право на безпечне для життя і здоров 'я навколишнє природ­не середовище, яке належить до основних (фундаментальних) при­родних прав і закріплене в ст. 50 Конституції України і ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Це право притаманне людині від часу її народження і є фактичним правом кожного громадянина вимагати дотримання еколого-пра-вових приписів. Цьому праву відповідає обов'язок кожного і дер­жави щодо його забезпеченню.

Право людини і громадянина на безпечне навколишнє природ­не середовище являє собою юридичну можливість проживати в нав­колишньому природному середовищі, яке б не заподіювало шко­ди його здоров'ю і життю, а в разі порушення цього права — вима­гати його захисту у встановленому законодавством порядку. Це загальне визначення охоплює всі основні ознаки даного суб'єктив­ного права.

У законодавстві, не жаль, не визначені повною мірою критерії безпечного середовища. Але саме визначення поняття «безпечне» вказує на те, що основним критерієм є відсутність небезпеки. Еко­логічно небезпечним вважається такий стан довкілля, «при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей» (ст. 50 Закону Укра­їни «Про охорону навколишнього природного середовища»). На сьогодні єдиними реально визначеними критеріями якості навко­лишнього природного середовища, на підставі яких здійснюється висновок щодо безпеки довкілля, є екологічні стандарти та норма­тиви (статті 31—33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Але вони не позбавлені певних недоліків і не можуть вмістити всі аспекти (критерії) безпеки.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля за своїм харак­тером — пасивне право, бо підставою для його виникнення є нор­ма закону, а тому суб'єктові не обов'язково входити у відповідні стосунки. Як і для будь-якого абсолютного права, для нього харак­терна наявність непевного кола зобов'язаних осіб, що повинні утри­муватися від його порушення, в тому числі й держави. На відміну від цього права, право на відшкодування шкоди, заподіяної порушен­ням права на безпечне довкілля, — це активне право особи. Його ре­алізують шляхом звернення до суду з позовом до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди не лише здоров'ю, а й майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Підставою виникнення цьо­го права є склад екологічного правопорушення.

Шкода, заподіяна порушенням права на безпечне довкілля, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосуван­ня норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за за­бруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, ма­ють право на відшкодування неодержаних прибутків за час, не­обхідний для відновлення здоров'я, якості довкілля, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням (ст. 69 Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища»).

Право громадян на одержання екологічної інформації розгля­дається як «вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища і вільне одержання, використання, поширення і збере­ження такої інформації, за винятком обмежень, установлених за­коном» (п. «є» ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Це право регламентується не тільки вітчизняним, а й міжнародним законодавством, зокрема ратифіко­ваною Україною в 1999 році Орхуською конвенцією «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього се­редовища», тощо).

Екологічна інформація — це відкриті, повні та достовірні відо­мості про природні явища, події, предмети, процеси та осіб у сфері приналежності природних ресурсів, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення й охорони навколишнього при­родного середовища, які надаються своєчасно. Повна інформація означає, що відомості, які до неї входять, с вичерпними, в них по­вною мірою відображені всі факти. Достовірною є інформація, яка відповідає стану довкілля та здоров'ю людей, що об"єктивно існу­ють, а також іншим показникам. Терміни отримання інформації передбачені в законах України «Про інформацію» та «Про звернен­ня громадян».

До складу екологічної інформації входить значна кількість ком­понентів, наприклад, інформація про забруднення природних ре­сурсів (грунтів, атмосферного повітря, вод та ін.); інформація про рівень забруднення природних ресурсів шкідливими речовинами (яку комплексі, так і окремо щодо кожного шкідливого елемента); про стан захворювання населення тощо.

Громадянам надане право звертатися за одержанням екологічної інформації як до державних органів, так і до суб'єктів господарської діяльності. Йдеться насамперед про Міністерство охорони навко­лишнього природного середовища України та його органів на "місцях”. Саме вони зобов'язані забезпечувати інформування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та населення про екологічний стан територій та об'єктів, у тому числі ядерних установок і прилеглих до них територій, випадки та причини екст­ремального забруднення довкілля. Це Міністерство готує разом з іншими органами виконавчої влади і подає у встановленому поряд­ку Національну доповідь про стан навколишнього природного се­редовища.

Загальною умовою одержання екологічної інформації є її від­критий характер. За своїм поширенням інформація поділяється на відкриту і з обмеженим доступом (конфіденційну і таємну). Інфор­мація про стан навколишнього природного середовища, його вплив на здоров'я людей завжди є відкритою і не може бути визнана конфіденційної чи таємницею. Певна інформація екологічного ха­рактеру, що перебуває у віданні суб'єктів господарської діяльності, може мати ознаки комерційної.

Відповідно до законодавства склад і обсяг відомостей, що ста­новлять комерційну таємницю, порядок її захисту визначається керівником підприємства в наказі.

Законом України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» передбачена відповідальність за: порушення прав гро­мадян на екологічно безпечне природне середовище; відмову від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан нав­колишнього природного середовища, а також про джерела забруд­нення; приховування випадків аварійного забруднення навколиш­нього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення.

 

3. 5. Обов'язки громадян у галузі екології

Загальні обов'язки громадян, передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»:

• берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;

• здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів природовикористання;

• не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

• вносити плату за спеціальне природокористування;

• сплачувати штрафи за екологічні порушення. Спеціальні зобов'язання громадян, передбачені системою екологічного законодавства, які випливають із умов права власності на природні ресурси, природокористування та реалізації громадянами екологічно небезпечної діяльності:

Обов'язки майнові:

своєчасно вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища та понадлімітне використання природних ресурсів;

• ефективно використовувати природні ресурси, здійснювати комплекс заходів щодо їх відновлення;

• проводити заходи щодо попередження негативного впливу діяльності на стан навколишнього природного середовища (забруднення, засмічення тощо).

Обов 'язки немайнові:

• одержувати дозволи на здійснення діяльності, спроможної негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

• передавати екологічно небезпечні об'єкти на екологічну експертизу;

• надавати органам екологічного контролю відомості про характер екологічно небезпечної діяльності;

• здійснювати первинний облік використання природних ресурсів, викидів та скидів у навколишнє природне середовище;

• погоджувати свою діяльність з іншими суб'єктами, якщо вона спроможна потенційно шкодити здоров'ю людини і природним ресурсам;

• оволодівати екологічними знаннями і практичними навичками щодо їх реалізації;

• виконувати розпорядження органів екологічного контролю тощо.

Контрольні запитання і завдання

  1. Які Ви знаєте екологічні права громадян?
  2. Сформулюйте класифікацію видів екологічних прав громадян.
  3. Які е форми захисту екологічних прав громадян?
  4. Які обов'язки громадян у.галузі екології?
  5. Конституційні екологічні права громадян.

ЕКОПРАВО ЛЕКЦІЯ 4

Date: 2015-09-02; view: 448; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию