Принципи комплексності

1. Принцип комплексності педагогічного процесу випливає з закону його цілісності. Він розглядає сутнісну цілісність людини як центральної фігури педагогічного процесу, що знаходиться в стані нескінченної зміни та розвитку, й проявляється у вигляді комплексу, який реалізується в єдності:

· біологічного, психічного та соціального;

·інтелектуального, естетичного, морального та фізичного;

· матеріального та духовного тощо.

Цей принцип показує також на взаємозв'язок людини з комплексом зовнішніх впливів. До них відносяться мікро-, мезо- і макрофактори.

· Мікрофактори – це найближче оточення, з яким безпосередньо взаємодіє дитина. Це родина, школа, дружня компанія й ін.

· Мезофактори впливають на людину в результаті змішаного спілкування (як безпосереднього, так і опосередкованого). Це місто, регіон, країна і т.д.

· З макрофакторами можливе лише опосередковане спілкування. Це інші країни, континенти, планета, Всесвіт.

Незважаючи на різний характер спілкування, зазначені фактори діють у тісному взаємозв'язку, коли достатньо важко встановити, який із них у даний момент – вирішальний.

Крім цього принцип комплексності показує на єдність форм, засобів і методів педагогічного впливу на всі сторони педагогічного процесу та його учасників одноразово, а також на єдність і комплексність педагогічних впливів: вербальних і невербальних, традиційних і нетрадиційних, короткочасних і довгострокових тощо.

2. Принцип єдності навчання, виховання та розвитку говорить про нерозривний зв'язок і співіснування цих категорій. Він базується на наступних тезах:

· Навчання та виховання є двома сторонами одного процесу, що не існують одна без одної (як не сумно це чути тим, хто постійно вирішує питання: що важливіше, навчання чи виховання). Навчаючи, передаючи соціальний досвід, учитель формує відносини дітей (4-й компонент соціального досвіду – досвід емоційно-ціннісних відносин), тобто, формує особистість, значить, виховує. Виховуючи, він навчає нормам і правилам поведінки, формує самосвідомість, уміння спілкуватися, пізнавати світ, себе й інших людей тощо. Тому поділ названих категорій має сенс тільки для більш детального їх вивчення в теоретичному плані. У реальному ж педагогічному процесі вони нероздільні і виступають у вигляді єдиногонавчально-виховного процесу, в якому однаково важливі й значимі обидві складові.

· Результатом і передумовою навчання й виховання є розвиток дитини. Розвивається її мислення, пам'ять, увага, змінюється свідомість і поведінка, формуються нові уміння тощо. За рівнем розвитку визначених характеристик можна судити про ефективність навчально-виховного процесу. З іншого боку, результат і сам процес навчання та виховання дитини напряму залежать від рівня її розвитку. Лише при їх відповідності можна домогтися максимальної ефективності педагогічної взаємодії.

· У взаємодії навчання та виховання з розвитком реалізується функція управління останнім. Тобто, навчально-виховні завдання повинні йти на крок попереду дійсного розвитку дитини. Л.С. Виготський відстань такого випередження назвав зоною найближчого розвитку. При її відсутності, коли робота йтиме лише на рівні актуального розвитку (дитина робитиме лише те, що вже вміє) навчання стане нецікавим, а при відриві (коли проблемні питання набагато випереджуватимуть досягнутий рівень знань) – незрозумілим.

3. Принцип всебічного та гармонійного розвитку особистості довгий час фігурував у педагогіці як основна мета педагогічного процесу. Однак недостатня технологічна відпрацьованість такої мети, її абстрактність і багатозначність повернули ідею всебічного та гармонійного розвитку особистості в ряди принципів педагогічного процесу.

Зміст цього принципу відтворений у його назві. Всебічний розвиток показує на необхідність розвитку всіх сторін особистості. Тут необхідне уточнення, яких саме. У першому наближенні, на самому широкому рівні узагальнення можна назвати дві: матеріальну (фізичну) і духовну. Гармонійний розвиток цих сторін показує, як вони сполучаються між собою. Чи має право котрась із них іти попереду іншої? Гадаємо, так, - духовна, те, чим людина виділилася з природи, те, що керує її життям: не інстинкти, як у тварин, а розум, краса і моральність.

Ідея все бічного розвитку наголошує на необхідності одночасного розвитку перелічених якостей, а гармонія їх сполучення полягає у випереджуючому розвитку моральної складової, коли через призму моральності сприймаються і знання, і краса. Про це свідчить історичний досвід відповідальності вчених за наслідки впровадження своїх відкриттів і моральна забарвленість естетичних моментів. Наприклад, рукавички та абажури з людської шкіри, виставлені в Музеї другої світової війни, філігранно виконані. Але в очах будь-якої нормальної людини вони красиві, доки їй невідомо, яким чином вони спрацьовані. За зовнішньою красою виявляється звірячий злочин проти життя. У результаті пізнання цього абстрактна краса в свідомості людини замінюється своєю протилежністю – неподобством конкретного злодіяння.