Зміст екологічного виховання у навчально-виховному процесі початкової школи

Екологічне виховання – складова частина морального виховання. Тому під екологічним вихованням потрібно розуміти єдність екологічної свідомості та поведінки, гармонійної з природою. На формування екологічної свідомості мають вплив екологічні знання та переконання. Екологічні уявлення формуються на уроках природознавства. Екологічна поведінка складається з окремих вчинків (сукупність станів, конкретних дій, умінь і навичок) і ставлення людини до вчинків, на які здійснюють вплив цілі і мотиви особистості (мотиви у своєму розвитку проходять наступні етапи: виникнення, насичення змістом, задоволення).

В сутності екологічного виховання є 2 сторони: перша – екологічна свідомість, друга – екологічна поведінка, яка формується з роками і не стільки на уроці, скільки у позакласній та позашкільній діяльності.

Визначаючи сутність екологічного виховання, можна виділити, по-перше, особливості цього процесу:

1. Ступінчатий характер:

а) формування екологічних уявлень;

б) розвиток екологічної свідомості та почуттів;

в) формування переконань у необхідності екологічної діяльності;

г) вироблення навичок і звичок поведінки у природі;

д) подолання у характері учнів споживацького ставлення до природи;

2. Довготривалість.

3. Складність.

4. Стрибкоподібність.

5. Активність.

По-друге, велике значення психологічного аспекту, який включає в себе:

1) розвиток екологічної свідомості;

2) формування відповідних (природовідповідних) потреб, мотивів та установок особис
тості;

3) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок і звичок;

4) виховання стійкої волі;

5) формування значимих цілей екологічної діяльності.

Мета екологічного виховання – формування відповідального ставлення до оточуючого середовища, яке будується на основі екологічної свідомості. Це передбачає дотримання моральних і правових принципів природокористування і пропаганду ідей його оптимізації, активну діяльність по вивченню та охороні природи своєї місцевості.

Відповідальне ставлення до природи – складна характеристика особистості. Вона означає розуміння законів природи, які визначають життя людини, виявляється у дотриманні моральних і правових принципів природокористування, в активній діяльності по вивченню та охороні середовища, пропаганді ідей правильного природокористування, у боротьбі з усім, що згубно відображається на оточуючому середовищі.

Створення нового ставлення людини до природи – завдання не лише соціально-економічне і технічне, але й моральне. Воно випливає з необхідності виховувати екологічну культуру, формувати нове ставлення до природи, основане на нерозривному зв’язку людини з природою. Одним із засобів розв'язання даного завдання стає екологічне виховання, де під вихованням у широкому розумінні розглядається освіта, розвиток, виховання (у вузькому розумінні).

З традиційної точки зору світ існує для людини, яка є мірою всіх речей, мірою ж природи є її корисність. Звідси споживацьке ставлення до природи. На протидію нова система цінностей виходить з розуміння унікальності і самоцінності природи. При цьому людина розглядається як частина природи, а при характеристиці природи підкреслюється її багатогранна цінність для людини.

Міждисциплінарний склад змісту екологічного виховання можна згрупувати у 4 компоненти – науковий, ціннісний, нормативний і діяльнісний.

Науковий – провідні ідеї, теорії і концепції, що характеризують здоров'я людини і природне середовище її мешкання; походження, еволюцію та організацію природних систем як об’єктів використання та охорони.

Ціннісний – екологічні орієнтації людини на різних етапах історії суспільства; цілі, ідеали, які характеризують людину і природу як універсальні цінності; розуміння економічної оцінки оточуючого середовища, шкоди, нанесеної йому, витрат, необхідних для його відновлення та попередження шкоди.

Нормативний – система моральних і правових принципів, норм і правил, вказівок і заборон екологічного характеру.

Критерієм ефективності екологічного виховання та освіти можуть служити як система знань на глобальному, регіональному, локальному рівнях, так і реальне поліпшення оточуючого середовища своєї місцевості, досягнуте зусиллями школярів. Критерієм сформованості відповідального ставлення до оточуючого середовища є моральне піклування про майбутні покоління.

