Класифікація методів виховання за двосторонністю виховання

Визначивши двосторонність виховання як єдність свідомості та поведінки, доцільно розділити методи виховання на метод формування свідомості та метод формування поведінки. Застосування кожного з них приводить до появи чогось нового в дитині: не знав, а тепер знаю; не вмів, а тепер умію, тобто відбувається прирощення культури. Провідним засобом першого методу є слово, другого – діло. Звідси випливає основне правило виховання: єдність слова та діла, що реалізується спочатку на рівні виховного впливу (діяльність вихователя), а потім як результат виховання (діяльність вихованця).

Метод формування свідомості

Метод формування свідомості реалізується у формі розповіді, лекції, бесіди, доповіді, диспуту тощо. Відповідно до змісту виховання зазначені форми реалізації МВ отримують свою спрямованість: екологічну, естетичну, етичну, національну, правову тощо. Щодо пояснення, інструктажу, наставляння, навіювання у даному випадку ми поділяємо погляд Т.Є. Коннікової і вважаємо, що вони виступають у ролі прийомів і можуть бути застосовані при реалізації кожної з вище перелічених форм реалізації методу формування свідомості [42, 78-90.].

Зважаючи на те, що найчастіше в шкільній практиці вихователь реалізує етичну просвіту учнів, розглянемо форми реалізації зазначеного методу стосовно морального (етичного) виховання.

Цілі та задачі використання методу формування свідомості в моральному вихованні школярів полягають у опануванні системою моральних норм, здійсненні аналізу практичного досвіду з позиції засвоєних знань та в самовдосконаленні особистої моральності дитини.

Для ефективного застосування зазначених методів потрібно дотримуватись наступних вимог:

1) Враховувати наявний моральний досвід дитини. Якщо він позитивний, то це стане підґрунтям подальшого морального розвитку, якщо негативний – то покаже шлях поповнення нестатків.

2) Створювати ситуацію активної участі кожної дитини в пошуках шляхів вирішення моральної колізії. Її сенс полягає в тім, щоб діти ставили моральні питання собі (а не іншим), прагнули зрозуміти проблему і самостійно знайти спосіб її вирішення.

3) Дбайливо й тактовно ставитися до дитячих переживань, почуттів, висловлювань стосовно обговорюваного морального вчинку, явища, ситуації.

4) Систематично та повсякденно використовувати метод формування моральної свідомості, постійно його видозмінювати та ускладнювати в залежності від віку, моральної вихованості, індивідуальних та типологічних особливостей вихованців.

Роз’яснення в практиці виховної роботи використовується в тому випадку, коли діти не розуміють сенсу моральних вимог і тому їх не дотримуються. У молодшому шкільному віці достатньо пояснення послідовності виконання вимог (як вітатися, як зустрічати вчителя, як прибирати класну кімнату тощо), в підлітковому та юнацькому – роз’яснення потребує глибокої мотивації щодо виконання певних вимог, коли аналізуються не лише причини, а й наслідки певних дій, висловлювань та їх суспільне значення. Не слід роз’яснювати прості, очевидні моменти (не можна плювати, різати столи, ламати квіти тощо), тут потрібна категоричність у дотриманні правил гуртожитку та використання інших методів формування свідомості та поведінки. У практиці шкільного виховання роз’яснення спирається на навіювання (некритичне сприйняття вимог: бо так треба), що впливає на підсвідомість дитини, чим підсилює виховний вплив інших методів виховання.

Розповідь на етичну тему – це яскраве доцільне монологічне викладення конкретних фактів та подій, що мають етичне наповнення й викликають адекватну емоційну реакцію.

Метою розповіді є формування та корекція знань і відношень дитини до моральної норми та до рівня її впровадження в реальних умовах життя. Розповідач має на меті:

· звернути увагу слухачів на факти моральної (аморальної) поведінки;

· скласти вірне уявлення про неї;

· викликати переживання моральних почуттів.

Активність слухачів під час етичної розповіді полягає в

· співпереживанні її героям

· уявленні ситуації, в якій діють персонажі розповіді,

· примірюванні цієї ситуації до себе (а як би вчинив я?).

