Теоретичні методи науково-педагогічних досліджень

В основі теоретичних методів НПД лежить вивчення теоретичних джерел педагогічної інформації та теоретичне опрацювання результатів досліджень, проведених за допомогою інших груп методів. Вони використовуються для вторинної обробки наявних даних і націлені на пошуки причинно-наслідкових зв'язків, виявлення тенденцій і закономірностей, побудову систем, складання програм тощо.

До теоретичних методів науково-педагогічних досліджень належать методи вивчення літературних джерел, конкретно-історичного аналізу, сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного, метод моделювання.

1. Метод вивчення літературних джерел дає можливість ознайомитися з результатами досліджень, вже проведених у даній області. Він дозволяє систематизувати матеріал з обраної проблеми, провести порівняння кількох підходів, знайти сферу, куди слід спрямувати власні дослідницькі зусилля. Джерельною базою при використанні цього методу виступають програмні документи (закони, постанови, програми, концепції), монографічна та довідкова література, збірки наукових праць, матеріали конференцій, періодичні педагогічні видання й ін. Зважаючи на те, що найбільш актуальними в наш час є досягнення міждисциплінарних досліджень, які відбуваються на стику двох і більше наук, важливо не випустити з поля зору їх добутку.

Використання методу вивчення літературних джерел жадає від дослідника володіння цілим рядом спеціальних умінь, таких як уміння користуватися бібліотечними фондами, каталогами, бібліографічними покажчиками й описами. Працюючи з текстом, він повинен уміти виділяти головне, порівнювати, узагальнювати, систематизувати, аргументовано доводити чи спростовувати відомі та невідомі істини. Особливо важливим у цьому переліку є уміння відповідним чином оформляти вивчений матеріал: робити виписки, конспектувати, складати тези, писати рецензії, анотації, реферати, наукові статті, робити обґрунтування майбутніх досліджень тощо.

Крім джерела теоретичних пошуків наукова література служить ще й зразком викладу та оформлення наукової думки.

2. Метод конкретно-історичного аналізу базується на принципі соціальної зумовленості педагогічного процесу. Він дає можливість досліджувати педагогічні явища з урахуванням місця, часу й умов їх протікання, а також зв'язків і залежностей, у яких вони складалися чи складаються в реальній дійсності, тобто, з урахуванням конкретно-історичних умов і причинно-наслідкових зв'язків появи, протікання й перетворення педагогічного явища. Історичний досвід показує, що те саме явище (наприклад, варіативність шкільних навчальних програм) в одних умовах може бути прогресивним актом, що дає можливість вибору й творчості вчителю та учням, а в інших – може дестабілізувати шкільну систему.

Грамотне застосування методу конкретно-історичного аналізу дозволяє взяти на озброєння краще з педагогічного минулого й не допустити вже пережитих раніше помилок.

3. Метод сходження від конкретного до абстрактного націлений навиявлення закономірностей функціонуванняпедагогічних систем і їх складових частин. У ході його реалізації можна виділити наступні етапи:

1) вивчення та опис педагогічного явища;

2) виділення його компонентів;

3) об'єднання їх у цілісну систему;

4) вивчення її внутрішніх і зовнішніх зв'язків;

5) визначення головних особливостей досліджуваного явища;

6) виявлення закономірностей розвитку та функціонування досліджуваної системи.

В основі методу сходження від конкретного до абстрактного лежить індуктивний шлях пізнання педагогічної дійсності, коли вивчення часткового приводить до відкриття загального. Так, вивчення діяльності вчителя й учнів на уроці відкриває закономірності передачі соціального досвіду від одного покоління до іншого.

Включаючи механізми дедуктивного пізнання (від загального до часткового), можна говорити про метод сходження від абстрактного до конкретного. Наприклад, створивши модель творчого вчителя, можна перейти до моделі творчого вчителя музики, фізики, іноземної мови тощо. Для цього потрібно наповнити її відповідною конкретикою.

4. Метод моделювання являє собою наочно-образне зображення педагогічних явищ, процесів, закономірностей і т.д. у вигляді формул, схем, таблиць, матриць, діаграм, малюнків, креслень, геометричних фігур тощо.

Основною перевагою дослідника, що користується зазначеним методом, є вміння в невеликому обсязі вмістити велику інформацію про досліджуване явище. Її згортання та розгортання приводить до вдосконалення розумової діяльності, дає повне сутнісне бачення досліджуваного процесу чи явища, дозволяє знайти їх місце в більш широкій змістовній та технологічній цілісності.

Небезпечною при моделюванні є загроза занадто великої кількості припущень, схематизацій, відсікання деталей тощо. При необачному користуванні методом це може привести до вихолощення педагогічної теорії.