Мета екологічного виховання досягається по мірі розв'язання у єдності наступних завдань:

§ освітніх – формування системи знань про екологічні проблеми сучасності та шляхи їх розв'язання;

§ виховних – формування мотивів, потреб та звичок екологічно доцільної поведінки та діяльності, здорового способу життя

§ розвивальних – розвиток системи інтелектуальних та практичних умінь по вивченню, оцінці стану та покращенню оточуючого середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності по охороні оточуючого середовища: інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (ставлення до природи як до універсальної цінності), морального (волі й наполегливості, відповідальності).

Зміст екологічного виховання включає в себе систему норм, що витікають із ціннісних орієнтацій. Система цінностей виходить з розуміння унікальності та самоцінності природи. При цьому людина розглядається як частина природи, а при характеристиці природи підкреслюється її багатогранна цінність для людини.

Зміст екологічного виховання засвоюється учнями у їх різноманітній діяльності. Кожна з форм організації навчального процесу стимулює різні види пізнавальної діяльності учнів: самостійна робота з різними джерелами інформації дозволяє накопичити фактичний матеріал, розкрити сутність проблеми; гра формує досвід прийняття доцільних рішень, творчі здібності, дозволяє зробити реальний внесок у вивчення та збереження місцевих екосистем, пропаганду цінних ідей.

На початкових етапах найдоцільніші методи, які аналізуються і коригують наявні у школярів екологічні ціннісні орієнтації, інтереси і потреби. Використовуючи досвід спостережень та природоохоронної діяльності, учитель в ході бесіди з допомогою фактів, цифр, суджень викликає емоційні реакції учнів, прагне сформувати в них особистісне ставлення до проблеми.

На етапі формування екологічної проблеми особливої ролі набувають методи, що стимулюють самостійну діяльність учнів. Завдання спрямовані на вияв протиріч у взаємодії суспільства та природи, на формування проблеми та народження ідей про шляхи ї вирішення із врахуванням концепції предмета, що вивчається. Стимулюють навчальну діяльність дискусії, сприяючи прояв особистого ставлення учнів до проблем, знайомства з реальними місцевими екологічними умовами, пошуку можливостей їх розв'язання.

На етапі теоретичного обґрунтування способів гармонійного впливу суспільства та природи вчитель звертається до розповіді, який дозволяє уявити наукові основи охорони природи у широких та різнобічних зв’язках із врахуванням факторів глобального, регіонального, локального рівнів. Пізнавальну діяльність стимулює моделювання екологічних ситуацій морального вибору, які узагальнюють досвід прийняття рішень, формують ціннісні орієнтації, розвивають інтереси та потреби школярів. Активізується потреба у вираженні естетичних почуттів та переживань творчими засобами (малюнок, розповідь, вірші і т.ін.). Мистецтво дозволяє компенсувати переважаючу кількість логічних елементів пізнання. Властивий мистецтву синтетичний підхід до дійсності, емоційність особливо важливі для розвитку мотивів вивчення та охорони природи.

Засобом психологічної підготовки школярів до реальних екологічних ситуацій є рольові ігри. Вони будуються з урахуванням специфічних цілей предмету.

Ряд методів має універсальне значення. Кількісний експеримент (досліди по вимірюванню величин, параметрів, констант, що характеризують екологічні явища; експериментальне вивчення екологічної техніки, технології; досліди, що ілюструють кількісне вираження екологічних закономірностей і т.д.) дозволяє успішно формувати структурні елементи екологічного знання та ставлення до них як до особисто значимих..

Прагнучи викликати у школярів емоційні реакції, показати непривабливість безвідповідальних дій, учитель використовує приклад та заохочення. Покарання – це виключна міра впливу на учнів. Якщо дані методи виховання будуть використовуватися на потрібному етапі навчання, з урахуванням психологічної підготовленості учнів та з урахуванням природних умов, то вчитель може сформувати екологічно грамотну та виховану особистість.