Розповідь у вихованні використовується для постановки етичної проблеми, створення взірця для наслідування, зняття напруження в критичній ситуації тощо. Влучні, короткі, емоційно насичені розповіді завдяки яскравим образам, що лежать у їх основі, карбуються в почуттях дітей, передаються з вуст у вуста і надовго лишаються в пам’яті, регулюючи поведінку вихованців. Майстерно виконана та доцільно використана розповідь однаково ефективна для всіх вікових категорій.

Лекція на етичну тему, як і розповідь, базується на монологічному викладенні матеріалу, але суттєво відрізняється від останньої. Змістовно лекція складається з системи моральних ідей, а її метою є переконання в справедливості етичних принципів. Активність слухачів під час лекції полягає:

· в сприйнятті внутрішньої логіки моральних суджень;

· у виявленні причинно-наслідкових зв’язків, що приводять до певних висновків;

· у встановленні вірності одних поглядів і хибності інших.

Конкретні факти про вчинки людей використовуються в лекції як ілюстративний матеріал або відправна точка для побудови системи міркувань. Лекції на етичні теми найбільше виправдані в старшій ланці навчання за умови систематичного їх використання для засвоєння теорії моралі та формування світогляду.

Етична бесіда – це метод залучення вихованців до обговорення, аналізу та оцінки явищ реального життя та їх літературного чи мистецького відображення з метою формування особистої моральної позиції, відпрацювання та прийняття загальних моральних вимог і правил їх застосування в реальному житті.

Етична бесіда може бути тематичною та епізодичною, колективною та індивідуальною, плановою та позаплановою.

Тематична етична бесіда готується заздалегідь. Її підготовка включає

· ознайомлення з матеріалами, що будуть обговорюватись (читання книги, перегляд кінофільму, відвідування вистави тощо);

· добір і конкретизація питань для обговорення (в окремих випадках їх розподіл для індивідуальної презентації).

Алгоритм проведення такої бесіди може складатися з:

1) повідомлення конкретних фактів,

2) їх пояснення та аналізу, що проходять з активною участю всіх співрозмовників;

3) наведення прикладів аналогічних ситуацій та їх обговорення;

4) узагальнення найбільш суттєвих ознак моральних якостей, заради яких проводилась бесіда;

5) їх співставлення з раніше засвоєними знаннями;

6) формулювання морального правила;

7) відстеження міри його дотримання в реальних стосунках.

Для ефективного проведення етичної бесіди необхідні:

1) наявність етичної проблеми, що потребує колективного вирішення;

2) зацікавленість дітей у її вирішенні;

3) наявність різних точок зору на проблему, що виникла, та можливість їх висловити;

4) доцільне керівництво підготовкою та проведенням етичної бесіди з боку вихователя, коли він бачить проблему очима вихованця, розуміє його позицію та пов’язані з нею почуття;

5) атмосфера довіри, поваги, толерантності серед її учасників.

При підготовці та проведенні тематичної етичної бесіди не можна допустити:

1) щоб вона перетворилась на переказ «правильних думок» дорослих, спеціально заучених і «виданих на публіку»;

2) щоб вона перетворилась на лекцію, коли говорить вихователь, а учні лише слухають, і ще гірше, перейшла в моралізацію;

3) не можна переривати та безапеляційно заперечувати будь-яку, навіть хибну позицію, треба довести її хибність (краще, якщо це зроблять діти);

4) не можна в якості негативних прикладів використовувати вчинки учнів, називаючи їх прізвища, (негатив краще узагальнити, а позитив зробити адресним).

Індивідуальна етична бесіда проводиться з приводу поповнення моральної свідомості окремого учня. Така бесіда може відбуватися як віч-на-віч, так і в присутності інших дітей. В останньому випадку вона повинна бути лаконічною, діловою, спокійною, без тіні зверхності та іронії. Важливо, щоб під час проведення такої бесіди не виник психологічний бар’єр у спілкуванні. Вихованець відгукнеться на етичний заклик вихователя лише тоді, коли відчує його дійсну стурбованість і прагнення допомогти. Докладніше дивись у наступній класифікації (с.191).

Дискусія (там само).